Ухвала

від 08.11.2022 по справі 753/20305/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада2022 року

м. Київ

справа № 753/20305/19

провадження № 51-3416ск22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_7,

суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської обл. та жителя АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ізмаїл Одеської обл. та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року визнано винуватими та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК ОСОБА_2 до покарання у виді арешту на строк 4 місяці, ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ч. 1 ст. 71 КК призначено останньому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Згідно з вироком суду 26 вересня 2019 року приблизно о 14 год ОСОБА_1 із ОСОБА_2 за попередньою змовою, перебуваючи в магазині ТОВ «Метро Кеш Енд Керрі Україна» за адресою: м. Київ, вул. Григоренка, 43, взяли товари з полиць магазину на загальну суму 535,02 грн, та поклали в рюкзак, який був у ОСОБА_2 . Надалі пройшли до кас магазину, де ОСОБА_1 розрахувався за частину товару, яка не була у рюкзаку, після чого, не розрахувавшись за товар у рюкзаку, направилися до виходу з магазину. Однак, виконавши всі дії, які ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, розпорядитись на власний розсуд викраденим майном не змогли, оскільки були затримані працівниками охорони магазину поблизу виходу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 04 жовтня 2022 року задовольнив апеляційну скаргу сторони захисту та скасував вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК). Крім того, цим же рішенням суд відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_2 змінив, перекваліфікував дії останнього з ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, та призначив останньому покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн, а в іншій частині вирок стосовно ОСОБА_2 залишив без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, закриваючи кримінальне провадження, апеляційний суд рішення про недопустимість чи про неналежність доказів сторони обвинувачення не приймав, у зв`язку з чим у цього суду не було підстав для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та зміни вироку щодо ОСОБА_2 .

Крім того, на переконання прокурора, апеляційний суд обґрунтував своє рішення лише показаннями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте належним чином не мотивував, чому залишив поза увагою інші докази сторони обвинувачення, зокрема показання свідка ОСОБА_3 , які фактично визнав неспроможними, хоча повторно цього свідка не допитував.

Не погоджується касатор із рішенням апеляційного суду щодо помилкового визнання місцевим судом допустимими пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наданих слідчому під час огляду місця події. Так, за твердженням сторони обвинувачення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 показань слідчому не надавали, а детально і добровільно на камеру пояснили обставини скоєння крадіжки, статусу свідків не мали і будь-яких зауважень до протоколу не висловлювали.

Посилається скаржник і на ту обставину, що суд апеляційної інстанції не виклав встановлених обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , а саме: формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Також прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 та закривши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 не зазначив мотивів прийнятого рішення з яких виходив суд ухвалюючи таке рішення, як і не указав яких порушень допустився місцевий суд при ухваленні вироку.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Частиною 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Водночас під час перевірки оскаржуваного судового рішення не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та зміни вироку щодо ОСОБА_2 .

Так, колегія суддів Київського апеляційного суду, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту, дійшла висновку, що стороною обвинувачення не доведено на підставі належних, допустимих та достовірних доказів винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК.

З огляду на відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді у вчиненні ним кримінального правопорушення та вичерпаністю можливості їх отримати апеляційний суд скасував вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 , а кримінальне провадження закрив.

Крім того, суд апеляційної інстанції урахував наслідки розгляду апеляційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_1 та положення ч. 2 ст. 404 КПК і вважав за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК та призначив покарання у межах санкції цієї статті.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд, насамперед, звернув увагу на показання ОСОБА_1 , який в суді першої та апеляційної інстанцій пояснив, що він з ОСОБА_2 здійснювали покупки в магазині «Метро». Свої товари складав до візка, а ОСОБА_2 свій товар - до рюкзака. Він підійшов до каси, оплатив свій товар і переклав до поліетиленового пакету, проте при виході був затриманий із ОСОБА_2 охоронником магазину, який виявив у рюкзаку ОСОБА_2 неоплачений товар. Також ОСОБА_1 зауважив, що дійсно на прохання ОСОБА_2 поклав йому в рюкзак книжку з полиці магазину, однак про намір останнього не оплачувати товар він не знав, але так як у нього були кошти, то після затримання, з метою уникнення конфлікту, пропонував оплатити товар ОСОБА_2 . До магазину наступного дня не приходив, із працівниками магазину, у тому числі зі свідком ОСОБА_3 , не спілкувався, оскільки після затримання два дні перебував під арештом.

