Рішення

від 02.11.2022 по справі 904/1923/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2022м. ДніпроСправа № 904/1923/22за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Трансавтоматика", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас Груп", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості

Суддя Крижний О.М.

Секретар судового засідання Баворовська Г.П.

Представники:

Від позивача: Крят Л.Б., ордер серія АЕ №1143122, адвокат

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Трансавтоматика" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас Груп" заборгованість у розмірі 100000,00 грн., неустойку у розмірі 98046,58 грн., 17,5% річних у розмірі 32538,81 грн., втрати від інфляції у розмірі 29983,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору безвідсоткової фінансової позики №Д-003.19 від 30.08.2019 в частині повного та своєчасного повернення грошових коштів.

У позовній заяві позивач просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2022 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву та участі у судовому засіданні. Направлені за його місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань копії ухвал суду повернулися на адресу суду, як не вручені. Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Суд також намагався повідомити відповідача про перебування справи на розгляді суду телефонограмою, проте відомі суду номери телефону відповідача не обслуговуються.

Суд наголошує на тому, що, ухвала суду надсилалася відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Поштове відправлення з копією ухвали суду від 12.09.2022 повернулася на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2022, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору безвідсоткової фінансової позики, строк дії договору, умови надання позики, строк повернення наданих коштів, відповідальність за порушення умов договору, наявність та періоди прострочення повернення коштів, наданих у якості позики.

Так, судом встановлено, що 30.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Трансавтоматика" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Івас Груп" (позичальник) укладено договір безвідсоткової фінансової позики №Д-003.19, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику безвідсоткову фінансову позику в строк, зазначений даним договором, а останній зобов`язується прийняти та повернути її на умовах, визначених договором.

У зв`язку з тим, що між сторонами за даним договором налагоджуються тісні взаємовідносини та ділові стосунки, позика позичальнику надається на безвідсотковій основі (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору сума позики, що надається позичальнику, становить за даним договором 300000,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника. Позикодавець протягом доби після переказу суми позики позичальнику зобов`язаний повідомити останнього про переказ коштів направленням листа (п.3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору з урахуванням додаткової угоди №7 від 28.06.2020 строк надання позики позичальнику становить 11 місяців до 31.08.2020.

По закінченню строку, вказаного в п. 4.1 даного договору позичальник зобов`язується протягом 2 банківських днів повернути суму позики в повному обсязі. Позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позикодавця (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно з п. 6.1 договору даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань у повному обсязі.

На підтвердження виконання свої зобов`язань за договором в частині надання відповідачу фінансової позики позивачем надано платіжне доручення №152 від 30.08.2019 на суму 300000,00 грн. (а.с.15,т.1).

Відповідач частково повернув отримані від позивача кошти у сумі 200000,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку, а саме 150000,00 грн. 25.11.2019 та 50000,00 грн. 19.12.2019 (а.с.16,17, т.1).

Позивач зазначає, що відповідачем у повному обсязі у передбачений договором строк фінансова позику не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 100000,00 грн. (300000,00-150000,00-50000,00 грн.), що і стало причиною виникнення спору.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, яка узгоджується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на пункт 4.1 договору з урахуванням додаткових угод строк повернення фінансової позики є таким, що настав 31.08.2020.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи позивача не спростував.

З урахуванням наведених вище доказів, надані позивачем докази (договір, платіжне доручення) в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 100000,00 грн. є більш вірогідними.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у розмірі 100000,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 98046,58 грн., 17,5% річних у розмірі 32538,81 грн. та інфляційні втрати у розмірі 29983,98 грн.

Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі прострочення строків повернення позики позичальник зобов`язується виплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми отриманої позики, за кожен день порушення строків виконання зобов`язань. Пеня нараховується за весь період прострочення.

Позивач заявив до стягнення пеню (неустойку) у розмірі 98046,58 грн. за період з 01.09.2020 по 11.07.2022. При цьому позивач нараховує пеню від загальної суми отриманої позики, тобто від суми 300000,00 грн.

Щодо визначеної сторонами бази нарахування пені - від загальної вартості отриманої позики, то суд відзначає, що частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пеня нараховується саме на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, а не на загальну суму позики.

Отже, такий спосіб розрахунку пені, застосований позивачем, з урахуванням суми, на яку згідно чинного законодавства можна нараховувати пеню (суми несвоєчасно виконаного зобов`язання) у результаті перевищує законодавчо встановлене обмеження розміру даного виду відповідальності.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням приписів ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, тобто на суму невиконаного зобов`язання 100000,00 грн., прийшов до висновку що розмір пені становить 32682,19 грн.

Однак, суд вважає за необхідне врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 звернула увагу на наступне.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, оскільки нарахування (неустойка, 17,5% річних та інфляційні втрати) у загальному розмірі складають 95% невиконаного зобов`язання з повернення позики. Господарський суд зазначає, що загальна сума нарахувань не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи викладене, суд вважає дані обставини винятковими, що дають підстави для зменшення неустойки на 20%, що становить 26145,75 грн.

Суд зазначає про неможливість більшого зменшення розміру неустойки. Порушення строків повернення позики має місце. Відповідач не довів допустимими доказами наявності обставин, які б суттєво перешкоджали виконати зобов`язання у визначений договором строк. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою своїх функцій, що є недопустимим.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 договору унормовано, що при простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до неустойки, передбаченої п. 7.2 договору сплачує проценти в розмірі 17.5 відсотків річних, виходячи з неповернутої суми за весь час прострочення. При цьому позичальник зобов`язаний повернути суму позики (її неповернену частину), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач заявив до стягнення 17,5 відсотків річних у розмірі 32538,81 грн. за період з 01.09.2020 по 11.07.2022 та інфляційні втрати у розмірі 29983,98 грн. за вересень 2020 року травень 2022 року.

Перевіркою розрахунків 17,5% річних та інфляційних втрат помилок не виявлено.

За викладеного з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 188668,54 грн., з яких 100000,00 грн. - основний борг, 26145,75 грн. - неустойка, 32538,81 грн. - 17,5% річних та 29983,98 грн. - втрати від інфляції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2928,07 грн.

При розподілі сум судового збору суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Трансавтоматика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас Груп" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас Груп" (50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Магніторська, буд. 1Б, корп. 1, ідентифікаційний код 35928047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Трансавтоматика" (49000, м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 49, оф. 503, ідентифікаційний код 20257178) заборгованість у розмірі 100000,00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.), неустойку у розмірі 26145,75 грн. (двадцять шість тисяч сто сорок п`ять грн. 75 коп.), 17,5% річних у розмірі 32538,81 грн. (тридцять дві тисячі п`ятсот тридцять вісім грн. 81 коп.), інфляційні втрати у розмірі 29983,98 грн. (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят три грн. 98 коп.) та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2928,07 грн. (дві тисячі дев`ятсот двадцять вісім грн. 07 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.11.2022

Суддя О.М. Крижний