Рішення

від 01.11.2022 по справі 916/1345/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1345/22

За позовом: першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 73, код ЄДРПОУ 02910048, електронна адреса: centr@myk.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська буд.20, код ЄДРПОУ 26565573, електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд.43/2, код ЄДРПОУ 40070361)

про стягнення

Суддя Рога Н.В

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від прокуратури: Дичко В.О. згідно посвідчення; Стоянова О.О. на підставі посвідчення;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

В засіданні брали участь:

Від прокуратури: Дичко В.О. згідно посвідчення;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» про стягнення неодержаної орендної плати у розмірі 192 381 грн 97 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, площею 8195 кв.м. по вул. Айвазовського, 13/10 в м. Миколаїв.

Ухвалою суду від 14.07.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1345/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 09.08.2022р.

Ухвалою суду від 09.08.2022р. відкладено судове засідання на 30.08.2022р. Ухвалою суду від 30.08.2022р. відкладено судове засідання на 20.09.2022р. Ухвалою суду від 20.09.2022р. відкладено судове засідання на 11.10.2022р.

Судове засідання у справі №916/1345/22, призначене на 11.10.2022р., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2022р. відкладено розгляд справи на 01.11.2022р.

Прокурор підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Позивач - Миколаївська міська рада, згідно заяви, що надійшла до суду 20.07.2022р., позовні вимоги підтримує та просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача.

Відповідач ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Ухвали суду про місце, дату та час судових засідань направлялися судом на юридичну адресу відповідача, але повернулися до суду неврученими із зазначенням поштою «адресат відсутній за вказаною адресою».

У відповідності до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач повідомлений про розгляд даної справи.

У відповідності до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява №30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії до 23.11.2022р., клопотання про відкладення у зв`язку із цим розгляду справи, суд вважає, що у даному випадку справу №916/1345/22 було розглянуто у розумні строки.

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва зазначає, що рішенням Миколаївської міської ради від 03.03.2007р. №11/37 Фізичній особі підприємцю Стеценку Віктору Васильовичу було передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, площею 8195 кв.м для обслуговування придбаного майнового комплексу (автобази) по вул.Айвазовського, 13/10 в м.Миколаєві. На підставі зазначеного рішення, 20.07.2007р. між Миколаївською міською радою та ФОП Стеценком В.В. був укладений договір оренди землі №5080, із строком дії 15 років з дати його державної реєстрації.

Відповідно до п.2.1 договору оренди землі №5080 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8195 кв.м, у тому числі 1014 кв.м під капітальною забудовою, 7181 кв.м під проходами, проїздами та площадками, без права передачі її в суборенду.

За умовами п.п.4.4,9.1 зазначеного договору орендна плата за землю вноситься орендарем щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 від розміру річної орендної плати, протягом 30 днів наступного місяця за звітним. Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Також прокурор зазначає, що відповідно до п.4.2 Договору №3154 від 07.11.2008р. про зміни до договору оренди землі №5080 від20.07.2007р. з 01.01.2008р. річна орендна плата за земельну ділянку площею 8195 кв.м встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2013р. у справі №5016/3069/2012 ФОП Стаценка В.В. визнано банкрутом та 29.09.2015р. припинено підприємницьку діяльність.

Прокурор зазначає, що відповідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі Договору купівлі-продажу №577 від 13.08.2018р., майновий комплекс по вул. Айвазовського, 13/10 у м. Миколаєві на лежить на праві приватної власності ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА». Разом із тим, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027 за ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» зареєстроване лише 16.03.2021р.

Таким чином, прокурор дійшов висновку, що у період з 13.08.2018р. до 15.03.2021р. ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» було фактичним користувачем земельної ділянки площею 8195 кв.м, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить зазначеному Товариству, але орендна плата за цей період відповідачем не сплачувалася.

Посилаючись на положення ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009р. №1702-УІ, прокурор зазначає, що із часу виникнення права власності на нерухоме майно ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» фактично стало стороною договору №5080 оренди земельної ділянки від 01.08.2007р., і у нього виник обов`язок зі сплати орендної за користування земельною ділянкою, оскільки заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря.

Проте, в порушення ст.24 Закону України «Про оренду землі», з часу оформлення права власності на нерухоме майно, за період з 13.08.2018р. до 15.03.2021р., ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» не сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою площею 8195 кв.м, по вул. Айвазовського, 13/10 у м. Миколаєві.

Прокурор зазначає, що оскільки право власності на об`єкт нерухомості було оформлене за ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», Миколаївська міська рада, як власник земельної ділянки, протягом періоду переходу права власності на нерухоме майно від ФОП Стаценка В.В. до ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», оскільки договір №5080 оренди земельної ділянки від 01.08.2007р. є діючим, була позбавлена можливості передати земельну ділянку в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток, у зв`язку із чим місцевим бюджетом відповідний дохід не отримувався.

Розмір доходу, втраченого внаслідок неправомірних дій відповідача, розраховано міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, що нараховується та сплачується відповідно до умов договору №5080 оренди земельної ділянки від 01.08.2007р. та рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015р. №48/9, яким внесено зміни до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011р. №7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва», зі змінами від 16.03.2017р. №17/3, від 13.07.2017р. №22/3, для обслуговування об`єктів нерухомості, у яких здійснюється інша діяльність.

За наведеним у позовній заяві розрахунком, загальний розмір неодержаної орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.11.2018р. до 15.03.2021р. становить 192 381 грн 97 коп.

Прокурор зазначає, що Миколаївською міською радою на адресу ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» неодноразово надсилались листи щодо необхідності сплати коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, проте, оплати проведено не було, що підтверджується інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 19.07.2021р., та інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 20.08.2021р. та від 06.01.2022р.

При цьому, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2020р. у справі №915/1058/20 за позовом ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» до Миколаївської міської ради, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Стеценка В.В. про визнання додаткової угоди укладеною, позов було задоволено та визнано укладеною додаткову угоду про заміну сторони договору оренди землі, який зареєстрований у Миколаївській міській раді 20.07.2007р. за №5080 та у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 01.08.2007р. за №0407000100412. Згідно даної додаткової угоди сторону договору оренди землі - ФОП Стеценко В.В. замінено на ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА». Інші умови договору не змінено.

За таких обставин, прокурор вважає, що ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» було обізнане про необхідність своєчасної сплати орендної плати.

Прокурор зазначає, що відповідно до інформації Головного управління ДПМ у Миколаївській області від 14.07.2021р. та від 09.11.2021р. за ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» з 16.03.2021р. зареєстрована земельна ділянка площею 195 кв.м, яка знаходиться по вул. Айвазовського, 13/10 у м. Миколаєві та у 2021 р. ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», згідно податкової звітності з плати за землю, було сплачено 6 642 грн 94 коп. у якості орендної плати за договором оренди землі №5080.

Враховуючи зазначене, ця сума не було включена до суми збитків, що є предметом даного позову.

В обґрунтування звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради прокурор зазначив, що земельна ділянка, на якій розташований належний ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» на праві власності майновий комплекс, відноситься до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаїв в особі Миколаївської міської ради, у зв`язку із чим право пред`явлення позову до відповідача про стягнення збережених без достатніх правових підстав коштів з орендної плати за землю належить Миколаївській міській раді.

Відповідно до уст. 23 Закону України «Про прокуратуру« представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження ( компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Прокурор зазначає, що Миколаївською міською радою реальних заходів щодо стягнення коштів за використання земельної ділянки комунальної власності з ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» не вживалося, та рада обмежувалася лише скеруванням на адресу відповідача листів з пропозицією сплатити збитки у вигляді неодержаних доходів за фактичне користування земельною ділянкою. У листі від 19.07.2021р. Миколаївська міська рада повідомила прокуратуру, що не планує пред`являти позов до ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» про стягнення коштів, у зв`язку із чим 23.02.2022р. на адресу Миколаївської міської ради прокурором було направлено пропозицію щодо самостійного звернення до суду з позовом до ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», але даний лист було залишено без відповіді.

На думку прокурора, такі дії міської ради свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого органу місцевого самоврядування, тобто, нездійснення ним захисту інтересів територіальної громади у суді.

Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.07.2018р. у справі №926/1111/15, прокурор зазначає, що встановивши неусунуті порушення інтересів держави, він має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши один із способів захисту, передбачених ст.16 Цивільного кодексу України.

Як зазначає прокурор, вищевказані обставини щодо порушення інтересів держави в земельній і бюджетній сферах, бездіяльність, а також тривале невжиття органом, наділеним такими повноваженнями, заходів щодо повернення безпідставно збереженого майна у розмірі 192 381 грн 97 коп., призводять до недоотримання коштів місцевим бюджетом та, відповідно до приписів ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської міської ради.

Позивач - Миколаївська міська рада, згідно заяви, що надійшла до суду 20.07.2022р., позовні вимоги підтримує. При цьому, будь-яких пояснень, міркувань, викладення позиції щодо спору зазначена заява не містить.

Відповідач - ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА», своїм правом на захист у судовому порядку не скористався.

Дослідивши матеріали справи, заслухав пояснення представника прокуратури, судом встановлено, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 03.03.2007р. №11/37, 20.07.2007р. між Миколаївською міською радою та ФОП Стеценком В.В. був укладений договір оренди землі №5080, згідно якого фізичній особі підприємцю Стеценку Віктору Васильовичу було передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, по вул. Айвазовського, 13/10 в м. Миколаєві, площею 8195 кв.м, у тому числі 1014 кв.м під капітальною забудовою, 7181 кв.м під проходами, проїздами та площадками, для обслуговування придбаного майнового комплексу (автобази),зі строком дії 15 років з дати його державної реєстрації.

За умовами п.п.4.4,9.1 зазначеного договору орендна плата за землю вноситься орендарем щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 від розміру річної орендної плати, протягом 30 днів наступного місяця за звітним. Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до п.4.2 договору №3154 від 07.11.2008р. про зміни до договору оренди землі №5080 від 20.07.2007р. з 01.01.2008р. річна орендна плата за земельну ділянку площею 8195 кв.м встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2013р. у справі №5016/3069/2012 ФОП Стаценка В.В. визнано банкрутом та 29.09.2015р. припинено підприємницьку діяльність.

Відповідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу №577 від 13.08.2018р., майновий комплекс по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА».

При цьому, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027 за ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» зареєстроване лише 16.03.2021р.

Таким чином, у період з 13.08.2018р. до 15.03.2021р. ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» було фактичним користувачем земельної ділянки площею 8195 кв.м, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить зазначеному Товариству, але орендна плата за цей період відповідачем не сплачувалася.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства, зокрема ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України та ч.3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об`єктів нерухомості зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості (п.24 постанови ВС від 07.11.2018р. по справі №910/20774/17; від 19.06.2018р. у справі №922/3655/17 ).

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно (постанова ВС від 31.01.2018 р. по справі №825/308/17).

При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні (правова позиція викладена у постанові ВС від 07.11.2018р. у справі №910/20774/17; у постанові ВС від 27.02.2019р. у справі №913/661/17; у постанові ВС від 13.06.2019 р. у справі №922/2427/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п.46 постанови від 18.12.2019 року у справі №263/6022/16-ц зазначила, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Враховуючи зазначене, відповідач фактично став стороною договору оренди землі №5080 від 20.07.2007р., за яким у нього виник обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Крім того,, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2020р. у справі №915/1058/20 за позовом ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» до Миколаївської міської ради, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання додаткової угоди укладеною, позов було задоволено та визнано укладеною додаткову угоду про заміну сторони договору оренди землі, який зареєстрований у Миколаївській міській раді 20.07.2007р. за №5080 та у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 01.08.2007р. за №0407000100412. Згідно даної додаткової угоди сторону договору оренди землі - ФОП Стеценко В.В. замінено на ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА». Інші умови договору не змінено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, майновий комплекс по вул. Айвазовського, 13/10 у м. Миколаєві на лежить на праві приватної власності ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» на підставі договору купівлі-продажу №577 від 13.08.2018р. Разом із тим, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027 за ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» зареєстроване лише 16.03.2021р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у період з 13.08.2018р. до 15.03.2021р. ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» було користувачем земельної ділянки площею 8195 кв.м, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить зазначеному Товариству на праві власності, але орендна плата за цей період відповідачем не сплачувалася, що є порушенням умов договору та положень законодавства.

Зокрема, згідно пункт «в» ч.1 ст.96 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі»).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.20 і ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Матеріали справи містять Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, складений 19.07.2021р.

Перевіривши наведений прокурором у позовній заяві розрахунок суми неодержаної Миколаївською міською радою орендної плати за користування ТОВ «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, суд дійшов висновку, що він є вірним, у зв`язку із чим вимога прокурора щодо стягнення коштів у розмірі 192 381 грн 97 коп. у якості неодержаної орендної плати підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 01.07.2021р. у справі №916/1068/20 наголосив, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» про стягнення неодержаної орендної плати у розмірі 192 381 грн 97 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:07:004:0027, площею 8195 кв.м. по вул. Айвазовського, 13/10 в м. Миколаїв задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд.43/2, код ЄДРПОУ 40070361) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська буд.20, код ЄДРПОУ 26565573, електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua; розрахунковий рахунок UA 588999980314000611000014483, УК у м.Миколаєві/Центральний р-н/, ЄДРПОУ одержувача 37992781, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код платежу 24062200) неодержану орендну плату у розмірі 192 381 грн 97 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛДВІНА-УКРАЇНА» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд.43/2, код ЄДРПОУ 40070361) на користь Миколаївської обласної прокуратури (розрахунковий рахунок UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 853 грн 73 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2022 р.

Суддя Н.В. Рога