Рішення

від 03.11.2022 по справі 640/34187/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2022 року м. Київ № 640/34187/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування припису та рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі по тексту - відповідач, ДІАМ) про визнання протиправними та скасування припису від 18.10.2019 року про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та рішення від 18.10.2019 року про зупинення дій містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено права позивача, а саме, винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та рішення про зупинення дій містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва.

Ухвалою суду від 30.11.2021 року відкрито спрощене провадження без повідомлення учасників (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

ДІАМ скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 09.06.2022 року та 19.08.2022 року до суду тотожні за змістом відзиви на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на оскарження припису та рішення, оскільки не відбувся перехід права згідно укладеного договору між ТОВ «Філософія Девелопмент» та позивачем.

Також, ДІАМ подало до суду з відзивами клопотання про продовження строку на його подачу.

30.06.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про продовження строку на подання відзиву.

Ухвалою суду від 20 травня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви Державної інспекції архітектури та містобудування України про залишення позовної заяви без розгляду. Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» залучення співвідповідача. Залучено в якості співвідповідача у справі №640/34187/21 - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ: 37471912). Запропоновано співвідповідачу, в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали, надати відзив на позовну заяву.

Також зазначеною ухвалою суду витребувано у Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії: припису від 18.10.2019 року про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; рішення від 18.10.2019 року про зупинення дій містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом».

01 вересня 2022 року до суду представником позивача подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме копія акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил від 18.10.2019 року та копію рішення від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України та Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не надати витребуванні ухвалою суду докази.

Станом на момент прийняття рішення у справі, Державна архітектурно-будівельна інспекція України та третя особа не скористались своїм правом, передбаченим статтею 162 (165) КАС України, та не подали до суду відзив (пояснення) на позовну заяву , а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» за адресою: вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва (далі - Містобудівні умови та обмеження), у пункті 1 яких зазначено, що гранична висота h=50,7 м., остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання нормативний відстаней від оточуючих будівель і споруд, на підставі містобудівної документації, пам`ятко охоронного законодавства та за висновками технічного обстеження несучих конструкцій будинку.

В подальшому, головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної діяльності у місті Києві Іваніцьким С.І. відповідно до наказу від 25 вересня 2019 року №1068, на підставі письмової вимоги Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 17 вересня 2019 року №8/4/2-7385 та направлення на проведення позапланової перевірки від 27 вересня 2019 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за результатом якої складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 18 жовтня 2019 року (далі - акт перевірки).

Так, актом перевірки зафіксовано наступне: 20 серпня 2019 року наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1003 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» за адресою: вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва, у пункті 1 яких зазначено, що гранична висота h=50,7 м.; одночасно в пункті 5 Містобудівних умов та обмежень зазначено, що ділянка для проектування знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, в центральній планувальній зоні міста Києва, в зоні регулювання забудови І категорії; відповідно до текстової частини Генерального плану міста Києва, для збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище 27 м. від поверхні землі; отже, зазначені дані у пункті 1 Містобудівних умов та обмежень гранична висота h=50,7 м. не відповідає положенням Генерального плану міста Києва, що є порушенням пункту 4 частини 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах).

Одночасно зазначено, що наміри забудови відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а отже відповідно до пункту 3 частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містять підстав для відмови у видачі Містобудівних умов та обмежень.

Також, 18 жовтня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Іваніцьким С.І. видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року із вимогою «усунути порушення у пункті 1 «Містобудівні умови та обмеження» гранична висота h=50,7 м., шляхом приведення вимог містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003 до положень Генерального плану міста Києва.

Крім того, 18 жовтня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Іваніцьким С.І. прийнято рішення про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003.

Вважаючи протиправними припис та рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 4 наведеного Закону об`єктами містобудування на державному та регіональному рівнях є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов`язаного комплексного розміщення основних об`єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів.

Об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що визначаються відповідно до:

у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні;

за межами населених пунктів - меж приміських зон, а також функціональних зон відповідно до містобудівної документації на регіональному рівні.

Об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Частиною 1 статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17 лютого 2011 року (далі - Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності») визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 41-1 наведеного Закону державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 3 статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів.

Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698 (далі - Порядок №698).

Згідно пункту 2 наведеного Порядку, нагляд здійснюється Держархбудінспекцією через головних інспекторів будівельного нагляду шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок.

Перевірки проводяться головним інспектором будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду.

Відповідно до пункту 3 Порядку №698 основними завданнями нагляду є:

1) виявлення, припинення та запобігання порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, визначеними відповідно до статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності;

2) скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об`єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів;

3) притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 4 пункту 15 Порядку №698 підставами для проведення позапланової перевірки є: письмова вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Так, матеріалами справи підтверджено, що підставою для проведення позапланової перевірки, в даному випадку, слугувало звернення Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 17 вересня 2019 року №8/4/2-7385, відповідно до якого Головним управлінням в рамках контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної забудови держави у сфері будівництва отримана інформація щодо порушення вимог містобудівного законодавства з боку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 29 Порядку №698 передбачено, що у разі виявлення головним інспектором будівельного нагляду під час проведення перевірки порушення, відповідальність за яке встановлена законом, складається протокол про правопорушення за формою, встановленою Мінрегіоном. У разі виявлення головним інспектором будівельного нагляду під час проведення перевірки порушення, яке може бути усунуто, видається припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (далі - припис) за формою згідно з додатком 5.

Згідно пункту 32 наведеного Порядку, якщо рішення об`єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Про скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду головним інспектором будівельного нагляду приймається рішення за формою згідно з додатком 6, яке надсилається об`єкту нагляду протягом трьох робочих днів з дати його прийняття рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення.

Інформація про скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

У разі зупинення дії рішення об`єкт нагляду вживає заходів щодо усунення порушень, зазначених у рішенні про зупинення, та про результати повідомляє головному інспектору будівельного нагляду, який прийняв таке рішення.

Відповідно до Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2011 року № 90, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Пунктом 4 наведеного Положення визначено, що Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Відповідно до пункту 6.43. Положення Департамент надає містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Як зазначено вище, 20 серпня 2019 року наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1003 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ. Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» за адресою: вул. Московська, 8 у Печерському районі міста Києва (далі - Містобудівні умови та обмеження), у пункті 1 яких зазначено, що гранична висота h=50,7 м., остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання нормативний відстаней від оточуючих будівель і споруд, на підставі містобудівної документації, пам`яткоохоронного законодавства та за висновками технічного обстеження несучих конструкцій будинку.

Згідно з п. 1.1 ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і Споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» ці норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків, споруд та комплексів громадського призначення з умовною висотою до 73.5 (включно) з підземними поверхами завглибшки не більше 25 м. від рівня землі.

В силу вимог частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні.

Містобудівною документацією на місцевому рівні у розумінні вказаного закону є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджено рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804 (далі також - Генеральний план міста Києва).

Відповідно до Розділу вказаного Плану «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних сельбищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговуванням і рекреацією. Утворення сельбищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємообумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме: 1 - Центральна планувальна зона; 2 - Південна планувальна зона; 3 - Західна планувальна зона; 4 - Північна планувальна зона; 5 - Північна лівобережна планувальна зона; 6 - Східна планувальна зона; 2а - Планувальна зона сельбищного району Ходосівка-Підгірці; 4а - Планувальна зона сельбищного району Вишгород.

Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають:

- використання територій за видами переважаючого функціонального призначення - сельбищного, виробничого, ландшафтно-рекреаційного;

- створення нових і завершення формування сельбищних районів, об`єднаних планувальним каркасом, системою загальноміських центрів і ландшафтно-рекреаційною мережею;

- удосконалення архітектурно-планувальної структури з урахуванням традиційних особливостей київського міського середовища та прогресивних тенденцій містобудування;

- забезпечення комплексності нової забудови, поліпшення архітектурно-просторової якості міського середовища;

- відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обгрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Водночас, інші положення згаданого генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

З викладеного вбачається, що положеннями Розділу 5 «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, встановлено обмеження висоти будівель на рівні не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Позивач, обґрунтовуючи помилковість висновків відповідача щодо обмеження умовної висоти для об`єкта будівництва до 27м зазначає, що об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ.Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» по вул. Московська, 8, у Печерському районі міста Києва не знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, а також не знаходиться в Центральній планувальній зоні міста Києва.

Щодо відсутності підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, суд зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є Закон України «Про охорону культурної спадщини».

В статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», серед іншого, наведено визначення наступних термінів:

зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Приписами пункту 7 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико- культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

На виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).

Відповідно до пункту 1 Порядку №318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Порядку №318 відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико- архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку №318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Відповідно до пункту 12 Порядку №318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Відповідно до частин першої, десятої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

З аналізу наведених норм вбачається, що Генеральний план міста Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804.

Однак, як на момент видання Містобудівних умов та обмежень від 06.11.2019 №1402, так і на момент розгляду судом даної справи, відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 по справі № 826/5755/17 дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.

Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15.

Суд зазначає, що вказані висновки Верховного Суду, у відповідності до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для суду першої інстанції.

Той факт, що межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури України не затверджені, підтверджується й постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 по справі № 640/9526/19, від 21.01.2020 по справі № 640/8212/19 та від 11.02.2020 по справі № 640/9524/19.

Суд критично ставиться до тверджень, що історико-архітектурний план м. Києва затверджений на підставі Наказу Міністерства культури і інформаційної політики від 02.08.2021 року №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва».

Зважаючи на те, що, у відповідності до норм ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Міністерство культури і інформаційної політики являється регуляторним органом.

Наказ Міністерства культури і інформаційної політики від 02.08.2021 року №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» в розумінні приписів пункту 8 Положення «Про Міністерство культури і інформаційної політики України» затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 за №885, є регуляторним актом, розробляється, розглядається, приймається та оприлюднюється з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторні акти, прийняті Національним банком України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, іншими державними органами, центральними органами виконавчої влади, державними спеціалізованими установами та організаціями, некомерційними самоврядними організаціями, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в «Офіційному віснику» та у газеті «Урядовий кур`єр» не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Пунктом 2 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» передбачено, що Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Пунктом 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» вказано, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Як встановлено судом, на офіційному веб-порталі Міністерство юстиції України за електронною адресою https://minjust.gov.ua/ відсутня інформація щодо реєстрації Наказу Міністерства культури і інформаційної політики від 02.08.2021 року №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва», та на офіційному веб-порталі парламенту України за електронною адресою https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/index/sp:max100, також відсутня інформація щодо опублікування Наказу Міністерства культури і інформаційної політики від 02.08.2021 року №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» в «Офіційному віснику» та у газеті «Урядовий кур`єр».

Внаслідок відсутності реєстрації нормативно-правового акту та публікації останнього в «Офіційному віснику» та у газеті «Урядовий кур`єр», вважається, що Наказ Міністерства культури і інформаційної політики від 02.08.2021 року №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» не набрав чинності.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також станом на момент розгляду судом даної справи, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.

Тому, оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ.Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» по вул. Московська, 8, у Печерському районі міста Києва, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва.

Щодо відсутності підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в Центральній планувальній зоні м. Києва, суд зазначає наступне.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наведено визначення терміну «план зонування території (зонінг)», відповідно до якого - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами першою-четвертою статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно- транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема, функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено (з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php. що 20.09.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.

13 листопада 2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м.Києві.

З розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у місті Києві вбачається, що на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення, відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.

На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО «Київгенплан», на підставі рішення Київської міської ради № 69/8353 від 20.09.2012.

Однак, як встановлено судом, ні на момент видання Містобудівних умов та обмежень №1003 від 20.08.2019р., ні на момент розгляду судом даної справи, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, як передбачено положеннями частини восьмої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами позивача щодо відсутності правових підстав вважати, що земельна ділянка, розташована по вул. Московська, 8, у Печерському районі міста Києва , знаходиться в центральній планувальній зоні міста Києва, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок дотримуватись обмежень в частині граничної висоти будівель, встановлених для центральної планувальної зони Генеральним план м. Києва, який в силу закону не є актом, який визначає межі та режим використання історичних ареалів населених місць.

Крім того, суд зазначає те, що на момент прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 та рішення Київської міської ради від 28.03.2002року № 370/1804, яким визначено зовнішні обриси охоронних зон та архітектурних заповідників, частиною другою статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» було унормовано, що порядок визначення меж та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Як було встановлено судом, відповідна науково-проектна документація ні на момент ухвалення розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 та рішення Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804, так і на момент видачі МУО № 1003 від 20.08.2019 не затверджена, виходячи з чого, суд прийшов до висновку що згідно з нормою статті 32 Закону №1805-111, саме лише віднесення певної території до зони охорони пам`яток, без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяє тим обсягом правового регулювання, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі № 826/9175/18 дійшов аналогічного висновку, зазначивши про те, що віднесення певної території до зони охорони пам`яток без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяло її тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 року №920 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві» не ставить до забудовників та проектувальників конкретних вимог.

Відповідно, суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваних: припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року та рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва відповідачами не враховані викладені вище обставини щодо незатвердження у встановлений законом спосіб меж та режиму використання зон охорони пам`яток в м.Києві та не затвердження Київською міською радою Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, як передбачено положеннями частини восьмої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, враховуючи, що оскаржувані рішення приймались в порушення вище наведених актів законодавства, не оцінюючи їх зміст, суд вважає їх такими, що прийняті не в спосіб визначений законом, а тому такими, що підлягають скасуванню.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, з урахуванням вищенаведеного, є скасування припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003.

Таким чином суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія А. 303-А; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позов суб`єкта господарювання задоволено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення солідарно з бюджетних асигнувань відповідачів судового збору у розмірі по 2270,00 грн. з кожного на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування припису та рішення.

2. Визнати протиправним та скасувати припис Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 18 жовтня 2019 року із вимогою «усунути порушення у пункті 1 «Містобудівні умови та обмеження» гранична висота h=50,7 м., шляхом приведення вимог містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003 до положень Генерального плану міста Києва.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 18 жовтня 2019 року про зупинення дії містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі - корпус №4 (літ Е) під адміністративну будівлю з паркінгом» на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва, які затверджені наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20 серпня 2019 року №1003.

4. Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції архітектури та містобудування України та Державної архітектурно-будівельної інспекції України шляхом безспірного списання судовий збір у розмірі по 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) з кожного на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» (код ЄДРПОУ 43800134).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Некслайн Обджект» (04108, м. Київ, вул. Мостицька, 20, код ЄДРПОУ 43800134).

Відповідач: Державна інспекція архітектури та містобудування України (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 44245840).

Відповідач: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912).

Суддя В.І. Келеберда