Постанова

від 10.11.2022 по справі 423/2754/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7207/22 Справа № 423/2754/19 Суддя у 1-й інстанції - Лизенко І.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Деркач Н.М, Куценко Т.Р.

секретар судового засідання: Астатурян А.В

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Попаснянського районного суду Луганської області від 09 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів внаслідок прострочення грошового зобов`язання, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Попаснянського районного суду Луганської області знаходиться цивільна справа № 423/2754/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів внаслідок прострочення грошового зобов`язання.

Ухвалою Попаснянського районного суду Луганської області від 09 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2І02-ІХ в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Дніпровський апеляційний суд.

У зв`язку з чим вказана цивільна справа передана до Дніпровського апеляційного суду та 22 вересня 2022 року було проведено автоматизований розподіл даної справи між суддями.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зазначає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки суд, відмовляючи у задоволенні заяви послався лише на відсутність вартості майна, та відсутність підтвердження наявності у відповідача грошових коштів, місце їх розміщення, при тому, що позивачці не відома дана інформація, що позбавило останню права на забезпечення позову.

Тому ОСОБА_1 просила ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою накласти арешт на все майно, а саме: грошові кошти, по належать ОСОБА_2 і знаходяться в нього, чи в інших осіб, на суму 711 430,94 грн як інфляційні за прострочення присудженого відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та - 3% річних від суми матеріальної шкоди за весь час прострочення, до виконання рішення суду в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Виходячи з вимогп.11 частини 3 статті 2 ЦПК України, статті 371 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності не зявившихся у судове засідання сторін по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що у даній заяві не зазначено переліку майна, на яке позивач просить накласти арешт, його вартості, за відсутності підтвердження наявності у відповідача грошових коштів, місце їх розміщення, валюти, є неможливим визначити об`єкт, на який слід накласти арешт, та з`ясувати співмірність виду забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття таких заходів може істотно утруднити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Як роз`яснено в п. 1, п. 4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Як вбачається з виділених матеріалів цивільної справи, предметом спору є стягнення коштів з ОСОБА_2 , як розрахунок індексу інфляції від суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також стягнення 3 % річних від суми матеріальної шкоди за весь час прострочення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема, й власників.

Приймаючи до уваги, що позивачем не зазначено наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, не зазначено переліку майна, на яке позивач просить накласти арешт, його вартості, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності підтвердження наявності у відповідача грошових коштів, місце їх розміщення, валюти, є неможливим визначити об`єкт, на який слід накласти арешт, та з`ясувати співмірність виду забезпечення позову та вірно відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано того факту, що позивачка не знає про майно та фінансове становище відповідача, колегія суддів не бере до уваги, адже позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування необхідної інформації.

За таких обставин, колегія суддів аважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу Попаснянського районного суду Луганської області від 09 вересня 2021 року - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Попаснянського районного суду Луганської області від 09 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 листопада 2022 року.

Головуючий: суддя А.П. Барильська

Судді: Н.М. Деркач

Т.Р. Куценко