Постанова

від 02.11.2022 по справі 359/2786/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/2786/20 Головуючий у І інстанції Чирка С.С.

Провадження №22-ц/824/7949/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ-Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, -

УСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з 08 серпня 1997 року по 29.10.2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу між нею та відповідачем ОСОБА_3 виник спір щодо поділу спільного сумісного майна, набутого за час проживання у шлюбі, який перебуває на вирішенні у Дарницькому районному суді м. Києва.

Зокрема, спір виник щодо наступного майна:

- квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,4 кв.м;

- транспортного засобу Сузукі SX4, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску;

- транспортного засобу мотоцикл марки Honda, модель Silverwing, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 від 10.04.09, 2004 року випуску;

- однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 41,6 кв.м;

- матеріалів та обладнання у вигляді житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею будинку 302,5 кв.м, житловою площею будинку 140,8 кв.м, допоміжних споруд (тераси, ганку, будинку охорони, навісу, бані, теплиці, огорожі, колонки питної, каналізаційної споруди, вимощення), а також систем життєзабезпечення, розташованих на земельній ділянці у АДРЕСА_3 . з кадастровим номером 3210500000:04:040:0059 загальною площею 0,0989 га, реєстраційний номер 473386732105, призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Проте позивачці стало відомо, що за Актом прийому-передачі майна від 18.04.2018 року ТОВ «АМТ-Україна» прийняв від ОСОБА_3 майно у вигляді ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,0989 га, кадастровий номер 3210500000:04:040:0059, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_3 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_5 .

У подальшому за Протоколом №5 загальних зборів ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року було збільшено Статутний капітал ТОВ «АМТ-Україна» до суми 1 811 363,00 грн. шляхом довнесення в якості внеску ОСОБА_3 майна, що складається з 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,0989 га, кадастровий номер 3210500000:04:040:0059, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_3 у сумі 1 792 500,00 грн., внесено зміни до Статуту ТОВ «АМТ-Україна» шляхом викладення його в новій редакції та затверджено нову редакцію Статуту Товариства, надано директору ОСОБА_3 повноваження на внесення змін до відомостей про Товариство в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Надалі, Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АМТ- Україна» від 02.04.2019 року на підставі Договору дарування частки в Статутному капіталі від 02.04.2019 року, укладеного ОСОБА_3 , як дарувальником, та ТОВ «АМТ-Україна» як обдаровуваним, частка у статутному капіталі товариства, що складається з ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м. розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі 1 793 250,00 грн., була відчужена на користь ОСОБА_6 .

За таких обставин позивачка об`єктивно вбачала, що згадані правочини спрямовані на відчуження нерухомого майна у вигляді ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м., житловою площею 140,80 кв.м., (розташовані на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_3 ) не відповідають вимогам ст.ст. 203, 369 ЦК України, ст. 65 СК України, оскільки відповідачі у справі розпорядилися майном, що їм не належить та має статус спільного майна подружжя, тим самим порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Просила ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним правочин у формі Акту прийому-передачі майна від 18.04.2018 року до статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна»;

- визнати недійсним Договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» в розмірі 1 792 500,00 грн. від 02.04.2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новак Н.Ю., звернулась з апеляційною скаргою. Посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог з формальних підстав, суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність передбаченої законодавчо згоди позивача на відчуження спірного майна, правовий режим спірного майна та існування судового спору щодо його. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Акт прийому-передачі майна то Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року не має ознак правочину в розумінні статті 202 ЦК України. Вказує, що в розумінні національного законодавства Акт приймання-передачі майна до статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Укладаючи оскаржуваний правочин у вигляді Акту прийому-передачі майна то Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» відповідач самочинно розпорядився майном, що має правовий статус спільного майна подружжя.

Апелянт також не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що оскільки в матеріалах справи відсутній оскаржуваний договір дарування частки в статутному капіталі TOB «АМТ- Україна» від 02.04.2019 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , та те що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва О.С. його не посвідчувала, тому суд позбавлений можливості його дослідити безпосередньо, як того вимагає ч. 1 ст.89 ЦПК України, і як наслідок цього відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання цього договору недійсним.

Апелянт звертає увагу колегії суддів на ту обставину, що позивачка та місцевий суд неодноразово зверталися до відповідачів з вимогою надати копію оскаржуваного Договору дарування частки в статутному капіталі товариства від 02.04.2019 року, проте відповідачі його суду не надали без пояснень поважності причин.

Так, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2020 року у справі, що розглядається, було витребувано у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чином завірену копію договору дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ- Україна» від 02.04.2019 до 23.11.2020.

Згадана ухвала неодноразово направлялася судом на адреси відповідачів, проте жоден із відповідачів ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2020 року не виконав, копію договору дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ-Україна» від 02.04.2019 року не надав, причини невиконання рішення суду не повідомив.

Апелянт вказує, що матеріали справи містять докази укладення відповідачами згаданого договору дарування, зокрема копію нотаріально посвідченого Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» від 02.04.2019 року, складеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі Договору дарування частки в Статутному капіталі від 02.04.2019 року, укладеного ОСОБА_3 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдаровуваним, та за яким частка у статутному капіталі товариства, що складається з ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі 1 793 250,00 грн., була відчужена на користь ОСОБА_4 .

За таких обставин суд першої інстанції зобов`язаний був факт ненадання відповідачами оспорюваного правочину розцінити як ухилення від надання суду доказів, що давало суду правові підстави вирішити дану справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, визнавши, що спірний Договір дійсно був укладений відповідачами, проте вчинений у формі не встановленій законом та без наявності на це передбачених законом повноважень у відчужувача спірного майна.

З урахуванням викладеного, апелянт вважає, що заявлені позивачем вимоги підлягали до задоволення, оскільки оскаржувані правочини були укладені без її належним чином оформленої згоди, з порушенням частин 1, 2 статті 369 ЦК України, частини 3 статті 65 СК України.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (частина 3 статті 360 ЦПК України)

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новак Н.Ю. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідачі в судове засідання не з`явились. Апеляційним судом неодноразово вживались заходи для повідомлення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 шляхом направлення судових повісток за адресами зареєстрованого місця проживання, які встановлені судом першої інстанції, однак кореспонденція суду поверталась без вручення адресату із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання». У зв`язку із обмеженим фінансуванням на відправлення поштової кореспонденції Київським апеляційним судом, відповідач ОСОБА_3 був повідомлений про судове засідання, призначене на 02.11.2022 року об 11 год. 45 хв., шляхом направлення телефонограми за номером телефону, який міститься в процесуальних документах по справі, що подавались особисто ОСОБА_3 до суду першої інстанції. Телефонограма прийнята особисто ОСОБА_3 27.10.2022 року.

Судові повістки, які направлялись за адресою зареєстрованого місцезнаходження ТОВ «АМТ-Україна» повернулись до суду апеляційної інстанції із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», «адресат не розшукано за даною адресою».

Крім того, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «АМТ-Україна» повідомлені про розгляд справи шляхом публікації оголошення про судове засідання на офіційному вебпорталі Судової влади 17.10.2022 року.

З огляду на вказане, керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний акт прийому-передачі майна до Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року не має ознак правочину в розумінні ст.202 ЦК України. Щодо визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» від 02.04.2019 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних вимог, посилаючись на відсутність можливості дослідити оригінал оспорюваного договору та відповідь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дібрової О.С. про те, що такий договір нею не посвідчувався.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з серпня 1997 року, який було розірвано заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року.

Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, який перебуває на розгляді у суді, на час звернення до суду із даним позовом остаточного судового рішення у справі №753/17895/15-ц про поділ майна не ухвалено.

У своїй постанові від 13 лютого 2019 року по справі №753/17895/15-ц Верховний Су, зокрема, встановив, що в період шлюбу сторонами було придбано рухоме та нерухоме майно.

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , виготовленого станом на 11 вересня 2015 року, на земельній ділянці за вказаною адресою розташованІ: самочинно збудований житловий будинок, загальною житловою площею 302,5 кв. м, жилою площею 140,8 кв. м, будинок охорони, навіс, баня, теплиця, огорожа, колонка питна, каналізаційна споруда, вимощення. Рік побудови 2010 рік. Вказаний житловий будинокв експлуатацію не був введений і право власності на нього не зареєстровано. (том 1 а.с. 19-29)

Згідно протоколу №5 Загальних зборів учасників ТОВ «АМТ Україна» від 18.04.2018 року збільшено Статутний капітал ТОВ «АМТ-Україна» до суми 1 811 363,00 грн. шляхом довнесення в якості внеску ОСОБА_3 майна, що складається з ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введені в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 вартість якого оцінена в сумі 1 792 500 грн. і таким чином збільшення внеску ОСОБА_3 до суми 1 793 250 грн. та довнесення ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 17 363 грн. і збільшення внеску ОСОБА_9 до суми 18 113 грн. (т.1 а.с.33,34).

Відповідно до акту прийому-передачі майна до Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року, ТОВ «АМТ-Україна» прийняв від ОСОБА_3 майно у вигляді ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 0,0989 га, кадастровий номер 3210500000:04:040:0059, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .(т.1 а.с.35).

02.04.2019 року був складений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АМТ- Україна» між учасником ТОВ «АМТ-Україна» ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на виконання умов договору дарування частки в статутному капіталі товариства від 02.04.2019 року, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв частку у статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» у розмірі 99%,яка в грошовому еквіваленті становить 1 793 250 грн. (т.1 а.с.36).

Згідно листа №02/01-16 від 27.10.2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Діброви О.С. договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» від 02.04.2019 ним не посвідчувався (т. 2 а.с.41)

Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги, суд апеляційного інстанції виходить з наступного.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У даній справі позивачкою документально підтверджено, що предметом оскаржуваного правочину у формі Акту прийому-передачі майна від 18.04.2018 року до статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» є об`єкт права спільної сумісної власності, поділ якого наразі здійснюється Дарницьким районним судом м. Києва по справі №753/5478/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди на відчуження спірного майна, а також факту існування невирішеного судового спору щодо поділу майна подружжя, одним із об`єктів якого є спірне майно, а саме житловий будинок та господарські (допоміжні) споруди, які не введені в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що оскаржуваний акт прийому-передачі майна до Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року не має ознак правочину в розумінні ст.202 ЦК України.

Так, згідно з частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 2). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4).

Як встановлено у даній справі рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «АМТ Україна», оформленим протоколом №5 від 18.04.2018 року, збільшено Статутний капітал ТОВ «АМТ-Україна» до суми 1 811 363,00 грн. шляхом довнесення в якості внеску ОСОБА_3 майна, що складається з ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введені в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 вартість якого оцінена в сумі 1 792 500 грн. і таким чином збільшення внеску ОСОБА_3 до суми 1 793 250 грн. та довнесення ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 17 363 грн. і збільшення внеску ОСОБА_9 до суми 18 113 грн.

Зазначене свідчить про волевиявлення відповідача ОСОБА_3 передати нерухоме майно ТОВ «АМТ-Україна» в обмін на частку у статутному капіталі зазначеного товариства.

Відтак, для фактичної реалізації вказаних намірів з боку відповідача ОСОБА_3 необхідне відповідне волевиявлення, що нестиме для господарського товариства певні юридичні наслідки, або ж навпаки згадана юридична особа може відмовитись від прийняття майна в обмін на частку в його статутному капіталі.

Відповідно до акту прийому-передачі майна до Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року, ТОВ «АМТ-Україна» прийняв від ОСОБА_3 майно у вигляді ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 0,0989 га, кадастровий номер 3210500000:04:040:0059, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 був затверджений Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно п. 50 Порядку для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 - 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.

Отже, в розумінні даного національного законодавства акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Таким чином, двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 зі справи № 903/134/13-г, та Верховного суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.

Умовами чинності правочинів є дотримання вимог, передбачених статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

У даній справі встановлено, що укладаючи оскаржуваний правочин у вигляді акту прийому-передачі майна до Статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» від 18.04.2018 року, ОСОБА_3 самочинно розпорядився майном, що має правовий статус спільного майна подружжя.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди позивача на укладення оскаржуваного правочину, позбавляло відповідача ОСОБА_3 необхідних повноважень під час складання спірного акту.

З огляду на вказане, обґрунтованими є доводи позивача про те, що правочин, оформлений у вигляді акту прийому-передачі майна є таким, що не відповідає вимогам частини 2 статті 203 ЦК України, а його зміст суперечить вимогам частини 1 статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів апеляційного суду також не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відсутність в матеріалах справи оригіналу договору дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» від 02.04.2019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва О.С. його не посвідчувала, унеможливлює дослідження судом вказаного документу, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання цього договору недійсним.

За правилами частини 6 статті 177 ЦПК України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

Згідно з положенням ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або. у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2020 у даній справі було задоволено клопотання позивача про витребування у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 копії оскаржуваного Договору дарування частки в статутному капіталі товариства від 02.04.2019.

Згадана ухвала неодноразово направлялася судом на адреси відповідачів, проте жоден із відповідачів ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2020 не виконав, копію договору дарування частки в статутному капітал Товариства з обмеженою відповідаїьністю «АМТ-Україна» від 02.04.2019 - не надав, причини невиконання рішення суду не повідомив.

При цьому відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву не заперечував факт укладення вказаного договору дарування частки в статутному капіталі товариства, зазначивши, що укладаючи оскаржувані правочини розпорядився власною часткою у спільному майні подружжя, яка відповідно до закону становить 1/2 частину, та набув корпоративні права у TOB «АМТ- Україна», якими має право розпоряджатися на власний розсуд.

Факт укладення оспорюваного договору дарування підтверджується також наявним в матеріалах справи Актомприймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АМТ- Україна» між учасником ТОВ «АМТ-Україна» ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на виконання умов договору дарування частки в статутному капіталі товариства від 02.04.2019 року, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв частку у статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна» у розмірі 99%, яка в грошовому еквіваленті становить 1 793 250 грн. (т.1 а.с.36).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

ОСОБА_11 можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (стаття 718 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (частини 2, 3 статті 719 ЦК України).

При цьому за правилами частини 1 статті 719 ЦК України виключно договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладено усно.

За правилами частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду розцінює факт ненадання як позивачці, так і суду копії оспорюваного правочину, як ухилення відповідачів від надання суду доказів, що дає підстави вирішити справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, визнавши, що оспорюваний договір дарування дійсно був укладений відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте вчинений у формі, не встановленій законом та без наявності на це передбачених законом повноважень у відчужувача спірного майна, що є підставою для задоволення вимог позивача про визнання такого договору недійсним.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки судупершої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам, при вирішенні спору судом порушено норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішенняпро суті спору.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Оцінюючи доводи позивача, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить вимогам закону, а визнання недійсними оспорюваних договорів є ефективним способом відновлення порушених прав позивача, оскільки наслідком недійсності правочинів стане повернення сторін у попередній стан, що дасть можливість вирішити в подальшому позивачу та відповідачу ОСОБА_3 в судовому порядку спір про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задовольняючи апеляційну скаргу та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд одночасно вирішує питання про стягнення з відповідачів на користь позивача судові витрати, понесені останньою на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 4 204 грн (по 1401,30 грн з кожного).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2022 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним правочин у формі Акту прийому-передачі майна від 18.04.2018 року до статутного капіталу ТОВ «АМТ-Україна» у вигляді ідеальної частки в обсязі 50% житлового будинку та господарських (допоміжних) споруд, які не введено в експлуатацію, загальною площею 302,50 кв.м, житловою площею 140,80 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , вартість якого оцінена в сумі 1 792 500,00 гривень.

Визнати недійсним договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «АМТ-Україна», у розмірі 99%, яка в грошовому еквіваленті становить 1 793 250,00 гривень, укладений 02.04.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ-Україна» (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, 2А, офіс 4, код ЄДРПОУ 39630028) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір в розмірі по 1 401 (одній тисячі чотириста одній) гривень 30 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 07 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Писана Т.О.

Приходько К.П.