Рішення

від 09.11.2022 по справі 911/1348/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2022 р. м. Київ

Справа № 911/1348/22

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКЕР-КОНСАЛТІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-МД» про стягнення 20 705,01грн, без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОКЕР-КОНСАЛТІНГ» (далі ТОВ «БРОКЕР-КОНСАЛТІНГ») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-МД» (далі ТОВ «ТД-МД») про стягнення 20 705,01грн, з яких: 15 960грн основний борг; 2 286,87грн пеня, нарахована за період з 01.03.2022 по 08.08.2022; 2 246,94грн втрати від інфляції за період з 01.03.2022 по 08.08.2022; 211,20грн 3 % річних за період з 01.03.2022 по 08.08.2022.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг за договором №16/02-1 від 16.02.2021 доручення на надання послуг з декларування товарів та супутніх послуг, пов`язаних з ЗЕД у встановлений договором строк (а.с.1-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.08.2022 відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.60-61).

Як вбачається з довідки від 29.08.2022, копія відповідної ухвали у паперовій формі сторонам не направлена, у зв`язку із відсутністю фінансування (а.с.63). При цьому, ухвала направлена на електронну адресу позивача, яка вказана ним у позовній заяві (а.с.1,62); електронного кабінету в ЄСІТС сторони не мають.

Відповідно до ч.1 ст.251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

13.09.2022 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.64-65), а у подальшому - у паперовій формі 20.09.2022 (а.с.71-73), який суд вважає таким, що подано з дотриманням встановленого строку, враховуючи, що ухвала про відкриття провадження у справі відповідачу у встановленому порядку не направлена (із застосуванням ЄСІТС відповідно до ч.5 ст.6 ГПК України або у паперовому вигляді).

У відзиві на позов відповідач повідомив про погашення основного боргу, проте просив відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі. Як вказує відповідач у відзиві, оплата за поставлений товар перебувала у прямій залежності з настанням форс-мажорних обставин військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало наслідком введення на всій території України воєнного стану, проведенням активних бойових дій за місцем знаходження відповідача у лютому на початку квітня 2022 року, що завадило йому вчасно виконати свої зобов`язання. Окрім того, відповідач вказує, що підставою для оплати рахунку є акт виконаних робіт, підписаний сторонами, який позивач як виконавець послуг не склав та не направив до подання позовної заяви, тому вважає, що має місце прострочення позивача як кредитора і тому, стверджує, що штрафні санкції нараховані позивачем неправомірно.

22.09.2022 - у встановлений судом строк надійшла відповідь на відзив (а.с.82-84), у якій позивач вказує, що:

- відповідач погасив основний борг і не заявляв будь-яких претензій щодо якості або повноти наданих послуг, що свідчить про прийняття ним послуг;

- прострочення його як кредитора не має місця, тому що рахунки направлені відповідачу 14.02.2022, тому відповідач мав можливість оплатити послуги до 24.02.2022 та не пропонував іншого строку виконання позивачу;

- відповідачем в установленому договором порядку не повідомлено про настання форс-мажорних обставин, що позбавляє його можливості посилатись на них.

Окрім того, позивач вважає, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу має бути закрито, у зв`язку з відсутністю спору у відповідній частині.

Копія відповіді на відзив, про що свідчить поштова накладна №0421108943128 та опис вкладення у цінний лист, прийнятий за такою накладною (а.с.85-86), направлені відповідачу 20.09.2022 за адресою, яка відповідає адресі відповідача, зазначеній ним у заяві по суті відзиві на позов. При цьому, як свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта», таке відправлення надійшло до відділення поштового зв`язку, яке обслуговує відповідача ще 22.09.2022, однак, ним не отримано та 06.10.2022 повернуто за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.90).

Заперечення від відповідача як протягом 7 днів з 06.10.2022, так і до прийняття рішення не надходило; з клопотанням про продовження строку, встановленого судом для подання заперечення, відповідач до суду не звертався.

Як визначено ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

16.02.2021 між ТОВ «БРОКЕР-КОНСАЛТІНГ» (далі виконавець) та ТОВ «ТД-МД» (далі замовник) укладено договір №16/02-1 доручення на надання послуг з декларування товарів та супутніх послуг пов`язаних з ЗЕД (далі договір), за умовами якого

замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання за обумовлену плату і в обумовлений строк надавати послуги з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі товарів) замовника, які переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню в митних органах України, а також надавати iншi, пов`язані з зовнішньоекономічною діяльністю замовника послуги, в т.ч. транспортно-експедиційні послуги. Відповідні дії виконавець здійснює від свого імені, за рахунок і за дорученням замовника в порядку, передбаченому договором та чинним законодавством України, що визначено п.1.2 договору ( а.с. 6-9).

Із змісту укладеного договору вбачається, що відповідні послуги надаються за заявкою замовника і строк виконання робіт виконавцем залежить від обсягу робіт, зазначених у заявці замовника та графіку роботи митниці (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору замовник зобов`язується оплачувати виконавцеві вартість послуг по декларуванню та митному оформленню товарів, надання яких погоджено сторонами, а також оплачувати виконавцеві вартість інших, пов`язаних із зовнішньоекономічною діяльністю замовника, послуг, що будуть фактично надані виконавцем.

Згідно п. 5.2 договору оплата проводиться замовником на підставі рахунків, виставлених виконавцем, та актів приймання-передачі наданих послуг (далі - акт). При цьому сторонами погоджено, що моментом виконання послуг по декларуванню товарів є фактичне завершення митного оформлення товарів по конкретній заявці замовника, а моментом виконання інших послуг передача замовнику документів, визначених заявкою замовника, що посвідчується підписанням сторонами акту із зазначенням вартості послуг.

Договором передбачено, що замовник зобов`язаний протягом трьох робочих днів підписати акт або надати вмотивовані заперечення у письмовій формі, які виконавець зобов`язується розглянути та надати письмову обґрунтовану відповідь; у випадку, коли протягом 3 робочих днів з моменту отримання акту від замовника не надійде підписаний акт або заперечення на нього, послуги, що узгоджено сторонами у п.5.4 договору, вважаються прийнятими у повному обсязі без зауважень.

Як визначено п. 5.5 договору, оплата послуг виконавця здійснюється безготівковим розрахунком протягом десяти календарних днів з моменту виставлення рахунку виконавцем та/або підписання акту сторонами.

Сторонами визначено, що загальна вартість (ціна) цього договору дорівнює сумі вартості всіх наданих послуг згідно актів, підписаних сторонами (п.5.6 договору).

У відповідності з п. 6.4 договору за порушення строків оплати наданих послуг виконавець має право стягнути із замовника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуг за кожний день прострочення виконання зобов`язань.

Сторонами п.7.1 договору передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін не в змозі повністю або частково виконати свої зобов`язання по цьому договору в результаті стихійного лиха, пожежі, військових конфліктів, змін у законодавстві і дій органів влади, централізованого вимикання електроенергії або інших обставин, які знаходяться поза контролем сторін, строки виконання зобов`язань продовжуються на відповідний період дії таких обставин. При цьому сторони звільняються від відповідальності, що узгоджено відповідним пунктом договору.

Згідно п.7.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна у найкоротші строки, але не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Договір діє з моменту укладення до 31.12.2024, що передбачено сторонами його п.9.2.

Додатковою угодою №1 до договору, що укладена сторонами 03.01.2022, змінено строк оплати послуг, а саме передбачено, що оплата послуг виконавця має здійснюватись безготівковим розрахунком протягом 14 календарних днів з моменту виставлення рахунку виконавцем та/або підписання акту сторонами (а.с.10).

На підтвердження виконання зобов`язань за відповідним договором, позивачем надано митні декларації:

-№ UA100330/2022/433588 (а.с.11-15);

-№ UA100330/2022/433709 (а.с.16-19);

-№ UA100330/2022/433703 (а.с.20-22).

Для оплати відповідних послуг, позивачем виставлені рахунки від 14.02.2022 на загальну суму 15960грн, а саме: №30 на суму 5320грн; №31 на суму 5320грн; №32 на суму 5 320грн (а.с.32-34). Окрім того, позивачем складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.02.2022: №26 на суму 5 320грн; №27 на суму 5 320грн; №28 на суму 5 320грн (а.с.35-37). Доказів підписання відповідних актів відповідачем не надано.

У позовній заяві позивач стверджує, що рахунки №№30,31,32 від 14.02.2022 щодо оплати наданих послуг разом з актами №№26,27,28 від 14.02.2022 здачі-приймання робіт ним направлені електронною поштою відповідачу. При цьому, у підтвердження відповідної обставини позивач надає паперову копію електронного листа від 14.02.2022 (а.с.23).

Слід зазначити, що укладений сторонами договір не визначає порядку направлення відповідних документів, який узгоджено сторонами, а також не містить електронних адрес, які використовуються сторонами під час виконання відповідного договору.

На підтвердження того, що сторонами використовувався саме відповідний порядок взаємодії під час виконання зобов`язань за договором, позивачем надано паперову копію іншого електронного листа від 30.01.2022, який, як стверджує позивач, ним направлений відповідальному працівнику відповідача з актом і рахунком, і на який надано відповідь відповідачем (а.с.24), а також у подальшому здійснено оплату рахунку платіжним дорученням №1057 від 17.02.2022 на суму 6749грн.

Разом з тим, отримання відповідного листа та рахунку, а також його оплата не можуть підтверджувати направлення рахунків та актів щодо послуг, вимоги про оплату яких розглядаються у даній справі, тобто інших актів та рахунків, відповідачу, тому що є неналежними доказами.

Так, в силу ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 такої норми, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Однак, як визначено п.п.4,5 ч.3 ст.165 ГПК України, відзив на позов повинен містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

При цьому, згідно ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як унормовано ч.4 ст.165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У заяві по суті відзиві на позов відповідач визнав факт виставлення йому рахунків 14.02.2022 (а.с.72), отже, така обставина не потребує доведенню та вважається встановленою судом.

Поряд з цим, відповідач зазначив, що акти виконаних робіт не були складені та направлені позивачем як виконавцем послуг, а належним чином направлені такі акти вже після подання позовної заяви у серпні 2022 року.

Таким чином, відповідач, не спростовуючи у заяві по суті факту направлення йому позивачем разом з рахунками електронною поштою актів 14.02.2022, на що посилався у позові позивач та на підтвердження чого надав відповідну копію електронного листа від 14.02.2022, заперечує лише факт направлення актів належним чином для підписання та вказує про направлення таких актів у серпні 2022 року, на підтвердження чого доказів до відзиву не долучає.

З урахуванням вищенаведених норм та відповідних заяв по суті сторін, суд вважає доведеним факт направлення відповідних актів електронною поштою 14.02.2022, однак, не доведення позивачем факту направлення таких актів відповідачу, підписаних належним чином до липня 2022 року.

Так, як свідчать надані позивачем докази, 15.07.2022 позивач звернувся з претензією до відповідача, до якої долучив рахунки на оплату та акти здачі приймання робіт (а.с.30-31). Направлення такої претензії з додатками відповідачу 15.07.2022 підтверджується описом вкладення у цінний лист, який прийнятий для відправлення відповідно до поштової накладної №0421108889735 (а.с.29). Відповідне поштове відправлення отримано відповідачем, як свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта» 20.07.2022 (а.с.91), що спростовує доводи відповідача, про те, що акти направлені йому позивачем лише після подання позову у серпні 2022 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що відповідачем не здійснено оплату наданих послуг в сумі 15960грн. При цьому, після звернення позивача з відповідним позовом до суду, відповідачем повністю погашено основний борг у сумі 15 960грн, про що ним надані докази і відповідні обставини визнані позивачем у відповіді на відзив (а.с.82-84) та підтверджені відповідачем платіжними дорученнями: №1377 від 24.08.2022, №1393 від 30.08.2022, №1402 від 01.09.2022 (а.с.74-76).

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за надані послуги, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та договором, за порушення відповідного зобов`язання.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто; у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, враховуючи строк виконання зобов`язання, встановлений сторонами додатковою угодою 14 календарних днів з моменту виставлення рахунку виконавцем та/або підписання акту сторонами, останнім днем виконання зобов`язань з оплати наданих послуг, на оплату яких виставлені рахунки 14.02.2022, є 28.02.2022.

При цьому, посилання відповідача на те, що має місце прострочення кредитора, оскільки позивачем не направлені належним чином акти виконаних робіт помилкові.

Так, відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Згідно ч.2 такої норми, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Між тим, у даному випадку доказів того, що позивач відмовлявся приймати оплату за надані послуги відповідачем не надано, а не направлення акта здачі-приймання робіт, строк направлення якого виконавцем позивачем у справі не визначений договором, ніяким чином не перешкоджає виконанню боржником відповідачем зобов`язання з оплати, строк виконання якого починається, як домовились сторони у договорі, з настанням однієї із події (або обох подій одночасно) виставлення рахунку або підписання акту сторонами.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення встановленого строку, здійснив оплату наданих послуг остаточно лише під час розгляду справи. Оскільки на момент прийняття рішення у справі основний борг за надані послуги у розмірі 15 960грн (5 320 + 5 320 + 5 320) погашений, спір у відповідній частині між сторонами вичерпаний під час розгляду справи внаслідок здійснення відповідних оплат, тому провадження у відповідній частині підлягає закриттю.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У даній справі, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2246,94грн втрат від інфляції за період з 01.03.2022 по 08.08.2022 та 211,20грн - 3% річних за період з 01.03.2022 по 08.08.2022.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач виконав зобов`язання з оплати товару з порушенням строку, встановленого за взаємною згодою у договорі, він є таким, що допустив прострочення.

Як визначено ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у відповідності з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Однак, як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, яка є спеціальною, оскільки зобов`язання відповідача з оплати послуг є грошовим, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Отже, за не виконання грошового зобов`язання боржник відповідає також і за відсутності вини, у т.ч. якщо невиконання стало наслідком дії форс-мажорних обставин.

Отже, посилання відповідача на неможливість виконання ним зобов`язання внаслідок введення воєнного стану та здійснення активних бойових дій на території, де знаходиться відповідач, у лютому-квітні 2022 року не може бути прийнято у даному випадку як підстава для звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних, здійснений позивачем з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення і є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 211,20грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

За розрахунком позивача розмір втрат від інфляції, за період з 01.03.2022 по 08.08.2022 становить 2246,94грн. Однак, фактично з розрахунку вбачається, що позивачем за липень 2022 року індекс інфляції не застосовувався, а розрахунок ним здійснено по 30.06.2022.

За розрахунком суду, враховуючи строк виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, строк прострочення оплати, а також заявлений позивачем період нарахування до 08.08.2022, розмір втрат від інфляції становить 2378,04 грн.

Проте, відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 2246,94грн.

У даній справі позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2286,87грн пені, яка нарахована за період з 01.03.2022 по 08.08.2022.

Заявлені у відповідній частині вимоги є обґрунтованими з наступних підстав.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати наданих послуг у встановлений договором строк, а у договорі сторони домовились про застосування відповідної відповідальності у вигляді пені за порушення відповідного зобов`язання, вимоги позивача в частині стягнення відповідних штрафних санкцій є мотивованими.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений сторонами п.6.4 договору, не перевищує максимального розміру, визначеного відповідними нормами.

За загальним правилом, передбаченим ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пеня позивачем нарахована у межах відповідного строк, тривалість якого сторонами у договорі не змінювалась.

Розрахунок пені за період з 01.03.2022 по 08.08.2022 здійснений позивачем з урахуванням строку виконання зобов`язання, періоду прострочення, розміру боргу, ставки НБУ і є арифметично правильним.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 2 286,87грн є обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як визначено ч.2 такої статті, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В силу ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд вважає за можливе зменшити розмір пені, заявлений до стягнення позивачем, враховуючи наступні обставини.

Так, у даній справі позивач не посилається на факт заподіяння йому порушенням зобов`язання відповідачем збитків та не надає доказів їх наявності у певному розмірі. Отже, підстав вважати, що вчиненим порушенням завдано збитків позивачу у певному розмірі, які б дорівнювали чи перевищували розмір нарахованої позивачем пені не має. При цьому, втрати від інфляції та інших негативних процесів компенсуються заявленими позивачем вимогами про стягнення втрат від інфляції та 3% річних, що задоволені судом за заявлений позивачем період. Суд також враховує, що частина строку виконання зобов`язання, встановленого договором, з оплати послуг припала на період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч. сторін у справі. Поряд з цим, суд також враховує, що відповідач у період розгляду справи, що припав на воєнний стан, вчинив дії щодо добровільного погашення основного боргу у повному обсязі, а додаткова сплата пені у повному обсязі, яка обрахована у максимально можливому розмірі (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення), та становить майже 15% основного боргу може стати надмірним тягарем для відповідача.

За таких обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача до 571,72грн.

Таким чином, з відповідача підлягає стягнення 571,72грн, а у задоволенні вимог про стягнення 1715,15грн пені суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 2481грн - повністю, без врахування зменшення розміру неустойки, що обґрунтовано нарахована позивачем, однак, зменшена судом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині стягнення 15 960грн основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-МД» (ідентифікаційний код 43880047; 08129, Київська обл., Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул.Садова, 49) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКЕР-КОНСАЛТІНГ» (ідентифікаційний код 38443650; 04210, м. Київ, Оболонська набережна 3, корп.2, літ. А) 2 246,94 грн втрат від інфляції, 211,20 грн 3 % річних, 571,72грн пені, а також 2 481грн в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.

4. В частині стягнення 1 715,15грн пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова