Постанова

від 08.11.2022 по справі 620/11180/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 620/11180/21

адміністративне провадження № К/990/19670/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,

за участю:

секретаря судового засідання Момотюк Ю.С.

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Поліщука С.М.

представника відповідача - Гнипа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №620/11180/21

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Сергія Миколайовича

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів: Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Чернігівська ОДА), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Чернігівської ОДА від 02 червня 2021 року №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін з 02 червня 2021 року;

1.2. поновити ОСОБА_1 з 03 червня 2021 року на посаді заступника голови Чернігівської ОДА;

1.3. стягнути з Чернігівської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі;

1.4. допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає розпорядження голови Чернігівської ОДА від 02 червня 2021 року №120-К про його звільнення з посади протиправним, винесеним з порушенням Конституції України, статей 36, 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у реакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), статей 83, 86 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у реакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) та статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09 квітня 1999 року № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV, у реакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.

3. Розпорядженням голови Чернігівської ОДА від 09 січня 2020 року №2-к ОСОБА_1 призначено заступником голови Чернігівської ОДА з 10 січня 2020 року.

4. 15 березня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву голові Чернігівської ОДА А. Коваленко з проханням звільнити його з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін.

4.1. Вказана заява містить резолюцію голови Чернігівської ОДА А. Коваленко : «до розпорядження після погодження з ОПУ».

5. Розпорядженням голови Чернігівської ОДА А. Коваленко від 02 червня 2021 року №120-к ОСОБА_1 02 червня 2021 року звільнено з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

5.1. Підставою винесення цього розпорядження вказані: заява ОСОБА_1 від 15 березня 2021 року, погодження Офісу Президента України від 24 березня 2021 року №02-01/775.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року позов задоволено.

6.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Чернігівської ОДА від 02 червня 2021року №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін з 02 червня 2021 року.

6.2. Поновлено ОСОБА_1 з 03 червня 2021 року на посаді заступника голови Чернігівської ОДА.

6.3. Стягнуто з Чернігівської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2021 року до 18 січня 2022 року в розмірі 297774 (двісті дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 05 коп.

6.5. Звернуто до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не погодили всі істотні умови угоди (не узгодили дату звільнення), а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки вчинене без відповідної згоди на це позивача, отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Чернігівської ОДА від 02 червня 2021 року №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін, підлягає задоволенню за обґрунтованістю, а позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню як похідні.

8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_1 стосовно звільнення із займаної посади за угодою сторін було викладено у письмовій формі шляхом написання заяви, поданої на ім`я голови Чернігівської ОДА. На переконання суду апеляційної інстанції, така заява є свідченням усвідомлення позивачем наслідків подання останньої та, власне, потенційного звільнення. У контексті зазначеного суд апеляційної інстанції зауважив, що від дати написання заяви (15 березня 2021 року) до дати винесення спірного розпорядження (02 червня 2021 року) позивач не подав жодної заяви про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення чи про анулювання попередньої домовленості щодо припинення трудового договору за угодою сторін. Водночас відповідачем дотримано вимоги КЗпП України в частині домовленості щодо строку, з якого трудовий договір повинен бути припиненим, шляхом накладення резолюції керівника відповідача, проставленої на заяві позивача «До розпорядження після погодження з ОПУ», тобто наявна вказівка на подію, що має неминуче настати - після погодження з ОПУ. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням норм чинного на час звільнення позивача законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

ІV. Касаційне оскарження

10. 28 липня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука С.М. на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року.

11. На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосовав висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», та не враховував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 13 серпня 2019 року у справі № 825/3587/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № 804/9394/14, від 03 квітня 2019 року у справі № 803/497/18, від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 08 липня 2020 року у справі № 826/25618/15, від 05 вересня 2019 року у справі №821/858/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/25726/15, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 36, абзацу другого статті 38 КЗпП України, статті 86 Закону № 889-VIII.

11.1. У цьому контексті скаржник доводить, що основними умовами такої підстави припинення трудового договору, як «за угодою сторін», щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Натомість відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати відсутнім намір ОСОБА_1 звільнитися за угодою сторін, а відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. При цьому, вчинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містить ані пропозиції, ані погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

12. Касаційна скарга не містить клопотання про розгляд справи за участі позивача або його представника.

13. Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Витребувано із Чернігівського окружного адміністративного суду матеріали справи № 620/11180/21.

14. 19 серпня 2022 року справа № 620/11180/21 надійшла до Верховного Суду.

15. Також до Верховного Суду 23 серпня 2022 року надійшов відзив Чернігівської ОДА на касаційну скаргу, в якому відповідач, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить закрити касаційне провадження у справі.

15.1. Так, відповідач наполягає, що суд апеляційної інстанції прийшов до вірних висновків і правильно застосовав норми національного законодавства (матеріальні та процесуальні норми) та висновки Верховного суду.

15.2. Водночас відповідач уважає безпідставним посилання скаржника на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою для оскарження є застосування норм права без урахування висновків, викладених безпосередньо у постановах Верховного Суду.

15.3. Відповідач також наполягає, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах, наведених скаржником в касаційній скарзі, не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Верховного Суду у цих справах зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції, викладені Верховним Судом у вказаних скаржником постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

16. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

17. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

19. Частиною третьою статті 118 Конституції України передбачено, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

20. Оскільки місцеві державні адміністрації входять до системи органів виконавчої влади, то повноваження, організація, порядок діяльності місцевих державних адміністрацій згідно з пунктом 12 частини першої статті 92, частиною другою статті 120 Конституції України визначаються виключно Конституцією і законами України.

21. Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-XIV (далі - Закон №586-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

22. За змістом пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 586-XIV голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10, 11 цього Закону.

23. Так, приписами статті 10 Закону № 586-XIV визначається правовий статус перших заступників та заступників голів місцевих державних адміністрацій, а саме:

23.1. перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов`язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи;

23.2. перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

23.3. перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.

24. Відповідно до пункту 9-1 частини другої статті 3 Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) дія цього закону не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

25. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (частина друга статті 1 КЗпП України).

26. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

27. За змістом частини першої статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

28. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

29. Загальні підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, згідно з пунктами 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема; угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

30. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

30.1. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VІ. Позиція Верховного Суду

31. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з врахуванням доводів касаційної скарги про те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме пункт 1 частини першої статті 36, абзац другий статті 38 КЗпП України, статті 86 Закону № 889-VIII, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 13 серпня 2019 року у справі № 825/3587/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі №804/9394/14, від 03 квітня 2019 року у справі № 803/497/18, від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 08 липня 2020 року у справі № 826/25618/15, від 05 вересня 2019 року у справі №821/858/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №826/25726/15, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, а також із неправильним застосуванням постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

34. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги представника позивача, Верховний Суд виходить з такого.

35. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом № 586-XIV, норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

36. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Чернігівською ОДА на підставі розпорядження Чернігівської ОДА від 09 січня 2020 року №2-к, яким ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови Чернігівської ОДА.

37. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, фактично стосуються звільнення позивача з посади заступника голови Чернігівської ОДА.

38. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням голови Чернігівської ОДА від 02 червня 2021 року №120-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської ОДА за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з чим не погодився позивач.

39. В аспекті надання оцінки доводам касаційної скарги стосовно невідповідності висновків суду апеляційної інстанції щодо застосовано статті 86 Закону № 889-VIII висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, колегія суддів виходить з наступного.

40. Частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

41. Умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з вказаної нормативної підстави є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

42. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

43. Верховний Суд звертає увагу, що пунктом 9-1 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII визначено, що дія цього закону не поширюється на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

44. Отже, посада заступника голови місцевої державної адміністрації, втім, як і голови місцевої державної адміністрації та його першого заступника, є публічною посадою і має свої особливості щодо правового регулювання, ураховуючи нерозповсюдження на неї положень Закону № 889-VIII.

45. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16.

46. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає помилковими аргументи скаржника стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 86 Закону № 889-VIII, оскільки положення Закону № 889-VIII не поширюється на заступників голів місцевих державних адміністрацій, натомість спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини у цій справі, є Закон №586-XIV.

47. У контексті наведеного Верховний Суд також звертає увагу, що у зазначених представником позивача у касаційній скарзі постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 803/497/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 821/858/16 Верховним Судом надавалася оцінка правомірності звільнення державних службовців через призму застосування положень Закону № 889-VIII, зокрема статті 86 цього закону.

48. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 620/11180/12 та у справах № 803/497/18, № 821/858/16 не є подібними, а відтак правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 803/497/18 та від 05 вересня 2019 року у справі № 821/858/16, щодо застосування статті 86 Закону № 889-VIII не є релевантною до спірних правовідносин у справі № 620/11180/12 та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

49. Колегія суддів уважає помилковими доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки неврахування висновків, наведених у постановах Пленуму Верховного Суду України, не визначено серед підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

50. Водночас у світлі аргументів касаційної скарги, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не лише права на участь в управлінні державними справами, зокрема і реалізації виконавчої влади, через забезпечення доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині, неврегульованій спеціальним законодавством.

51. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

52. Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

53. Оскільки відповідні питання щодо особливостей звільнення першого заступника та заступників голови місцевої державної адміністрації нормами спеціального закону (Закон №586-XIV) не врегульовано, тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин у цій справі положень законодавства про працю.

54. Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо основних умов припинення трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі №815/5173/17, від 13 серпня 2019 року у справі №825/3587/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі №804/9394/14, від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 08 липня 2020 року у справі № 826/25618/15, від 10 жовтня 2019 року у справі №826/25726/15, від 31 жовтня 2019 року у справі №1340/6082/18, на які посилається представник позивача у касаційній скарзі.

55. У вказаних справах Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, дійшов висновку, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

56. Поряд із цим Верховний Суд у справах № 825/3587/15-а, № 826/2526/15, 826/25618/15 також зазначив, що визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявним намір працівника звільнитися саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

57. Отже, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

58. Як установлено судами попередніх інстанцій, заява ОСОБА_1 від 15 березня 2021 року, на підставі якої прийнято спірне розпорядження голови Чернігівської ОДА А. Коваленко від 02 червня 2021 року №120-к, не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення дати, з якої трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, вона містить лише резолюцію голови Чернігівської обласної державної адміністрації А. Коваленко «до розпорядження після погодження з ОПУ».

59. Однак, у цьому випадку, зазначене формулювання («до розпорядження після погодження з ОПУ») також не є, у розумінні трудового законодавства, узгодженою сторонами датою звільнення працівника за угодою сторін.

60. Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов угоди, а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки вчинене без відповідної згоди на це позивача, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 02 червня 2021 року №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін, з 02 червня 2021 року підлягає задоволенню за обґрунтованістю, а позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню як похідні.

61. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, не урахувавши висновки Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, та зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

62. Отже, рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

63. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги представника позивача на постанову суду апеляційної інстанції, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог.

64. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

65. Отже постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року підлягає скасуванню, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року підлягає залишенню в силі.

VІІ. Судові витрати

66. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Сергія Миколайовича задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 620/11180/21 скасувати.

3. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі № 620/11180/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2022 року.

Головуючий суддя: Н.В. Шевцова

Судді: Н.А. Данилевич

В.Е. Мацедонська