Постанова

від 26.10.2022 по справі 301/1224/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 301/1224/20

провадження № 61-8024св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Іршавська міська лікарня» Іршавської міської ради Закарпатської області,

третя особа - Іршавська районна організація профспілки працівників охорони здоров`я України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2021 року під головуванням судді Пітерських М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Бисаги Т. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Іршавська міська лікарня» Іршавської міської ради Закарпатської області, третя особа - Іршавська районна організація профспілки працівників охорони здоров`я України, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом в якому:

ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» № 199к від 20 травня 2020 року про її звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді старшого інспектора відділу кадрів цієї установи з 20 травня 2020 року, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи з середньомісячного заробітку в сумі 10 171,70 грн;

ОСОБА_2 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» № 200к від 20 травня 2020 року про її звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді старшого інспектора відділу кадрів цієї установи з 20 травня 2020 року, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи з середньомісячного заробітку в сумі 12 547,63 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 21 листопада 1983 року прийнята на роботу в Іршавську центральну районну лікарню лікарем ЛДФК.

З 03 травня 1990 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділу кадрів Іршавської ЦРЛ (наказ від 03 травня 1990 року № 204 к). В період роботи ОСОБА_1 займала посади заступника головного лікаря по кадрам, начальника відділу кадрів, Іршавської ЦРЛ. З 15 липня 2013 року ОСОБА_1 переведена на посаду інспектора відділу кадрів Іршавської РЛ (наказ № 393к ВОЗ РДА від 15 липня 2013 року).

Наказом № 199к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 20 травня 2020 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України. Підставою її звільнення у наказі зазначено рішення двадцять сьомої сесії Іршавської районної ради ХХVII скликання від 30 січня 2020 року № 617 «Про погодження штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області та накази від 30 січня 2020 року №16-0 та № 23-0, протокол засідання № 4-2020 р від 27 лютого 2020 року профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня».

ОСОБА_2 прийнята на роботу в Іршавську центральну районну лікарню на посаду медичної сестри 04 липня 1968 року (наказ № 140 від 04 липня 1968 року).

03 травня 1990 року ОСОБА_2 переведена на посаду старшого інспектора відділу кадрів Іршавської ЦРЛ (наказ № 104к від 05 березня 1990 року).

Наказом № 200к ОСОБА_2 звільнено з роботи з 20 травня 2020 року у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1частини першоїстатті 40 КЗпП України. Підставою її звільнення у наказі зазначено рішення двадцять сьомої сесії Іршавської районної ради ХХVII скликання від 30 січня 2020 року № 617 «Про погодження штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області та накази від 30 січня 2020 року № 16-0 та № 23-0, протокол засідання № 4-2020 р від 27 лютого 2020 року профспілкового комітету комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня».

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що їх звільнення з роботи проведено з порушенням чинного законодавства України з огляду на наступне.

Позивачі є членами профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», однак їх звільнення було проведено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, що вказує на недотримання порядку звільнення.

Протокол від 27 лютого 2020 року № 4-2020 р засідання профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» не може вважатися згодою профспілкової організації на звільнення конкретно визначених працівників за скороченням штату, оскільки питання щодо звільнення конкретного працівника предметом розгляду на засіданні профспілки не було.

Рішення двадцять сьомої сесії Іршавської районної ради ХХVII скликання від 30 січня 2020 року № 617 «Про погодження штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області не містить визначення прізвищ працівників Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», які підлягають звільненню за скороченням штату. Таким чином, роботодавець не дотримався вимог положень частини другої статті 49-4 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема, спланувавши звільнення працівників з причин економічного характеру, він завчасно, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень, не надав ні первинній, ні районній профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів.

Питання переважного права залишення на роботі взагалі не розглядалось ні адміністрацією Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», ні профспілковою організацією цього підприємства.

Разом з тим, позивачі мають переважне право на залишення на роботі, оскільки відповідно до пункту третього статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі мають працівники з тривалим безперервним стажем роботі на підприємстві, установі.

ОСОБА_1 має безперервний стаж у відділі кадрів Іршавської ЦРЛ 30 років, ОСОБА_2 - 33 роки.

Що стосується наказів Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» № 199к від 20 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 та № 200к від 20 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 , позивачі вважають їх незаконними, оскільки ці накази прийняті за наслідками порушення чинного трудового законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Іршавський районний суд Закарпатської області рішенням від 11 травня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Човганин М. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки в цій справі не узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 01 квітня 2015 року у справі 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2019 року у справі № 759/17922/15, від 27 липня 2022 року у справі № 234/4623/20 та від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19.

Представник заявника також зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не звернули належної уваги на ту обставину, що в порушення приписів частини третьої статті 49-2 КЗпП України позивачу ОСОБА_1 не були запропоновані всі наявні вакантні посади. Їй було запропоновано лише вакантну посаду лікаря-нефролога, яка на її думку вакантною не була. Посади лікаря-пульмонолога, лікаря-кардіоревматолога, лікаря-гематолога, лікаря-патологоанатома їй не пропонувались.

Також суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент звільнення позивача штатним розписом було передбачено певний ряд інших посад, які не вимагають наявності підвищення кваліфікації, зокрема середній медичний персонал, молодший медичний персонал та інші.

Вказує, що апеляційний суд помилково вважав, що позивач в судовому засіданні пояснила, що від запропонованої посади лікаря-нефролога вона відмовилась у зв`язку із тим, що для обіймання такої посади необхідно проходити навчання та підтверджувати кваліфікацію, чого вона не бажає робити. Вона лише зазначала, що на всі посади лікарів, у тому числі лікаря-нефролога, потрібно пройти підвищення кваліфікації і всі ці посади є вузькопрофільними.

Вважає також неправильною вказівку апеляційного суду на те, що позивач у своїй позовній заяві взагалі не зазначала та не обґрунтовувала позов тим, що відповідач не запропонував їй усі вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціалізацією, а вказувала лише про відсутність згоди профспілкової організації та нерозгляд відповідачем питання її переважного права на залишення на роботі через наявність тривалого безперервного стажу роботи її (30 років) у відділі кадрів відповідача.

Представник заявника зазначає, що позивач у позовній заяві покликалась на частину третю статті 49-2 КЗпП України, як на підставу своїх позовних вимог, отже суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не покликалась на вказану норму матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області - адвокат Сиволобов М. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що посилання представника заявника на те, що позивачу не було запропоновано всіх наявних посад є неспроможними, адже власник повинен запропонувати працівнику вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, натомість ОСОБА_1 тривалий час (з 1990 року) перебувала на посаді і виконувала роботу, яка не була пов`язана з виконанням обов`язків лікаря. Інших вакантних посад, які б вона могла обіймати у відповідача не існувало, а тому такі не могли бути запропоновані.

Зазначає також, що посада інспектора відділу кадрів та посада старшого інспектора відділу кадрів були скорочені і такі у штаті відсутні, тому вказівки позивача на недотримання вимог закону щодо переважного права на залишення на роботі є безпідставними також.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Іршавського районного суду Закарпатської області.

Справа № 301/1224/20 надійшла до Верховного Суду 12 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 21 листопада 1983 року по 16 квітня 1984 року позивач ОСОБА_1 працювала в Іршавській центральній районній лікарні на посаді лікаря.

Наказом № 204-к від 03 травня 1990 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділу кадрів.

Наказом Відділу охорони здоров`я Іршавської районної державної адміністрації від 15 липня 2013 року № 393к, ОСОБА_1 переведено на посаду інспектора відділу кадрів Іршавської районної лікарні.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» від 20 травня 2020 року № 199к ОСОБА_1 звільнена з роботи з посади інспектора відділу кадрів Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» з 20 травня 2020 року, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 11 том 1).

Підставою звільнення позивача у наказі зазначено рішення двадцять сьомої сесії Іршавської районної ради ХХVII скликання від 30 січня 2020 року № 617 «Про погодження штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області та накази від 30 січня 2020 року № 16-0 та № 23-0, а також протокол засідання № 4-2020 р від 27 лютого 2020 року профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня».

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09 січня 2020 року встановлено, що 18 жовтня 2019 року проведено державну реєстрацію юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення - Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» Іршавської районної ради Закарпатської області (а. с. 51-54 том 1).

08 лютого 2021 року проведено державну реєстрацію юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення - Комунального некомерційного підприємства «Іршавська міська лікарня» Іршавської міської ради Закарпатської області (а. с. 1-3 том 2).

Рішенням Іршавської районної ради № 617 від 30 січня 2020 року «Про погодження штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна ллікарня» Іршавської районної ради, що вводиться в дію з 01 квітня 2020 року», погоджено штатний розпис Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», що вводиться в дію з 01 квітня 2020 року, згідно додатку. Директора Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» зобов`язано привести структуру і штати підприємства у відповідність до штатного розпису з 01 квітня 2020 року (а. с. 19 том 1).

Штатний розпис Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», що вводиться в дію з 01 квітня 2020 року, затверджений директором Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» 30 січня 2020 року та погоджений рішенням Іршавської районної ради від 30 січня 2020 року № 617 (а. с. 56-58 том 1).

Згідно наказу директора Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» № 16-о від 30 січня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису», вирішено привести структуру і штати Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» у відповідність до штатного розпису, що вступає в дію з 01 квітня 2020 року. Підготувати попередження та попередити працівників про вивільнення посад з квітня-травня 2020 року (а. с. 59 том 1).

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» від 30 січня 2020 року № 23-о «Про вивільнення штатних одиниць», внесені зміни до штатного розпису, що вступає в дію з 01 квітня 2020 року. Вивільнено 62.75 штатних одиниць, а саме: 6.25 посади лікаря, 36.75 посади середнього медичного персоналу, 10 посад молодшого медичного персоналу, 9.75 іншого персоналу. Вирішено не пізніше ніж за 2 місяці попередити працівників про їх вивільнення та запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штату, їх переведення за згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад вирішено підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 20 том 1).

30 січня 2020 року за № 41 Комунальне некомерційне підприємство «Іршавська районна лікарня» відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про зайнятість населення», подала до Іршавської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, згідно якої було заплановано вивільнення всього 76 працівників, а саме: 6 посад лікарів, 50 посад медичних сестер, 12 посад молодших медичних сестер, 2 посади пралі та 2 посади інспектора відділу кадрів (а. с. 66 том 1).

Згідно протоколу № 4-2020р засідання профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» від 27 лютого 2020 року, профспілковий комітет, відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» від 30 січня 2020 року № 23-о, дав згоду на проведення оптимізації згідно рішення сесії районної ради. Однак, роботодавцю було запропоновано на наступне засідання профспілкового комітету надати штатний розпис в розрізі відділень та списки осіб, які підлягають скороченню (а. с. 22 том 1).

ОСОБА_1 28 лютого 2020 року під розписку попереджена про майбутнє вивільнення згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням посади, яку вона займає (а. с. 60 том 1).

Відповідно до повідомлення від 28 лютого 2020 року, ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду лікаря-нефролога поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» (а. с. 64 том 1).

Згідно акту про відмову від отримання персонального повідомлення від 28 лютого 2020 року, інспектор відділу кадрів ОСОБА_1 та старший інспектор відділу кадрів ОСОБА_2 28 лютого 2020 року о 16.30 год. відмовилися від отримання повідомлення про запропоновані посади та від підпису у загальному списку про отримання повідомлення. Вказаний акт складено і підписано директором ОСОБА_3 , начальником відділу кадрів ОСОБА_4 та завідувачем поліклінічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» ОСОБА_5 (а. с. 62 том 1).

Допитані судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили обставини, викладені в акті від 28 лютого 2020 року щодо відмови позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від запропонованих вакантних посад.

ОСОБА_1 була членом Іршавської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України. Після реорганізації підприємства в кінці 2019 року була проведена конференція членів профспілки і позивача ОСОБА_1 було обрано секретарем профспілкового комітету Іршавської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України. Саме до Іршавської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України звернулося у лютому 2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Іршавська районна лікарня» для отримання згоди на проведення скорочення штатних одиниць підприємства.

Оскільки при розгляді справи судом першої інстанції відповідачем Комунальним некомерційним підприємством «Іршавська районна лікарня» не надано суду доказів щодо звернення до первинної профспілкової організації - Іршавської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України та до Закарпатської обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я, за отриманням згоди на звільнення позивачів, суд першої інстанції, відповідно до частини дев'ятої статті 43 КЗпП України, звернувся до Іршавської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я України із запитом щодо вирішення питання про надання згоди або незгоди на звільнення інспектора (1,0 посади пост.) відділу кадрів Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» ОСОБА_1 та старшого інспектора (1,0 посади пост.) відділу кадрів Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно наказів «Про звільнення» від 20 травня 2020 року № 199-5 та № 200к, та Президії Закарпатської обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я № 2 від 09 грудня 2020 року, яка є вищим виборним органом профспілки щодо згоди на звільнення секретаря профспілкового комітету - ОСОБА_1 з посади інспектора відділу кадрів за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Відповідно до Протоколу № 4 від 19 листопада 2020 року засідання профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня», надано згоду на звільнення з посади інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 та інспектора відділу кадрів ОСОБА_2 (а. с. 132 том 1).

Постановою Президії Закарпатської обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я № 2 від 09 грудня 2020 року надано згоду на звільнення секретаря профспілкового комітету - ОСОБА_1 з посади інспектора відділу кадрів за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а. с. 155 том 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України справа переглядається в межах вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

У частині позовних вимог ОСОБА_2 ухвалені у справі судові рішення не переглядаються.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За приписами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Таким чином з огляду на вищенаведені норми матеріального права, встановивши, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності та штату працівників, а позивач ОСОБА_1 про наступне вивільнення персонально попереджена за два місяці, від запропонованої посади лікаря-нефролога вона відмовилася та за відсутності інших вакантних посад і за наявності згоди на таке звільнення профспілкового органу, колегія суддів вважає, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18, де суд виклав висновок, що … [звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням положень частини другої статті 40, статей 43, 49-2 КЗпП України, ураховуючи те, що позивач був своєчасно повідомлений про наступне вивільнення, йому було запропоновано наявну вакантну посаду, яку б він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, від переведення на яку він відмовився, а профспілкова організація, членом якої він є, надала свою згоду на його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України].

Аргументи касаційної скарги про те, що посада, яка їй була запропонована була зайнята, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили та вказували, що на підтвердження своїх пояснень, що запропонована посада лікаря-нефролога не була вакантною позивач ОСОБА_1 посилалася на звіт форми № 20, який подала Іршавська районна лікарня до департаменту охорони здоров`я Закарпатської ОДА за перший квартал 2020 року, в якому у рядку під № 16 зазначено про наявність у штаті лікарні 0,5 посади лікаря-нефролога та про зайнятість 0,5 посади лікаря-нефролога (а. с. 38-41 том 2).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно п. 2.8.3. Інструкції щодо заповнення форми звітності № 20 «Звіт юридичної особи незалежно від її організаційно-правової форми та фізичної особи - підприємця, які провадять господарську діяльність із медичної практики, за 20___ рік», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10 липня 2007 року № 378, у даному звіті зазначається інформація про зайняті та вакантні посади, відповідно до їх фактичного заміщення на кінець звітного року та на підставі платіжної відомості за грудень місяць, а не станом на 28 лютого 2020 року - день, коли ОСОБА_1 була запропонована посада лікаря-нефролога. З копії наказу Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» від 26 лютого 2020 року № 269ф «Про перевод», наданого відповідачем, вбачається, що ОСОБА_6 - лікаря-нефролога (0,5 посади пост.) та (0,5 посади пост.) лікаря-терапевта жіночої консультації Комунального некомерційного підприємства «Іршавська районна лікарня» переведено на 0,5 посади лікаря-терапевта жіночої консультації постійно та 0,5 посади лікаря-терапевта терапевтичного відділення КНП «Іршавська районна лікарня» на період переіменованої посади з 28 лютого по 29 березня 2020 року (а. с. 241 том 1). Тобто, станом на 28 лютого 2020 року, коли позивачу ОСОБА_1 було запропоновано обійняти посаду лікаря-нефролога поліклінічного відділення, вказана посада була вакантною.

Аргументи касаційної скарги про наявність п`яти вакантних посад лікаря, а саме лікаря -пульмонолога (0,25 ставки), лікаря - кардіоревматолога дитячого (0,25 ставки), лікаря-гематолога (0,25 ставки), лікаря інфекціоніста (0,25 ставки), лікаря ортопеда, травматолога (1 ставка) та лікаря патологоанатома (0,50 ставки), які їй не пропонувались, що є порушенням вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування вивільненого працівника одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 , як зазначено нею в позовній заяві та вбачається з трудової книжки, з 03 травня 1990 року переведена на посаду начальника відділу кадрів, з 15 липня 2013 року переведена на посаду інспектора відділу кадрів Іршавської ЦРЛ, тобто тривалий час (з 1990 року) перебувала на посаді і виконувала роботу, яка не була пов`язана з виконанням обов`язків лікаря.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що від посади, яку їй було запропоновано - лікаря-нефролога, вона відмовилась в зв`язку з тим, що для зайняття такої посади необхідно проходити навчання та підтверджувати кваліфікацію, чого вона не бажає робити. З показань допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_3 також встановлено, що від запропонованих посад обоє позивачів, тобто і ОСОБА_1 також, відмовилися, мотивуючи відмову тим, що вони старші особи, хочуть допрацювати на своїх посадах до звільнення і більше працювати не бажають. Всі вищевказані вакантні посади, про які вказує позивач і які їй не були запропоновані, є також вузькопрофільними і для їх зайняття також потрібна відповідна кваліфікація. Інших вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, у відповідача не існувало і такі не могли бути запропоновані.

Таким чином вищезазначений аргумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє, як і відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що заявнику не було запропоновано інших посад, оскільки як встановив суд першої інстанції та вказував у своєму рішенні, а допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт відмови позивачів від запропонованих посад, а інших посад, які могли б бути запропоновані ОСОБА_1 не було.

Аргумент касаційної скарги про неправильність вказівки апеляційного суду на те, що позивач у своїй позовній заяві взагалі не зазначала та не обґрунтовувала позов тим, що відповідач не запропонував їй усі вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціалізацією, а вказувала лише про відсутність згоди профспілкової організації та нерозгляд відповідачем питання її переважного права на залишення на роботі через наявність тривалого безперервного її стажу роботи (30 років) у відділі кадрів відповідача, адже у позовній заяві покликалась на частину третю статті 49-2 КЗпП України, як на підставу своїх позовних вимог, отже суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не покликалась на вказану норму матеріального права колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аргументи касаційної скарги про те, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки в цій справі не узгоджуються із правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2019 року у справі № 759/17922/15, від 27 липня 2022 року у справі № 234/4623/20 та від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У справі № 6-491цс15 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 757/17922/15 зазначено, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 234/4623/20 зазначав, що у першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я. З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). При цьому можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Тягар, пов`язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу).

У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19 Верховний Суд зазначав, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Таким чином, враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників, а позивач ОСОБА_1 про наступне вивільнення персонально попереджена за два місяці, від запропонованої посаду лікаря-нефролога відмовилася та за відсутності інших вакантних посад, які б вона могла обіймати і за наявності згоди на таке звільнення профспілкового органу, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм права висновкам, наведеним у вказаних постановах не суперечать.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення в частині вирішення її позовних вимог без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Іршавська міська лікарня» Іршавської міської ради Закарпатської області, третя особа - Іршавська районна організація профспілки працівників охорони здоров`я України, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк