Ухвала

від 26.10.2022 по справі 44/380-б

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 44/380-б (910/12440/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників: ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" - адвоката Антоненка А.В.,

ТОВ "Житловик" - адвокатів Кучирки Ю.В., Литвиненка С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021

у справі № 44/380-б (910/12440/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Егіда-Плюс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 ,

про визнання результатів аукціону та договору, укладеного за результатами аукціону, недійсними

в межах справи № 44/380-б

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик", -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2010 порушено провадження у справі № 44/380-б про банкрутство ТОВ "Житловик".

Постановою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 у справі № 44/380-б ТОВ "Житловик" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

У серпні 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" звернулось в межах справи про банкрутство ТОВ "Житловик" із позовною заявою про визнання недійсними результатів електронного аукціону (відкритих електронних торгів, другого повторного аукціону) з продажу майна ТОВ "Житловик", що відбувся 11.01.2016, та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) (суддя Чеберяк П.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 (колегія суддів: Сотніков С.В. - головуючий, Грек Б.М., Остапенко О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) залишено без змін.

Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" звернулось до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить:

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21);

- ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", а саме: визнати недійсними результати електронного аукціону (відкритих електронних торгів, другого повторного аукціону) з продажу майна ТОВ "Житловик" (лот № 202184), проведеного 11.01.2016 Товарною біржою "Електронні торги України", результати якого було оформлено протоколом № 202184 про проведення аукціону від 11.01.2016; визнати недійсним Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який було укладено за результатами електронного аукціону (відкритих електронних торгів, другого повторного аукціону) з продажу майна ТОВ "Житловик" (лот № 202184), проведеного 11.01.2016 Товарною біржою "Електронні торги України", результати якого було оформлено протоколом № 202184 про проведення аукціону від 11.01.2016.

Підставами касаційного оскарження ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" зазначило п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, у касаційній скарзі (з урахуванням заяви по усунення недоліків) ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" посилається на те, що судом апеляційної інстанції, як і місцевим судом, не було прийнято до уваги висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16.09.2015 (провадження № 6-1193цс15), від 05.10.2016 (провадження № 6-1582цс16), висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі № 643/18839/13-ц, від 23.01.2019 у справі № 643/12557/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 643/19761/13-ц, від 21.07.2021 у справі № 922/2144/16, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14, про те, що "якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення".

Також ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/20, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 про те, що "сама по собі реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає".

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги встановлені законодавством особливості щодо укладання цивільно-правових договорів стосовно об`єкту незавершеного будівництва, а також не врахували відмінності підстав та наслідки реєстрації прав власності на об`єкти незавершеного будівництва за рішенням суду і на підставах визначених ст. 331 ЦК України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що організація та проведення спірного аукціону відбулися з порушенням вимог, встановлених ч. 3 ст. 331 ЦК України (порушення порядку продажу об`єктів незавершеного будівництва), при цьому посилається на постанови Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, від 14.12.2016 у справі № 3-1406гс16, постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 5006/5/396/2012 та висновок про те, що "правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства".

Крім того, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано та застосовано висновок Верховного Суду, зроблений в постанові від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16 згідно з яким «розглядаючи вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, господарський суд має системно застосовувати норми Закону про банкрутство, оцінюючи в цілому правомірність дій ліквідатора з обрання ним певних способів продажу майна боржника, правомірність формування ним складу майна, яке виставляється на продаж (як цілісного майнового комплексу, так і окремих лотів), дотримання ліквідатором вимог ч. 3 ст. 98 Закону про банкрутство щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника та кредиторів». У даному випадку ж ліквідатором було порушено вимоги законодавства щодо визначення складу майна, який входить до цілісного майнового комплексу належного підприємству банкруту.

Від ТОВ "Житловик" до Касаційного господарського суду касаційній скарзі надійшов відзив на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" - залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Разом з цим, ТОВ "Житловик" звернулося до суду з клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, посилаючись на те, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Житловик" і ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, аргументи клопотання про закриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження з наступних підстав.

За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; рішення у справі "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, у даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц.

Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд акцентує, що при цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19.11.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Житловик" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, за змістом якого орендодавець на підставі рішення № 339-9/1549 від 24.06.2004 передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) для будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення земельну ділянку розміром 7943 кв.м, кадастровий номер 8000000000:79:651:0018 на проспекті Науки 66-70, Голосіївського району м. Києва строком на три роки.

ТОВ "Житловик" 06.05.2006 було отримано дозвіл №1990-Гл/Р Управління державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на виконання будівельних робіт з будівництва житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення за адресою: проспект Науки, 66-70, Голосіївський район м. Києва.

У відповідності до інформації, яка містилася у звіті про оцінку майна незавершеного будівництвом житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення по проспекту Науки 66-70 у Голосіївському районі м. Києва, наданого ТОВ ЕОН "Дрібнич, Новосьол та Партнери", ступінь готовності до експлуатації вказаного майна складає 3,99%.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2013 у справі № 44/380-б визнано за ТОВ "Житловик" право власності на об`єкт незавершеного будівництва готовністю 3,99 відсотків: житловий комплекс з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення по проспекту Науки 66-70 у Голосіївському районі м. Києва.

Право власності на вказаний об`єкт було зареєстроване за ТОВ "Житловик" 30.10.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, № запису про право власності: 3261824.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2016 відбувся електронний аукціон (відкриті електронні торги, другий повторний аукціон) з продажу майна банкрута - ТОВ "Житловик", оформлений протоколом № 202184 про проведення аукціону.

Предметом вказаного аукціону було майно ТОВ "Житловик" у вигляді цілісного майнового комплексу, який включав майнові права на незавершене будівництво (77 квартир загальною площею 8 346,47 кв.м. в житловому будинку, який будується за адресою: м. Київ, проспект Науки, 66-70, які є предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 30.07.2007, укладеним між ТОВ "Житловик" та заставним кредитором ПАТ "АКБ "Київ") та незавершене будівництво житлового комплексу з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення, готовністю 3,99 %, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 66-70.

Відповідно до протоколу № 202184 про проведення аукціону від 11.06.2016, переможцем аукціону стало ТОВ "Егіда-Плюс", яке запропонувало ціну 1 881 647,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі № 44/380-б замінено кредитора ПАТ АКБ "Київ" його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" в частині набуття права вимоги за Кредитним договором № 54/07 від 20.07.2007.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" в межах справи про банкрутство ТОВ "Житловик" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута від 11.01.2016 та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що на момент проведення вказаного аукціону чинним на той час законодавством було передбачено право власника здійснити продаж об`єкту незавершеного будівництва при умові державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно. У той же час, ухвала Господарського суду міста Києва від 06.09.2013 у справі № 44/380-б, на підставі якої було зареєстроване право власності ТОВ "Житловик" на об`єкт незавершеного будівництва, була скасована постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 44/380-б, а відтак, такий об`єкт не може бути предметом купівлі-продажу за відповідним договором та складовою частиною цілісного майнового комплексу ТОВ "Житловик".

ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" у позовній заяві доводило, що оскільки скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків, то ТОВ "Житловик" не набуло права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що був предметом продажу на спірному аукціоні, відповідно, не мало права на його відчуження у відповідності до ст. 658 ЦК України.

За доводами позивача, при організації та проведенні аукціону організатором аукціону та ліквідатором ТОВ "Житловик" були допущені порушення законодавства, а саме: порушення порядку продажу об`єкту незавершеного будівництва; продаж майна, право власності на яке не було набуте боржником в порядку визначеному діючим законодавством.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на недоведеність порушень порядку організації та проведення аукціону з продажу майна ТОВ "Житловик", який відбувся 11.01.2016.

При цьому суди виходили з того, що станом на дату проведення аукціону 11.01.2016 ТОВ "Житловик" було власником об`єкту незавершеного будівництва готовністю 3,99 відсотків: житловий комплекс з підземними паркінгами і об`єктами соціально-побутового та офісного призначення по проспекту Науки 66-70 у Голосіївському районі м. Києва; на виконання вимог ч. 3 ст. 331 ЦК України (в редакції, чинній станом на 11.01.2016) було здійснено державну реєстрацію права власності шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; ухвала Господарського суду міста Києва від 06.09.2013 у справі № 44/380-б, на підставі якої внесений відповідний запис, станом на момент проведення спірного аукціону була чинною.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 44/380-б дійшов висновку, що суд скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2013 у справі № 44/380-б та відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності з підстав його неоспорення зі сторони відповідача, тобто відсутності спору між сторонами щодо майна та підстав застосування судом способу захисту відповідно до ст. 392 ЦК України. При цьому, матеріали даної справи не містять будь-яких доказів на підтвердження приналежності реалізованого майна іншій особі, ніж боржник, а відтак, доводи позивача про те, що боржник не мав права відчужувати об`єкт незавершеного будівництва на спірному аукціоні, є неспроможними.

Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на постанови в яких у касаційній скарзі посилається ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", шляхом співставлення суб`єктного складу учасників відносин, змісту правовідносин, об`єкту та предмету правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, на які посилається скаржник, відсутні, з огляду на наступне:

- у справі № 923/842/17 (постанова Верховного Суду від 14.06.2021) предметом розгляду був позов заступника прокурора Новокаховської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України та в особі Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "ХЕРСОНТУРИСТ", ТОВ "ЦСРМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, шо відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 у справі №5024/1416/2011 за державою, в особі Фонду державного майна України, визнано право власності на цілісний майновий комплекс - туристичну базу "Чормомор", тому право користування Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "ХЕРСОНТУРИСТ" земельною ділянкою площею 11,8024 га по вул. Набережній, 5 в с.м.т. Лазурне із цієї дати припинилося та перейшло до держави в особі Фонду державного майна України.

Верховний Суд у цій справі погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що в даному випадку не встановлено обставин, з якими законодавство пов`язує визнання спірного договору недійсним та виходив з того, що право власності зареєстроване на вказаний вище об`єкт нерухомості незавершеного будівництва з урахуванням приписів ст. 331 ЦК України.

- у справі № 6-1193цс/15 (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015) предметом розгляду був позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до фізичних осіб та приватного нотаріусу про звернення стягнення па предмет іпотеки за заявою ПАТ АБ "Укргазбанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015. Позивач просив у рахунок погашення заборгованості фізичної особи за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, яка розташована в будинку та належить на праві власності фізичної особи, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ АБ "Укргазбанк" посилалося на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

- у справі № 643/17966/14 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019), у справі № 643/18839/13 (постанова Верховного Суду від 10.05.2018), у справі № 643/12557/16-ц (постанова Верховного Суду від 23.01.2019) та у справі № 643/19761/13-ц (постанова Верховного Суду від 13.03.2019) предметом розгляду були позови ПАТ АБ "Укргазбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, у справі № 643/17966/14, позовні вимоги, обґрунтовані тим, що між Банком та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 20 від 26.12.2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит зі сплатою відсотків річних на певний строк, а в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком, фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , в тому числі спірна квартира, належна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.04.2008 у справі № 2/2906/2008. Оскільки позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, виникла заборгованість і ПАТ АБ "Укргазбанк" просило у рахунок погашення такої заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, Банк послався на те, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 визнано недійсним договір іпотеки від № 16/08-Б від 09.06.2008, а також виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, в період чинності якого власником квартири АДРЕСА_2 , став відповідач ОСОБА_4 відповідно до договору дарування., однак, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.04.2012 заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмета іпотеки поновлено за реєстраційним номером 12489264, що підтверджується витягом від 14.05.2012 № 36009183. Також поновлено відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер 12488862, що підтверджується витягом від 14.05.2012 № 36008860.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорення права, за захистом якого він звернувся до суду, оскільки порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі визначено умовами договору іпотеки, та з урахуванням положень ст. ст. 36, 38 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду підтримала правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 (провадження № 6 1193цс15) та від 05.10.2016 (провадження 6-1582цс16), у яких зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир.

Вирішуючи питання що застосування до спірних правовідносин ст. 23 Закону України "Про іпотеку", ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

- у справі № 922/2144/16 (постанова Верховного Суду від 21.07.2021) предметом розгляду була заява ТОВ "Оптимум Фактор" про визнання недійсними результатів торгів у формі аукціону з продажу майна банкрута - ПрАТ "Енвіжн-Активи", проведеного 07.11.2017 ТБ "Перша товарна біржа", та свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про проведення торгів з порушенням ч. 4 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" оскільки продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, було здійснено за відсутності згоди (погодження) заставного кредитора або суду, за заниженою ціною, а також недотримання вимог стосовно оформлення кінцевих результатів аукціону, що призвело до порушення прав та інтересів заставного кредитора і боржника.

При цьому, розглядаючи заяву ТОВ "Оптимум Фактор" про визнання недійсними результатів торгів з продажу майна банкрута, суди встановили, що ухвалою суду від 15.02.2017 було надано згоду на продаж майна ПрАТ "Енвіжн-Активи", яке знаходиться в заставі ТОВ "Оптимум Фактор", але в подальшому зазначена ухвала суду була скасована постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, в задоволенні клопотання ліквідатора про надання згоди на продаж майна ПрАТ "Енвіжн-Активи", яке є предметом забезпечення вимог ТОВ "Оптимум Фактор", відмовлено.

- у справі № 911/3594/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019) предметом позову були вимоги ТОВ "Баришівська друкарня" про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області від 14.07.2017 № 58 "Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Баришівська друкарня" є власником цілісного майнового комплексу, щодо якого надано згоду на реєстрацію права власності на його частину за територіальною громадою відповідно до спірного рішення, а отже, це рішення порушує майнові права ТОВ "Баришівська друкарня"; спірне рішення прийняте з перевищенням компетенції, визначеної ст. 30 та ч. 2 ст. 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки Виконавчий комітет Баришівської селищної ради не має права на надання згоди на реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Виходячи з того, що згідно зі ст. ст. 11, 316, 328 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави і сама собою не є безспірним підтвердженням наявності у відповідної особи права власності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав.

- у справі № 910/10987/18 (постанова Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020) предметом позову були вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ТОВ "Сонас" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010, укладеним між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк", шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.

За твердженням позивача, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ТОВ "Сонас" є власником предмета іпотеки за іпотечним договором № 151110Z25 від 27.01.2010 та у зв`язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач у справі - ТОВ "Сонас" не набув статусу іпотекодавця, оскільки на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо наявності у ТОВ "Сонас" права власності на спірне нерухоме майно. При цьому суди виходили з того, що державна реєстрація припинення права власності ТОВ "Сонас" на спірне нерухоме майно була проведена 19.02.2019. Підставою припинення права власності була постанова Вищого господарського суду України від 03.08.2016 у справі № 910/21911/14. Одночасно з внесенням запису про припинення права власності ТОВ "Сонас" на спірне нерухоме майно 19.02.2019 до Реєстру були внесені записи про право власності на це майно за ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк".

Верховний Суд із місцевим та апеляційним судами не погодився та, пославшись на норми ч. 1 ст. 328 ЦК України, ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дійшов висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

- у справі № 925/1121/17 (постанова Верховного Суду від 27.02.2018) предметом позову були вимоги ТОВ "Добролюкс-11" до ПАТ "ВТБ Банк" та приватного нотаріуса Рогача В.В. про визнання права власності на частину будівлі та визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса.

В обґрунтування позову ТОВ "Добролюкс-11" зазначило, що будучи фактичним власником майна, що встановлено за результатами розгляду цивільної справи № 2-1965/2010, не має можливостей для реалізації своїх правомочностей через наявність перешкод і претензій з боку третіх осіб, тому вимушене обрати єдиний оптимальний спосіб захисту порушеного права за таких обставин - звернення із позовом у порядку ст. 392 ЦК України про визнання права власності на належне йому майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що З 09.05.2013 ТОВ "Добролюкс-11" є власником спірного нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.07.2010 серії САС № 467712, витягом з інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.07.2017 № 81947269.

Водночас, 02.11.2016 приватним нотаріусом Рогачем В.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права власності ТОВ "Добролюкс-11" на спірне нерухоме майно та набуття права власності на це майно ПАТ "ВТБ Банк". Підставою набуття ПАТ "ВТБ Банк" права власності на спірне нерухоме майно зазначено, зокрема, іпотечні договори: від 21.05.2007, укладений між ПАТ "ВТБ Банк" і ПП "Комфорт-К", та іпотечний договір від 31.01.2007, укладений між АКБ "Мрія" та ПП "Комфорт-К".

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог з огляду на доведеність належними доказами підстав для визнання за ТОВ "Добролюкс-11" права власності на спірне нерухоме майно. При цьому зазначив, що судами правильно застосовано норми ст. 11, 216, 236, 328, 392 ЦК України, ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 5, 23, 37 Закону України "Про іпотеку", а також встановлено факт набуття ТОВ "Добролюкс-11" права власності на спірне нерухоме майно та відсутність у позивача обов`язків іпотекодавця за договорами іпотеки, на той час як укладання іпотечних договорів та подальша реєстрація переходу права власності на спірне нерухоме майно до Банку не припинили права власності у законного власника - ТОВ "Добролюкс-11", а невизнання відповідачем права власності на предмет спору є підставою для задоволення позову відповідно до ст. 392 ЦК України.

- у справі № 916/675/15 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2019) предметом позову були вимоги Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е" про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 за № 3368-VI «Про передачу фізичній особі-підприємцю Кіктенку О.М. в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць» та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 721 кв.м., що знаходиться у місті Одесі, проспект Академіка Глушка, 11-Е, укладений між Одеською міською радою та ФОП Кіктенко О.М.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням охоронюваного законом інтересу позивача з набуття у користування земельної ділянки на умовах конкурсу. При цьому, посилаючись на ст.19 Конституції України, ст. 181, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 116, ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, позивач зазначав про недотримання встановленого законом порядку надання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності, а саме - без проведення земельних торгів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд встановив, що на момент прийняття рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI і укладання договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, ухвалою Верховного Суду України від 02.02.2011 у справі за № 6-121св09 були скасовані ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 та рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2008 у справі № 2-5896/08, якими було визнано за Кіктенко О.М. право власності, зокрема, на автостоянку на 50 машино-місць, що розташована у м.Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е, як на спадщину за законом після смерті матері відповідача ФОП Кіктенко О.М.

Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з того, що на момент прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI та укладання спірного договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, були відсутні підстави, встановлені ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України для передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, зокрема, розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності відповідача ФОП Кіктенка О.М.

З огляду на викладене, правовідносини у вищезазначених справах, на які посилається ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у справі № 44/380-б (910/12440/21), яка розглядається, не є подібними, оскільки відрізняються предметом і підставами позову, фактичними обставинами, що формують зміст правовідносин, а також їх правовим регулюванням.

Відтак, ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" у касаційній скарзі не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у справі № 44/380-б (910/12440/21) висновків Верховного Суду, зроблених у наведених вище справах, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.

Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим Верховним Судом не розглядаються.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи викладене та оскільки доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 234, 287, п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 44/380-б (910/12440/21) - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий,суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Банасько О.О.

Огороднік К.М.