Справа № 461/7777/18 Головуючий у 1 інстанції: Коваль В.А.
Провадження № 22-ц/811/3754/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Х.Б. Колич
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської обласної державної адміністрації та релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року у справі за позовом релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» про визнання частково незаконним та скасування розпорядження,-
в с т а н о в и в:
21 листопада 2018 року Релігійна організація «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області звернулася до суду з позовом до Львівської обласної державної адміністрації, в якому просила визнати незаконним та скасувати п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 року № 5 у частині скасування п. 1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області «Про повернення культових споруд релігійним громадам», а також стягнути на її користь судові витрати.
Позов обґрунтовувала тим, що п. 1.5.1 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297 «Про повернення культових споруд релігійним громадам», у власність Релігійній громаді УГКЦ м. Кам`янка-Бузька безоплатно передано будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області та державне майно, що в них знаходиться.
На підставі зазначеного розпорядження Червоноградським міжміським бюро технічної інвентаризації, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, було зареєстровано право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що знаходиться у м. Кам`янка-Бузька по вул. І. Франка, за Релігійною громадою УГКЦм. Кам`янка-Бузька, що підтверджується реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям від 30 квітня 1993 року та копією витягу з реєстрової книги домоволодінь місцевих Рад народних депутатів трудящих, державних кооперативних і громадських установ, підприємств і організацій.
Статтею 29 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року (у редакції, чинній станом на квітень 1993 року) було передбачено, що релігійні організації можуть мати у власності майно, передане державою. Крім того, згідно статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року (у редакції, чинній станом на квітень 1993 року) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертається у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР Уряду Кримської АРСР.
Відповідно до зазначених вище норм чинного на той час законодавства та на підставі пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297, з подальшим вчиненням у встановленому порядку реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, Релігійна громада УГКЦ м. Кам`янка-Бузька набула право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці по вул. І. Франка у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
Однак, 06 січня 1994 року Представником Президента України у Львівській області прийнято розпорядження, пунктом 4 якого відмінено пункт 1.5.1 розпорядження «Про повернення культових споруд релігійним громадам» від 20 квітня 1993 року № 297.
Позивач вважав в цій частині розпорядження Представника Президента України у Львівській області незаконним і таким, що порушує право власності Релігійної громади УГКЦ м. Кам`янка-Бузька на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, набуте у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про власність», в чинній на той час редакції, право власності охороняється законом і держава забезпечує стабільність правовідносин власності, а у відповідності до частини першої статті 55 цього Закону, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно в позасудовому порядку, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.
Зазначав, що про існування оспорюваного пункту 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 16 січня 1994 року № 5, яким порушено право позивача, він довідався лише 15 березня2018 року після подачі представником Львівської обласної державної адміністрації відзиву на позовну заяву у справі № 446/509/15-ц за позовом Релігійної громади УПЦ-КП м. Кам`янка-Бузька до Львівської обласної державної адміністрації та Релігійної громади УГКЦ с. Кам`янка-Бузька про визнання незаконним пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України від 20 квітня 1993 року № 297 та скасування реєстрації права власності Релігійної громади УГКЦ м. Кам`янка-Бузька на будівлю церкви Різдва Пресв`ятої Богородиці.
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року позов релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 року №5 у частині скасування пункту 1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області «Про повернення культових споруд релігійним громадам» від 20.04.1993 року №297.
Стягнуто з Львівської обласної державної адміністрації на користь релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» 1762 грн судового збору.
Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року оскаржила Львівська обласна державна адміністрація.
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначила, що суд при вирішенні даного спору невірно застосував рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 та норми Цивільного кодексу України 2004 року, оскільки їх не існувало на час прийняття оскаржуваного розпорядження. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом. При цьому, посилається на те, що 15.03.1994 року Вищим Арбітражним Судом України розглядалась справа №38/3 за позовом Релігійної громади УПЦ-КП м.Кам`янка-Бузька до Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним пункту 1.2 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 року №5 і в рішенні суду зазначено, що у судовому засіданні був присутній також представник Релігійної громади УГКЦ (третьої особи у справі), а тому про наявність оскаржуваного розпорядження позивачу було відомо ще у 1994 році, що є підставою для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду оскаржила Релігійна громада УПЦ-КП м. Кам`янка-Бузька.
Вважає оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції безпідставно не застосував до даних правовідносин наслідки спливу позовної давності, оскільки розпорядженняПредставника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 року №5 було предметом спору всправі №38/3, яка розглядаласьВищим Арбітражним Судом України за участі представників Релігійної громади УГКЦ, що свідчить про те, що позивачу було відомо про оспорюваний пункт розпорядження. Крім того, з ухвали Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 03.02.1994 року вбачається, що Релігійна громада УГКЦ в порядку статті 348 ЦПК України зверталась до суду із заявою про виконання цього розпорядження, пунктом 1.2.1 якого повторно вирішено питання про повернення безоплатно у власність Релігійної громади УГКЦ церкви Різдва Пресвятої Богородиці м. Кам`янка-Бузька, однак, за заявою Релігійної громади УПЦ-КП виконання розпорядження було зупинено до вирішення Вищим Арбітражним Судом України скарги Релігійної громади УПЦ-КП на це розпорядження. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 349 ЦПК України (1963 року), в редакції станом на 1994 рік, рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями і майном, були виконавчими документами і підлягали виконанню судовими виконавцями відповідно до вимог пункту 18 частини першої статті 348 цього Кодексу.
Розпорядженням від 20.04.1993 року №297 не передано право власностіРелігійній громаді УГКЦ на спірну будівлю церкви, а лише надано повноваження районним державним адміністраціям повернути у власність безоплатно релігійним громадам УГКЦ церкву та державне майно, що в ній знаходиться. Враховуючи, що Кам`янка-Бузька районна державна адміністрація не приймала жодного акту на виконання зазначеного розпорядження, право власності на спірну будівлю церкви Релігійною громадою УГКЦ зареєстровано незаконно, що є предметом спору в іншій цивільній справі №466/509/15 за позовом Релігійної громади УПЦ-КП до Львівської обласної державної адміністрації, Релігійної громади УГКЦ та інших про визнання незаконним пункту1.5.1розпорядженняПредставника Президента Українивід 20.04.1993 року №297 і скасування реєстрації права власностіРелігійної громади УГКЦ на спірну будівлю церкви.
Крім того, зазначає, що пункти 1.2.1 та 1.2.2розпорядженняПредставника Президента Українивід 06.01.1994 року №5 були визнані недійсними рішенням Вищого Арбітражного Суду України від 15.03.1994 року у зв`язку із наявним договором від жовтня 1990 року, укладеним між Релігійною громадою тоді УАПЦ (правонаступником якої є Релігійна громада УПЦ-КП) і виконавчим комітетом Кам`янка-Бузької районної Ради народних депутатів про безоплатне користування спірною будівлею церкви, який є чинним.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У засіданні колегії суддів представник Львівської обласної державної адміністрації Брильовська О.Р. та представник релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» - Добровольська О.Л. скарги підтримали з підстав, наведених у них, просили скарги задоволити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» - Якубівський І.Є. проти скарг заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 1, 14 Закону України «Про Представника Президента України» від 05 березня 1992 року, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, передбачено, що Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації, зокрема в області, і в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Статтею 10 цього Закону передбачено, що Представник Президента України здійснює свої повноваження в межах законодавства одноособово, несе відповідальність за свої протиправні акти та дії.
Акти Представників Президента України, що суперечать законодавству, скасовуються Президентом України, а акти Представників Президента України в районах, районах міста Києва і Севастополя, що суперечать законодавству, - скасовуються Представниками Президента України в областях, містах Києві і Севастополі.
Отже, зазначеним Законом не передбачено повноважень Представника Президента України в областях скасовувати власні розпорядження.
Статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР Уряду Кримської АРСР.
Статтею 29 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що релігійні організації мають право власності, зокрема, на майно, передане державою.
Відповідно до статті 55 цього Закону, власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.
При цьому, Закон не відносить до підстави для позбавлення права власності скасування органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування прийнятого раніше цим органом рішення (акту індивідуальної дії), на підставі якого в особи виникло право власності на нерухоме майно.
Встановлено, що Релігійна організація «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» (Релігійна громада УГКЦ м. Кам`янка-Бузька) є місцевою релігійною організацією віруючих УГКЦ, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб та є юридичною особою, яка зареєстрована31 липня 1991 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади № 383/19 від 31 липня 1991 року, виданого виконкомом Львівської обласної ради народних депутатів.
Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297 «Про повернення культових споруд релігійним громадам» повернуто у власність безоплатно релігійним громадамУГКЦ церков та державного майна, що в них знаходиться. Зокрема, пунктом 1.5.1 цього розпорядження повернуто у власність безоплатно Релігійній громаді УГКЦ м. Кам`янка-Бузька будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
На підставі зазначеного вище розпорядження, Червоноградським міжміським бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у м. Кам`янка-Бузька по вул. І. Франка, за Релігійною громадою УГКЦ м. Кам`янка-Бузька, що підтверджується реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, від 30 квітня 1993 року та витягом із реєстрової книги домоволодінь місцевих Рад народних депутатів трудящих, державних кооперативних і громадських установ, підприємств і організацій.
06 січня 1994 року Представником Президента України у Львівській області прийнято розпорядження № 5 «Про повернення релігійним громадам Української Греко-Католицької Церкви і Української Православної Церкви Київського Патріархату у власність безоплатно культових будівель ум. Кам`янка-Бузька», пунктом 4 якого було відмінено розпорядження «Про врегулювання конфлікту на релігійному грунті в м. Кам`янка-Бузька» від 04 січня 1993 року № 1 та пункт 1.5.1 розпорядження «Про повернення культових споруд релігійним громадам» № 297 від 20 квітня 1993 року, яким Релігійній громаді УГКЦ м. Кам`янка-Бузька будівлю повернуто у власність безоплатно церкву Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
Рішенням Вищого Арбітражного Суду України від 15 березня 1994 року у справі № 38/3 за позовом Релігійної громади УПК-КП до Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним пункту 1.2 розпорядження представника президента № 5 визнано недійсним розпорядження Представника Президента України у Львівській області № 5 від 06 січня 1994 року в частині передачі у власність церкви Різдва Пресвятої Богородиці громаді УГКЦ та церкви Святого Миколая громаді УПЦ-КП.
Рішенням Львівського обласного суду від 28 грудня 1994 року у справі № 3-143 скаргу Релігійної громади УПЦ-КП м. Кам`янка-Бузька задоволено, визнано незаконними пункти 2 і 3 розпорядження Представника Президента України у Львівській області № 412 від 28 квітня 1994 року про почергове користування церквою Різдва Пресвятої Богородиці в м. Кам`янка-Бузька обома релігійними громадами (УГКЦ та УПЦ-КП) на період завершення ремонтно-реставраційних робіт Церкви Святого Миколая.
Задовольняючи позов Релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» про визнання частково незаконним та скасування п.4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06.01.1994 року № 5, суд першої інстанції правильно виходив з того, що Законом не передбачено повноважень Представника Президента України в областях скасовувати власні розпорядження.
При цьому, суд виходив з того, що звертаючись до суду у листопаді 2018 року з позовом про скасування п. 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області, прийнятого у січні 1994 року, позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про існування оспорюваного пункту 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06 січня 1994 року № 5 позивач дізнався лише 15 березня 2018 року з поданого 14 березня 1994 року представником Львівської обласної державної адміністрації відзиву на позовну заяву у справі № 446/509/15-ц за позовом Релігійної громади УПЦ-КП м. Кам`янка-Бузька до Львівської обласної державної адміністрації та Релігійної громади УГКЦм. Кам`янка-Бузька про визнання незаконним пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України від 20 квітня 1993 року № 297 та скасування реєстрації права власності Релігійної громади УГКЦ м. Кам`янка-Бузька на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів.
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність, визначені ЦК УРСР.
Відповідно до статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно зі статтею 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
У статті 76 ЦК УРСР визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право напозов виникаєз дня,коли особадовідалася абоповинна буладовідатися пропорушення свогоправа. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і стяттями 78 і 79 цього Кодексу.
Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що міститься в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивної (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушника. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Згідно зі статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Як убачається з матеріалів справи, представник позивача - Релігійної громади УГКЦ, як преставник третьої особи, брав участь у справі № 38/3 за позовом Релігійної громади УПЦ-КП м. Кам`янка-Бузька до Львівської обласної державної адміністрації, предметом оскарження у якій був пункт 1.2 (п.1.2.1 та 1.2.2) розпорядження Представника Президента України у Львівській області № 5 від 06 січня 1994 року, за наслідками розгляду якого Вищий Арбітражний Суд України ухвалив судове рішення від 15 березня 1994 року.
Відтак, колегія суддів вважає, що про наявність оскаржуваного розпорядження позивачу стало відомо ще у 1994 році під час розгляду зазначеної вище справи № 38/3 про визнання недійсним пункту 1.2 розпорядження від 06 січня 1994 року№ 5 і саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.
Докази, які б свідчили про неможливість позивача з 1994 року дізнатися про порушення свого цивільного права, тобто ознайомитися зі змістом розпорядження Представника Президента України у Львівській області № 5 від 06 січня 1994 року, в тому числі з пунктом 4 такого, матеріали справи не містять.
Покликання позивача, як на поважні причини пропуску строку позовної давності, на існування великої кількості актів органів виконавчої влади та судових рішень, якими по різному визначався правовий режим будівлі церкви Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області», а також на те, що до березня 2018 року у релігійної громади УГКЦ не було вагомих підстав ставити під сумнів чинність пункту 1.5.1. розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 20.04.1993 р. № 297, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини не свідчать про неможливість позивача довідатися на якій підставі спірною церквою з 1994 року по даний час користується релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці та звернутися до суду за захистом своїх прав у строк, визначений законом.
З наведенихмотивів,рішення судуслід скасуватита ухвалитинову постанову,якою узадоволенні позовурелігійноїорганізації «Релігійнагромада УкраїнськоїГреко-КатолицькоїЦеркви парафіїРіздва ПресвятоїБогородиці ум.Кам`янка-БузькаЛьвівської області»про визнаннячастково незаконнимта скасуваннярозпорядження відмовитиза спливом позовноїдавності.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги Львівської обласної державної адміністрації та релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» задоволити.
Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області» про визнання частково незаконним та скасування розпорядження - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2022 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 25.10.2022 |
Оприлюднено | 10.11.2022 |
Номер документу | 107186033 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Інші справи |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Крайник Н. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні