Рішення

від 31.10.2022 по справі 280/5245/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2022 року Справа № 280/5245/22 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі ГУ ДФС у Запорізькій область, відповідач 1), Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі ГУ ДПС у Запорізькій область, відповідач 1), в якому просить:

визнати незаконною та скасувати вимогу відповідача 1 про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-12914-49У у сумі 20180,64 грн;

зобов`язати відповідача 2 здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача з єдиного соціального внеску за 2017-2019 роки щодо наявності боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ станом на 11.05.2019 у сумі 20180,64грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2017-2019 роках позивачем здійснювалась трудова діяльність як найманим працівником, що підтверджується витягом з реєстру застрахованих осіб, довідкою пенсійного фонду форми ОК-5 та записами в трудовій книжці. При цьому, роботодавці, нараховуючи заробітну плату, сплачували за нього, як страхувальники єдиний соціальний внесок. Зауважує, що фактично у спірний період будь-яка підприємницька діяльність ним не здійснювалась, доходи від такої діяльності не отримувались, жодних звітів та/або декларацій на адресу відповідача не подавав. На думку позивача, відповідач мав право нараховувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі акту перевірки, звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховується внесок. Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період не відповідає приписам чинного законодавства.

Ухвалою судді від 09.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 30 вересня 2022 року надіслав до суду відзив на позовну заяву (вх. №37626), у якому вказує, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 24.07.2014 по 21.08.2020 та перебував впродовж даного часу на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Стверджує, що з 01.01.2017 у зв`язку із змінами в законодавстві, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримали вони дохід (прибуток) чи ні, у випадку, якщо фізична особа-підприємець не отримував дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, він повинен нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. Додатково повідомляє, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією особою у відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску. Таким чином, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) законною, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 24.07.2014 та 21.08.2020 до реєстру внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За даними облікової картки платника податків станом на 31.03.2019 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 20180,64 грн., у зв`язку із чим 11 травня 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12914-49У на вказану суму. Вказана вимога направлена на адресу реєстрації позивача. Проте, як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку.

В серпні 2022 року ОСОБА_1 при реєстрації у мобільному додатку «ДІЯ» стало відомо про наявність відкритого виконавчого провадження ВП 61206835, яке відкрито Комунарським ВДВС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Так на адвокатський запит від 19.08.2022 до Комунарським ВДВС у м.Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 23серпня 2022 року було отримано електронне повідомлення, відповідно до якого стало відомо що виконавче провадження ВП 61206835 відкрито 11.02.2020 на підставі вимоги ГУ ДФС у Запорізькій області від 11.05.2019 № Ф-12914-49/У щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ГУ ДПС у Запорізькій області заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 20180,64 грн.

На адвокатський запит від 02.09.2022 № 002-ЧВА/22 до ГУ ДПС у Запорізькій області щодо надання розрахунку суми боргу зі сплати ЄСВ станом на 11.05.2019 в сумі 20180,64 грн., яка зазначена у вимозі від 11.05.2019 № Ф-12914-49/У на теперішній Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2022 відповіді від відповідача не отримано.

Вважаючи прийняту ГУ ДФС у Запорізькій області вимогу протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування та зобов`язати ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача з єдиного соціального внеску за 2017-2019 роки щодо наявності боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ станом на 11.05.2019 у сумі 20180,64грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 частини 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини 1 цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацом 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

Однак відповідач-2 наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію податковий орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохід це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою від 11.05.2019 №Ф-12914-49У у розмірі 20180,64 грн. утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року, І квартал 2019 року, а саме 8448,00 грн. нарахування за 2017рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 2457,18 грн. нарахування щоквартально за 2018 рік (3723 грн.*22%*3 місяців) та 2754,18 грн. нарахування за 2019 рік (4173грн.*22%*9 місяців).

Обставини справи свідчать, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).

Разом із цим, з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) вбачається, що починаючи з 01.09.2015 до 26.08.2018 Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок до досягнення дитиною трьох років у мінімальному розмірі та протягом спірного періоду (20172019 роки) ОСОБА_1 працювала за трудовим договором, в т.ч. у ПП «Автоцентр Восток-Плюс» (код ЄДРПОУ 34407142), ПП «Автоцентр Європа-Азія» (код ЄДРПОУ 35183475) та отримувала заробітну плату. При цьому, у цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України.

Відповідач 2 не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період.

Оскільки позивач, у період нарахування йому контролюючим органом ЄСВ, був найманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від підприємницької діяльності у даному періоді доходів не отримував, відповідачем 2 безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-12914-49У на суму недоїмки у розмірі 20180,64 грн.

Необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов`язковість проведення документальної перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваної вимоги стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.

Крім цього, посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.

Однак суд зауважує, що вищезазначене не впливає на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску з позивача.

Щодо вимоги позивача внести відповідні зміни до інтегрованої картки платника податків, суд зазначає, що правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року № 5 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за № 321/35943.

Інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників; облікові показники - показники в ІКП, які породжуються у процесі перетворення у підсистемах інформаційної системи первинних показників; оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення облікових показників в ІКП, який ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку.

Оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі.

Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Аналіз зазначених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

Суд встановив, що відображені в інтегрованій картці ОСОБА_1 за ККДБ 71040000 систематичні дії відповідача щодо нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ (починаючи з 2017 року, наростаючим підсумком), котрі мають наслідком виставлення їй вимог про сплату недоїмки.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд переконаний, що позовне провадження відповідатиме визначенню ефективного юридичного засобу захисту, якщо наслідком задоволення позовних вимог буде поновлення порушеного права чи законного інтересу позивача, адекватне наявним обставинам та таке, що виключає потребу повторного звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При цьому, суд зазначає, що саме у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача за встановленими обставинами у даній справі є зобов`язання відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої недоїмки (боргу) з єдиного соціального внеску у розмірі 20180,64 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1984,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 11.05.2019 №Ф-12914-49У в сумі 20180,64 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску за 2017-І квартал 2019 роки щодо наявності боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у сумі 20180,64грн

Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1984,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак