Постанова

від 02.11.2022 по справі 947/23885/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 947/23885/19

провадження № 61-3902св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арді»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника Івкова Л. В. звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арді» (далі - ТОВ «Арді») про визнання частково недійсним договору № 1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 лютого 2015 року ухвалено рішення суду про стягнення на користь ПАТ «Дельта Банк» у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ТОВ «Арді» заборгованість за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року у розмірі 964 262,29 грн, яка складається з заборгованості за кредитом та за відсотками, а тому зазначена у договорі відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року сума заборгованості у розмірі 1 283 783,07 грн визначена всупереч діючому законодавству, що свідчить про недійсність правочину у відповідності до вимог статті 215 ЦК України. Крім того, всупереч обставинам, встановленим рішенням суду від

16 лютого 2015 року, про те, що ОСОБА_3 не укладав договір поруки

№ 75888 від 15 грудня 2006 року, він зазначений як солідарний боржник в оспорюваному правочині.

Просили суд:

визнати договір № 1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня

2019 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1126, недійсним в частині:

відступлення прав вимоги відносно боржника ОСОБА_2 за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року та іпотечним договором, посвідченим 15 грудня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., реєстраційний номер № 5030;

відносно боржника ОСОБА_3 за договором поруки №75888 від

15 грудня 2006 року;

відносно боржника ОСОБА_1 за договором поруки №75892 від 15 грудня 2006 року;

стягнути судові витрати у вигляді сплаченого у розмірі 1 536,80 грн судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами порушення оспорюваним правочином їхніх прав. Реалізуючи своє право правонаступника по вказаному кредитному договору ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» звернулась із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженню по виконанню рішення суду від 16 лютого 2015 року по справі №520/5779/13-ц. Вимог про стягнення заборгованості з боржників від ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» не заявлялось, що визнається сторонами по справі. Тому позивачами не доведено, які саме їх права порушені оспорюваним правочином.

Посилання на невідповідність суми заборгованості у договорі фактичній сумі заборгованості, встановленої рішенням суду, не є підставою для визнання в цій частині договору недійсним, так як указана сума не має преюдиціального значення у випадку розгляду питання про розмір суми, яка підлягає стягненню. Відсутність порушення прав позивачів договором про відступлення права вимоги № 1514/К від 13 червня 2019 року є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатаІвкової Л. В. задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано договір №1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1126, недійсним в частині відступлення прав вимоги відносно боржника ОСОБА_3 за договором поруки №75888 від 15 грудня 2006 року.

Визнано договір №1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1126, недійсним в частині відступлення прав вимоги відносно боржника ОСОБА_2 за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року та іпотечним договором, посвідченим 15 грудня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., реєстраційний номер №5030 та відносно боржника ОСОБА_1 за договором поруки №75892 від 15 грудня 2006 року в частині відступлення прав вимоги за тілом кредиту та процентами (нарахованими доходами) у розмірі, що перевищує розмір заборгованості за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року, який визначений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року у розмірі 964 262,29 грн, та складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі

570 310,71 грн, та заборгованості за відсотками у розмірі 393 951,51 грн, а саме у загальному розмірі 2 803 384,47 грн (3 767 646,76 - 964 262, 29 ), в тому числі за тілом кредиту за основним боргом (тілом кредиту) у розмірі 713 472,36 грн

(1 283 783,07- 570 310, 71) та за нарахованими доходами (відсотками за користування кредитом) - 2 089 912,18 грн (2 483 863,69 -393 951,51).

В іншій частині вимог про визнання недійсним договору №1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року, який укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1126, недійсним відносно боржника

ОСОБА_2 за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року та іпотечним договором, посвідченим 15 грудня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., реєстраційний номер №5030 та відносно боржника ОСОБА_1 за договором поруки №75892 від 15 грудня 2006 року відмовлено.

Стягнено з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 710,77 грн.

Стягнено з ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 710,77 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року на користь кредитора, який скористався своїм правом і змінив строк кредитування за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року, з боржників стягнута в солідарному порядку заборгованість у загальному розмірі 964 262,29 грн., в том числі за кредитом у розмірі 570 310,71 грн та за відсотками у розмірі 393 951,51 грн, права та обов`язки сторін за кредитним договором внаслідок прийняття судового рішення та вступу його в законну силу трансформувалися в право кредитора вимагати виконання судового рішення, а не зобов`язання за кредитним договором.

Збільшення розміру основного боргу за кредитним договором та за відсотками за користування кредитом виникло за рахунок застосування позивачем курсу валют та договірної процентної ставки після закінчення строку кредитування у зв`язку з використанням кредитором свого права на зміну такого строку, що з урахуванням наведених в цій постанові суду апеляційної інстанції обґрунтувань не могло здійснюватися. Не перевірка судом першої інстанції розміру заборгованості та процентів призвела до помилкового висновку про відмову у позові, оскільки розмір заборгованості при відступленні права вимоги є істотною умовою договору. Фактично відбулося відступлення неіснуючого обсягу права вимоги, зокрема, у частині відступлених тіла кредиту та процентів (нарахованих доходів) у розмірі, який перевищує розмір заборгованості за кредитним договором № 11095844000 від 15 грудня 2006 року, який визначений у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року -

964 262,29 грн, що свідчить про відсутність предмету договору в цій частині та його невідповідність вимогам статті 514 ЦК України.

Крім того, зі змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року вбачається, що у позові ПАТ «Дельта Банк» до поручителя

ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 не укладав і не підписував договір поруки.

Аргументи учасників справи

10 березня 2021 року АТ «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки сторони у спірному правочині є юридичними особами. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18): «у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».

Доводи апеляційного суду про фактичне відступлення неіснуючого обсягу права вимоги, зокрема, у частині відступлених тіла кредиту та процентів (нарахованих доходів) у розмірі, який перевищує розмір заборгованості за кредитним договором визначений у рішенні Київського районного суду м. Одеси від

16 лютого 2015 року, не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі

№ 373/2054/16-ц щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах.

Верховний Суд України в постанові від 25 травня 2016 у справі № 6-157цс16 зазначив: «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У липні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через представника Івкову Л. В. подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просили залишити касаційну скаргу АТ «Дельта Банк» без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

Відзив мотивований тим, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року № 910/1733/18). У справі, рішення по якій оскаржується, позивачі-фізичні особи звернулися з позовом до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Групп» як первісного та нового кредитора, іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договором, стороною яких є фізична особа - позивач ОСОБА_2 , тому цей спір правильно вирішено за правилами цивільного судочинства.

Договір № 1514/К про відступлення прав вимоги укладено між відповідачами з порушенням вимог статті 514 ЦК України через відступлення права вимоги, яке не належало кредиторові на момент укладення договорів. Банк стягнув всю кредитну заборгованість, строк дії кредитного договору закінчився, між сторонами існують лише невиконані зобов`язальні відносини, що встановлені судовим рішенням. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року вирішено договірні правовідносини АТ «Дельта Банк» та

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, тому права та обов`язки сторін за кредитним договором внаслідок прийняття судового рішення трансформувалися в право кредитора, який на стадії виконання судового рішення є стягувачем, вимагати виконання судового рішення, у тому числі у примусовому порядку, а не зобов`язань за кредитним договором, та в обов`язок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які на стадії виконання судового рішення є боржниками, виконати судове рішення та сплатити суму боргу, зазначену в його резолютивній частині. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2019 року (справа № 925/896/18).

Розмір заборгованості (з посиланням на курсову різницю та правом Банку нараховувати відсотки) визначено сторонами всупереч нормам чинного законодавства. Верховний Суд у постановах від 30 травня 2018 року (справа

№ 750/867(/15-ц), від 21 листопада 2018 року (справа № 672/778/16-ц) зазначив: «кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті.

Банк не мав права нараховувати відсотки після закінчення строку кредитування (15 грудня 2013 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від

28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18) зазначила: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

Отже, на дату відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення у АТ «Дельта Банк» було відсутнє право вимоги у розмірі 3 767 46,76 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року у справі № 520/5779/13-ц судом встановлено, що ОСОБА_3 договір поруки не укладав, висновку судової почеркознавчої експертизи від 23 червня 2014 року, проведеної на підставі ухвали суду, зазначено, що підписи від імені ОСОБА_3 в договорі поруки № 75888 від 15 грудня 2006 року, виконані не самим ОСОБА_3 , й іншою особою. Отже, АТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Укрфінанс Групп» до боржника ОСОБА_3 за договором поруки, який є неукладеним, що свідчить про відступлення права вимоги, яке не належало Банку.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Це відповідає правовим висновкам, що містяться у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2017 року (справа № 6-459цс-17 та № 752/8842/14-ц), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 756/9788/15-ц), від 21 січня 2019 року (управа № 909/1411/13).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, на яку посилається скаржник, міститься висновок про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті. Проте, у справі, рішення по якій оскаржується, встановлено, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2013 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 964 262,29 грн є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тіло заборгованість за відсотками та пеню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відступлення права вимоги за кредитним договором вчинено з порушенням норм закону, дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором частково недійсним.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 23 червня 2021 року поновлено АТ «Дельта Банк» строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від

17 листопада 2020 року; відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі

№ 6-157цс16).

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 947/23885/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/12525/20.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі;справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

На підставі кредитного договору № 11095844000 від 15 грудня 2006 року ОСОБА_2 отримав у ПАТ «Дельта Банк (у подальшому реорганізовано у АТ «Дельта Банк») кредит у розмірі 76 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення 15 грудня 2013 року (а. с. 111).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2015 року по справі 520/5779/13ц, яке набрало законної сили, частково задоволені позовні вимоги ПАТ « Дельта Банк» та стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_2 та поручителя по договору поруки № 75892 від 15 грудня 2006 року

ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 11095844000 від

15 грудня 2006 року у загальному розмірі 964 262,29 грн, яка складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 570 310,71 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 393 951,51 грн. Відмовлено у стягненні заборгованості у солідарному порядку із ОСОБА_3 , так як не доведено, що він уклав договір поруки № 75888 від 15 грудня 2006 року.

13 червня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк») ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладено договір № 1514/К про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх А. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1126.

За цим договором Банк відступає новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених в Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги за кредитними договорами та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом - Права вимоги.

Згідно пункту 2 Договору, розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказані у Додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги. В Додатку № 1 до Договору № 1514/К про відступлення прав вимоги від 13 червня 2019 року, під № п/п 52 зазначено: Боржник - ОСОБА_2 , кредитний договір

№ 11095844000, дата укладення договору - 15 грудня 2006 року, дата закінчення договору - 15 грудня 2013 року. Станом на 13 червня 2019 року загальна сума заборгованості за кредитним договором № 11095844000, позичальник ОСОБА_2 , становить З 767 646,76 грн, у тому числі: основна заборгованість - 1 283 783,07 грн., заборгованість за нарахованими доходами -

2 324 416,32 грн.

Ухвалою Київського районного суду від 03 жовтня 2019 року по справі

№ 520/5779/13-ц задоволена заява ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та замінена сторона у виконавчому провадженні стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» за виконавчими листами, виданими на підставі рішення суду від 16 лютого 2015 року.

Ухвалами Київського районного суду від 04 листопада 2019 року по справі 520/5779/13-ц відмовлено у задоволені заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих листів виданих 04 червня 2015 року.

ОСОБА_2 не погодився із ухвалою суду від 04 листопада 2019 року і подав апеляційну скаргу, яка 02 грудня 2019 року прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції і на розгляду цієї справи не розглянута.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. […] Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Тому у справі, що переглядається, відсутні підстави для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

За таких обставин висновок апеляційного суду, що розмір заборгованості при відступленні права вимоги є істотною умовою договору, оспорюваний правочин суперечить статті 514 ЦК України, що є підставою його недійсності, є помилковим. Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги, проте помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим постанову апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині.

Доводи касаційної скарги, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19,колегія суддів відхиляє, оскільки у наведеній справі, на відміну від справи, що переглядається, спір виник щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20), дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання касаційної скарги АТ «Дельта Банк» сплатило 3 842,00 грн судового збору. Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено лише в мотивувальній частині, ОСОБА_3 був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини статті 5 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати АТ «Дельта Банк» підлягають стягненню на користь скаржника з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1 536,80 грн, а різниця судового збору в розмірі 768,40 грн - відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції по 1 536,80 грн з кожного.

Частину судового збору, сплачену у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 768,40 грн компенсувати Акціонерному товариству «Дельта Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук