Постанова

від 26.10.2022 по справі 382/1414/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 382/1414/17

провадження № 51-1395км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_22,

суддів ОСОБА_24, ОСОБА_23,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_25,

прокурора ОСОБА_26,

засудженої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_27 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_16,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Згурівського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

засудженої за ч. 1 ст. 366, частинами 2, 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі -КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Згурівського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, та призначено їй покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 366 вказаного Кодексу, у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено: за ч. 2 ст. 191 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 191 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 у період із 27 серпня 2015 року по 30 листопада 2016 року (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, використала для здійснення операцій зі зняття коштів із рахунків завідомо підроблені нею заяви про видачу готівки та привласнила грошові кошти банківської установи на загальну суму 178 665,32 грн, які були їй ввірені, завдавши АТ «Державний ощадний банк України» матеріальної шкоди, а потім розпорядилась коштами в кожному випадку на власний розсуд, зокрема:

- з рахунку № НОМЕР_13, відкритого на ім`я ОСОБА_2 , зняла та привласнила грошові кошти, чим завдала АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 21 150 грн;

- з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_3 , зняла і привласнила грошові кошти, чим завдала АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 21 350 грн, в тому числі за ч. 2 ст. 191 КК України - 800 грн;

- з депозитного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ОСОБА_4 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 62 365,32 грн;

- з рахунку № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_4 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 22 700 грн;

- з рахунку № НОМЕР_4 , відкритого на ім`я ОСОБА_5 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 16 100 грн;

- з рахунку № НОМЕР_12, відкритого на ім`я ОСОБА_6 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 6 200 грн;

- з рахунку № НОМЕР_5 , відкритого на ім`я ОСОБА_7 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 2600 грн;

- з рахунку № НОМЕР_6 , відкритого на ім`я ОСОБА_8 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 3 150,00;

- з рахунку № НОМЕР_14, відкритого на ім`я ОСОБА_9 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 4 950 грн;

- з рахунку № НОМЕР_7 , відкритого на ім`я ОСОБА_10 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 9 000 грн;

- з рахунку № НОМЕР_8 , відкритого на ім`я ОСОБА_11 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 4 300 грн;

- з рахунку № НОМЕР_9 , відкритого на ім`я ОСОБА_12 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 1 200 грн;

- з рахунку № НОМЕР_10 , відкритого на ім`я ОСОБА_13 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 1450 грн;

- з рахунку № НОМЕР_11 , відкритого на ім`я ОСОБА_14 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 2150 грн.

Злочин вчинено з прямим умислом, спрямованим на внесення неправдивих відомостей до офіційних документів - рахунків, відкритих на ім`я вкладників банку, та на незаконне привласнення чужого майна, яке було ввірене обвинуваченій, а саме грошових коштів, з корисливих мотивів.

Київський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2021 року залишив без змін указаний вирок місцевого суду.

Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати судові рішення щодо неї та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує на неналежне встановлення фактичних обставин, зокрема часу вчинення кримінального правопорушення та розміру завданої матеріальної шкоди. Акцентує на тому, що ряд слідчих дій було проведено до внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР), а отже, докази, зібрані за наслідками цих дій, слід було визнати недопустимим доказами.

Вважає, що місцевий суд не перевірив висновків судово-почеркознавчих експертиз від 02 червня 2017 року № 8-4/1130 і від 23 червня 2017 року № 8-4/1228 не дав їм оцінки та незаконно послався на них у вироку.

Водночас зазначає, що суд неправильно виклав показання представника потерпілого - ОСОБА_15 в частині суми завданих збитків. Разом із цим засуджена звертає увагу на те, що місцевий суд проігнорував клопотання сторони захисту про визнання окремих доказів недопустимими.

Крім цього, констатує, що їй не було відкрито матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК по обвинуваченню за ч. 3 ст. 191 КК. Наводить аргументи щодо процесуальних порушень, допущених під час перекваліфікації її дій з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 366 цього Кодексу.

