Постанова

від 19.03.2024 по справі 382/1414/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

справа №382/1414/17

провадження №51-1395км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 на вирок Згурівського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Згурівського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватою та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 366 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 366 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

- за ч. 2 ст. 191 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки;

- за ч. 3 ст. 191 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватою ОСОБА_7 у тому, що вона як контролер-касир ТВБВ № НОМЕР_1 , у період із 27 серпня 2015 року по 30 листопада 2016 року (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) шляхом зловживання своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, використала для здійснення операцій зі зняття коштів із рахунків завідомо підроблені нею заяви про видачу готівки та привласнила грошові кошти банківської установи на загальну суму 178 665 грн 32 коп, які були їй ввірені, завдавши АТ «Державний ощадний банк України» матеріальної шкоди, а потім розпорядилась коштами на власний розсуд, зокрема:

- з рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ОСОБА_9 , зняла та привласнила грошові кошти, чим завдала АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 21150 грн;

- з рахунку № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_10 , зняла і привласнила грошові кошти, чим завдала АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 21 350 грн, в тому числі за ч. 2 ст. 191 КК - 800 грн;

- з депозитного рахунку № НОМЕР_4 , відкритого на ім`я ОСОБА_11 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 62 365 грн 32 коп;

- з рахунку № НОМЕР_5 , відкритого на ім`я ОСОБА_11 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 22700 грн;

- з рахунку № НОМЕР_6 , відкритого на ім`я ОСОБА_12 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 16 100 грн;

- з рахунку № НОМЕР_7 , відкритого на ім`я ОСОБА_13 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 6200 грн;

- з рахунку № НОМЕР_8 , відкритого на ім`я ОСОБА_14 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 2600 грн;

- з рахунку № НОМЕР_9 , відкритого на ім`я ОСОБА_15 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 3150 грн;

- з рахунку № НОМЕР_10 , відкритого на ім`я ОСОБА_16 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 4950 грн;

- з рахунку № НОМЕР_11 , відкритого на ім`я ОСОБА_17 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 9000 грн;

- з рахунку № НОМЕР_12 , відкритого на ім`я ОСОБА_18 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 4300 грн;

- з рахунку № НОМЕР_13 , відкритого на ім`я ОСОБА_19 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 1200 грн;

- з рахунку № НОМЕР_14 , відкритого на ім`я ОСОБА_20 , зняла та привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 1450 грн;

- з рахунку № НОМЕР_15 , відкритого на ім`я ОСОБА_21 , зняла і привласнила грошові кошти, чим заподіяла АТ «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 2150 грн.

Злочин вчинено з прямим умислом, спрямованим на внесення неправдивих відомостей до офіційних документів - рахунків, відкритих на ім`я вкладників банку, та на незаконне привласнення чужого майна, яке було ввірене обвинуваченій, а саме грошових коштів, з корисливих мотивів.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджена стверджує, що:

- апеляційний суд позбавив її права на доступ до правосуддя, оскільки за наведених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї аргументів залишив вирок місцевого суду без змін;

- апеляційну перевірку вироку місцевого суду було проведено формально, оскільки судове засідання тривало лише 20 хвилин;

- апеляційний суд не досліджував доказів, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК;

- ухвала апеляційного суду містить виправлення;

- місцевим судом було встановлено різні суми завданих збитків, а обвинувальний акт не містив конкретної суми завданої шкоди;

- відсутні докази, які б підтверджували факт відкриття їй в порядку ст. 290 КПК матеріалів досудового розслідування за ч. 3 ст. 191 КК;

- результати почеркознавчих експертиз є недопустимими, оскільки вони були призначені на підставі документів, до яких на цей момент ще не було надано доступу, а самі висновки не містять тверджень про те, що підписи від імені клієнтів було здійснено ОСОБА_7 ;

- стороною обвинувачення не доведено часу вчинення кожного епізоду;

- не надано оцінки постанові від 20 червня 2017 року про перекваліфікацію дій, які мали місце у 2013 році з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 366 КК;

- у вироку невірно викладено показання представника потерпілого ОСОБА_22 ;

- винуватість ОСОБА_7 не ґрунтується на стандарті доказування «поза розумним сумнівом», оскільки відсутні прямі докази;

- її винуватість обґрунтовано неналежними доказами, оскільки окремі документи подано до суду в копіях, які не містять реєстраційних номерів певних епізодів, відомості внесені до ЄРДР лише 21 та 22 червня 2017 року;

- місцевий суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими;

- апеляційний суд не перевірив твердження сторони захисту щодо відрядження засудженої в інші відділення банку, який не надав інформації з цього приводу;

- засуджена визнавала вину лише щодо частини епізодів;

- тимчасовий доступ до документів за ч. 2 ст. 191 КК було надано до внесення відомостей до ЄРДР;

- перекваліфікація дій з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 366 КК передувала внесенню відомостей до ЄРДР;

- суд апеляційної інстанції не висловив своєї позиції щодо можливості закриття кримінального провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник та засуджена підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити;

- прокурор та представник потерпілого заперечили касаційну скаргу та просили відмовити у її задоволенні.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Щодо тверджень засудженої про те, що окремі документи подано до суду в копіях, які не містять реєстраційних номерів певних епізодів, а відомості внесені до ЄРДР лише 21 та 22 червня 2017 року Суд виходить з такого.

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК (у редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Як встановлено апеляційним судом за змістом витягу з ЄРДР, наявного у матеріалах кримінального провадження та дослідженого місцевим судом, він сформований 31 серпня 2017 року після направлення обвинувального акта до суду, а тому відомості, які містяться у ньому свідчать про те, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12017110320000088 слідчий безпосередньо виявив відомості про вчинення ОСОБА_7 інших кримінальних правопорушень, інформацію про які по кожному епізоду також вніс до ЄРДР.

Сам реєстр матеріалів досудового розслідування містить інформацію по кожному кримінальному провадженню із зазначенням номера кожного кримінального провадження та його кваліфікації по кожному епізоду злочинної діяльності (за змістом витягу таких епізодів, окрім першого внесеного до ЄРДР 28 лютого 2017 року, налічується - 113, відомості про які було внесено 21 та 22 червня 2017 року), які у подальшому були об`єднані в одне за № 12017110320000088.

Колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Натомість витяг з ЄРДР чи його копія є документом, який підтверджує внесення відомостей до ЄРДР, однак не є сам по собі доказом.

З огляду на викладене Суд вважає невмотивованими аргументи засудженої про доведеність її винуватості неналежними доказами.

На думку засудженої, тимчасовий доступ до документів за ч. 2 ст. 191 КК було надано до внесення відомостей до ЄРДР, а результати почеркознавчих експертиз є недопустимими, оскільки вони були призначені на підставі документів, до яких на цей момент ще не було надано доступу.

Колегія суддів вважає необґрунтованими названі доводи з огляду на таке.

Як вбачається із витягу з ЄРДР 28 лютого 2017 року за заявою ПАТ «Державний ощадний банк України» до ЄРДР було внесено відомості про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення із присвоєнням номера кримінального провадження 12017110320000088.

В межах цього ж провадження ухвалами слідчого судді від 18 квітня та 16 травня 2017 року було надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів, який було оформлено відповідними протоколами від 26 квітня, 13 травня, 31 травня 2017 року.

Тобто тимчасовий доступ до документів було проведено органом досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке було внесено до ЄРДР, що підтверджується як витягом з ЄРДР від 31 серпня 2017 року, так і змістом самих ухвал слідчих суддів, за якими було надано дозвіл на проведення вказаного заходу забезпечення кримінального провадження (а. с. 33-103, Т. 2).

В подальшому у кримінальному провадженні № 12017110320000088 постановами від 22 травня та 05 червня 2017 року слідчим ОСОБА_23 були призначені почеркознавчі експертизи (а. с. 5-14, 29-45, Т. 3). При цьому для виконання експертиз експертам було надано у тому числі й документи, вилучені під час тимчасового доступу до документів, дозвіл на проведення якого надавався ухвалами слідчого судді. За результатами експертних досліджень були складені висновки почеркознавчих експертиз від 02 червня 2017 року № 8-4/1130, від 23 червня 2017 року № 8-4/1228.

Постановою від 22 червня 2017 року кримінальне провадження № 12017110320000088 було об`єднано з низкою інших, зокрема за ч. 2 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 191 КК, ч. 1 ст. 366 КК з присвоєнням об`єднаному кримінальному провадженню № 12017110320000088 (а. с. 104-108, Т. 2).

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає будь-яких порушень правил КПК щодо використання доказів, здобутих за результатами тимчасового доступу до документів в об`єднаному кримінальному провадженні, а тому відхиляє доводи засудженої про це.

Щодо аргументів ОСОБА_7 про те, що їй не було відкрито матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК за ч. 3 ст. 191 КК колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні.

З повідомлення про зміну раніше висунутої підозри слідує, що ОСОБА_7 підозрювалася у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК, за якими здійснювалося досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12017110320000088 (а. с. 167-237, Т. 3).

Згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 22 серпня 2017 року цієї ж дати ОСОБА_7 ознайомилася з чотирма томами матеріалів досудового розслідування щодо неї в повному обсязі та без обмежень в часі, про що свідчить її власноручний підпис про це (а. с. 3-4, Т. 4).

При цьому матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_7 містили усю доказову базу щодо пред`явленого їй обвинувачення у всьому обсязі, у тому числі й за ч. 3 ст. 191 КК, яка була представлена й під час судових розглядів.

Відтак у цьому кримінальному провадженні не було порушено положень ст. 290 КПК, на чому безпідставно наголошує засуджена у своїй касаційній скарзі.

Щодо тверджень засудженої про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки постанові від 20 червня 2017 року про перекваліфікацію дій, які мали місце у 2013 році з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 366 КК Суд зазначає таке.

Як вбачається з резолютивної частини постанови начальника слідчого відділу ОСОБА_24 від 20 червня 2017 року кримінальне провадження № 12017110320000088 від 28 лютого 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, перекваліфіковано з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 366 КК (а. с. 118-121, Т. 2).

Дійсно, за змістом вказаної постанови кримінальне провадження № 12017110320000088 датоване «28 лютого 2013 року». Водночас у тексті вказаного рішення вказано, що в ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 могла привласнити кошти клієнтів (вкладників) АТ «Державний ощадний банк України», що підтверджується висновком службового розслідування.

Тобто той факт, що постанова від 20 червня 2017 року прийнята саме у цьому кримінальному провадженні сумнівів не викликає, а допущена в ході її прийняття описка щодо дати внесення відомостей до ЄРДР є очевидною та немає значення для результатів розгляду пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті.

На переконання засудженої, відсутність прямих доказів вказує на те, що її винуватість не ґрунтується на стандарті доказування «поза розумним сумнівом».

Суд не погоджується з цими доводами і виходить з такого.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_7 визнана винуватою за ч. 2 ст. 191 КК у привласненні чужого майна, яке було їй ввірене, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (за епізодом по ОСОБА_25 від 18 травня 2015 року), за ч. 3 ст. 191 КК у привласненні чужого майна, яке було їй ввірене, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, за ч. 1 ст. 366 КК у внесенні службовою особою завідомо неправдивих відомостей до офіційного документа.

В основу засудження ОСОБА_7 було покладено низку доказів, зокрема висновки експертиз, результати слідчого експерименту, письмові докази, що стосуються прийому та проходження по роботі засудженої (накази, посадові інструкції, договори тощо), показання свідків та самої засудженої.

Відповідно до копії наказу начальника філії - Головного управління по м. Києву та Київській області ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_26 від 05 серпня 2013 року № 1997-ос ОСОБА_27 (пізніше змінено прізвище на ОСОБА_7 ) призначена на посаду контролера-касира територіально відокремленого безбалансового відділення № 10026/0605 з 05 серпня 2013 року, а згодом з 01 грудня 2016 року переведена на посаду контролера-касира територіально відокремленого безбалансового відділення №10026/0595.

За результатами службового розслідування обставин привласнення коштів по рахунках вкладників, скоєних контролером-касиром ОСОБА_7 , виявлено факт заподіяння шкоди на загальну суму 114 804 грн 85 коп (а. с. 146-155, Т. 2).

Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 10 серпня 2017 року ОСОБА_7 повідомила, що вона працювала у відділенні банку на посаді контролера-касира, коли привласнювала грошові кошти. Спершу вона роздруковувала квитанцію встановленого зразка, в яку вносила всі необхідні реквізити та інформацію, після чого брала з каси грошові кошти та ховала їх у сумку. Це тривало приблизно два роки. Вона здійснила приблизно п`ятдесят незаконних операцій на суму приблизно 114 000 грн, які були виявлені

працівниками служби безпеки банку у січні 2017 року. Кошти вона повернула повністю (а. с. 161-164, Т. 3).

Інформація, зафіксована за результатами проведення слідчого експерименту із засудженою кореспондує тій, яка відображена у низці інших доказів, здобутих стороною обвинувачення та досліджених місцевим судом.

Відповідно до протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 26 квітня 2017 року, від 13 та 31 травня 2017 року та копій описів до цих протоколів, вилучені документи в оригіналах підтверджують договірні відносини громадян з банком та незаконне зняття готівки з їхніх рахунків, зокрема:

- з ОСОБА_11 - договір № 100390726 від 5 травня 2015 року, заява на переказ готівки № 195004168 від 5 травня 2015 року, заява про закриття поточного рахунку від 28 березня 2017 року та перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_5 , договір № 3649 про відкриття фізичній особі поточного рахунку від 5 жовтня 2011 року, заяви на видачу готівки № 244840923 та № 244427939 від 10 листопада 2015 року, № 316190174 від 16 червня 2016 року, № 323241011 від 6 липня 2016 року, № 335974509 від 13 серпня 2016 року, № 341691168 від 27 серпня 2016 року, № 353063659 від 27 вересня 2016 року, № 362272586 від 25 жовтня 2016 року та № 373943767 від 26 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_15 - договір № 3655 про відкриття поточного рахунку від 10 січня 2012 року, заяви на видачу готівки № 362273724 від 25 жовтня 2016 року та № 373324319 від 24 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_21 - договір № 3747 про відкриття поточного рахунку від 25 грудня 2014 року, заява на видачу готівки № 373945628 від 26 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_13 - договір № 3600 про відкриття поточного рахунку від 10 вересня 2010 року, заяви на видачу готівки № 324349258 від 9 липня 2016 року та № 328273614 від 21 липня 2016 року;

- з ОСОБА_14 - договір № 3545 банківського рахунка від 29 січня 2009 року, заяви на видачу готівки № 3622751118 від 25 жовтня 2016 року та № 375573132 від 29 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_12 - приходний ордер по рахунку № 3011 від 10 серпня 2006 року, заяви на видачу готівки № 302913150 від 10 травня 2016 року, № 306273442 від 18 травня 2016 року, № 314405714 від 10 червня 2016 року, № 326032466 від 14 липня 2016 року, № 331894469 від 30 липня 2016 року, № 361285757 від 22 жовтня 2016 року та № 371468982 від 19 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_19 - заява на видачу готівки № 372296895 від 22 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_20 - договір на відкриття строкового вкладу № 3553 від 18 червня 2009 року, заява на видачу готівки № 372297645 від 22 листопада 2016 року,

- з ОСОБА_10 - договір про відкриття поточного рахунку від 3 жовтня 2007 року, заяви на видачу готівки № 220843404 від 18 серпня 2015 року, № 224513109 від 29 серпня 2015 року, № 227144217 від 9 вересня 2015 року, № 231306308 від 26 вересня 2015 року, № 235037640 від 7 жовтня 2015 року, № 238283371 від 20 жовтня 2015 року, № 338466525 від 19 серпня 2016 року, № 351086297 від 23 вересня 2016 року, № 58051204, № 359888974 від 18 жовтня 2016 року, № 368055551 від 9 листопада 2016 року, № 370124942 від 15 листопада 2016 року та № 2375570115 від 29 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_18 - договір № 3715 пpo відкриття поточного рахунку від 9 серпня 2013 року, заява на видачу готівки № 372746062 від 22 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_9 - договір № 3661 про відкриття рахунку від 29 лютого 2012 року, заяви на видачу готівки № 222921058 від 27 серпня 2015 року, № 230357656 від 22 вересня 2015 року, № 238773307 від 22 жовтня 2015 року, № 247791468 від 20 листопада 2015 року, № 286767968 від 19 березня 2016 року, № 288570624, № 294988922 від 14 квітня 2016 року, № 297732971 від 23 квітня 2016 року, № 307311385 від 21 травня 2016 року, № 317555201 від 21 червня 2016 року, № 328795654 від 23 липня 2016 року, № 349801770 від 20 вересня 2016 року, № 361284760 від 22 жовтня 2016 року та № 371468693 від 19 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_17 - договір № 3626 про відкриття поточного рахунку від 01 березня 2011 року, заява на видачу готівки № 370123884 від 15 листопада 2016 року;

- з ОСОБА_16 огли - договір № 3636 про відкриття поточного рахунку від 24 травня 2011 року, заяви на видачу готівки № 362273471 від 25 жовтня 2016 року та № 376329412 від 30 листопада 2016 року (ас. 165-189, 192-209 т.2).

Надалі на підставі постанов від 15 травня 2017 року у вказаних осіб було відібрано зразки підпису і почерку та підставі висновків експертів встановлено, що:

(1) від 02 червня 2017 року № 8-4/1130 у заявах на видачу готівки:

- від 9 липня 2016 року № 324349258, від 21 липня 2016 року № 328273614, від 15 листопада 2016 року № 370123884 ( ОСОБА_13 );

- від 22 листопада 2016 року № 372746062 ( ОСОБА_18 );

- за вересень 2015 року № 230364691, від 22 жовтня 2015 року № 238772418, від 22 листопада 2016 року № 372296895 ( ОСОБА_19 );

- від 25 жовтня 2016 року № 362273471, від 30 листопада 2016 року № 376329412 ( ОСОБА_16 огли) -

у графі «Підпис банку» підписи виконані ОСОБА_7 . Підписи в графі «Підпис отримувача» у цих заявах виконані не зазначеними особами, а іншими (а. с. 17-28, Т. 3);

(2) від 23 червня 2017 року № 8-4/1228 у заявах на видачу готівки:

- від 21 травня 2016 року № 307311385, за серпень 2015 року № 222921058, від 22 вересня 2015 року № 230357656, від 22 жовтня 2015 року № 238773307, від 20 листопада 2015 року № 247791468, від 19 березня 2016 року № 286767968, від 25 березня 2016 року № 288570624, від 14 квітня 2016 року № 294988922, від 23 квітня 2016 року № 297732971, від 21 червня 2016 року № 317555201, від 23 липня 2016 року № 328795654, від 20 вересня 2016 року № 349801770, від 19 листопада 2016 року № 371468693, від 22 жовтня 2016 року № 361284760 ( ОСОБА_9 );

- від 19 серпня 2016 року № 338466525, від 23 вересня 2016 року № 351086297, від 12 жовтня 2016 року № 358051204, від 18 жовтня 2016 року № 359888974, від 09 листопада 2016 року № 368055551, від 29 листопада 2016 року № 375570115, від 15 листопада 2016 року № 370124942, від 18 серпня 2016 року № 220843404, від 29 серпня 2015 року № 224513109, від 9 вересня 2015 року № 227144217, від 26 вересня 2015 року № 231306308, 7 жовтня 2015 року № 235037640 та від 20 жовтня 2015 року № 238283371 ( ОСОБА_10 );

- від 22 листопада 2016 року № 372297645 ( ОСОБА_20 );

- від 26 листопада 2016 року № 373945628 ( ОСОБА_21 );

- від 25 жовтня 2016 року № 362275118, від 29 листопада 2016 року № 375573132 ( ОСОБА_14 );

- від 25 жовтня 2016 року № 362273724, від 24 листопада 2016 року № 373324319, ( ОСОБА_15 );

- від 16 червня 2016 року № 316190174, від 7 червня 2016 року № 323241011, від 13 серпня 2016 року № 335974509, від 27 серпня 2016 року № 341691168, від 27 вересня 2016 року № 353063659, від 25 жовтня 2016 року № 362272586, від 22 листопада 2016 року № 373943767, від 10 листопада 2015 року № 244427939, за листопад 2015 року № 244840923 ( ОСОБА_11 );

- від 10 травня 2016 року № 302913150, від 18 травня 2016 року № 306273442, від 10 червня 2016 року № 314405714, від 14 липня 2016 року № 326032466, від 30 липня 2016 року № 331894469, від 22 жовтня 2016 року № 361285757, від 19 листопада 2016 року № 371468982 ( ОСОБА_12 ) -

у графі «Підпис банку» підписи виконані ОСОБА_7 . Встановлено, що підписи в графі «Підпис отримувача» у цих заявах виконані не зазначеними особами, а іншими особами (а. с. 48-75, Т. 3).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 12 липня 2017 року № 1207/17-1 нанесення збитків АТ «Ощадбанк» внаслідок привласнення контролером-касиром ОСОБА_7 грошових вкладників банку документально підтверджується в сумі 198 365 грн 32 коп. Відшкодування завданих збитків АТ «Ощадбанк» з боку контролера-касира ОСОБА_7 документально підтверджується в сумі 119 000 грн. Повернення грошових коштів вкладникам АТ «Ощадбанк» з боку контролера-касира ОСОБА_7 за власний рахунок в загальній сумі 67 935 грн 31 коп документально не підтверджується (а. с. 77-90, Т. 3).

З показань допитаного експерта ОСОБА_28 , який проводив судово-економічну експертизу, слідує, що в експертному висновку ним допущено описку у зазначенні по батькові ОСОБА_7 , а саме - « ОСОБА_29 », що не має суттєвого впливу на результати самого висновку.

За змістом показань свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 о огли вони не ставили підписи у заявах на видачу готівки та не знімали кошти зі своїх рахунків на підставі заяв, які їм надавались для огляду.

Сама засуджена свою вину визнала частково. Повідомляла, що мали місце випадки, коли вона ставила підпис у заявах на отримання готівки. Готівкові кошти брала із каси та оформляла касові операції на підставі заяви про видачу готівки. Кожен конкретний епізод обвинувачення не може визнати з впевненістю, тому не визнала розміру шкоди, хоча згідно із дослідженими заявами на видачу готівки зазначений розмір 198 365 грн 32 коп підтверджується. Вказувала, що вона ставила підписи і за себе, і замість клієнта банку.

З огляду на викладене Суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 ґрунтується на низці належних та допустимих доказів, які підтверджують вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень за епізодами щодо ОСОБА_9 (привласнено 21150 грн), ОСОБА_10 (привласнено 21 350 грн), ОСОБА_11 (привласнено 62 365 грн 32 коп та 22 700 грн), ОСОБА_12 (привласнено 16 100 грн), ОСОБА_13 (привласнено 6200 грн), ОСОБА_14 (привласнено 2600 грн), ОСОБА_15 (привласнено 3150 грн), ОСОБА_16 (привласнено 4950 грн), ОСОБА_17 (привласнено 9000 грн), ОСОБА_18 (привласнено 4300 грн), ОСОБА_19 (привласнено 1200 грн), ОСОБА_20 (привласнено 1450 грн), ОСОБА_21 (привласнено 2150 грн).

У зміненому обвинувальному акті від 18 липня 2019 року орган досудового розслідування встановив заподіяння банку матеріальної шкоди у розмірі 198 365 грн 32 коп, однак сума завданих збитків за вказаними вище епізодами сумарно становить 178 665 грн 32 коп.

Це пояснюється тим, що суди попередніх інстанцій виключили з обвинувачення ОСОБА_7 епізоди від 07 та 09 грудня 2016 року щодо ОСОБА_30 (інкримінувалося привласнення 9200 грн) та ОСОБА_31 (інкримінувалося привласнення 10 500 грн), оскільки органом досудового розслідування не було надано належних доказів про тимчасове переведення засудженої до територіально відокремленого безбалансового відділення № НОМЕР_16 за період з 07 по 09 грудня 2016 року.

Також суди нижчих інстанцій врахували те, що за періоди тимчасової відсутності ОСОБА_7 на роботі обвинувачення їй не висувалось, а її повна індивідуальна матеріальна відповідальність підтверджується відповідними договорами, укладеними між нею та банком ( а. с. 137-139, Т. 2).

На переконання колегії суддів Верховного Суду, розмір заподіяної банку шкоди є встановленим на підставі об`єктивно з`ясованих судами попередніх інстанцій фактів, а його відшкодування не може бути підставою для уникнення кримінальної відповідальності за пред`явленим обвинуваченням.

Невмотивованими є і доводи засудженої про безпідставне врахування судами висновків судово-почеркознавчих експертиз від 02 червня 2017 року № 8-4/1130 та від 23 червня 2017 року № 8-4/1228, якими не встановлено, що підписи у бухгалтерських документах від імені клієнтів банку та інших осіб виконані нею, оскільки за змістом висновку експертиз експертами вказано про те, що підписи в графі від імені клієнтів банку зроблені не ними, а встановити, ОСОБА_7 чи іншою особою виконані ці підписи, не виявилось можливим, що обумовлено обмеженим об`ємом почеркової інформації та простим виконанням досліджуваних рукописних написів, а також недостатньою кількістю порівняльного матеріалу.

Як правильно вказано апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі, сукупність встановлених обставин та доказів, у тому числі і показань самої засудженої щодо обставин вчинення нею кримінальних правопорушень, є достатніми для доведення її винуватості. Адже з її показань місцевому суду слідує, що вона власноруч виконувала підписи замість клієнтів.

Щодо тверджень засудженої про те, що апеляційний суд не оцінив можливість закриття цього кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК Суд зазначає таке.

В оскаржуваній ухвалі апеляційним судом було встановлено, що відомості про кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_7 визнана винуватою, внесені до ЄРДР 28 лютого 2017 року та 21, 22 червня 2017 року.

Постановою від 22 червня 2017 року кримінальне провадження № 12017110320000088 було об`єднано з низкою інших, зокрема за ч. 2 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 191 КК, ч. 1 ст. 366 КК з присвоєнням об`єднаному кримінальному провадженню № 12017110320000088 (а. с. 104-108, Т. 2).

Пункт 10 ч. 1 ст. 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати (постанова об`єднаної палати ККС ВС від 11 вересня 2023 року у справі № 711/8244/18).

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно визнав неспроможними доводи засудженої про необхідність закриття цього кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Також Суд враховує те, що усі докази на підтвердження винуватості засудженої були зібрані органом досудового розслідування в межах строку досудового розслідування із наданням їм належної правової оцінки з боку судів попередніх інстанцій.

Аргументи засудженої про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про визнання доказів недопустимими були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який детально їх розглянув та надав з цього приводу вичерпні відповіді.

Доводи сторони захисту про те, що апеляційним судом повторно не досліджено обставин, які були предметом дослідження суду першої інстанції, є невмотивованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. При цьому таке клопотання повинно бути належно мотивованим. З матеріалів даного провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції не встановив неповноти судового розгляду чи будь-яких інших порушень дослідження доказів, а тому доводи засудженої фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду і є необґрунтованими.

Доводи засудженої про формальний підхід апеляційного суду до розгляду її апеляційної скарги з доповненнями у зв`язку з тим, що цей суд перебував у нарадчій кімнаті 20 хвилин, є невмотивованими.

Правила ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті не забороняють суддям попередньо готуватися до судового засідання, зокрема вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька проектів судового рішення до початку судового засідання.

Таким чином, за результатами касаційної перевірки вироку апеляційного суду колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує засуджена.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Згурівського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3