Рішення

від 04.11.2022 по справі 640/19641/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2022 року м. Київ № 640/19641/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інокс" адміністративно-господарські санкції у розмірі 52800,00 грн. та пеню у розмірі 853,93 грн.

Ухвалою суду від 21.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2020 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 52800,00 грн. та пеню у розмірі 853,93 грн. Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем подано відзив про невизнання позову, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з тих підстав, що у поданому звіті форми №10-ПОІ за 2020 рік допущено технічну помилку, а саме, помилково зазначено про відсутність у штаті особи з інвалідністю. Відповідач стверджував, що ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них.

Розглянувши підстави позову, дослідивши письмові докази, судом установлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інокс" 12.02.2021 до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік по формі 10-ПОІ (річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 12 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 52800,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 853,93 грн..

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд враховує таке.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інокс" є юридичною особою, роботодавцем, який відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ зобов`язане створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ:

для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша);

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга).

Згідно зі статтею 20 Закону № 875-ХІІ:

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина перша);

сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина третя);

адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта).

Відповідно до норм частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, елементами правопорушення, є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Судом установлено, що протягом 2020 року на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників становила 12 осіб. Зазначені обставини підтверджуються звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми №10-ПОІ, який відповідачем 12.02.2021 було подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Позивач наголошує на тому, що згідно статті 19 Закону Закону № 875-ХІІ, відповідач повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю, але не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, тобто, свій обов`язок не виконав, що вбачається з самостійно поданого фізичною особою-підприємцем звіту за 2020 рік за формою 10-ПОІ (річна), де вказано, що відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Дійсно, позивач правильно вказує на нормативно-правові підстави позову, а також констатує, що відповідач самостійно заповнив та подав до Фонду звіт, у якому правильно обрахував, що на підприємстві у 2020 році мала бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Водночас, суд враховує, що відповідач заперечує проти невиконання ним нормативу 4% на підприємстві із працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки подаючи вищезазначений звіт, відповідач припустився технічної помилки, неправильно зазначивши інформацію у відповідних графах звіту.

При цьому, наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, наданими разом із відзивом на позовну заяву підтверджується, що на підставі наказу від 31.05.2002 було прийнято на роботу на посаду різноробочого ТОВ "Інокс" з 01.06.2002 ОСОБА_1 - інваліда другої групи, що також підтверджується відповідними записами у трудовій книжці працівника. Згідно записам в трудовій книжці працівника ОСОБА_1 , з 03.03.2021 останній звільнений з посади різноробочого ТОВ "Інокс" (наказ від 02.03.2021 №4-0). Тобто, в звітний 2020 рік ОСОБА_1 працював в ТОВ "Інокс".

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач довів виконання приписів чинного законодавства щодо працевлаштування у 2020 році 1 особи з інвалідністю з урахуванням 4% нормативу на підприємстві, а відтак, відсутні і підстави для застосування до нього фінансових санкцій та нарахування пені, оскільки відсутній факт самого порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки позивачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних з залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу та присудження не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 22869098, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 104).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інокс" (ідентифікаційний код 14289748, місцезнаходження: 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-В)

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.А. Донець