У свою чергу суд апеляційної інстанції порушень, допущених місцевим судом, не усунув, апеляційний розгляд провів формально, неповно, належним чином не перевірив доводів, викладених у поданій апеляційній скарзі, всупереч вимогам ст. 404 КПК не здійснив повторного дослідження доказів, а отже, ухвала цього суду не відповідає положенням ст. 370 КПК.

Додатково зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи, викладені в доповненні до апеляційної скарги щодо направлення обвинувального акта поза межами строку досудового розслідування, чим допустив порушення приписів ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_28 підтримали касаційну скаргу та просили задовольнити її, з наведених у ній підстав, прокурор ОСОБА_26, представник потерпілого ОСОБА_29 не підтримали касаційної скарги засудженої, вважаючи її необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженою установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі засуджена, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК випливає, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на показання: представників потерпілої особи ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які підтвердили, що за результатами службового розслідування було встановлено привласнення контролером-касиром як матеріально відповідальною особою ввірених їй коштів, свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які, провівши службове розслідування, встановили пряму причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень, експерта ОСОБА_21 , який підтвердив зроблений ним експертний висновок щодо розміру збитків, завданих діями ОСОБА_1 та показання клієнтів банку - свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і ОСОБА_6 , які підтвердили, що не ставили підписів у заявах на видачу готівки та не знімали кошти зі своїх рахунків (у межах висунутого обвинувачення). При цьому суд зауважив, що зазначені обставини підтвердила у своїх показанняхі сама обвинувачена.

Об`єктивність показань указаних свідків та представників потерпілого у місцевого суду не викликала жодних сумнівів, оскільки вони послідовні, детальні, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються між собою.

Також, суд першої інстанції визнав висновки експертів, якими підтверджено розмір заподіяної шкоди та підроблення підписів клієнтів банку, достатньо переконливими, об`єктивними та обґрунтованими, взаємопов`язані з іншими матеріалами кримінального провадження, а самі експертизи було проведено у порядку встановленому законом.

Водночас, на переконання районного суду, письмові докази, які було покладено в основу вироку, зібрані в ході досудового розслідування шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання документів, інших процесуальних дій у спосіб, який ґрунтується на вимогах процесуального закону, та були відкриті стороні захисту в порядку, визначеному КПК. Цей суд достовірно встановив, що ОСОБА_1 була службовою особою, наділеною певними повноваженнями з управління чи розпорядження майном, склала завідомо неправдиві офіційні документи від імені клієнтів банку, зокрема заяви на видачу готівки, на яких як працівник банку поставила власний підпис, та заволоділа чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.

Доводи засудженої щодо порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР та проведення слідчих дій до внесення цих відомостей були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який правомірно визнав їх необґрунтованими та повністю погодився з висновками місцевого суду в цій частині.

Так, суд першої інстанції, пославшись на практику Верховного Суду, зокрема постанову від 09 вересня 2020 року, ухвалену у справі № № 761/28347/15-к (провадження № 51- 500км18), зазначив, що витяг із ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 28 лютого 2017 року за заявою АТ «Державний ощадний банк України» було внесено відомості до ЄРДР за № 12017110320000088 про вчинення кримінального правопорушення та під час досудового розслідування слідчий безпосередньо виявив відомості про вчинення інших кримінальних правопорушень, інформацію про які також вніс до ЄРДР (т. 2, а. п. 33-103).

Після цього 22 червня 2017 року всі матеріали було об`єднано в одне провадження за номером 12017110320000088 (т. 2, а. п. 104-108).

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР, з відсутністю такого порушення погоджується і колегія суддів.

Твердження засудженої про те, що до внесення відомостей в ЄРДР було проведено ряд процесуальних дій, а саме: отримано тимчасові доступи та вилучено документи, а також призначено судову почеркознавчу експертизу, суд апеляційної інстанції повністю спростував, адже вони суперечать наявним матеріалам кримінального провадження. Так, відповідно відомості за ч. 2 ст. 191 КК внесено до ЄРДР за № 12017110320000088 - 28 лютого 2017 року, а тимчасові доступи до речей та документів отримано 16 квітня, 13, 31 травня 2017 року, судову почеркознавчу експертизу призначено 05 червня 2017 року, а тому доводи в цій частині не відповідають дійсності.

З приводу некоректності дати перекваліфікації дій ОСОБА_1 то суд першої інстанції зауважив, що ці посилання є слушними, проте стосуються технічної сторони, що не впливає на якість та допустимість доказів, які отримано з дотриманням норм чинного законодавства.

Посилання засудженої на те, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили суми завданої шкоди, не узгоджуються з матеріалами справи.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, указав, що розмір завданої шкоди встановлений на підставі висновку експерта (т. 3, а. п. 77-91). Експерт, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, підтвердив складений ним висновок, зокрема зазначив, що встановив суму завданих збитків шляхом оцінки наданих у його розпорядження документів. Водночас усунення розбіжностей між із сумою збитків, зазначених представником потерпілого і встановлених експертом, є прерогативою місцевого суду в частині оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, що цей суд виконав у повній мірі та дав перевагу одним доказам над іншими.

Доводи касаційної скарги про невиконання органом досудового розслідування ст. 290 КПК, повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що засудженій ОСОБА_1 було відкрито матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017110320000088 від 28 лютого - 22 серпня 2017 року та складено відповідний протокол. Із цього протоколу видно, що засуджена ознайомилася з усіма матеріалами, не обмежуючи себе в часі (т. 4, а. п. 3, 4).

На думку Суду, незазначення у вказаному протоколі кваліфікації за ч. 3 ст. 191 КК не є безумовною підставою вважати, що матеріали досудового розслідування в цій частині не було відкрито ОСОБА_1 , оскільки їй було відкрито матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017110320000088 від 28 лютого 2017 року, у якому дії останньої кваліфікуються, у тому числі, за ч. 3 ст. 191 КК.

При цьому місцевий суд ураховував, що в судовому засіданні, коли прокурор додавав до матеріалів кримінального провадження докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , зокрема й за ч. 3 ст. 191 КК, остання підтвердила, що такі докази їй було відкрито та вона ознайомилася з ними під час досудового розслідування.

Під час перевірки доводів засудженої щодо оцінки почеркознавчих експертиз, показань свідків та невстановлення вчинення нею інкримінованих їй кримінальних правопорушень, колегія суддів дійшла висновку, що вони зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що не є предметом касаційного розгляду, як про це вказано вище, натомість належну правову оцінку їм надав суд апеляційної інстанції.

Більше того, місцевий суд указав, що за періоди тимчасової відсутності ОСОБА_1 на роботі обвинувачення їй не висувалося, а її повна індивідуальна матеріальна відповідальність підтверджується відповідними договорами, укладеними між обвинуваченою та банком.

Доводи ОСОБА_1 щодо порушень правил ч. 3 ст. 404 КПК не знайшли свого підтвердження.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК).

Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

Водночас, засуджена та її захисник не просили про повторне дослідження доказів та вважали за можливе проводити апеляційний розгляд без їх участі, а отже, з огляду на відсутність умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції.

Зазначення в ухвалі апеляційного суду як особу яка звернулась з апеляційною скаргою, прокурора й захисника є опискою і не впливає на суть доводів та ефективність розгляду цієї скарги.

Разом із цим відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Проте в цьому кримінальному провадженні зазначених вимог закону апеляційний суд дотримався не в повній мірі.

Так, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, засуджена звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою з доповненнями.

У доповненнях вона звертала увагу на те, що обвинувальний акт у провадженні направлений поза межами строку досудового розслідування, що вимагає закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Однак апеляційний суд хоча й зазначив про вказані доводи у своїй ухвалі, але жодним чином не проаналізував їх та не дав їм оцінки, що, на переконання колегії суддів, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК слід скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно провести процедуру апеляційного провадження з дотриманням положень процесуального і матеріального законів, повно й усебічно розглянути провадження та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_22 ОСОБА_24 ОСОБА_23