Крім того, урахував апеляційний суд і показання ОСОБА_2 , який повідомив, що він без відома ОСОБА_1 намагався викрасти з магазину товар, який перед цим помістив до рюкзака, але не оплатив на касі магазину, оскільки в нього не було коштів. Також підтвердив, що на його прохання ОСОБА_1 поклав книжку йому до рюкзака, який був за спиною.

Таким чином, як установлено апеляційним судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили наявність у них попередньої змови щодо крадіжки та обізнаність ОСОБА_1 про намір ОСОБА_2 не оплачувати товар, що перебував в останнього в рюкзаку, а дії ОСОБА_1 про переміщення книжки з полиці магазину до рюкзака є формальним проханням ОСОБА_2 .

Звернув увагу суд апеляційної інстанції й на відеозапис із камери спостереження, на якому зафіксовано як ОСОБА_1 клав у рюкзак ОСОБА_2 лише книжку, і ця обставина, як доречно зауважено в рішенні апеляційного суду, сторонами кримінального провадження не заперечувалася.

Небезпідставно апеляційний суд ствердив про помилковість рішення місцевого суду щодо визнання достовірними показань свідка ОСОБА_3 про те, що наступного дня після крадіжки ОСОБА_1 у магазині спілкувався з працівниками охорони, оскільки, як указав апеляційний суд, відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 26 вересня 2019 року був затриманий і перебував під вартою до обрання йому 28 вересня 2019 року запобіжного заходу, а саме домашнього арешту.

Також Київський апеляційний суд аргументовано, дійшов висновку, що місцевий суд помилково визнав допустимими доказами пояснення обвинувачених під час огляду місця події, надані слідчому, оскільки за змістом ч. 4 ст. 95 КПК суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому. З таким рішенням погоджується і колегія суддів Верховного Суду та додатково зауважує, що, ухвалюючи вирок, місцевий суд не мав процесуальних підстав для врахування показань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не сприймав безпосередньо, тому доводи касаційної скарги прокурора у цій частині не ґрунтуються на положеннях закону.

З урахуванням зазначеного Київський апеляційний суд вказав про неспростовність належними та допустимими доказами тверджень обвинувачених про необізнаність ОСОБА_1 з намірами ОСОБА_2 вчинити крадіжку товару з магазину.

Крім того, здійснюючи провадження за апеляційною скаргою сторони захисту, суд вказав, що про наявність у ОСОБА_1 умислу на вчинення крадіжки не свідчать і дані, що випливають з: показань представника потерпілого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , які викладені у вироку, протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколу огляду місця події, довідки про вартість товару, записів із камер відеоспостереження магазину, протоколів впізнання свідком ОСОБА_5 за фотокартками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Викладене, обґрунтовано свідчить, що апеляційний суд під час розгляду провадження всупереч доводам прокурора мотивував своє рішення, чому не врахував частину доказів сторони обвинувачення, які покладені в основу обвинувального вироку, із таким рішенням апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора, про те, що апеляційний суд не виклав формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення та не зазначив мотивів прийнятого рішення, як не указав цей суд і яких порушень допустився місцевий суд при ухвалені вироку колегія суддів зазначає таке.

Із змісту оскаржуваної ухвали Київського апеляційного суду вбачається, що цей суд проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та змінив правову кваліфікацію діяння ОСОБА_2 . Водночас нових обставин, зокрема щодо місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення не встановлював. Зі змісту ухвали зрозуміло, у вчиненні якого кримінального правопорушення та за яких обставин визнано винуватим ОСОБА_2 , чому його дії перекваліфіковано апеляційним судом.

Крім того, апеляційний суд виконав вимоги ст. 419 КПК щодо змісту ухвали, зазначивши в її мотивувальній частині, крім іншого, мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, та вказав, у чому саме полягає необґрунтованість вироку.

Таким чином, викладені в касаційній скарзі прокурора твердження не спростовують правильності висновків, зазначених в оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих аргументів, які би свідчили про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9