Постанова

від 25.10.2022 по справі 496/2059/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1176/22

Справа № 496/2059/18

Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2022 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М.,Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Об`єднаний садівничий кооператив «Чайка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішенняБіляївського районногосуду Одеськоїобласті від08серпня 2019року ускладі суддіТрушиної О.І.,

в с т а н о в и в:

У травні2018року ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом до ОСК «Чайка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просить визнати рішення № 3 1/3 членів ОСК «Чайка» від 15 квітня 2017 року незаконним; визнати рішення незаконними та такими, що не породжують ніяких правових наслідків, прийняті на позачергових загальних зборах ОСК «Чайка», оформлених протоколом № 1-04.2017 від 22 квітня 2017 року про звільнення його з посади голови правління ОСК «Чайка» та призначення на посаду голови правління ОСК «Чайка» ОСОБА_4 з 23 квітня 2017 року; скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про внесення змін до керівних органів (код ЄДРПОУ 20955037) про ОСОБА_4 , як керівника ОСК «Чайка»; направити подання до поліції про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення групою осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , покарання за яке передбачене ст. 205, ч. 1 ст. 358, ч.3, ч. 4 ст. 358 КК України; визнати звільнення його з посади голови правління ОСК «Чайка» незаконним з часу звільнення та виплатити йому кошти за час вимушеного прогулу з 13 червня 2017 року по день ухвалення рішення; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСК «Чайка» всю суму коштів, яка підлягає виплаті йому за час вимушеного прогулу, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку.

Свої вимоги мотивує тим, що згідно рішення № 3 в ОСК «Чайка» 15.04.2017 був проведений захід про скликання позачергових зборів, відповідно реєстру учасників, у ньому брали участь 152 особи, що складає 1/3 частину членів ОСК «Чайка». На зазначених зборах було визначено дату проведення зборів 22.04.2017, а також час і місце проведення і порядок денний, а саме: 1) обрання голови та секретаря позачергових зборів; 2) зміна голови правління ОСК «Чайка»; 3) надання повноважень особі, яка має право представляти ОСК «Чайка» для здійснення реєстраційних дій. Крім того, одночасно було вирішено щодо повідомлення членів ОСК «Чайка» у належний спосіб про проведення позачергових зборів та надання повноважень ОСОБА_4 для здійснення оформлення реєстру осіб. Позивач вказує, що складений ОСОБА_4 реєстр осіб, які брали участь у зборах 15.04.2017 підроблений, оскільки є особи, які написали заяви про те, що підтверджують свою відсутність на зазначених зборах і їм про ці збори взагалі не було відомо. Аналогічну підробку загальних зборів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснили при виготовленні реєстру осіб до протоколу № 1-04.2017 від 22.04.2017. Вважає, що 80% підписів у вказаних протоколах є підробкою, а тому їх слід визнати незаконними. Також вказує, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грубо порушили права членів ОСК «Чайка», приховавши факт проведення зборів, таємно від існуючого керівництва, тобто позивача, та членів організації, склали протоколи, підробили підписи в реєстрах учасників, згідно яких ОСОБА_4 було обрано головою правління ОСК «Чайка», і даний факт є вчиненням кримінального правопорушення групою осіб. Оскільки незаконними діями ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були порушені права та інтереси членів ОСК «Чайка», в тому числі і позивача, щодо вільного волевиявлення по обранню органів управління, шляхом позбавлення можливості брати участь в обговоренні питань, які підлягають розгляду на загальних зборах, збори 22.04.2017 є нелегітимні, у зв`язку з викладеним позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 серпня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що судпершої інстанціїухвалюючи рішенняне керувавсястатутом ОСК«Чайка» -2006року тане давналежну оцінкунаданим доказам. Відповідачі по справі не надали ніяких доводів, які б підтверджували факт проведення загальних зборів, тому всупереч ст. 12 ЦПК України, змагальності сторін не відбулось. Судом не з`ясована кількість членів організації, а тому твердження суду, що кворум на зборах забезпечувався не відповідає дійсним обставинам справи. Судом не вирішено питання про судові витрати і це питання не знайшло відображення в судовому рішенні, що суперечить п. 2, ч.5, ст. 265 ЦПК України.

19.11.2019 голова ОСК «Чайка» подав відзив на апеляційну скаргу та просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

В судове засідання 25.10.2022 учасники справи не з`явилися.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, оскільки він перебуває на лікуванні, довідку про таке надасть пізніше.

Враховуючи те, що справа перебуває в провадженні суду тривалий час, доводи учасників справи викладені письмово, документи на підтвердження поважності причин неявки не долучені до заяви про відкладення розгляду справи, відсутні підстави для її відкладення. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на положення ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2020 року у справі N 924/369/19.

Ураховуючи вищенаведене та ту обставину, що сторони реалізували своє право на викладення відповідних аргументів суду апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 посилається на незаконність рішень зборів кооперативу через їх нелегітимність, а також на те, що перебуваючи на посаді голови правління ОСК «Чайка», неправомірно був звільнений рішенням зборів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 3 частини першої статті 20ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Спірні правові відносини врегульовано Законом N 1087-IV.

Відповідно до статті 1Закону N1087-IV кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

У статті 3цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (стаття 6 Закону N 1087-IV).

У статті 8Закону N1087-IV визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

А стаття 12вказаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів (стаття 15 Закону N 1087-IV).

У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу. Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років. Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

А стаття 34Закону N1087-IV передбачає, що трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Відповідно до статті 94ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

Згідно зі статтями 2, 6, 9Закону N1087-IV кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 167ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі N 509/577/18 та в постанові ВерховногоСуду ускладі колегіїсуддів Касаційногогосподарського судувід 05листопада 2019року усправі N922/80/18 та інших.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Частиною третьою статті 99ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як визначено у частині четвертій статті 13Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь- який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язкуіз цимприпинення повноваженьчлена виконавчогооргану товариствавідповідно дочастини третьої статті 99ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року N 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів")зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладений, зокрема, у постановах ВеликоїПалати ВерховногоСуду від30січня 2019року усправі N145/1885/15-ц (провадження N 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі N 501/1571/16-ц (провадження N 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі N 145/166/18 (провадження N 14-524цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі N 683/351/16-ц (провадження N 14-113цс20).

Таким чином, предметом спору у цій справі є права учасника кооперативу на участь в управлінні ним, тобто корпоративні права. Відповідно, спір виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вищезазначених вимог закону.

За наведених обставин суд першої інстанції неправильно визначив предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства.

Вимоги про направлення подання до поліції про внесення до ЄРДР факту вчинення кримінального правопорушення не можуть бути предметом позовних вимог, в судовому порядку вирішенню не підлягають.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки судом не встановлено правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянув в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256ЦПК України апеляційний суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст.374,377, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 серпня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаного садівничого кооперативу «Чайка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень від 15.04.2017 та 22.04.2017, про скасування запису в реєстрі, визнання звільнення незаконним, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, направлення подання до поліції про внесення до ЄДРДР факту вчинення кримінального правопорушення закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 08.11.2022

Головуючий:

Судді: