Постанова

від 09.11.2022 по справі 552/5566/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/5566/21 Номер провадження 22-ц/814/1209/22Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2022 року, ухвалене суддею Шаповал Т.В., повний текст рішення складено 28 березня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та розподіл володіння земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та розподіл володіння земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 11.11.2015 року ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/2 частки у нерухомому майні, садиба, за адресою АДРЕСА_1 . Зазначила, що на підставі висновку ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 11.08.2020 року №7253 реальна частка володіння має технічну можливість виділу у самостійний об`єкт. Також за вказаною адресою позивачеві належить 1/2 частки земельної ділянки кадастровий №5310136400:11:001:0199, визначений фактичний порядок користування площею 500 кв.м, для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд. Відповідно до висновку експерта №54 від 15.07.2021 року можливий виділ земельної ділянки у самостійний об`єкт права. Посилалась на те, що відповідач обмежив позивача у законному праві на виділ майна у самостійний об`єкт, а своє право власності використовує на шкоду правам позивача. Просила суд виділити в натурі у самостійний об`єкт права садибу та визнати за ОСОБА_1 право власності у розмірі частки 1/1 на нерухоме майно (садиба), що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається із частини: - житлового будинку літер А-1, загальною площею 50,3 кв.м., житловою площею 18,0 кв.м., коридор 2-1 площею 6,1 кв.м., кухня 2-5 площею, 8,7 кв.м., кладова 2-2 площею, 5,8 кв.м., кімната 2-4 площею, 18,0 кв.м., передпокій 2-3 площею, 5,2 кв.м., вбиральня, 2-6 площею 1,4 кв.м., ванна 2-7 площею, 2,9 кв.м., кладова 2-8 площею, 1,1 кв.м., тамбур 2-9 площею 1.1 кв.м. Господарських будівель та споруд: гараж літ.В, гараж літ.Ж, огорожа №2 ворота огорожі №3, вимощення №5) Право позивача у спільній частковій власності на майно - припинити. Виділити в натурі у самостійний об`єкт права та визнати за ОСОБА_1 право власності в розмірі частки 1/1 на нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається із частини земельної ділянки, кадастровий номер №5310136400:11:001:0199 площею 500 кв.м. та відображеної у додатку №3 до висновку експерта Д.Ф. Федорова №111 від 15.12.2020 площею 500 кв.м. та у додатку №1 до висновку №54 Д.Ф. Федорова від 15.07.2021 для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд. Право позивача у спільній частковій власності на майно - припинити. Розподілити та встановити фактичний порядок володіння та користування земельною ділянкою згідно із додатком №3 до висновку експерта Д.Ф. Федорова №111 від 15.12.2020 року, виділивши у фактичне володіння та користування ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , відповідно до 1/2 частки площу 180 кв.м. у земельній ділянці сільськогосподарського призначення, кадастровий номер №5310136400:11:001:0200, загальною площею 0,0361 га, для індивідуального садівництва.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та розподіл володіння земельною ділянкою - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_1 не було дотримано порядок, визначений Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року №55, оскільки у даному випадку відсутні умови для виділу позивачу в натурі частки нерухомого майна. Зокрема, з наданих до суду матеріалів не вбачається, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться у користуванні відповідача, реєстрація земельної ділянки за відповідачем відсутня. Матеріали справи не містять будь-яких висновків про можливість виділення в натурі частки об`єкта нерухомого майна іншому співвласнику домоволодіння, що є однією із обов`язкових умов для проведення такого виділу. Крім того, на час розгляду справи взагалі відсутні відомості, хто саме є співвласником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Посилання позивача в позовній заяві на те, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем співвласників, не заслуговують на увагу, оскільки належними доказами у справі не підтверджується цей факт. Право власності на належну частину будинку або земельної ділянки за ОСОБА_2 зареєстровано не було. Із матеріалів справи не можливо встановити хто є іншим співвласником нерухомого майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що їй на підставі договору дарування від 11.11.2015 року на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка у нерухомому майні (садибі) за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку експерта №54 від 15 липня 2021 року можливий виділ земельної ділянки у самостійний об`єкт права. Відповідно до висновку експерта Д.Ф. Федорова №111 від 15.12.2020 року є технічно можливим виділ та існування як самостійного об`єкту права власності частини домоволодіння у складі: житлового будинку, будівель та споруд і земельною ділянкою по варіанту 1 додатку 3 висновку. Суду надані акти відмови відповідача у реалізації права позивача шляхом вирішення спірних питань у позасудовому порядку. Оскільки поділ майна між співвласниками не відбувся відповідно до ст. 367 ЦК України, то ОСОБА_1 звернулась до суду з метою реалізації свого права в інший спосіб, а саме у спосіб виділу майна з спільної часткової власності. Оскільки здійснюється у судовому порядку реалізація прав на виділ, а не на поділ майна, то вважає неспроможними ті аргументи суду саме в тій частині, що необхідно відмовити в реалізації права позивача, так як відповідач має тільки статус спадкоємця і не має статусу власника майна, оскільки нерухоме майно за ним не зареєстроване.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання апеляційного суду не з`явилися учасники справи, належним чином повідомлені повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, заяв та клопотань від них про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому площею 0,0361 га, цільове призначення якої - для індивідуального садівництва, кадастровий номер 5310136400:11:001:0200, на підставі договору дарування від 11.11.2015 року (а.с. 18-21).

Крім того, згідно договору дарування від 11.11.2015 року 1/2 частка житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5310136400:11:001:0199, належить ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта Федорова Д.Ф. №111 від 15.12.2020 року встановлено, що виділити у самостійний об`єкт нерухомого майна 1/2 частину домоволодіння з частиною господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 технічно можливо (а.с. 14-17).

Згідно висновку ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 11.08.2020 №7253 встановлено, що частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за технічними показниками 1/2 частина об`єкта є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна (а.с. 9-10).

Згідно висновку експерта Федорова Д.Ф. №54 від 15.07.2021 року встановлено, що виділити у самостійний об`єкт нерухомого майна 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5310136400:11:001:0199, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 технічно можливо, при цьому площа відповідної частини ОСОБА_1 складає 500 м2 (а.с. 11-13).

З метою реалізації права, передбаченого ст. 364 ЦК України, позивач ОСОБА_1 звернулася з відповідними позовними вимогами до суду.

На підставі положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку, що у спорах про поділ домоволодіння в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

При цьому, судом першої інстанції враховано порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт, який визначається «Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї «Інструкції…» поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Крім того, згідно з п. 2.6. «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», документ, що підтверджує право власності (користування) земельною ділянкою є обов`язковим при вирішенні даного питання.

А висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна в обов`язковому порядку має містити посилання на документи, якими підтверджується право власності (користування) земельною ділянкою (додаток 2 до Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна).

Отже, суд першої інстанції визнав, що виділення в натурі частки нерухомого майна можливе в разі дотримання наступних умов: 1) поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами; 2) виділення в натурі частки об`єкта нерухомого майна, що є спільною власністю, можливе, якщо кожному співвласнику може бути виділено відокремлене приміщення з власним входом; 3) наявність реєстрації земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна в Державному земельному кадастрі та реєстрації права власності на неї в установленому законом порядку.

За результатами розгляду справи по суті пред`явлених позовних вимог, суд першої інстанції визнав, що позивачем ОСОБА_1 зазначений вище порядок не було дотримано, тому відсутні умови для виділу в натурі частки нерухомого майна.

Зокрема, з наданих до суду матеріалів не вбачається, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться у користуванні відповідача, однак, реєстрація земельної ділянки за відповідачем відсутня.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких висновків про можливість виділення в натурі частки об`єкта нерухомого майна іншому співвласнику домоволодіння, що є однією із обов`язкових умов для проведення такого виділу.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на час розгляду справи взагалі відсутні відомості хто саме є співвласником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Посилання позивача в позовній заяві на те, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем співвласників, не заслуговують на увагу, оскільки належними доказами у справі не підтверджується цей факт. Право власності на належну частину будинку або земельної ділянки за ОСОБА_2 зареєстровано не було. Із матеріалів справи не можливо встановити хто є іншим співвласником нерухомого майна.

Встановивши дані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про виділ в натурі частини житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою нею заявлено безпідставно та не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Предметом позову у даній справі є вимоги про виділ частки із майна, що є спільною частковою власністю.

Частинами 1, 3 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Тобто, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна, утворюється два самостійних об`єкта майна.

Згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об`єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом зазначила, що вона на підставі договорів дарування від 11.11.2015 року має на праві спільної часткової власності: 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому площею 0,361 га (кадастровий номер 5310136400:11:001:0200), 1/2 частки земельної ділянки що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в цілому площею 0,1 га (кадастровий номер 5310136400:11:001:0199).

З метою реалізації свого права, передбаченого ст. 364 ЦК України, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності до відповідача ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 у позові зазначила, що ОСОБА_2 є спадкоємцем після ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вступила у спадщину, але процес спадкування не закінчився, оскільки наявні різні частки і різні підстави права власності, тобто ОСОБА_2 вступила, але не оформила належним чином за собою речове право.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що у даному випадку здійснюється в судовому порядку реалізація прав на виділ, а не на поділ майна, тому є неспроможними ті аргументи суду, що необхідно відмовити в реалізації права позивача, так як відповідач має тільки статус спадкоємця і не має статусу власника майна, оскільки нерухоме майно за ним не зареєстроване, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

Відповідачем у цивільній справі є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до суду.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У той же час, правило ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, хто саме є співвласником житлового будинку та земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 .

Так, згідно матеріалів справи, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 1989 р. після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 її спадкоємцями є: чоловік ОСОБА_5 на 1/3 частину та дочка ОСОБА_7 на 1/6 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Спадкове майно складається з 1/2 частини жилого будинку та частинами надвірних побудов, що знаходиться АДРЕСА_1 (а.с. 59).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 11.12.1991 року ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 74).

ОСОБА_2 , до якої пред`явлено позовні вимоги ОСОБА_1 , є дочкою ОСОБА_9 (а.с. 73).

Крім того, згідно довідки №165 від 25.01.2006 року ОСОБА_5 зареєстрований АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: дочка ОСОБА_10 , онука ОСОБА_11 , онука ОСОБА_2 (а.с. 75).

Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 16.02.2022 року за адресою АДРЕСА_1 відсутня інформація про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об`єкти нерухомого майна, щодо яких заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 .

З врахування викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що на час розгляду справи позивачем всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було надано доказів у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України про те, що відповідач ОСОБА_2 має на праві спільної часткової власності 1/2 частку житлового будинку та земельних ділянок, тому підстави у задоволенні позовних вимог відсутні.

По справі є не зрозумілим, яким чином переходило право власності від ОСОБА_5 та ОСОБА_9 до інших осіб (спадкування, правочини тощо). Матеріали справи вказаних доказів не містять. Без дотримання встановленого порядку проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, зокрема без надання документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі визнання відповідачем ОСОБА_2 пред`явлених позовних вимог не є підставою для задоволення позову, оскільки з врахуванням ст. 206 ЦПК України суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Наведені обставини свідчать, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив зміст спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняКиївського районного суду м. Полтави від 15 березня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2022 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов