Рішення

від 28.10.2022 по справі 320/2322/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2022 року справа № 320/2322/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Кудінової В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференції з Львівським окружним адміністративним судом за участю позивача ОСОБА_1 , представників позивача - адвокатів Лебідко Ю.І., Косенко В.О., а також за участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника відповідача Львівського апеляційного адміністративного суду Гультяєва Є.В., адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди та вихідної допомоги,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач-1, ЛААС), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2, ДСА України), в якому позивач з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 14.09.2022 (т.2, а.с.100-101) просить суд:

- зобов`язати нарахувати Львівський апеляційний адміністративний суд (ЄДРПОУ 34668371, 79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13) недоотриману суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в сумі 421840,80 грн.;

- стягнути з Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) недоотриману суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) - в сумі 421840,80 грн., шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація (ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845;

- зобов`язати нарахувати Львівський апеляційний адміністративний суд (ЄДРПОУ 34668371, 79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13) за непроведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в сумі 2464786,28 грн.;

- стягнути з Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) за непроведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) - в сумі 2464786,12 грн., шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація (ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845;

- зобов`язати нарахувати Львівський апеляційний адміністративний суд (ЄДРПОУ 34668371, 79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13) неотриману вихідну допомогу на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в сумі 315000,00 грн.;

- стягнути з Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) вихідну допомогу на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) - в сумі 315000,00 грн., шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 позовну заяву залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви та надати уточнену позовну заяву (для суду та у кількості учасників справи).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до ДСА України, ЛААС про визнання протиправною діяльності, стягнення суддівської винагороди, компенсації за затримку у видачі трудової книжки, вихідної допомоги, компенсації вартості суддівської мантії, - на 20 календарних днів з моменту отримання копії ухвали суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 заяву ОСОБА_1 від 05.05.2022 про поновлення строку для звернення до суду із позовною заявою про стягнення суддівської винагороди задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до ЛААС, ДСА України про стягнення недоотриманої суддівської винагороди в частині позовних вимог про зобов`язання нарахувати і виплатити ЛААС недоотриману суддівську винагороду за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 на користь ОСОБА_1 в сумі 2464786,28 грн. та в частині стягнення з ДСА України недоотриманої суддівської винагороди за період з 19.10.2018 по 20.01.2022.

Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання на 05.07.2022 та витребувано докази від відповідача-1 (ЛААС).

28.06.2022 на офіційну електронну адресу суду від представника позивача Перунова В.В. надійшло клопотання від 27.06.2022 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у приміщенні Львівського окружного адміністративного суду, а у випадку неможливості проведення засідання у вказаному суді, у будь-якому суді з місцезнаходженням у м. Львові.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 27.06.2022, подане на офіційну електронну адресу суду 28.06.2022 адвокатом Перуновим В.В., повернуто без розгляду, з огляду на те, що представником позивача до клопотання від 27.06.2022 не додано будь-яких доказів уповноваження представника позивача Перунова В.В. на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені ОСОБА_1 , а також відсутні докази надіслання (надання) поданого на офіційну електронну адресу суду 28.06.2022 Перуновим В.В. клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 27.06.2022, іншим учасникам справи, зокрема відповідачам.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 клопотання представника позивача адвоката Перунова В.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 27.06.2022, яке надійшло на офіційну електронну адресу суду 01.07.2022, - повернуто без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 відкладено підготовче судове засідання на 29.07.2022. Клопотання представника позивача - адвоката Лебідко Ю.І. від 05.07.2022 про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції з Львівським окружним адміністративним судом - задоволено. Доручено Львівському окружному адміністративному суду забезпечити проведення підготовчого судового засідання, призначеного на 29.07.2022 о 10:30 год., в режимі відеоконференції за участю представників позивача - адвокатів Перунова В.В. та Лебідко Ю.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 витребувано докази у справі від ЛААС. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів та відкладено підготовче судове засідання на 16.08.2022

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із клопотанням сторін на 30.08.2022.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 відкладено підготовче судове засідання на 16.09.2022. Вирішено проводити наступне підготовче судове засідання в режимі відеоконфереції із Львівським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 28.10.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що протягом чотирьох останніх років вона судилася з метою отримання наказу про своє звільнення з посади судді з належною підставою та датою звільнення. Отож належний наказ про її звільнення з посади судді з 18.10.2018 у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я був виданий ЛААС лише 24.05.2021. Датою видачі відповідачем-1 належним чином оформленої трудової книжки позивачу є 28.05.2021.

Позивач пояснює, що при її звільненні допущено порушення законодавства, а саме: не нараховано та не виплачено вихідну допомогу. Також позивач вказує, що з 16.03.2017 їй протиправно не виплачувалась суддівська винагорода. На думку позивача, вона має право на суддівську винагороду по день свого звільнення, а саме по 18.10.2018.

У зв`язку з тим, що на день звільнення з позивачем не в повному обсязі проведено розрахунок, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу та суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018, остання вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по день звернення до суду з цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-1 позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що наказом голови ЛААС від 16.03.2017 №73-к/тв позивача було відраховано із штату суду у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років. Виконання відповідачем-1, в подальшому, рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді ЛААС у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я, не поновлює трудових відносин між позивачем та ЛААС, а також не впливає на чинність наказу ЛААС від 16.03.2017 №73-к/тв. Відтак, відповідач-1 вважає, що правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 немає. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідач-2 своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався. 11.07.2022 представником відповідача-2 подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Державної судової адміністрації України за наявними у справі матеріалами.

07.07.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодилася з думкою ЛААС, що викладена у відзиві, та наполягала на задоволенні позовних вимог. Позивач пояснює, що голова суду наділений повноваженнями видавати накази, в тому числі про звільнення, лише на підставі відповідного акту (наприклад: рішення ВРП). Однак, в порушення цього, головою ЛААС було видано наказ від 16.03.2017 №73-к/тв про відрахування позивача зі штату суду без рішення ВРП щодо її звільнення з посади судді, останнє прийнято тільки 18.10.2018. Позивач наголошує, що дата її відрахування зі штату (фактично звільнення) не могла передувати даті рішення ВРП, тому посилання відповідача-1 на наказ від 16.03.2017 №73-к/тв, як на підставу для невиплати суддівської винагороди, є безпідставним.

Присутні у судовому засіданні 28.10.2022 позивач та її представники підтримали позов в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача-1, присутній у судовому засіданні 28.10.2022, проти позову заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 у судове засідання, призначене на 28.10.2022, не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Проте в матеріалах справи наявне клопотання відповідача-2 про розгляд справи за відсутності відповідача-2.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Франківським РВ ЛМУ УМВС України в Львівській області 14.08.2001 (том 1, а.с.91-92).

Указом Президента України від 10.12.2001 №1205/2001 «Про призначення суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді господарського суду Львівській області (том 1, а.с.13-15).

Постановою Верховної Ради Украйни від 15.03.2007 №750-V «Про обрання суддів», зокрема, ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді господарського суду Львівській області (том 1, а.с.16-17).

Постановою Верховної Ради Украйни від 07.06.2012 №4921-V «Про обрання суддів», зокрема ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду (том 1, а.с.18).

Наказом Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 №155-к позивача зараховано до штату Львівського апеляційного адміністративного суду (том 1, а.с.172).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до Вищої ради юстиції (далі ВРЮ, правонаступник - ВРП), із заявою від 23.09.2016 про звільнення її з посади судді ЛААС у зв`язку із неспроможністю здійснювати повноваження за станом здоров`я.

15.12.2016 позивачем повторно подано до ВРЮ заяву аналогічного змісту.

Оскільки станом на 15.03.2017 (дата досягнення позивачем 65-річного віку) ВРЮ не було розглянуто заяву позивача, головою ЛААС видано наказ від 16.03.2017 №73-к/тв про відрахування із штату суду судді ОСОБА_1 з 16.03.2017 у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років на підставі статей 120, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (том 1, а.с.77).

В подальшому, 25.04.2017 ухвалою ВРП №963/0/15-17 заяву позивача про звільнення з посади за станом здоров`я залишено без розгляду, виходячи з того, що повноваження судді ОСОБА_1 припинені на підставі наказу голови ЛААС від 16.03.2017 №73-к/тв «Про відрахування зі штату суду судді ОСОБА_1 ».

Позивачем було оскаржено до суду таку бездіяльність та рішення ВРП від 25.04.2017 №963/0/15-17.

Рішенням Верховного Суду від 13.03.2018 в адміністративній справі №800/132/17, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.06.2018, визнано протиправною бездіяльність ВРП, що виявилась у невчиненні дій щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.09.2016 про звільнення з посади судді ЛААС у зв`язку з неможливістю виконувати повноваження за станом здоров`я; визнано протиправною та скасовано ухвалу ВРЮ від 25.04.2017 №963/0/15-17 «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді ЛААС у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я»; зобов`язано ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2016 про звільнення з посади судді ЛААС у зв`язку з неможливістю виконувати повноваження за станом здоров`я (том 1, а.с.19-44).

18.10.2018 на виконання рішення суду у справі №800/132/17, ВРП було прийнято рішення №3155/0/15-18, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді ЛААС у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я (том 1, а.с.68-70).

02.11.2018 на підставі вказаного вище рішення ВРП, ЛААС видано наказ №702-к/тв, яким внесено зміни до пункту 1 наказу від 16.03.2017 №73-к/тв та викладено його у такій редакції, звільнити ОСОБА_1 з посади судді ЛААС у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я (том 1, а.с.78).

23.01.2019 ЛААС було видано наказ №6-к/тв, у пункті 1 якого зазначено: ОСОБА_1 вважається такою, що звільнена з посади судді ЛААС у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я з 16.03.2017. Пунктом 2 наказу доручено члену ліквідаційної комісії ЛААС ОСОБА_2 внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про підставу її звільнення з посади судді, визначену в рішенні ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18 (том 1, а.с.79).

29.01.2019 ЛААС прийнято наказ №8-к/тв, яким скасовано наказ голови ліквідаційної комісії ЛААС від 02.11.2018 №702-к/тв та доручено члену ліквідаційної комісії ЛААС ОСОБА_2 внести до трудової книжки позивача відповідні зміни (том 1, а.с.80).

Позивачем було оскаржено до суду накази ЛААС від 02.11.2018 №702-к/тв, від 23.01.2019 №6-к/тв та від 29.01.2019 № 8-к/тв.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №320/1735/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ ЛААС від 23.01.2019 №6-к/тв «Про зміну підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду»; зобов`язано ЛААС видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді ЛААС на підставі рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15 із внесенням до трудової книжки відповідних змін; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том 1, а.с.45-50).

Постановою Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №320/1735/19 змінено рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Пункт 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2019, викладено у такій редакції: «Зобов`язати ЛААС винести наказ про реалізацію рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15 про звільнення судді ОСОБА_1 у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я із внесенням до трудової книжки відповідних змін». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 залишено без змін (том 1, а.с.51-67).

22.12.2020, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/1735/19, ЛААС було прийнято наказ №3-к/тв, яким реалізовано рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18 про звільнення судді ЛААС ОСОБА_1 на підставі статті 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я із внесенням до трудової книжки відповідних змін (том 1, а.с.81).

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 роз`яснено, не змінюючи зміст судового рішення, постанову Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №320/1735/19, наступним чином: «Наказ ЛААС про реалізацію рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18 про звільнення судді ЛААС ОСОБА_1 у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я із внесенням до трудової книжки відповідних змін повинен відповідати вимогам до кадрових наказів, зокрема містити причину, підставу його винесення та дату настання такої підстави» (том 1, а.с.71-76).

24.05.2021, на виконання судових рішень у справі №320/1735/19 і з урахуванням роз`яснення, ЛААС було прийнято наказ №3-к/тв, у пункті 1 якого вирішено реалізувати рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18 про звільнення судді ЛААС ОСОБА_1 у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я. Причина звільнення: неспроможність виконувати повноваження судді за станом здоров`я на підставі статті 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Підстава звільнення: рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18. Дата настання підстави: 18.10.2018. Пунктом 2 скасовано наказ голови ліквідаційної комісії ЛААС від 22.12.2019 №3-к/тв «Про реалізацію рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18 про звільнення судді ЛААС ОСОБА_1 у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я». Пунктом 3 наказано внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідні зміни (том 1, а.с.82).

Листом ЛААС від 24.05.2021 №К-23/21 повідомлено позивача про винесення зазначеного вище наказу та запропоновано надати трудову книжку для внесення відповідних змін (том 1, а.с.190).

28.05.2021 відповідачем-1 в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 зроблено відповідний запис про звільнення позивача на підставі рішення ВРП від 18.10.2018 №3155/0/15-18, постанови Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №320/1735/19, наказу ЛААС від 24.05.2021 №К-23/21. У цей же день позивачу видано трудову книжку (том 1, а.с.83-90).

Судом встановлено, що 15.04.2021 позивач звернулася до відповідача-1 із заявою про нарахування та виплату їй відповідно до вимог частини першої статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою (том 1, а.с.144).

Однак, листом ЛААС від 11.05.2021 №К-20/21 було відмовлено у здійсненні вказаної виплати з огляду на відсутність рішення ВРП про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за її заявою про відставку (том 1, а.с.196).

Сторонами також не заперечується та обставина, що в період з 16.03.2017 (день відрахування позивача із штату суду) по 18.10.2018 (день звільнення позивача з посади судді) відповідач-1 не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди.

Позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді та вихідна допомога підлягали нарахуванню та виплаті, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

За приписами частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.

Підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, зокрема віднесено ухвалення рішень про звільнення судді з посади.

Спеціальним законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 29 цього Закону голова апеляційного суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Згідно зі статтею 52 Закону №1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Главою 1 Розділу VII Закону №1402-VIII регламентовано звільнення судді з посади.

Так, частиною першою, другою статті 112 Закону №1402-VIII передбачено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до статті 113 Закону №1402-VIII суддя звільняється з посади у разі неспроможності здійснювати повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я, за зверненням Вищої ради правосуддя. Визнавши, що стан здоров`я судді не дає змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати йому свої повноваження, Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Статтями 55 та 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1798-VIII) передбачено, що питання про звільнення судді як за загальними обставинами, визначеними пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, так і за особливими обставинами, визначеними пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП, за наслідком розгляду яких ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Главою 2 Розділу VII Закону №1402-VIII регламентовано порядок припинення повноважень судді.

Зокрема, статтею 120 Закону №1402-VIIІ передбачено, що повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років. Про наявність підстави для припинення повноважень судді голова суду, в якому суддя обіймав посаду, не пізніш як за місяць до дня, зазначеного в частині першій цієї статті, повідомляє Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України. До повідомлення додаються документи на підтвердження факту досягнення суддею шістдесяти п`яти років. Суддя не може здійснювати правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

Згідно зі статтею 125 Закону №1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2453-VI).

Так, відповідно до частин першої і другої статті 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 133 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята статті 133 Закону №2453-VI).

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 133 Закону №2453-VI).

Таким чином, Конституцією України визначено підстави для звільнення судді з посади та припинення суддею повноважень.

За обставинами цієї справи, 15.03.2017 ОСОБА_1 досягла граничного віку перебування на посаді судді - 65 років. Це мало своїм наслідком визначену Конституцією України підставу припинення повноважень судді.

Проте до цього часу, тобто ще до досягнення позивачем граничного віку перебування на посаді судді, остання звернулась до ВРЮ із заявою про звільнення її з посади судді, що за Конституцією України не є тотожним з припиненням повноважень судді.

За наслідком розгляду вказаної заяви, ВРП прийняла рішення від 18.10.2018 №3155/0/15-18 про звільнення позивача з посади судді у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я.

Відтак, позивач вважається звільненою з посади судді з дня ухвалення ВРП рішення №3155/0/15-18, а саме: з 18.10.2018, та з підстав, зазначених у цьому рішенні - у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я.

Дане рішення реалізовано наказом ЛААС від 24.05.2021 №3-к/тв, яким внесено відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 та здійснено розрахунок стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) судді.

Що стосується виплати суддівської винагороди, суд зазначає таке.

Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у відповідних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов`язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов`язок оформити ці відносини.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.07.2020 у справі №420/6392/18.

Припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням 65 років є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Тому доводи позивача про те, що голова суду може видати наказ про відрахування судді зі штату суду лише після прийняття рішення ВРП про звільнення, суд вважає помилковими.

Однак, з урахуванням встановлених судом вище обставин, наказ ЛААС від 16.03.2017 №73-к/тв про відрахування судді зі штату суду не вплинув на право позивача на отримання суддівської винагороди у період з 16.03.2017 (з дня відрахування зі штату суду) по 18.10.2018 (по день звільнення з посади судді), оскільки за своєю правовою природою такий наказ в період з дати його видання (16.03.2017) і до дати внесення до нього змін наказом від 02.11.2018 №702-к/тв не породжує наслідків, які має наказ про звільнення з посади судді.

Суд наголошує, що у даному випадку саме рішення про звільнення судді з посади є правовою підставою для закінчення конкретних трудових відносин позивача як судді з державою. Тому у даному випадку позивач мала право на отримання суддівської винагороди до дня прийняття такого рішення, яку вона не отримала.

Крім того, суд звертає увагу, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором.

До заяви про призначення щомісячного довічного утримання додається наказ про звільнення судді з посади (пункт 1 розділу ІІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №200/14891).

Позивач у період з 16.03.2017 по 18.10.2018, з незалежних від неї причин, не мала можливості реалізувати своє право на звільнення, та подати документи, необхідні для призначення щомісячного довічного грошового утримання. Тому позбавлення її права за цей час ще й на виплату суддівської винагороди судді є неправомірним.

Визначаючись щодо розміру неотриманої суддівської винагороди, суд враховує, що у спірний період позивач вже досягла 65-річного віку, відповідно, не проходила процедуру кваліфікаційного оцінювання. Отож розмір її суддівської винагороди регулювався статтею 133 Закону №2453-VI.

Із аналізу зазначеної норми слідує, що позивач мала право на отримання суддівської винагороди, що включала посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом судді апеляційного суду - 1,1 та без доплат до посадового окладу.

При цьому, за правилами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

22.07.2018 набрав чинності Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» від 15.05.2018 № 2415-VІІІ (далі - Закон №2415-VІІІ), відповідно до якого в абзаці другому пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ слово та цифри «1600 гривень» замінено словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року».

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII з 01.01.2018 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

Відтак, посадовий оклад судді апеляційного суду до 31.12.2017, виходячи із 10 мінімальних заробітних плат посадового окладу судді місцевого суду та коефіцієнту судді апеляційного суду 1,1 - становив 17600,00 грн., а з 01.01.2018 - 19382,00 грн.

За таких обставин, недоотримана суддівська винагорода позивача за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 становить 353891,00 грн. (9 міс. х 17600,00 грн. + (17600,00 грн./22 р.д. х 12 р.д.) + 9 міс. х 19382,00 грн. + (19382,00 грн./22 р.д. х 13 р.д.).

У спірному випадку позивачем заявлено як вимогу про зобов`язання відповідача-1 нарахувати недоотриману суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 на користь ОСОБА_1 , так і вимогу про стягнення з відповідача-2 недоотриманої суддівської винагороди.

Згідно з частинами першою і третьою статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів» від 05.06.2012 №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку №845 визначено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно зі статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є - виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів.

Додатком №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік, яким для ДСА України передбачена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Така ж бюджетна програма була передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а також наразі передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Таким чином, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Вказане, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 у розмірі 353891,00 грн. шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача-2 недоотриманої суддівської винагороди за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 на користь ОСОБА_1 підлягає до задоволення в частині суми 353891,00 грн., оскільки заявлена позивачем сума до стягненню не відповідає дійсності. У той же час, вимога позивача в частині зобов`язання відповідача-1 нарахувати недоотриману суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 на користь ОСОБА_1 в сумі 421840,80 грн. задоволенню не підлягає.

Що стосується виплати вихідної допомоги, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Закону №1402-VIIІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 143 Закону №1402-VIIІ передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

Аналіз наведеної норми свідчить, що єдиною умовою для виплати вихідної допомоги є вихід судді у відставку, що обумовлюється наявністю необхідного стажу роботи на посаді судді та поданням у зв`язку з цим відповідної заяви.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом від 20.12.2021 у справі №2340/4030/18.

Натомість, як було зазначено судом вище, у даному випадку позивач звільнена з посади судді у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я, а не у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 роз`яснив, що «відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Звільнення судді з посади за станом здоров`я відбувається через погіршення стану його здоров`я, що не дає йому змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження. Звільнення на такій підставі відбувається у разі, коли суддя не набув права на відставку. Судді, звільнені з посади внаслідок неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я та на підставі подання заяви про відставку, мають неоднаковий правовий статус та різні умови соціального забезпечення».

З приводу вихідної допомоги, Конституційний Суд України у згаданому Рішенні зазначив, що «за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.».

Наведене дає підстави для висновку, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати відповідача-1 неотриману вихідну допомогу на користь ОСОБА_1 в сумі 315000,00 грн. та стягнення з відповідача-2 вихідної допомоги на користь ОСОБА_1 в сумі 315000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні суддів не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Стаття 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звернення до суду; далі - КЗпП України) встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звернення до суду; далі - КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судовим рішенням встановлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок, оскільки неправомірно не виплачено суддівську винагороду за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 у розмірі 353891,00 грн. Відтак, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звернення до суду) в частині стягнення з відповідача-1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також судовим рішенням встановлено, що суддівська винагорода позивача за останні два повні календарні місяці перед звільненням складала 38764,00 грн. (19382,00 грн. х 2). Протягом цих двох місяців було 42 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 38764,00 грн./42 = 922,95 грн.

Відповідно, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 (наступний день після звільнення) по 20.01.2022 (день подання позовної заяви) становить 751281,30 грн. (дні затримки - 814 р.д. х розмір середнього заробітку - 922,95 грн.).

Разом з тим, слід зазначити, що дана сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є співмірною з сумою, яку позивач не отримала у розмірі 353891,00 грн.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 в справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Із розрахунку виплат при відрахуванні зі штату ЛААС ОСОБА_1 вбачається, що позивачу було нараховано - 35908,38 грн., з них: компенсація за невикористану відпустку - 22724,70 грн., оплата по листку непрацездатності за період з 09.03.017 по 13.03.2017 - 4119,90 грн. і за період з 14.03.2017 по 24.03.2017 - 9063,78 грн. (том 2, а.с.59).

Тобто, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 389799,38 грн., з яких: нараховано - 35908,38 грн. (9,21%), не нараховано - 353891,00 грн. (90,79%).

За таких обставин, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 682088,29 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (90,79% від 751281,30 грн.).

Як вже зазначалось вище, стягнення та виплата коштів, присуджених позивачу судовим рішенням, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 №845.

Отже позовна вимога про стягнення з відповідача-2 середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 на користь ОСОБА_1 підлягає до задоволення в частині суми 682088,29 грн., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку допущено арифметичні помилки і судом до такого розрахунку застосовано принцип пропорційності. Поряд з цим, вимога позивача в частині зобов`язання відповідача-1 нарахувати середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 на користь ОСОБА_1 в сумі 2464786,28 грн. задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи підстави та предмет позову, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення рішення суду до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення нею інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідачів не підлягають.

В судовому засіданні 28.10.2022 проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст судового рішення складено 07.11.2022.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму недотриманої суддівської винагороди за період з 16.03.2017 по 18.10.2018 у розмірі 353891,00 грн. (триста п`ятдесят три тисячі вісімсот дев`яносто одна гривня) за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, з утриманням обов`язкових податків та зборів.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2018 по 20.01.2022 в сумі 682088,29 грн. (шістсот вісімдесят дві тисячі вісімдесят вісім гривень 29 копійок) за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, з утриманням обов`язкових податків та зборів.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19381,95 грн. (дев`ятнадцять тисяч триста вісімдесят одна грн. 95 коп.), з утриманням обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.