Постанова

від 03.11.2022 по справі 915/953/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 рокум. ОдесаСправа № 915/953/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від позивача- не з`явився;

від відповідача не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 вересня 2020 року (повний текст складено 21.09.2020)

по справі № 915/953/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми СТІВ

до відповідача: Миколаївської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,-

головуючий суддя Адаховська В.С.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма СТІВ (далі ТОВ фірма "СТІВ") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради (далі міськрада) про визнання, в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 09.08.2006, який зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК 21.08.2006 за № 040600100440 та у міськраді за № 4308, у редакції запропонованій позивачем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на положення ч. 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та зазначив, що орендодавець, всупереч вимогам закону, не розглянув заяву позивача, подану 11.04.2017 разом з проектом додаткової угоди. Крім того, позивач вказав, що після спливу строку договору оренди землі, він продовжує користуватись земельною ділянкою, а відповідач не направив протягом одного місяця після закінчення строку договору листа про заперечення у поновленні договору оренди землі, у зв`язку з чим, на думку позивача, договір оренди землі вважається поновленим.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 у справі №915/953/20, позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що позивач здійснив всі необхідні заходи для продовження строку дії договору оренди землі, проте відповіді від відповідача на свої звернення не отримав. У той же час позивач продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди. При цьому, відповідачем не надано доказів неналежного виконання позивачем умов договору та доказів направлення позивачу листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Миколаївська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційню скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 у справі №915/953/20 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СТІВ відмовити повністю.

Звертаючись з апеляційною скаргою Міська рада зазначає, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі позивач повинен був повідомити відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк за шість місяців до спливу строку договору, тобто, - до 21.02.2016. Проте, позивач у встановлений Договором строк (до 21.02.2016) не повідомив орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладання договору оренди на новий строк, тому підстави для поновлення дії Договору, в тому числі і на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі, відсутні. Зазначені доводи відповідач обґрунтовує посиланням на правову позицію, викладену в постанові Великої палати Верховного суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц.

Міська рада зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував наведене вище, а тому, неправильно застосував норми ч.6 ст. 33 Закону України Про оренду землі та не взяв до уваги відповідні правові позиції Верховного Суду.

Крім цього, апелянт зазначає, що згідно листа Управління архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 19.06.2017 №17-1826/2 щодо розгляду дозвільної справи позивача про поновлення договору оренди землі, не рекомендовано поновлення оренди землі через порушення позивачем свого переважного права на поновлення договору оренди землі.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 у справі №915/953/20 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 15.02.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 915/953/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

За висновком касаційного суду, практика застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" на момент подання позову, що передбачала доведення факту звернення орендаря до орендодавця з листом про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк до закінчення строку оренди, була вже сформована Великою Палатою Верховного Суду.

Приймаючи докази направлення ТОВ "СТІВ" 20.02.2016 заяви № 000102 про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки та проекту додаткової угоди, апеляційний господарський суд, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, не мотивував у чому полягає винятковість неподання позивачем зазначених доказів до суду першої інстанції та не вказав доказів неможливості їх подання позивачем до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, суд апеляційної інстанції, задовольняючи клопотання позивача про долучення додаткових доказів в порушення приписів ч. 3 статті 269 ГПК України навів обґрунтування поданого позивачем клопотання, проте взагалі не вказав мотивів із зазначенням відповідних доказів неможливості долучення позивачем відповідних доказів до позовної заяви з дотриманням вимог ч. 2 статті 80, ч. 2 статті 164 ГПК України.

Зважаючи на викладене, судом касаційної інстанції зазначено, що оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 915/953/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зазначена вище справа 23.05.2022 року отримана Південно-західним апеляційним господарським судом та передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І. суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 вересня 2020 року по справі № 915/953/20. Встановлено учасникам справи протягом розумного часу з урахуванням введення воєнного стану в Україні надати докази направлення відзиву скаржнику. Роз`яснено учасникам справи про їх право подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань (призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо), оформлених відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Повідомлено, що про дату, час та місце судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №915/953/20 відбудеться 03.11.2022 о 10:30год.

В судове засідання 03.11.2022 представники сторін не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Враховуючи, що явка сторін не визвалась обов`язковою, судова колегія вважає, за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, 09.08.2006 між міськрадою (орендодавець) та ТОВ фірмою "СТІВ" (орендар) укладено договір оренди землі № 4308, у відповідності до умов якого міськрада на підставі рішення від 30.06.2006 № 2/28 надає ТОВ фірмі "СТІВ" в оренду земельну ділянку загальною площею 6 м2 для розміщення та обслуговування торгівельного кіоску по вул. Генерала Попеля, поблизу житлового будинку № 340 по пр. Жовтневому.

Вказаний Договір зареєстрований, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.08.2006 № 040600100440.

Пунктом 3.1 наведеного договору сторони визначили строк його дії 5 років з дати його державної реєстрації.

Вказаним пунктом також встановлено, що після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

На виконання умов договору міськрада передала, а ТОВ фірма "СТІВ" прийняла в оренду земельну ділянку.

Рішенням міськради від 09.06.2011 № 6/25 (з урахуванням рішення міськради від 19.04.2012 № 16/41, яким п. 5 рішення № 6/25 викладено в зміненій редакції) визначено продовжити ТОВ фірма "СТІВ" на 5 років термін оренди вищевказаної земельної ділянки загальною площею 6 м2, яка була надана орендарю на підставі рішення міськради від 30.06.2006 № 2/28.

В подальшому, а саме: 17.08.2012 між міськрадою (орендодавець) та ТОВ фірма "СТІВ" (орендар) укладено договір про зміни № 234-11 до договору оренди землі.

За умовами п. 1 договору про зміни, міськрада на підставі рішення від 09.06.2011 за № 6/25 зі змінами, внесеними рішенням міськради від 19.04.2012 № 16/41, продовжує ТОВ фірма "СТІВ" термін оренди земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного кіоску по вул. Генерала Попеля, поблизу житлового будинку № 340 по пр. Жовтневому, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Корабельний район/, у зв`язку з чим в договір внесено наступні зміни, зокрема:

Згідно з п. 1.2 договору про зміни, договір оренди продовжено на 5 років до 21.08.2016. Також, за передбаченими пунктом, пункт 3.1 договору оренди землі доповнено наступним змістом: "орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.

Пунктом 1.3 договору про зміни внесено зміни до п. 4.2 договору про оренду землі стосовно розміру орендної плати.

Також, внесено зміни до п.п. "и" п. 9.4 та п. 12.6 договору про оренду про те, що орендар зобов`язаний, не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку Договору, звернутись до міськради з клопотанням про продовження строку оренди, при цьому орендна плата за землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору оренди землі. За умови належного виконання своїх обов`язків, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір про зміни від 17.08.2012 № 234-11 зареєстрований, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 17.08.2012 за № 481010004001168.

20.02.2016 на виконання умов договору, ТОВ фірма "СТІВ" звернулося до міськради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, до якої додано проект додаткової угоди.

Як вбачається зі змісту проекту додаткової угоди, орендарем запропоновано продовжити ТОВ фірмі "СТІВ" оренду земельної ділянки площею 6 м2, для обслуговування торговельного кіоску, розташованого за адресою: вул. Генерала Попеля, поблизу житлового будинку №340 по пр. Жовтневому /Корабельний район, на 5 (п`ять) років до 21.08.2021.

Решта умов не змінювалася.

Вказану заяву позивача зареєстровано в міськраді за вх. № 000102.

Доказів протилежного міськрадою не надано, жодного заперечення проти наведеного відповідачем не висловлено.

З огляду на матеріали справи та за твердженням позивача, вищевказана заява щодо поновлення договору оренди та проект додаткової угоди з боку міськради залишені без відповіді.

При цьому, позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, що не заперечується відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями за 2016 2020 роки.

11.04.2017 після закінчення строку дії договору оренди ТОВ фірма "СТІВ" повторно звернулося до міськради із заявою № 000270 щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах. До заяви ТОВ фірми "СТІВ" додано, зокрема, відповідний проект додаткової угоди.

Вказану заяву міськрадою також залишено без реагування, а запропонований ТОВ фірмою "СТІВ" проект додаткової угоди не підписано.

У матеріалах справи наявний лист від 09.07.2020 вх. № 7570/18 ТОВ фірми "СТІВ" на ім`я міського голови Сенкевича О. Ф., у якому позивач також просив поновити договір оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах; до цього листа, згідно з описом додатків, додано відповідний проект додаткової угоди у двох примірниках.

На вказаний лист міськрада не відреагувала. Проект додаткової угоди не підписано, заперечення щодо продовження строку дії договору не надано.

Відповідачем додано до матеріалів справи лист від 19.06.2017 № 17-1826/2 начальника Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради головного архітектора міста, яким виконавчий комітет міськради повідомлено про неможливість рекомендувати поновлення терміну дії правових документів на земельну ділянку площею 6 м2 для обслуговування торговельного кіоску по вул. Генерала Попеля, поблизу житлового будинку № 340 по просп. Богоявленському (Жовтневому) в Корабельному районі м. Миколаєва, у зв`язку з тим, що договір оренди землі діяв до 21.08.2016.

У матеріалах справи не міститься доказів щодо підтвердження направлення ТОВ фірмі "СТІВ" з боку Міськради будь-яких документів стосовно вищевказаного зауваження головного архітектора міста.

Будь-які скарги та зауваження до позивача з боку орендодавця у матеріалах справи відсутні. Жодних повідомлень від відповідача щодо відмови в поновленні договору або претензій щодо неналежного виконання орендарем умов договору у матеріалах справи не міститься.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Предметом даного спору є вимога про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в редакції, запропонованій позивачем, на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин визначався ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка мала назву «Поновлення договору оренди землі».

Так, згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 зазначеного Закону).

При цьому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 8, 9 ст. 33 вказаного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець на той час ототожнював поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої ч. 1-5, так і для підстави, передбаченої ч. 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди.

Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Необхідно також наголосити, що таке звернення повинно бути вчинене у строк встановлений самим договором оренди, проте не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди.

Така конструкція цієї статті передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та незакріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Таким чином, перевагу має договірний строк, визначений та встановлений сторонами в договорі оренди землі, оскільки відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 915/1003/20.

Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення такого договору шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або надсиланню листа-повідомлення про наявність заперечень щодо такого поновлення договору має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди.

Факт порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.

Вказану позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19, до розгляду якої зупинялось провадження у справі.

Разом з тим, на момент прийняття рішення судом першої інстанції в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц за позовом про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим була викладена правова позиція, згідно з якою для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

У вказаній справі, відмовляючи в задоволенні повних вимог суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

Таким чином, правова позиція щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка стала підставою подання позову у справі, що розглядається, на момент подання позову була сформульована Великою Палатою Верховного Суду.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2014 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ фірмою СТІВ (орендар) було укладено договір оренди землі № 10528, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 27.06.2014 року за № 10528, за умовами п. 3.1, зі змінами та доповненнями, якого договір діє до 25.10.2017. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору; підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

З вказаних приписів договору (зі змінами) вбачається, що орендар мав переважне право на поновлення Договору на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, а саме, до 21.03.2016 року, з огляду на те, що договір оренди було укладено строком до 09.08.2011 року та продовжено до 21.08.2016 року.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду апеляційної скарги, 01.02.2021 від ТОВ фірми "СТІВ" надійшов відзив, у якому позивач, серед іншого, зазначив, що 20.02.2016 ТОВ "СТІВ" надало відповідачу заяву № 000102 про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, додавши до цієї заяви проект додаткової угоди.

Відтак, позивачем, як орендарем земельної ділянки, було виконано всі вимоги ст. 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору оренди. Позивач просив суд залучити до матеріалів справи копію вищевказаної заяви від 20.02.2016 № 000102 з додатковою угодою. Обґрунтовуючи неподання цих доказів при розгляді справи в суді першої інстанції, ТОВ фірма "СТІВ" зазначала про те, що судова практика, яка існувала на час розгляду справи в суді першої інстанції у справі про поновлення договору оренди землі за ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагала доведення виконання орендарем вимог ч.ч. 2 5 цієї статті Закону. Отже, подання вищеназваного доказу суду першої інстанції не було обов`язковим та могло створити в суду враження намагання позивача долучити до матеріалів справи зайві докази, які виходять за межі предмету доказування. Дослідивши надані документи, апеляційний господарський суд визначився із залученням таких доказів до матеріалів справи.

При цьому на момент винесення судом першої інстанції рішення про задоволення позову, копія заяви позивача про поновлення договору оренди земельної ділянки, до якої було додано проект додаткової угоди, в матеріалах справи була відсутня. Судом першої інстанції вказаний доказ не досліджувався і вказані обставини не встановлювались.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, до предмету доказування у справі про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" входило, зокрема, підтвердження факту звернення орендаря до орендодавця з листом про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди у межах встановленого договором і законом строку.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За приписами частини 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 2 ст. 164 ГПК України).

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Отже, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, від 08.09.2020 у справі № 927/761/19, від 21.06.2018 у справі № 906/612/17.

Враховуючи вищевикладене, практика застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" на момент подання позову, що передбачала доведення факту звернення орендаря до орендодавця з листом про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк до закінчення строку оренди, була вже сформована Великою Палатою Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що надаючи докази направлення ТОВ "СТІВ" 20.02.2016 заяви № 000102 про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки та проекту додаткової угоди, позивачем не мотивовано в чому полягає винятковість неподання позивачем зазначених доказів до суду першої інстанції та не вказав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не вказав мотивів із зазначенням відповідних доказів неможливості долучення відповідних доказів до позовної заяви з дотриманням вимог ч. 2 статті 80, ч. 2 статті 164 ГПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та поновлення спірного договору на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з тим, що позивачем не дотримано передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури, зокрема, щодо повідомлення відповідача про продовження строку дії вказаного договору саме у визначений таким договором строк.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 року у справі №915/953/20 підлягає задоволенню, а рішення суду скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТІВ».

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд постановив:

1. Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 року у справі №915/953/20 - скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТІВ» до Миколаївської міської ради про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 09.08.2016 року № 4308, укладеною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТІВ» на користь Миколаївської міської ради судовий збір за апеляційний перегляд справи в розмірі 3 153 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „03листопада 2022 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська