Рішення

від 08.11.2022 по справі 640/15072/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року м. Київ № 640/15072/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Державної казначейської служби України

третя особа Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Служба замовника МВС України"

про визнання протиправною бездіяльності

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання протягом тривалого часу наказу Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18 шляхом перерахування протягом одного місяця на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 3 866 725,75 грн; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18, що перебуває на виконанні у Державній казначейській службі України, станом на час звернення до суду не виконаний та з 22 липня 2019 року перебуває у черзі за №69773, що вказує на наявність тривалою протиправної бездіяльності відповідача щодо виконання згадуваного наказу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що заборгованість за наказом Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18 підлягає погашенню у третю чергу, виконання рішення поза чергою є неможливим, оскільки матиме правовим наслідком порушення принципу рівності стягувачів. Державна казначейська служба України вчиняє у повному обсязі дії визначені законом для виконання згадуваного наказу, що на думку представника відповідача вказує на відсутність бездіяльності з боку відповідача.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що відповідачем не було вчинено сукупності передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 дій з метою виконання згадуваного наказу Господарського суду міста Києва.

Третя особа письмових пояснень по суті позовних вимог до Окружного адміністративного суду міста Києва не надіслала, хоча була належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №910/6099/18 виданого Господарським судом міста Києва 05 жовтня 2018 року про стягнення з Державного підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Служба замовника МВС України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" суми в розмірі 3866725,75 грн.

Листом від 02 серпня 2019 року №5-06-06/13268 Державна казначейська служба України повідомила позивача, що на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходиться наказ Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18, зареєстрований 22 липня 2019 року, який підлягає виконанню у тертю чергу, виконання якого можливе після погашення заборгованості першої та другої черги.

На запит позивача, отриманий відповідачем 28 серпня 2019 року, останній повідомив, що наказ Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18 зареєстрований 22 липня 2019 року за №08-34763 та у черзі виконання судових рішень за №112381.

Вважаючи наявну бездіяльність відповідача щодо виконання згадуваного наказу позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ст.6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналогічне положення закріплено в частині 1 статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст.10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015року №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно пунктом 3 вищезазначеного положення основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 вищезазначеного положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 (надалі Порядок №845) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Положеннями Порядку №845 визначено, що безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до положень пункту 15 Порядку №845 дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду.

Проте, в Порядку №845 не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Разом з тим, Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч.1 ст.74 цього Закону).

Водночас можливості та порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

Наведені норми права є підставою для висновку про те, що Закон України «Про виконавче провадження» передбачає порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

Водночас, Державна казначейська служба України - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося, а центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження

Отже, спори, які виникають під час здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, своїх повноважень щодо виконання судових рішень, відповідно до Порядку №845, розглядаються адміністративними судами згідно з нормами, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України.

Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 31 жовтня 2018року у справі №905/2087/17; від 27 лютого 2019року у справі №913/355/15, постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі 420/4462/21.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною 1 статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною 1 статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

- у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

- у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами;

- у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 3 України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

В свою чергу, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

Згідно з абзацом 1 пункту 25 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Таким чином, з аналізу зазначених норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03 серпня 2011 року № 845, слідує, що забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету здійснюється у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів, з передбачених бюджетних програм (певних бюджетних асигнувань), в порядку черговості.

Крім того, суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань судом до уваги не приймається.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13 березня 2020 року у справі № 804/4151/15.

З матеріалів справи вбачається, що наказ Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18 підлягає погашенню у третю чергу.

Одночасно суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що погашення заборгованості поза чергою є неможливим.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України (пункт 49 Порядку № 845).

З матеріалів справи вбачається, що листом від 30 липня 2019 року Держава казначейська служба України звернулась до Міністерства фінансів України із пропозицією про розгляд питання щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 на суму 4 151,781 млн грн у передбачений законодавством спосіб.

Також, листами від 03 вересня 2019 року, від 25 вересня 2019 року, від 10 жовтня 2019 року, від 24 жовтня 2019 року, від 19 листопада 2019 року Держава казначейська служба України звернулась до Міністерства фінансів України із пропозицією про розгляд питання щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 для виконання рішень судів першої -третьої черги.

Також, листами від 14 січня 2020 року від 28 січня 2020 року, від 20 лютого 2020 року від 02 березня 2020 року, від 06 квітня 2020 року, від 02 червня 2020 року від 24 червня 2020 року від 19 серпня 2020 року Держава казначейська служба України звернулась до Міністерства фінансів України із пропозицією про розгляд питання щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 для виконання рішень судів першої -третьої черги.

Міністерство фінансів України листом від 24 вересня 2019 року повідомило Державну казначейську службу України, що питання збільшення призначення Державній казначейській службі України для виконання судових рішень можу бути розглянуто в разі внесення змін до Закону України про Державний бюджет України та виходячи з можливостей дохідної частини Державного бюджету.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає бездіяльності відповідача щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року по справі №910/6099/18, зокрема й щодо подання Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Суд зауважує, що згідно частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 3-х місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Аналогічні положення містяться і в пункті 50 Порядку № 845, відповідно до яких, компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Отже, згадуваними нормами законодавства передбачено відшкодування стягувачу в разі порушення терміну перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено відсутність протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко