Рішення

від 31.10.2022 по справі 640/21612/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/21612/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7) доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) Заступник начальника ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі по тексту також - відповідач-1), заступника начальника ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві Сухачова Дениса Олександровича (надалі по тексту також - відповідач-2), в якому просить суд:

- рішення (лист) Головного управління ДФС у місті Києві від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05 визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління ДФС у місті Києві прийняти податку Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період березень 2019 року з додатками та доповненнями до неї, внести податкову інформацію з цих документів до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики;

- дії заступника начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві - начальника відділу надання адміністративних та інших послуг Сухачова Дениса Олександровича, які полягають у підписанні ним рішення (листа) Головного управління ДФС у місті Києві від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05 визнати незаконними.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації листом від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05 з підстав виключення позивача з реєстру платників ПДВ, оскільки таке рішення скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позов зауважує, що з 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, яким внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема у частині подання звітності з податку на додану вартість, а саме: встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Натомість, позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період березень 2019 року з порушення вимог пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, а саме у письмовій формі.

Крім того, представник відповідача зауважує, що свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» анульовано 25 травня 2016 року.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив про обгрунтованість заявлених вимог та невідповідність відзиву ні фактичним обставинам справи, ні нормам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

05 квітня 2019 року позивачем у письмовій формі подано до Державної податкової інспекції у Печерському району Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2019 року з додатками та доповненням (вх. №54 від 05 квітня 2019 року).

Листом від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05 за підписом начальника Державної податкової інспекції у Печерському району Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві позивача повідомлено, що за результатами перевірки достовірності обов`язкових реквізитів (пункт 49.8 статті 49 Кодексу) податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року, яка подана 05 квітня 2019 року, остання вважається не поданою у зв`язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Слід замітити, що свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» анульовано 25 травня 2016 року.

Незгода позивача із вказаним рішенням (повідомленням) про відмову у прийнятті звітності зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі також - ПК України), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 16.1. статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2.); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3.).

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1. статті 36 Податкового кодексу України).

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором (пункт 36.2. статті 36 Податкового кодексу України).

Відповідно до пунктів 46.1., 46.5. статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов`язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

За приписами статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України).

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу (пункт 48.7 статті 48 Податкового кодексу України).

У силу підпунктів 49.1 та 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (пункт 49.3 статті 49 Податкового кодексу України).

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті (пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України).

Приписами підпунктів 184.5 та 184.6 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку в останнього припиняється як право, так і обов`язок з подання податкової декларації з податку на додану вартість, з урахуванням приписів 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, оскільки останній втрачає статус платника такого податку.

Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі №826/15293/16, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 травня 2016 року №485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД», а також зобов`язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію ТОВ «Нікея-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво №100342672 про реєстрацію платника ПДВ).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 26 грудня 2018 року.

Таким чином, з 26 грудня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» відновило статус платника податку на додану вартість, а тому мало право та, відповідно, обов`язок з подання до контролюючого органу податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача прийняти податкову декларацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» з податку на додану вартість за березень 2019 року з мотивів, викладених у листі від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05, є протиправною.

Щодо позову в частині позовних вимог, заявлених до відповідача-2, суд зазначає наступне.

Наказом Головного управління ДФС у м. Києві Сухачов Д.О. визначений уповноваженою особою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, зокрема, щодо підписання від імені контролюючого органу письмових повідомлень про відмову у прийнятті податкової звітності.

Отже, Сухачов Д.О. як начальник відділу надання адміністративних та інших послуг Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, мав компетенцію на підписання відповідного листа від імені контролюючого органу, яке є предметом розгляду справи.

Суд додатково зазначає, що керівник податкового органу, підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов`язками.

Крім того, суд наголошує, що лист Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08 квітня 2019 року №65779/10/26-15-55-05, підписаний від імені уповноваженої особи контролюючого органу та по суті є рішенням суб`єкта владних повноважень про відмову у прийнятті податкової декларації, якому надано судом оцінку при розгляді цієї справи.

При цьому, дії - це активна поведінка контролюючого органу, яка має вплив на права, свободи та інтереси платників податків.

Жодних доказів на підтвердження факту вчинення протиправних дій відповідачем-2 під час підписання оскаржуваного рішення, які б порушували права позивача, а відтак підлягали б судовому захисту, до суду не надано.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняти подану позивачем податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період березень 2019 року з додатками та доповненнями до неї, внести податкову інформацію з цих документів до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики, суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2019 року з додатками та доповненнями подана до контролюючого органу у паперовій формі.

Однак, з аналізу наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті. Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, законодавець не передбачив.

Аналогічна правова пропозиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 у справі №826/28016/15, від 17 липня 2020 року у справі №826/17716/18.

Так, у постанові від 07 травня 2020 року справі №826/536/17 Верховним Судом наголошено на тому, що подання декларації з ПДВ в паперовій формі є протиправним та не відповідає положенням Податкового кодексу України, що породжує правомірну відмову податкового органу у прийняті такої звітності.

З наявних у матеріалах справи доказів також вбачається, що між позивачем та Державною податковою інспекцією у Печерському району Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві укладено договір про визнання електронних документів від 22 грудня 2015 року №9258630649, який на момент подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року був чинним. Доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку зазначеного договору не надано. Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі №826/17716/18.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що, у свою чергу, виключає будь-яку можливість зобов`язати контролюючий приймати звітність у формі, не встановленій положеннями Податкового кодексу України.

В контексті наведеного суд наголошує, що хоча й листом від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05 позивачу відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року за відсутності законодавчо визначених підстав, проте встановлене судом порушення позивачем способу подання такої податкової декларації унеможливлює визнання податкової декларації з податку на додану за березень 2019 року такою, що подана позивачем.

При цьому суд звертає увагу на те, що саме по собі визнання відмови, оформленої листом від 08 квітня 2019 року вих. №65779/10/26-15-55-05, з мотивів викладених у такій відмові, протиправною не матиме правовим наслідком відновлення порушених прав позивача, отже позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук