Рішення

від 31.10.2022 по справі 761/1706/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1706/22

Провадження № 2/761/7277/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» (далі - відповідач), у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно в сумі 191 518,21 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 14 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 року у справі №761/10285/15 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» з 25.03.2015 року. Стягнуто із Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 444 396 грн. 63 коп. з індексацією. Суд допустив негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі з 25 березня 2015 року, а також в частині стягнення виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Вказане рішення було оскаржене відповідачем. За наслідками апеляційного та касаційного перегляду, рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку залишене без змін. Рішення суду в частині виплати середнього заробітку виконане лише після вжиття заходів примусу з боку виконавчої служби - арешту майна боржника і фактично виконане лише 04.04.2017р.

У той же час, рішення суду від 08.07.2016 року в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем до цього часу. Так, відповідного наказу не отримано, до роботи ОСОБА_1 не допущений. Судами неодноразово розглядались позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за попередні періоди, які задовольнялись.

Позивач здійснив розрахунок посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року та звернувся до суду з даним позовом про стягнення вказаних сум з відповідача.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що оскільки рішенням суду від 08.07.2016 позивача поновлено на роботі, його обов`язком було негайно після оголошення судового рішення з`явитися на своє робоче місце та приступити до виконання своїх трудових обов`язків. При цьому, позивачу відомий графік роботи ДТГО «Південно-Західна залізниця». Крім того, позивач з 06.03.2018 є керівником ТОВ «Інститут транспортних стратегій», яку займає на даний час, тобто і в спірний період, за який просить стягнути кошти, ОСОБА_1 офіційно був працевлаштований. Керівники державних підприємств не можуть працювати за сумісництвом. Таким чином, оскільки позивач обіймав вже іншу посаду, не з`являвся на своє робоче місце у відповідача, то в нього не було наміру приступити до виконання своїх трудових обов`язків на посаді начальника державного підприємства - ДТГО «Південно-Західна залізниця» і твердження позивача про його не допуск до виконання трудових обов`язків є неправдивим та не відповідає дійсним обставинам. При цьому, у відповідача як у роботодавця відсутній обов`язок щодо розшуку свого працівника та примусового приводу його на робоче місце. Крім того, у рішенні від 08.07.2016 року не зазначено, кому з відповідачів слід виконувати рішення в частині поновлення на роботі, а у зв`язку із закінченням строку дії контракту з 14 лютого 2017 року виконання рішення суду в частині поновлення на роботі є неможливим. Також на думку сторони відповідача ОСОБА_1 порушено строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платнею, тому на дані правовідносини вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України не розповсюджуються. З даним позовом позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня коли він міг дізнатися або повинен був дізнатися про порушення свого права. ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічними позовами про стягнення коштів за інші періоди, але фактично про порушення прав йому було відомо ще в 2016 році. У даній справі ставиться питання про стягнення коштів за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, а з даним позовом до суду сторона позивача звернулась у грудні 2021 року. Крім того, у відзиві викладено заперечення з приводу витрат на правову допомогу. Тому, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, але остання надала суду заяву про слухання справи у їх відсутність, у якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилась, але у справі наявний візив на позов.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 08.09.2022 року до матеріалів справи долучено відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 08.09.2022 року витребувано докази у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДПС у м.Києві.

Протокольною ухвалою суду від 31.10.2022 року до матеріалів справи долучено витребувані ухвалою суду від 08.09.2022 року документи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, із врахуванням наявного відзиву на позов та письмовї заяви представника позивача про розгляд справи у її відсутність суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутність учасників та вважає за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Перевіряючи обставини справи судом встановлені наступні обставини справи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2016 року у справі №761/10285/15-ц позивні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв`язку із злиттям ДТГО «ПЗЗ», задоволено частково, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «ПЗЗ» з 25.03.2015 року на умовах, визначених Контрактом № 5-IV від 13.02.2012, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими угодами до Контракту.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.09.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2016 в частині, що стосується поновлення позивача на займаній посаді рішення Шевченківського районного суду м. Києва залишено без змін.

Оскільки в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» з 25.03.2015 допущено негайне виконання рішення суду, позивач 18 липня 2016 року отримав виконавчий лист щодо виконання рішення суду в цій частині.

04.08.2016 постановою державного виконавця було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі ст.ст. 21, 23, п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.10.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017, постанову державного виконавця від 04.08.2016 визнано неправомірною та скасовано.

Крім того, 02.08.2017 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/12013/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача різницю в заробітку між нарахованим середнім заробітком за посадою на якій поновлено позивача та за місцем роботи позивача в сумі 285 005,93 грн.

Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення суду від 08.07.2016 не виконано без поважних причин. Середній заробіток стягнуто з відповідача по 02.08.2017.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2017 вказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02.08.2017 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2017 змінено, зокрема, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стягнуто в розмірі - 167 195,66 грн.

Крім того, 29.05.2018 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10746/18, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2018, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 03.08.2017 по 23.03.2018 в сумі 206 930,28 грн.

Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення суду від 08.07.2016 не виконано відповідачем без поважних причин.

26.03.2019 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/46962/18, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 15.06.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 24.03.2018 по 26.03.2019 в сумі 327 845,08 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено той факт, що рішення суду від 08.07.2016 не виконано відповідачем без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.01.2020 року у справі №761/35295/19, стягнуто з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27 березня 2019 року по 06 вересня 2019 року в сумі 146 328, 90 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що рішення суду від 08.07.2016 не виконано відповідачем без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2021 року у справі № 761/714/21, стягнуто з державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07.09.2019 року по 31.12.2019 року в сумі 118 629,72 грн.

Зазначеним рішення також встановлена вина відповідача у невиконанні судового рішення від 08.07.2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.02.2022 року у справі №761/24805/21 стягнуто з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 180 928 грн. 92 коп.

Вказаним рішенням встановлено, що рішення суду від 08.07.2016 року не виконується відповідачем без поважних причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як неодноразово було встановлено під час розгляду справ про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, відповідачем не виконується рішення суду у цій частині без поважних причин.

Так, до ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Положеннями ст.236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Під час розгляду даної справи представник відповідача вказала на неможливість виконання рішення суду від 08.07.2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки ОСОБА_1 на даний час є працевлаштованим, а посада керівника державного підприємства не дозволяє роботу за сумісництвом, термін дії укладеного з позивачем контракту закінчився з 14.02.2017 року, позивачем не вчинено ряду дій, необхідних для подальшого працевлаштування у відповідача, крім того, у рішенні від 08.07.2016 року не вказано, на кого покладається обов`язок виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Суд вважає дані заперечення частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, то рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2016 року у справі №761/10285/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв`язку із злиттям ДТГО «ПЗЗ», задоволено частково, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «ПЗЗ» з 25.03.2015 року на умовах, визначених Контрактом № 5-IV від 13.02.2012, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими угодами до Контракту.

Як вбачається з умов вказаного Контракту, то за його п.2 ст.1 визначено, що на підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником та уповноваженим органом,а строк дії контракту визначено до 13.02.2017 року включно. Відтак, погоджуючись з Контрактом позивач своїм підписом погодив і дату закінчення його дії.

Крім того, позивач вже був працевлаштований як встановлено з постанови Київського апеляційного суду від 15.06.2020 року і як вбачається з відкритих джерел з 19.03.2018 року по теперішній час він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ ТРАНСПОРТНИХ СТРАТЕГІЙ» (код ЄДРПОУ 41984696) на посаді директора і є засновником вказаного підприємства.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №761/12013/17 між тими ж самими сторонами, але з іншого предмету (просили стягнути кошти середнього заробітку за інший період) встановлено підстави для зменшення стягнення середнього заробітку тим, що за умовами укладеного між позивачем та Міністерством інфраструктури України контракту від 13.02.2012 року строк його дії встановлено до 13.02.2017 року, тобто трудовий договір між сторонами припинився саме через закінчення строку дії контракту. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягувати за період з дня ухвалення рішення про поновлення позивача та роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме з 09.07.2016 року по 13.02.2017 року.

Відтак, звертаючи до суду із цим позовом в січні 2022 року із вимогою про стягнення коштів середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі поза межами дії контракту позивач помилився щодо виниклих правовідносин, тому фактичні обставини у справі не дають можливості відповідачу поновити позивача на роботі станом на даний час, оскільки це відбудеться поза межами контракту.

Крім того, у постанові від 21.07.2022 року по справі №487/1448/20 Верховний суд висловив позицію, що чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення дії контракту в судовому порядку.

Як на одну з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, представник відповідача також вказала на пропущення ОСОБА_1 встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою і на такі правовідношення не розповсюджуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Крім того, просила врахувати суд висновки Верховного Суду, що викладені у постановах.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

Так, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі № 461/1303/19.

Таким чином, до правовідносин що виникли у даній справі, не підлягає застосуванню ч. 2 ст. 223 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Крім того, оскільки відповідачем наказу про поновлення на роботі на виконання рішення суду, яке у цій частині підлягає негайному виконанню та яке на даний час набрало законної сили не видано, між сторонами не виникло трудових відносин, так як ОСОБА_1 не рахується працівником відповідача, а строк дії контракту закінчився 13.02.2017 року, тому підстави для застосування положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України відсутні.

У той же час, про порушення своїх прав що стосується не видачі наказу про поновлення на роботі за рішенням суду від 08.07.2016 року, яке у вказаній частині підлягає негайному виконанню, позивачу було відомо ще в 2016 році. У цьому ж році вказане рішення в частині поновлення на роботі залишено в силі апеляційною та касаційною інстанціями.

Фактично з вказаного часу ОСОБА_1 звертався до суду з позовами про стягнення сум, передбачених ст. 236 КЗпП України. Відповідними судовими рішення задовольнялися вимоги позивача та стягувалися кошти у порядку ст. 236 КЗпП України за різні періоди.

Так як у даній справі стороною відповідача порушується питання строків позовної давності, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин вимоги про вказані строки.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно правової позиції висвітленій в Постанові Верховного Суду України від 19.03.2014р. у справі № 6-14цс14 відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повapos;язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про порушення свого права позивачу було відомо ще у 2016 році. Відразу після прийняття рішення від 08.07.2016 року відповідач мав видати наказ про поновлення позивача на роботі, чого зроблено не було до цього часу. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення сум, встановлених у ст.236 КЗпП України, за відповідні періоди до 30.06.2020 року, які задовольнялись.

Зважаючи на те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а строк дії контракту закінчився в лютому 2017 року, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В даному випадку позов подано в січні 2022 року про стягнення коштів середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 01.07.2020 року по 31.12.2020 року, тобто поза межами 3-х місячного терміну звернення до суду.

При цьому, суд зауважує, що права ОСОБА_1 на відшкодування коштів за ст.236 КЗпП України уже неодноразово захищались, а у даному випадку до даних правовідносин слід застосувати вимоги про застосування строків позовної давності, які пропущені.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню в зв`язку недоведенністю та зі спливом строків позовної давності щодо заявлених вимог.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є неприпустимим.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 233, 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів», -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-західна залізниця», код ЄДРПОУ 04713033, адреса знаходження: м. Київ, вул. Лисенка, 6.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

повний текст рішення виготовлено 07.11.2022 року.