Рішення

від 03.11.2022 по справі 495/11269/18

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/11269/18

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

03 листопада 2022 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» про скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час військової служби за контрактом та зобов`язання збереження місця роботи та посади,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась 14.12.2018 року до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» про скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час військової служби за контрактом та зобов`язання збереження місця роботи та посади.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що з 19 жовтня 2015 року вона працювала на посаді сестри медичної загальної практики сімейної медицини в поліклінічному відділенні Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня». 26.01.2016 року позивачку ОСОБА_1 було переведено на посаду сестри медичної (поліклініки) поліклінічного відділення (на період відсутності основного працівника) Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня».

25 травня 2017 року позивачка ОСОБА_1 отримала повістку, оформлену відповідно до додатку 18 Положення про підготовку і проведення призову на строкову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, яку вона пред`явила до відділу кадрів Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня». Як вбачається з зазначеної вище повістки, позивачка ОСОБА_1 30.05.2017 року прибула до ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторна явка відбулася 06.06.2017 року та 13.06.2017 року ОСОБА_1 вибула у навчальний центр в смт Чорноморське на навчання з подальшим прийняттям на військову службу за контрактом. Як стверджує позивачка ОСОБА_1 на своєму робочому місці вона була до 12 червня 2017 року включно.

Однак позивачці ОСОБА_1 23.11.2018 року стало відомо, що Наказом №29-к від 08.06.2017 року її було звільнено з посади сестри медичної поліклінічного відділення за закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КУпАП. З 15 червня 2017 року по теперішній час позивачка перебуває на військовій службі за контрактом, однак не отримує середнього заробітку відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, оскільки як зазначає позивачка, відповідач звільнив її «заднім числом», щоб не здійснювати їй виплати згідно чинного законодавства. Враховуючи вищезазначене, позивачка ОСОБА_1 просить суд скасувати наказ №29-к від 08.06.2017 року та поновити її на посаді сестри медичної (поліклініки) поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» та стягнути з відповідача суму невиплаченого середнього заробітку за час військової служби за контрактом у розмірі 57487,68 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн..

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.12.2018 року було відкрито загальне позовне провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.12.2018 року було задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.05.2019 року було задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.06.2019 року було закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.12.2021 року було задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, проте адвокат Царенко О.О., який діє в її інтересах, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» - Андроніков С.А. проти задоволення позовних вимог позивачки заперечував у повному обсязі, оскільки позивачку ОСОБА_1 було звільнено в зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 уклала контракт зі Збройними Силами України 15.06.2017 року, тобто тоді, коли вже не перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Наказом №10-к від 26.01.2016 року Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня» ОСОБА_1 за її згодою з 26.01.2016 року було переведено на тимчасове місце роботи посади сестри медичної (поліклініки), на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня» в та інших відпусток сестри медичної (поліклініки ОСОБА_2 ).

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_2 , згідно якої вона просила дозволу приступити до роботи з 09.06.2017 року.

Згідно Наказу №52-ос від 08.06.2017 року Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня» було перервано ОСОБА_2 сестрі медичній поліклінічного відділення з 09.06.2017 року відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Справжнє підтверджується також копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно Наказу №29-к про припинення трудового договору Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня», ОСОБА_1 було звільнено 08 червня 2017 року з посади сестри медичної на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Справжнє підтверджується також копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , яка міститься в матеріалах справи.

25 травня 2017 року позивачка ОСОБА_1 отримала повістку, оформлену відповідно до додатку 18 Положення про підготовку і проведення призову на строкову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, яку вона пред`явила до відділу кадрів Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня». Як вбачається з зазначеної вище повістки, позивачка ОСОБА_1 30.05.2017 року прибула до ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторна явка відбулася 06.06.2017 року та 13.06.2017 року ОСОБА_1 вибула у навчальний центр в смт Чорноморське на навчання з подальшим прийняттям на військову службу за контрактом, про що було повідомлено Комунальний заклад «Старокозацька районна лікарня» листом №909 від 13.06.2022 року.

Згідно Довідки №1713 від 09.11.2018 року, виданого військово частиною НОМЕР_3 , молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом військової частини НОМЕР_3 з 15.06.2017 року по теперішній час, що підтверджується також копією контракту, який міститься в матеріалах справи.

Накази «к» «о» по кадрам та з основної діяльності Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня», зазначені вище накази зареєстровані у встановленному чинним законодавством порядку, належних та допустимих доказів того, що оспорюваний наказ був прийнятий та зареєстрований, як зазначає сторона позивачки ОСОБА_1 «заднім» числом, матеріали справи не містять.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 працювала медичною сестрою Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня» та відповідала за облік, доставку, зберігання вакцин. Декілька разів вона не з`являлась на роботу, через що був викликаний на роботу основний працівник з декретної відпустки.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_4 повідомила, що вона працює старшою медичною сестрою Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня», ОСОБА_5 охарактеризувала як не дуже дисциплінованого працівника, оскільки вона не з`являлась на роботу, коли дітям потрібно було робити щеплення. Основний працівник ОСОБА_2 вийшла на роботу з 09.06.2017 року, пропрацювала два тижні та знову пішла у декретну відпустку.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_2 повідомила, що в серпні 2017 року їй подзвонила старша медсестра Комунального закладу «Старокозацька районна лікарня» та попросила її вийти на роботу через те, що треба привити дітей від поліомієліту, тому що ОСОБА_1 не виходила на роботу, ніхто не знав де вона. ОСОБА_2 вийшла на два тижні на роботу та знову пішла у декретну відпустку.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_6 повідомила, що з 2014 року по 2017 рік вона працювала разом з позивачкою ОСОБА_1 в лікарні медичною сестрою. ОСОБА_1 здійснювала щеплення дітей та працювала на тимчасовій посаді замість основного працівника ОСОБА_2 , після виходу у червні 2017 року ОСОБА_2 на своє робоче місце, ОСОБА_1 пішла на службу в Збройні Сили України.

Таким чином, судом достаменно встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на службі у Збройних Силах України з 15.06.2017 року, тобто вже після припинення трудових відносин з Комунальним закладом «Старокозацька районна лікарня», окрім того припинення трудових відносин з відповідачем відбулося згідно чинного законодавства та на законних підставах, у зв`язку з закінченням строку трудового договору, а отже доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що її звільнили з займаної посади з порушенням вимог чинного законодавства не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Частиною 2 ст. 2 КЗпП передбачено право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У частині шостій статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними нормативними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» й з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до ст.16Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13ЦПК України).

Згідност. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідност. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно дост. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до Постанови ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18 Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

За змістомст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» про скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час військової служби за контрактом та зобов`язання збереження місця роботи та посади є необгрунтованими, такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно дочастин 1,2 ст.141 ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачки відмовлено у повному обсязі, витрати, пов`язані з розглядом справи, слід віднести на рахунок позивачки ОСОБА_1 ..

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 21, 36, 119, 238 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 76 - 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Старокозацька районна лікарня» про скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час військової служби за контрактом та зобов`язання збереження місця роботи та посади - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 11 листопада 2022 року об 10 годині 00 хвилин.

Суддя: