Рішення

від 08.11.2022 по справі 487/9325/19

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/9325/19

Провадження № 2/487/331/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2022 року місто Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Темнікової А.О., за участю секретаря Демиденко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Миколаєва цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ПП «ЖЕК-10», Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ПП «ЖЕК-10», Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, в якому просив визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , такими що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що під час обстеження житлового фонду комісією було виявлено, що в квартирі АДРЕСА_1 відповідачі не проживають. Даний факт підтверджується актом огляду від 04.12.2018 року, актом огляду від 10.10.2019 року, актом про не проживання від 21.10.2019 року та актом про не проживання від 15.06.2020 року, складеними представниками ПП «ЖЕК-10» в присутності мешканців зазначеного будинку про те, що в квартирі АДРЕСА_2 ніхто не проживає з 2000 року і по теперішній час. Квартира не приватизована, не службова, належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва. Реєстрація відповідачів за вищевказаною адресою позбавляє позивача надати вказану квартиру іншим особам, які потребують забезпечення житлом.

Заочним рішенням Заводський районний суд міста Миколаєва від 14.09.2020 року (провадження №2/487/987/20) було позовні вимоги було задоволено, визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 14.04.2021 року (провадження №2-п/487/19/21) було скасовано заочне рішення від 14.09.2020 року, призначено підготовче судове засідання у справі.

18.05.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Плякою С.В. подано відзив на позовну заяву.

07.06.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.10.2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справ до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Пляка С.В. звернувся до суду з заявою про закриття провадження у справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України за відсутності предмету спору у зв`язку з тим, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 з 13.01.2022 року добровільно зняті з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1 та зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_3 . У судове засідання відповідачі не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.

Представник виконавчого комітету Миколаївської міської ради надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача, просив розглянути справу за наявними матеріалами та відповідно до присів чинного законодавства. До клопотання додано інформацію №12047/02-11-19/22-2 від 01.08.2022 року відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради, згідно якої відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 дійсно зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 . Однак, в реєстрі відсутні відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 .

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ПП «ЖЕК-10», Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради у судове засідання відповідачі не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 08.11.2022 року було відмовлено у закритті провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. The U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як ЖК УРСР, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ці підстави передбачені у статтях 71, 72 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України.

Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Положення вказаних норм статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї.

Судом встановлено, квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі ПП «ЖЕК-10» та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва. Дана квартира була отримана ОСОБА_7 згідно ордеру №851 від 07.08.1987 року.

На момент подачі позовної заяви згідно довідки від 15.06.2020 року за вих. №166, виданої ПП УК ЖЕД-10 з правом на проживання в даній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_1 1957 року народження (власник лицьового рахунку), ОСОБА_4 1982 року народження, ОСОБА_2 1954 року народження, ОСОБА_3 1978 року народження, ОСОБА_6 2005 року народження, ОСОБА_6 2009 року народження, які не проживають у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

Згідно рішення засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради, зафіксованого у протоколі №11 від 16.06.2021 року, вислухавши головного спеціаліста відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради з питань розгляду заяви ОСОБА_2 щодо надання квартири АДРЕСА_3 після завершення ремонтно-відновлюваних робіт встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 26.07.2002 року складом сім`ї 5 осіб (він, дружина, дочка, онука, онук). Вирішено погодитися із наданням квартири АДРЕСА_3 за умови зняття з реєстрації та звільнення квартири АДРЕСА_1 .

13.01.2022 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 з 13.01.2022 року добровільно зняті з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1 та зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується витягами Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з реєстру територіальної громади, що підтверджує зареєстроване місце проживання або інформацію про відсутність таких відомостей та дату та час його формування від 13.01.2022 року №23063-00560917-037-01, №23063-00560915-037-01, №23063-00560920-037-01, №23063-00560927-037-01, №23063-00560926-037-01. Відомості відповідача ОСОБА_3 відсутні.

З огляду на викладене, оцінивши та проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачі не мешкає у спірному житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців. Приходячи до вказаного висновку суд враховує, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України. Вказана норма передбачає усунення порушень права власності будь-яким способом, у тому числі й шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Обраний позивачем спосіб захисту є вірним. Правові підстави для користування спірним житловим приміщенням відповідачами на теперішній час відсутні.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 141, 142, 200, 206 ЦПК України, ст.ст.317, 319, 321, 346, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 64, 71, 72, 150, 156 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, адреса: місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок №20, код ЄДРПОУ 04056612.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП відсутній.

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП відсутній.

Третя особа: ПП «ЖЕК-10», КОД ЄДРПОУ 37844488, адреса: місто Миколаїв, вулиця Погранична, будинок №9.

Третя особа: Служба у справах дітей Заводського району міста Миколаєва, про позбавлення батьківських прав, адреса: місто Миколаїв, вулиця Погранична, будинок №9 .

Повний текст рішення складено 08.11.2022 року.

Суддя А.О. Темнікова