Постанова

від 10.11.2022 по справі 916/3058/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3058/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: А.І.Ярош,

суддів Г.І.Діброви, Н.М. Принцевської,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бєлого Геннадія Григоровича

на рішення Господарського суду Одеської області від 10 січня 2022 року

у справі №916/3058/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРСАН"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бєлого Геннадія Григоровича

про стягнення 90690,13грн.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БОРСАН" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Бєлого Г.Г. та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача:

-16 004,25 грн. - основного боргу, 975,09 - 3% річних та 1 739,63 грн. втрат від інфляції які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018 року щодо оплати у повному обсязі поставленого у липні-серпні 2018 року товару у встановлений строк;

-48 224,14 грн. заборгованість за видатковою накладною № 2656 від 30.07.2018, 3080,89 грн. - 3% річних та 5241,95 грн. втрат від інфляції;

-15 144,69 грн. заборгованість за видатковою накладною № 2662 від 31.07.2018, 966,26 грн. - 3% річних та 1 646,15 грн. втрат від інфляції;

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018 не оплатив вартість товару отриманого протягом липня-серпня 2018 року за відповідними видатковими накладними №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року, заборгованість становить 79 373,08 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 8627,73 грн. втрат від інфляції та 5022,24 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

ФОП Бєлий Г.Г. заперечував проти позову посилаючись на те, що він ані договір поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018, ані відповідні видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року не підписував, жодних товарів за вищевказаними видатковими накладними не отримував. Крім того, відповідач зазначав, що видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року начебто підписані сторонами 30.07.2018 та 31.07.2018 року до підписання договору поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018, що не може підтверджувати факт отримання відповідачем від позивача товару за цим договором поставки. Таким чином, на думку, відповідача, договір поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018 є недійсним та не створює жодних правових наслідків для відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.01.2022, з урахуванням ухвали від 20.01.2022, позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бєлого Геннадія Григоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРСАН" заборгованість у розмірі 79373,08грн., 3% річних у розмірі 5022,24грн., інфляційні витрати у розмірі 8627,73грн та 2102 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3% річних та втрат від інфляції у заявлених позивачем до стягнення сумах, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору поставки відповідач не надав суду належних доказів виконання у повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо оплати отриманого товару у встановлений строк.

При цьому суд зазначав, що згідно Висновку експерта ОДНІСЕ від 29.10.2021 р. №21-2550 експерту не виявилося можливим з причин встановлених у п п. 1-3 Дослідницької частини висновку встановити чи виконаний підпис на договорі поставки № 02/8/2018, укладеному 02.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОРСАН» та фізичною особою-підприємцем Бєлим Геннадієм Григоровичем від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?; Чи виконаний підпис на додатковій угоді № 2 до договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018, укладеній 02.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОРСАН» та фізичною особою-підприємцем Бєлим Геннадієм Григоровичем від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?; Чи виконаний підпис на видатковій накладній № 2656 від 30.07.2018 року, видатковій накладній № 2662 від 31.07.2018 року, видатковій накладній № 2770 від 07.08.2018 року, до договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018 від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?

Отже, заперечуючи проти підписання зі свого боку договору та видаткових накладних та відповідно отримання товару згідно вказаних документів, відповідачем на підтвердження вказаної позиції не було надано до суду жодного належного доказу. Відтак, відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що в нього було відсутнє волевиявлення на підписання вказаних документів.Не погоджуючись із вказаним рішенням, ФОП Бєлий Г.Г. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скаржник вважає, що висновком експерта не виключено можливість виконання підписів на досліджуваних документах не від імені Бєлого Г.Г., що в такому разі не давало суду дійти до категоричних висновків про підписання договору поставки та видаткових накладних відповідачем та як наслідок невиконання останнім зобов`язань за отриманий та несплачений товар.

Крім того, скаржник зазначає, що судом не було надано жодної оцінки доводам представника відповідача щодо того, що видаткові накладні № 2656 від 48 224,14 гривень та № 2662 на суму 15 144,69 гривень були начебто підписані сторонами 30.07.2018 року та 31.07.2018 року, тобто за 3 та 4 дні до підписання договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018, що в такому разі не може підтверджувати факт отримання Відповідачем від Позивача товарів за договором поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018 року.

Крім того, скаржник посилається на те, що суд в своєму рішенні послався на те, що позивачем на підтвердження здійсненої поставки товарів було надано Акт надання послуг №5211 від 31.08.2018 року ТОВ «ГЮНСЕЛ» та зведену відомість ТОВ «ГЮНСЕЛ» за період 01.08.2018 року по 31.08.2018 року та декларації №10227448 з яких вбачається, що 07.08.2018 року було відправлено товар, який отримав відповідач 08.08.2018 року.

