Ухвала

від 10.11.2022 по справі 917/408/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 917/408/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" (далі - Товариство)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022

за позовом Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі:

Адміністрації Державної прикордонної служби України;

військової частини НОМЕР_1

до Товариства

про стягнення 935 294,83 грн.,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №917/408/21, а рішення господарського суду Полтавської області від 28.04.2022 залишити в силі. Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №917/408/21.

04.11.2022 прокурор Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону подав заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариство на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №917/408/21, в яких просить суд відмовити Товариству у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ціна позову у справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у даній справі є стягнення 935 294,83 грн., а, отже, ціна позову у справі № 917/408/21 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував практику Верховного Суду щодо зменшення розміру пені та штрафу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 до Товариства про стягнення 935 294,83 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.04.2022 у справі №917/408/21 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства на користь військової частини НОМЕР_1 пеню у розмірі 93 529,48 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що вимоги прокурора про стягнення пені у розмірі 935 294,83 грн. у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи положення статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшив розмір пені на 90% до 93 529,48 грн. з огляду на те, що: відсутні докази понесених позивачем збитків через прострочення Товариством строків здачі робіт; виконання зобов`язання Товариством за договором у повному обсязі на час подання позову, а також незначне прострочення зобов`язання (тривало кілька днів); розмір нарахованої пені за порушення строків постачання обладнання та робіт з його встановлення і підключення становить 935 294,83 грн. при загальній ціні договору 2 095 000 грн., тобто є значним з огляду на суму договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Товариства на користь військової частини НОМЕР_1 пені у розмірі 841 765,35 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- зменшення судом суми пені можливе як винятковий випадок у разі доведення належними та допустимими доказами наявності обставин вважати даний випадок винятковим;

- матеріали справи не містять клопотання Товариства про зменшення штрафних санкцій з обґрунтуванням підстав такого зменшення на 90%. Відсутні докази на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені;

- судом першої інстанції не надана об`єктивна оцінка винятковості даного випадку, оскільки жодного документа на підтвердження винятковості цього випадку матеріали справи не містять, натомість судом першої інстанції встановлено факт невиконання Товариством зобов`язань за договором поставки, що тягне за собою відповідальність сторін договору у вигляді сплати пені;

- судом першої інстанції не з`ясовано наявність значного перевищення заявленого до стягнення розміру неустойки. У даному випадку розмір пені становить 935 294,83 грн., що складає 44,6% від ціни договору - 2 095 000 грн. (основне зобов`язання), тому зменшення господарським судом розміру пені на 90% не є співрозмірним;

- посилання господарського суду на те, що прострочення мало незначні строки є суто суб`єктивним, оскільки умовами договору чітко передбачено, що постачальник взяв на себе зобов`язання у разі порушення строків виконання зобов`язання сплатити замовнику пеню у розмірі 20% вартості обладнання (послуг), з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява

№ 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №917/408/21.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293

ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №917/408/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос