Рішення

від 03.11.2022 по справі 910/1699/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2022Справа № 910/1699/22Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/1699/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Англійська група»

до ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

07 лютого 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Англійська група» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 03.02.2022 року до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення штрафу за договором про надання послуг № /2 від 23.07.2021 року в розмірі 15 000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач скористалася своїм правом на дострокове розірвання/припинення договору, але не виконала свої зобов`язання, встановлені п.п. 2.1.8. п. 2.1. договору та не сплатила фіксовану оплату (штраф) в розмірі 15 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач - ОСОБА_1 є фізичною особою, Господарський суд міста Києва звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації державної адміністрації із запитом з метою встановлення зареєстрованого місця проживання вищевказаної особи.

18 травня 2022 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на запит суду № 100-3341 від 18.05.2022 року щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1699/22, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено ОСОБА_1 за адресою її місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 25.06.2022 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 20.05.2022 року у справі № 910/1699/22 є 25.06.2022 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 11.07.2022 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Англійська група» (надалі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, виконавець) укладено договір про надання послуг № /2 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику освітні послуги з навчання англійської мови клієнтів замовника, визначені в пункті 2.1. цього договору, а замовник зобов`язується оплатити іїхню вартість у порядку встановленому в договорі.

Згідно з п. 6.1. договору виконавець надає послуги визначені в п. 1.1. договору, у період з 01.09.2021 року по 31.05.2022 року.

Відповідно до п. 2.2.4. договору виконавець має право достроково розірвати наявний договір відповідно до п. 2.1.8. цього договору.

Пунктом 2.1.8. договору передбачено, що виконавець може достроково розірвати/припинити наявний договір сплативши фіксовану оплату (штраф) на розрахунковий рахунок замовника коштів у сумі 15 000,00 грн., повідомивши про замовника за 10 (десять) діб до моменту відповідної оплати.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 25.09.2021 року достроково припинила надання послуг за договором, що підтверджується показами свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оформленими протоколами опитування адвокатом особи за її згодою від 12.01.2022 року, не сплативши обумовлений п. 2.1.8. договору штраф у розмірі 15 000,00 грн.

Судом встановлено, що 26.10.2021 року позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 23.10.2021 року про сплату штрафу у розмірі 15 000,00 грн. протягом семи календарних днів з дати отримання даної претензії. Факт направлення претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.10.2021 року, фіскальним чеком від 26.10.2021 року та накладною № 0215606761780.

У відповідь на претензію б/н від 23.10.2021 року, ОСОБА_1 у зустрічній претензії вимогу про сплату штрафу у розмірі 15 000,00 грн. не визнала та вимагала протягом семи днів виплатити заробітну плату у розмірі 4000,00 грн., компенсацію ЄСВ ФОП у розмірі 3960,00 грн. та визнати договір про надання послуг № /2 від 23.07.2021 року удаваним.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на дату пред`явлення вказаного позову Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом статей 51, 52, 598, 609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Зазначений висновок підтверджений постановами Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 335/4675/19 та від 17.02.2021 року у справі № 265/6586/19.

Якщо боржник фізична особа-підприємець ліквідований, то з позовом про стягнення заборгованості потрібно звертатися не до цивільного суду, а до господарського (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі № 127/23144/18.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина 1 статті 180 ГК України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки порушення зобов`язання, які встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як вже зазначалося судом вище, пунктом 2.2.4. договору передбачено право виконавця на дострокове розірвання договору відповідно до п. 2.1.8. договору.

Так, за умовами п. 2.1.8. договору виконавець може достроково розірвати/припинити наявний договір сплативши фіксовану оплату (штраф) на розрахунковий рахунок замовника коштів у сумі 15 000,00 грн., повідомивши про замовника за 10 (десять) діб до моменту відповідної оплати.

За змістом ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України договір є розірваним у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

В постанові від 05.07.2019 року у справі № 916/1684/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Доказів надіслання ОСОБА_1 позивачу повідомлення про дострокове припинення договору № /2 від 23.07.2021 року в односторонньому порядку матеріали справи не містять.

Наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 до Начальника Головного управління Держпраці у Київській області, у якій ОСОБА_1 зазначає про звільнення, жодним чином не підтверджує припинення договірних відносин між сторонами даної справи, зокрема припинення договору № /2 від 23.07.2021 року в односторонньому порядку на вимогу відповідача.

Щодо показів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оформленими протоколами опитування адвокатом особи за її згодою від 12.01.2022 року, суд зазначає наступне.

Статтею 87 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Дослідивши подані позивачем протоколи опитування адвокатом особи за її згодою від 12.01.2022 року, суд дійшов висновку, що в розумінні ст. 88 Господарського процесуального кодексу України вони не є заявами свідків.

Крім того суд враховує, що показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі на підставі показань свідків судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту мають бути документально доведені, а саме повідомлення ОСОБА_1 позивача про дострокове припинення договору № /2 від 23.07.2021 року в односторонньому порядку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем припинення договору № /2 від 23.07.2021 року в односторонньому порядку на вимогу відповідача, отже підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 15 000,00 грн. відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2481,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2022р.

Суддя О.В. Котков