Постанова

від 31.10.2022 по справі 904/8751/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/8751/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу

та заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат

у справі № 904/8751/21

за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ", м. Дніпро

про визнання недійсними рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ - ЛЗ" про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 у справі №904/8751/21 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ", оформлене протоколом № 1-21 від 28.02.2021 в частині прийняття рішення про затвердження нової редакції Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ".

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 135 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2022 клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн.

Клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 250 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить частково скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 у справі №904/8751/21, а саме в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСББ "КВАРТЕТ - ЛЗ" та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю, визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ", оформлене протоколом № 1-21 від 28.02.2021, визнати недійсним та скасувати рішення правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ", оформлене протоколом № 2021-03 від 21.03.2021.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі № 904/8751/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі №904/8751/21 залишено без змін.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" звернулось з клопотанням про стягнення з ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Окрім того в судовому засіданні до судових дебатів апелянтом було зроблено усну заяву про розподіл судових витрат.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2022 для вирішення питання розподілу судових витрат призначено судове засідання на 31.10.2022 на 16:30 год.

В судове засідання 31.10.2022 сторони, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Велика Палата Верховного Суду в свої постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 918/539/16.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання для вирішення процесуального питання про розподіл судових витрат, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та її висловлення у поданих процесуальних документах, забезпечення їх права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції через свого уповноваженого представника, яке здійснюється ними на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд відповідних заяв та клопотань сторін за наявними матеріалами та без участі їх представників.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Так, згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).

Як вбачається з матеріалів справи, що до поданого 11.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу ОСББ "КВАРТЕТ-ЛЗ" надало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в Центральному апеляційному господарському суді та клопотало про їх стягнення з позивача (т. 2 а.с. 215-216).

В свою чергу, ОСОБА_1 в поданій до Центрального апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просила здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. 7 прохальної частини).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі № 904/8751/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2022 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі №904/8751/21 залишено без змін.

З поданого ОСББ "КВАРТЕТ-ЛЗ" клопотання слідує, що станом на 06.10.2022 відповідач поніс на стадії апеляційного оскарження витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 5 000,00 грн.

Представником відповідача адвокатом Патикою А.В. було надано наступні послуги (виконано роботи) із зазначенням їх вартості:

- підготовка та подача відзиву на апеляційні скарги 5 000,00 грн.

Розділом «Порядок розрахунків» Договору № 01 про надання професійної правничої допомоги від 29.11.2021 встановлено, що замовник сплачує виконавцю суму, розмір якої визначений в п. 3.1 цього договору, шляхом банківського переказу на поточний рахунок Виконавця: р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Приватбанк», МФО 305299, ЄДРПОУ/ДРФО 41382551 на протязі трьох банківських днів з дати отримання замовником рахунку-фактури.

На підтвердження понесених витрат відповідачем було надано:

- засвідчену копію рахунку № 6 від 29.09.2022 на суму 5 000,00 грн на оплату послуг за професійну правничу допомогу по дог. від 29.11.2021р. № 01 (підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу) (т. 2 а.с. 213);

- платіжне доручення № 1021 від 30.09.2022 на суму 5 000,00 грн з призначенням платежу оплата за професійну правничу допомогу по дог. № 01 від 29.11.2021р. згідно рах. № 6 від 29.09.2022р. без ПДВ (т. 2 а.с. 214).

Як вбачається з матеріалів справи акт виконаних робіт та його складення не передбачено умовами договору.

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо послуги - підготовка та подача відзиву на апеляційні скарги вартістю 5 000,00 грн, то враховуючи, що вказаний процесуальний документ складається з 8 стор., переважна більшість тексту якого відтворює доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, заяві відповідача щодо витрат на правничу допомогу та є цитуванням встановлених Господарським судом Дніпропетровської області в рішенні від 16.05.2022 та додатковому рішенні від 21.06.2022 обставин, що збільшує обсяг документу, суд вважає, що написання відзиву не потребувало значної кількості часу та не вимагало особливої юридичної і технічної роботи, а з урахуванням того, що адвокат Патика А.В. приймав участь в якості представника відповідача при розгляді справи № 904/8751/21 в суді першої інстанції та був обізнаний з фактичними обставинами спірних правовідносин, матеріалами справи та правовою позицією позивача, витрати в розмірі 5 000,00 грн за надання цієї послуги не були зумовленими будь-якою необхідністю зі сторони адвоката, який представляв відповідача на всіх етапах судового процесу.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові 29.09.2022 у справі №904/6499/20 (904/1373/21).

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає обґрунтованими витрати відповідача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн, понесені за надані послуги з підготовки та подачі відзиву на апеляційні скарги.

За таких умов, враховуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, апеляційний суд, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 4-7, 9 ст. 129 ГПК України, вбачає підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн та відмовляє в решті вимог.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зауважує, що в судовому засіданні 17.10.2022 представником позивача в судових дебатах було зроблено заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, відповідна заява (клопотання) до Центрального апеляційного господарського суду разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подані протягом п`яти днів після ухвалення судом постанови від 17.10.2022 не були.

Колегія суддів зауважує, що обов`язковою умовою подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді відповідної інстанції є звернення до цього суду із такими доказами в межах встановленого законом строку для подання доказів або його поновлення за рішенням суду, а саме дотримання встановленого приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України п`ятиденного строку з дня ухвалення рішення суду (у разі неподання доказів до закінчення судових дебатів та за умови наявності відповідної заяви, зробленої до закінчення останніх).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 03.03.2021 у справі № 912/354/20 наголосив, що докази, які стосуються розміру судових витрат подаються у суворо визначені кодексом строки: до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Разом з тим, Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Схожий за змістом правовий висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19.

Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Апеляційний суд зазначає, що станом на 31.10.2022 позивач заяву (клопотання) про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів не подавав, про існування певних причин, які зумовлювали прострочення подання таких доказів, за наслідками оцінки яких суд, у випадку, якщо дійде висновку, що причини пропуску такого строку є поважними, вправі був поновити вказаний процесуальний строк, не зазначав.

Необхідно зазначити, що як суб`єкти господарювання так і органи державної влади та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв`язку з чим, вибіркове надання судом суб`єктивних переваг одним господарюючим суб`єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Наслідком неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, є залишення відповідної заяви без розгляду, що імперативно слідує з ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

З огляду на що, заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, належить залишити без розгляду.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-235, 244, 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" про стягнення з ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВАРТЕТ-ЛЗ" (49130, м. Дніпро, вул. М. Міхновського, буд. 17; ідентифікаційний код 40172769) 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині - відмовити.

Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 03.11.2022

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль