Рішення

від 04.11.2022 по справі 910/2445/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2022Справа № 910/2445/22Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс"

про стягнення 23 946, 87 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київстар" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 23 946, 87 грн., з яких 21 423,27 грн. основного боргу, 1 278,91 грн. пені, 781,60 грн. інфляційних втрат, 463, 09 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №1-3017/16 про надання телекомунікаційних послуг від 30.12.2016 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані телекомунікаційні послуги,

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 відкрито провадження у справі №910/2445/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

17.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що всі міжнародні дзвінки були здійснені з 19:00 по 19:58 години 13.01.2021, тобто у неробочий час, що є нетиповим для відповідача, адже користування телекомунікаційними послугами відповідач здійснював виключно у робочі години. Як вказує відповідач, до телекомунікаційних мереж ІР-телефонії було здійснено несанкціонований доступ, що призвело до незаконного використання телефонних номерів, які були у користуванні відповідача. При цьому відповідач зазначив, що доступ до системи ІР-телефонії, до логінів, паролів, самого офісного приміщення стороннім особам не надавався. За твердженням відповідача, позивач відповідно до п. 54 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг мав можливість скоротити надання послуг у разі виявлення несанкціонованого доступу, чого позивачем не було зроблено.

У поданому відзиві відповідачем заявлено про поновлення строків на подання відзиву. В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що у зв`язку з початком ведення військових дій та військової агресії Російської Федерації проти України і ведення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, працівники відповідача виконують трудові обов`язки дистанційно і з лютого 2022 року не перебували в офісному приміщенні за місцезнаходженням товариства, що унеможливило отримання поштової кореспонденції та знайомлення з її змістом та підготовку відзиву у визначений судом строк.

Враховуючи викладені відповідачем доводи щодо причин пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для його поновлення.

23.08.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що твердження відповідача про несанкціонований доступ з боку Приватного акціонерного товариства "Київстар" спростовується умовами договору, відповідно до яких саме відповідач несе відповідальність за збереження та конфіденційність мережевих ідентифікаторів. Твердження відповідача про те, що міжнародні дзвінки останнім не замовлялись та їх вартість сторонами не погоджувалась не відповідає дійсності , оскільки їх замовлення було вчинене шляхом конклюдентних дій та їх наявність зафіксована білінгвою системою оператора і протарифікована в установленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2016 між Приватним акціонерним товариством "Київстар" (далі - Оператор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" (далі - абонент) укладено Договір про надання телекомунікаційних послуг № 1-3017/16 (далі - Договір), відповідно до умов якого оператор зобов`язується надавати абоненту телекомунікаційні послуги, що вказані у замовленнях, а абонент зобов`язується їх оплачувати у порядку, визначеному Договором та Умовами.

Перелік, обсяг послуг, технічні та організаційні умови їх надання зазначаються у замовленні. Окремі додаткові послуги оператора абонент може замовляти самостійно. Порядок замовлення додаткових послуг визначається оператором у описі відповідної додаткової послуги оператора (п. 2 Договору про надання телекомунікаційних послуг № 1-3017/16 від 30.12.2016).

Відповідно до п. 4 Договору оплата наданих послуг здійснюється на умовах наступної оплати до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Розрахунковим періодом є місяць (з 1-го по останнє число календарного місяця). Інформацію про належну до оплати суму абонент отримує у рахунку на оплату, що надсилається абоненту до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, за адресою, що вказана у відповідному замовленні. У разі, якщо абонент не отримає рахунок на оплату до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, інформацію про належну до сплати суму він може отримати за допомогою системи самообслуговування та, у разі потреби, отримати у найближчому центрі обслуговування абонентів рахунок на оплату.

Згідно з п. 6 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 4-х років. Строк дії договору кожний раз продовжується на 1 рік за умови, якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін не направить іншій стороні повідомлення у письмовій формі про припинення договору.

Відповідно до п. 7 Договору кожна зі сторін має право розірвати Договір або окреме замовлення, письмово попередивши про це про це іншу сторону за 30 днів до моменту розірвання.

30.12.2016 між сторонами укладено Замовлення №1 до Договору, з якого вбачається, що відповідачем були замовлені послуги - фіксований телефонний зв`язок (службові телефони, підключені до мережі інтернет; основна послуга включає в себе користування 2 телефонними номерами); кількість абонентських ліній - 5; загальна кількість телефонних номерів - 2; тарифний план/пакет послуг - ІР Бізнес 60.

Послуга надається на портах телекомунікаційного обладнання, що знаходиться у приміщенні оператора, з використанням SIP-протоколу. Організацію зв`язку між обладнанням оператора та обладнанням абонента здійснює останній.

Відповідно до п. 3.11.4 Замовлення №1 від 30.12.2016 абонент несе відповідальність за збереження та конфіденційність мережевих ідентифікаторів (ІР адреси, які використовуються для доступу до послуги).

У п. 4.1 Замовлення №1 від 30.12.2016 зазначено, що вартість послуги (абонентська плата) становить 300,00 грн. за місяць.

Згідно з п. 4.2 Замовлення №1 від 30.12.2016 обсяг послуг, включений в абонентську плату: 166,66 хвилин нетарифікованих місцевих дзвінків на кожен голосовий канал, 100 хвилин нетарифікованих дзвінків на номери мобільного зв`язку Київстар на кожен голосовий канал.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не належним чином виконав свої зобов`язання з оплати послуг, отриманих відповідно до умов Договору про надання телекомунікаційних послуг № 1-3017/16 від 30.12.2016, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 21 423,27 грн. за послуги з міжнародних вихідних дзвінків.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 278,91 грн., 3% річних у розмірі 463,09 грн., інфляційні втрати у розмірі 781,60 грн.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 63 Закону України «Про телекомунікації» зазначено, що телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умови надання телекомунікаційних послуг: 1) укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації; 2) оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Згідно з пунктом 3 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг договір про надання послуг (далі - договір) - правочин, укладений між споживачем і оператором, провайдером, за яким оператор, провайдер зобов`язується на замовлення споживача надавати послуги, а споживач - їх оплачувати (якщо інше не передбачено договором).

У пункті 2.1 Умов надання телекомунікаційних послуг Приватного акціонерного товариства «Київстар» зазначено, що послуги надаються абонентам на підставі договору, який укладається між абонентом та оператором.

Як вбачається з рахунку-фактури №616091572 від 31.01.2021, відповідачу нарахована абонентна плата, а також останній замовив та спожив послуги «міжнародні вихідні дзвінки» на загальну суму 22 173,27 грн.

Згідно платіжного доручення № 511 від 18.02.2021 відповідачем перераховано на рахунок позивача 750,00 грн. за послуги зв`язку.

Позивач зазначає, що заборгованість в повному обсязі відповідачем сплачена не була.

Згідно рахунку-фактури № 617782484 від 28.02.2021 за період з 01.02.2021 по 28.02.2021 відповідачу були надані та спожиті ним послуги на суму 750,00 грн.

Відповідно до рахунку-фактури № 604769227 від 31.03.2021 за період з 01.03.2021 по 31.03.2021 відповідачу були надані та спожиті ним послуги на суму 48,39 грн.

З квітня 2021 року нарахування плати позивачем не здійснюється у зв`язку з припиненням правовідносин між сторонами шляхом відмови відповідача від договору про надання телекомунікаційних послуг.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що враховуючи нарахування, проведені позивачем за період з січня по березень 2021 року, та здійснені відповідачем оплати за період з січня по квітень 2021 року, відповідачем залишилась несплаченою сума грошових коштів у розмірі 21 423,27 грн. за послуги з міжнародних вихідних дзвінків.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 39 Закону України «Про телекомунікації» передбачено, що оператори зобов`язані вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.

Частиною 4 статті 39 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що оператори телекомунікацій зобов`язані забезпечувати захист зазначених технічних засобів від несанкціонованого доступу.

Аналогічне положення міститься в підпункті 30 пункту 38 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295.

Пунктом 54 Правил визначено, що оператор може скорочувати надання послуг з власної ініціативи в разі, зокрема, здійснення зловмисних викликів.

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що всі міжнародні дзвінки були здійснені з 19:00 по 19:58 години 13.01.2021, тобто у неробочий час, що є нетиповим для відповідача, адже користування телекомунікаційними послугами відповідач здійснював виключно у робочі години. Як вказує відповідач, до телекомунікаційних мереж ІР-телефонії було здійснено несанкціонований доступ, що призвело до незаконного використання телефонних номерів, які були у користуванні відповідача. При цьому відповідач зазначив, що доступ до системи ІР-телефонії, до логінів, паролів, самого офісного приміщення стороннім особам не надавався.

Отже судом встановлено, що позивач відповідно до п. 54 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг мав можливість скоротити надання послуг у разі виявлення несанкціонованого доступу, чого позивачем не було зроблено.

Як вбачається з матеріалів справи (деталізованого звіту), міжнародні дзвінки були здійснені з телефонних номерів, якими користується відповідач відповідно до умов Договору про надання телекомунікаційних послуг № 1-3017/16 від 30.12.2016.

Заперечуючи проти доводів відповідача позивач зазначає, що відповідно до п.3.11.4 Замовлення №1 від 30.12.2016, абонент несе відповідальність за збереження та конфіденційність мережевих ідентифікаторів (ІР адреси, які використовуються для доступу до послуги), крім того позивач зазначає, що з інформації про тарифний план "ІР Бізнес 60", роздруківка якого додана відповідачем до відзиву, в останній входить визначена кількість нетарифікованих послуг, що фактично підтверджується однією і тою самою вартістю послуг щомісяця.

Як вбачається з п. 2 Договору, перелік, обсяг послуг (у тому числі додаткових послуг оператора), технічні та організаційні умови їх надання зазначаються у замовленні. Окремі додаткові послуги оператора абонент може замовляти самостійно. Порядок замовлення додаткових послуг оператора визначається оператором у описі відповідної додаткової послуги оператора.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що відповідачем не замовлялись послуги міжнародної телефонії.

Так, в п. 4.1. Замовлення №1 від 30.12.2016 в найменуванні послуг відсутні додаткові послуги оператора з міжнародних дзвінків.

Крім того суду не надано доказів того, що відповідач раніше користувався послугами міжнародної телефонії.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про телекомунікації» та п.п.14) п. 35 Правил, споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли.

Відповідно до п. 3.2.6. Умов надання телекомунікаційних послуг приватного акціонерного товариства «Київстар», абонент має право на відмову від оплати Послуги, яку він не замовляв.

В той же час, виходячи з приписів п. 17 ч.1 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації», саме на оператора телекомунікаційних послуг покладений обов`язок вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.

Згідно з п. 4.2 Замовлення №1 від 30.12.2016 обсяг послуг, включений в абонентську плату: 166,66 хвилин нетарифікованих місцевих дзвінків на кожен голосовий канал, 100 хвилин нетарифікованих дзвінків на номери мобільного зв`язку Київстар на кожен голосовий канал.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач послуги з міжнародних телефонних розмов у позивача не замовляв та вартість за здійснення таких дзвінків сторонами не погоджувалась.

Відповідно до п. 4.1.18. Умов надання телекомунікаційних послуг приватного акціонерного товариства "Київстар", оператор зобов`язаний вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається ними.

Крім того, відповідно до 4.2.8., 4.2.12. вказаних Умов, оператор має право без додаткового письмового погодження з Абонентом використовувати та обробляти інформацію про абонента та надані йому послуги, в тому числі про обсяги отриманих послуг, їх тривалість, вартість, прострочену заборгованість, зміст, маршрути передавання тощо (зокрема, для обслуговування абонента, формування його коефіцієнта телекомунікаційної поведінки, виявлення, встановлення та фіксування порушень маршрутизації трафіку, інших порушень у сфері телекомунікацій), а також передавати таку інформацію третім особам в межах та на підставі чинного законодавства України та припиняти діяльність у сфері телекомунікацій як частково, так і повністю.

Пунктом 54 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 № 295, оператор, провайдер може скорочувати надання послуг з власної ініціативи в разі виявлення несанкціонованого втручання споживача в роботу та/або використання телекомунікаційних мереж оператора або технічних засобів телекомунікацій провайдера.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство "Київстар" було зобов`язано забезпечити інформаційну безпеку наданих послуг, та мало можливість використовувати та обробляти інформацію про надані Товариству з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" послуги, в тому числі про обсяги отриманих послуг, їх тривалість, вартість, виявляти підозрілу активність телефонного трафіку.

При цьому, позивачем не було вчинено жодних дій щодо виявлення підозрілого трафіку та обмеження доступу для міжнародних дзвінків, які здійснювалися невідомими особами 13.01.2021 року у проміжок з 19:00 по 19:58 години з телефонних номерів Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс".

Доказів того, що такий несанкціонований доступ зумовлений розголошенням відповідачем логінів та паролів, які використовувались для входу в телекомунікаційну мережу, суду не надано.

Таким чином, наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" за Договором про надання телекомунікаційних послуг

№ 1-3017/16 від 30.12.2016 у сумі 21 423,27 грн. позивачем не доведений, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київстар" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" суми основного боргу у розмірі 21 423,27 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 278,91 грн., 3% річних у розмірі 463,09 грн., інфляційні втрати у розмірі 781,60 грн., які є похідними вимогами, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 09.12.1994, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1.У позові Приватного акціонерного товариства "Київстар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутфорс" про стягнення 23 946, 87 грн. - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.11.2022.

Суддя С. В. Стасюк