Постанова

від 27.10.2022 по справі 357/13488/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 357/13488/18

провадження № 61-758св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом- ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року у складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 18 листопада 2017 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 360 000 дол. США, що є еквівалентом 10 062 000 грн за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату звернення до суду.

Зазначені обставини підтверджуються складеною відповідачем власноруч розпискою від 18 листопада 2017 року, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 позику в розмірі 360 000 дол. США у строк до 01 липня 2018 року.

Позика не повернута ОСОБА_2 у визначений у розписці строк.

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 10 062 000 грн заборгованості та судові витрати.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання правочину недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що боргова розписка, на яку посилається ОСОБА_1 , як на підставу своїх первісних вимог, складена під примусом, із застосуванням психологічного тиску та з погрозами застосування насильства щодо ОСОБА_2 , при цьому жодних грошових коштів ОСОБА_2 за розпискою не отримувала, тому договір позики є недійсним.

ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір позики на суму 360 000 дол. США, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 18 жовтня 2017 року у розмірі 10 062 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в гривнях, про що власноруч написала розписку. ОСОБА_2 отримані грошові кошти не повернула. Оскільки еквівалентність 360 000 дол. США за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату звернення позивача до суду становила 10 062 000 грн, то суд першої інстанції зробив висновок, що така сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 , оскільки на день ухвалення судом рішення курсова різниця, порівняно зі здійсненим позивачем розрахунком, є незначною.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано належного та допустимого доказу тому, що договір позики укладений ОСОБА_2 під погрозами застосування насильства, проти її волі та в іншу дату, ніж та, що вказана в розписці.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суджу від 16 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент написання розписки внутрішня воля обох сторін не відповідала зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони умисно вчинили фіктивний правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином. Крім того, кошти позивач за первісним позовом, як позикодавець, відповідачу за первісним позовом не передавала та, відповідно, ОСОБА_2 такі кошти не брала, а розписку складала вимушено. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не дав оцінку відсутності доказів щодо реальної можливості у позивача за первісним позовом надати відповідачу за первісним позовом суму, еквівалентну 360 000 дол. США, що складало більш ніж 10 000 000 грн, а у ОСОБА_2 , як позичальника - повернути борг в зазначеному розмірі менше ніж через 9 місяців. Суд першої інстанціії застосував статті 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17 стосовно того, що суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину. Застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи на момент вчинення правочину є підставою для визнання правочину недійсним. Зі змісту розписки від 18 жовтня 2017 року лише вбачається, що ОСОБА_2 отримала від позивача за первісним позовом кошти в розмірі, еквівалентному 360 000 дол. США, та зобов`язалася їх повернути. Однак, про те, що позивач за первісним позовом надала відповідачу за первісним позовом кошти, у тому числі на виконання саме договору позики, а не іншого правочину; про дату надання позивачем за первісним позовом коштів та дату отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 ; про місце складання розписки та місце отримання коштів в розписці не зазначено. Розписка від 18 жовтня 2017 року як документ, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, не містить умов, які властиві договору позики та свідчать як про умови його укладання, так і про укладання договору взагалі. Суд не надав оцінку частині висновків експерта від 25 лютого 2021 року № КСЕ-19-20/36699. Проведення експертизи об`єкта - оригіналу розписки від 18 жовтня 2017 року, який судом експерту не надавався, відбулося з порушеннями порядку, передбаченого законодавством; відповідність розписки, яка досліджувалася експертом, оригіналу розписки, долученої до матеріалів справи, судом не встановлювалася, внаслідок чого висновок експерта не може вважатися достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, не надавши належної правової оцінки особам свідків та їхнім показанням, зробив помилкові висновки, що вони нібито були присутні в момент отримання ОСОБА_2 коштів за розпискою від ОСОБА_1 . У постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 925/1049/13, від 05 липня 2018 року у справі № 761/1617/15-ц викладений висновок про те, що, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, визначену за курсом долара США, здійснюється станом на день ухвалення судового рішення. Тобто, враховуючи офіційний курс на день прийняття рішення (06 липня 2021 року) - 27,2904 грн, сума боргу повинна була складати 9 824 544 грн, що на 237 456 грн (еквівалентно 8 701 дол. США) менше суми боргу, вказаної у рішенні суду. Апеляційний суд не перевірив належним чином законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, та зробив помилковий висновок про те, що судом першої інстанції належним чином встановлені та оцінені усі обставини справи. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції не оцінив належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, та у сукупності з доводами сторін, встановленими фактичними обставинами справи.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; за відсутності підстав для закриття касаційного провадження - залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що матеріалами справи достовірно підтверджений факт передачі ОСОБА_5 коштів, ОСОБА_2 цей факт не скасовано належними доказами. Відповідачем за первісним позовом вживались заходи щодо приховання майна для ухилення від погашення заборгованості напередодні закінчення строку повернення позики. Судова експертиза проведена відповідно до вимог законодавства і ОСОБА_2 мала достатньо процесуальних можливостей для того, або заперечити результати її проведення, або ініціювати повторну судову експертизу в судах першої або апеляційної інстанцій. ОСОБА_2 мала процесуальну можливість заперечити дійсність підписів і почерку свідків на борговій розписці, але не вжила жодних дій для цього. Представник ОСОБА_2 був присутній під час допиту свідків і мав змогу поставити будь-які питання для встановлення обставин справи. ОСОБА_2 не підтверджено доказами фактів фізичного або психологічного насильства з боку будь-яких осіб. Наведені підстави для касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 357/13488/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 357/13488/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у задоволенні клопотань ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні та про долучення до матеріалів справи документів відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 15 травня 2020 року у справі № 904/3938/18, від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц, від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16, від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16, від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 910/3485/20, від 02 березня 2020 року у справі № 355/1301/18, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 925/1049/13, від 05 липня 2018 року у справі № 761/1617/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 18 жовтня 2017 року ОСОБА_2 написала розписку, згідно з якою отримала від ОСОБА_1 суму в гривнях, що еквівалентно 360 000 дол. США, які зобов`язалася повернути до 01 липня 2018 року, у підтвердження чого до матеріалів справи надано оригінал відповідної розписки.

У визначений у розписці строк до 01 липня 2018 року ОСОБА_2 кошти не повернула.

ОСОБА_2 не заперечує факт написання розписки, проте указує, що розписка написана нею під тиском, та заперечує сам факт отримання зазначеної суми коштів в борг.

Відповідно до висновку ТОВ «Центр судових експертиз Альтернатива» № 20/19 від 07 березня 2019 року діагностичні почеркові ознаки, які б свідчили про виконання рукописного тексту боргової розписки від імені ОСОБА_2 від 18 жовтня 2017 року у надзвичайних умовах (зокрема у надзвичайному психофізіологічному стані виконавця), у даній рукописній розписці відсутні.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що всі вони були присутніми при написання розписки ОСОБА_2 та отримання останньою грошових коштів в борг від ОСОБА_1 у розмірі 360 000 дол. США. Зазначили, що вказані обставини мали місце в жовтні 2017 року. При написанні розписки та отримання грошей атмосфера була доброзичливою. Жодного примусу з боку будь-кого на ОСОБА_2 не здійснювалося та не вчинялося, ОСОБА_2 добровільно написала розписку. ОСОБА_2 перерахувала кошти та поклала їх до пакету. Після написання розписки ОСОБА_2 забрала гроші, а ОСОБА_1 - розписку. Написана розписка ОСОБА_2 була ними прочитана та підписана в якості свідків.

Позиція Верховного Суду

Щодо первісного позову про стягнення заборгованості

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 355/1301/18 (провадження № 61-15895св19), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки».

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала грошові кошти в гривнях, що еквівалентно 360 000 дол. США. Грошові кошти ОСОБА_2 не повернула. За таких обставин обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 062 000 грн, що еквівалентно 360 000 дол. США на час подання позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що суд повинен був визначити суму боргу з урахуванням офіційного курсу долара США на день ухвалення рішення судом першої інстанції, оскільки в позовній заяві позивач просила стягнути суму в гривневому еквіваленті суму заборгованості у розмірі 360 000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату звернення до суду, а відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо зустрічного позову про визнання правочину недійсним

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18 зазначено, що «статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц зазначено, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».

Отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється».

Встановивши, що ОСОБА_2 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до неї було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку ОСОБА_1 чи інших осіб, який би вплинув на її справжню волю саме при написанні розписки, а також не встановлено наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням оспорюваного правочину, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку експерта та показанням свідків, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписано представником ОСОБА_4 , про закриття касаційного провадження у справі № 357/13488/18 відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук