Рішення

від 03.11.2022 по справі 640/8493/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2022 року м. Київ № 640/8493/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Чемериса М.С. (за дорученням судді), розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик»

до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови, та зобов`язання

вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, ідентифікаційний код - 39718112) (далі - позивач або ТОВ «БР-Логістик») подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код - 00015622, ел. пошта - themis@minjust.gov.ua) (надалі - відповідач або Відділ примусового виконання рішень), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 66512053 від 08.02.2022, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відновити виконавче провадження № 66512053 закінчене на підставі оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 08.02.2022.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2022 (суддя Пащенко К.С.) залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик».

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/8493/22, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 КАС України, у відкритому судовому засіданні.

Призначеного дня представники сторін у судове засідання не з`явились, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідачем допущено ряд процесуальних порушень під час здійснення виконавчого провадження, а також безпідставно та передчасно закінчено виконавче провадження без вчинення усіх необхідних виконавчих дій.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що відповідно до частини 5 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих лій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії. крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Крім того, відповідач наголошує, що ним чітко зазначено, порядок і підстави винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, з посиланням на Закон, а тому наведені обставини у позові, взагалі не можуть слугувати підставою для визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 66512053 від 08.02.2022. Таким чином, відповідач вважає, що державним виконавцем вчинено дії згідно з Законом, в тому числі і щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 66512053 від 08.02.2022, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.11.2020 Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто адміністративну справу № 640/19531/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БР- ЛОГІСТИК» до Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

За результатами розгляду справи № 640/19531/19 Окружним адміністративним судом міста Києва було прийнято рішення адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БР-ЛОГІСТИК» задовольнити частково.

Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 01.06.2021№ 640/19531/19 щодо скасування рішень, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, та зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 1 від 18.07.2019, № 2 від 18.07.2019, № 3 від 18.07.2019, № 4 від 18.07.2019, № 5 від 18.07.2019, № 6 від 18.07.2019, № 7 від 18.07.2019, № 8 від 18.07.2019, № 9 від 18.07.2019, № 10 від 18.07.2019, № 11 від 18.07.2019, № 12 від 18.07.2019, № 13 від 18.07.2019, № 14 від 18.07.2019, № 15 від 18.07.2019, № 16 від 18.07.2019, № 17 від 18.07.2019.

ТОВ «БР-Логістик» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано заяву від 03.08.2021 про примусове виконання рішення суду.

За результатами розгляду Заяви та доданих до неї додатків, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. прийнято постанову від 16.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66512053.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 640/19531/19 задоволено подання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. про заміну сторони виконавчого провадження, замінено сторону у виконавчому провадженні № 66512053 - боржника Державну фіскальну службу України на правонаступника - Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд.8, код ЄДРПОУ 43005393).

З урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021 державним виконавцем 20.10.2021 прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження, згідно якої боржника у виконавчому провадженні № 66512053 з Державної фіскальної служби України, замінено на правонаступника - Державну податкову службу України, код ЄДРПОУ - 43005393.

Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. прийнято постанову від 01.12.2021 ВП № 66512053 про накладення на Державну податкову службу України штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.

В подальшому державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. прийнято постанову від 19.01.2022 ВП № 66512053 про накладення на Державну податкову службу України штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 грн вдруге за невиконання рішення суду без поважних причин.

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. звернувся до Національної поліцію України з поданням (повідомленням) від 08.02.2022 № 66512053/6-20.1 про відкриття кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Державної податкової служби України рішення суду у межах виконавчого провадження № 64934467.

Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. прийнято постанову від 08.02.2022 ВП № 66512053 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 640/19531/19 від 01.06.2021.

В обґрунтування постанови зазначено, що боржником не вжито заходів щодо виконання рішення суду, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання боржником не виконані. Боржника попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Листом від 08.02.2022 № 66512053/6-20.1 виконавчий лист № 640/19531/19 від 01.06.2021 повернуто до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Не погоджуючись з прийнятою відповідачем постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Стосовно дотримання позивачем строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд відмічає таке.

Частиною 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, у відповідності до приписів статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Тобто, статтею 287 КАС України встановлений спеціальний десятиденний строк для оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

Позивач зазначає, що з урахуванням проведення на території Київської області з 24.02.2022 повномасштабних бойових дій з метою збереження життя та здоров`я працівників ТОВ «БР-ЛОГІСТИК» в терміновому порядку було прийнято рішення здійснювати робочі процеси на підприємстві у віддаленому режимі, що в деякій мірі обмежувало в оперативності та своєчасному виконанні покладених на працівників завдань.

При цьому з 24.02.2022 було повністю припинено функціонування таких реєстрів, як Автоматизована система виконавчого провадження (АСВП) та Єдиний реєстр боржників (ЄРБ), в яких фіксуються всі виконавчі дії та складаються документи виконавчого провадження.

Лише станом на 24.03.2022 за повідомленнями ДП «Національні інформаційні системи» та Міністерства юстиції України у більшості регіонів України зокрема у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровський, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях, містах Київ, Запоріжжя та Краматорськ було частково відновлено роботу деяких реєстрів в тому числі і Єдиний реєстр боржників, що є складовою частиною Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Відповідно із тимчасовим припиненням функціонування Автоматизованої системи виконавчого провадження сторони виконавчого провадження позбавляються можливості відслідковувати матеріали виконавчого провадження із використанням ідентифікатору доступу.

Лише 13.04.2022 після відновлення роботи Автоматизованої системи виконавчого провадження позивач мав можливість ознайомитись з відомостями щодо виконавчого провадження № 66512053 та оскаржуваною постановою.

Позивач вказує, що ним складено адміністративний позов за вих. № 45 від 20.04.2022 та сплачено судовий збір відповідно до платіжного доручення № 6038467846 від 20.04.2022. Вказані матеріали направлено за адресою приміщення Окружного адміністративного суду міста Києва - 03150, вул. Велика Васильківська, будинок 81 А, Печерський район, м. Київ, що підтверджується відомостями щодо поштового відправлення № 4301040340410.

Однак згідно інформації отриманої з Інтернет-ресурсу АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення № 4301040340410 09.05.2022 було повернуто за зворотною адресою оскільки адресат відсутній за вказаною адресою, а 31.05.2022 повернене поштове відправлення вручено ТОВ «БР-Логістик».

З урахуванням повернення позовних матеріалів ТОВ «БР-Логістик» повторно направило позов 06.06.2022 Окружному адміністративному суду міста Києва на адресу 01051, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1, м. Київ, що надійшов 09.06.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд, визначаючись щодо заяви про поновлення строків звернення до суду, виходить з того, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Тобто, пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для прямого застосування наслідків такого пропуску (залишення без розгляду, повернення), оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причин пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, оцінивши її доводи, враховуючи те, що про оскаржувану постанову позивач дізнався у квітні 2022 року, а інші докази вручення її копії позивачу у матеріалах виконавчого провадження відсутні, беручи до уваги, що оскаржуваною постановою закінчено виконавче провадження за рішенням суду без фактичного його виконання, що може свідчити про порушення засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень, суд дійшов висновку про можливість поновлення ТОВ «БР-Логістик» строку звернення до суду з цим позовом з метою забезпечення доступу до правосуддя.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини щодо примусового виконання судових рішень врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (Закон № 1404-VIII).

За визначенням, наведеним частині першій статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна зробити висновок, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас слід зазначити, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Верховний Суд у справах із подібними правовідносинами наголошує на тому, що при розгляді позову про законність дій державного виконавця, має враховуватися, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень (постанови Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі № 378/1033/17, від 04.09.2019 у справі № 286/1810/17, від 07.10.2020 у справі № 461/6978/19, від 25.11.2020 у справі № 554/10283/18, від 13.12.2021 у справі № 520/6495/2020).

При цьому, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

На думку суду, державний виконавець в межах повноважень, установлених Законом №1404-VIII, самостійно визначає які дії необхідно вчинити з метою виконання боржником рішення суду, тому суд не може вказувати державному виконавцю які саме дії йому необхідно вчинити.

Водночас, з наявних матеріалів виконавчого провадження № 66512053 не вбачається вчинення державним виконавцем будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду, окрім прийняття постанов про накладання штрафу та звернення з поданням до правоохоронних органів, які, в свою чергу, виявились неефективними.

Зважаючи на викладене у сукупності та враховуючи, що державним виконавцем не з`ясовано причини невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/19531/19, а також враховуючи, що рішення суду залишається невиконаним, суд дійшов висновку про передчасність закінчення виконавчого провадження ВП № 66512053, що є правовою підставою для скасування спірної постанови.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження №66512053, суд зазначає, що за приписами частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричинює його відновлення і у такому разі обов`язок по вчиненню дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону. Тому додаткове накладення на виконавця подібного обов`язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необґрунтованим і така вимога не може бути задоволена.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 240, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву «Про поновлення пропущеного строку» від 30.08.2022 ТОВ «БР-Логістик» - задовольнити.

2. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик» строк звернення до суду.

3. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик» задовольнити частково.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 66512053 від 08.02.2022, прийняту державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БР-Логістик» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, ідентифікаційний код - 39718112) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя К.С. Пащенко