Такі висновки суду, на думку скаржника, є помилковими та спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 5.1. договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018, товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання Сторонами видаткової накладної, а у разі доставки товару за допомогою послуг перевізника - з моменту передачі товару з боку перевізника представнику покупця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник також вказує те, що декларація ТОВ «Гюнсел» (10227447), не містить жодних даних щодо назви багажу, його кількості, фактичної вартості, особистого підпису замовника (відправника), особистого підпису отримувача, що в такому разі не давало змоги суду встановити, який саме вантаж начебто отримав перевізник від позивача для надсилання відповідачу, його вартість та асортимент, а отже, судом помилково було зазначено про те, що позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року.

При цьому, з наданої представником позивача довідки по декларації ТОВ «Гюнсел» вбачається вже інший номер декларації, а саме 10227448, а згідно наданої представником позивача зведеної відомості ТОВ «ГЮНСЕЛ» за період 01.08.2018 року по 31.08.2018 року взагалі вбачається відправлення на ім`я відповідача начебто за трьома деклараціями від 07.08.2018 року № 10 227 448/18.219.1.90.6, від 11.08.2018 року 3 10 245 885/18.223.1.90.1. та від 22.08.2018 року № 10 284 947/18.234.1.90.2.

Таким чином, скаржник вважав, що за відсутності належних доказів прийняття ТОВ «Гюнсел» товарів від ТОВ «Борсан» за видатковими накладними №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року для направлення Бєлому Г.Г., а також відсутності доказів доставлення на адресу останнього таких товарів, підстав стверджувати, що у відповідача виникли перед позивачем невиконані зобов`язання з оплати таких товарів, немає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 02.08.2018 року між ТОВ БОРСАН (постачальник) та ФОП Бєлим Г.Г. (покупець) було укладено договір поставки №02/8/2018 , за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передавати (поставляти) електроматеріали та електропобутові прилади (надалі Товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати Товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п.1.2 договору постачальник передає покупцю Товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у специфікації та у видаткових накладних , які є невід`ємними частинами даного Договору.

Згідно з п. 5.1. договору товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання Сторонами видаткової накладної, а у разі доставки Товару за допомогою послуги перевізника - з моменту передачі Товару з боку перевізника представнику Покупця.

Пунктом 3.7. договору визначено, що плата кожної товарної партії здійснюється на умовах відтермінування платежу, але не більше ніж на 28 календарних днів з дня поставки товару Покупцю, яка визначається у видатковій накладній. Сторони домовились, що у випадку реалізації товару до установленого в даному договорі строку відтермінування, Покупець повинен здійснити оплату за реалізований товар протягом поточного тижня за тиждень минулий з урахуванням умов п. 6.2. цього Договору. Постачальник за його необхідності залишає за собою право вимагати звіт по продажу поставленого товару за минулий період, зазначений Постачальником.

Судом встановлено, що позивач протягом липня-серпня 2018 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 79 373,08 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №2656 від 30.07.2018 року на суму 48 224,14грн.; №2662 від 31.07.2018 року на суму 15 144,69грн.; №2770 від 07.08.2018 року на суму 16 004,25 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та посвідченими їх печатками.

09.09.2019 року позивач надіслав відповідачу відповідну вимогу про виконання грошового зобов`язання, в якій виклав вимогу протягом 7 днів з моменту отримання зазначеної вимоги на його рахунок сплатити заборгованість за договором поставки в сумі 79 373,08 грн. та попередив, що у разі несплати боргу у встановлений строк, звернеться до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Проте, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Так, предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача:

-16 004,25 грн. - основного боргу, 975,09 - 3% річних та 1 739,63 грн. втрат від інфляції які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018 року щодо оплати у повному обсязі поставленого у липні-серпні 2018 року товару у встановлений строк;

-48 224,14 грн. заборгованість за видатковою накладною № 2656 від 30.07.2018, 3080,89 грн. - 3% річних та 5241,95 грн. втрат від інфляції;

-15 144,69 грн. заборгованість за видатковою накладною № 2662 від 31.07.2018, 966,26 грн. - 3% річних та 1 646,15 грн. втрат від інфляції;

Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених ТОВ «Борсан» позовних вимог, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Частиною першою статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, частинами 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України.

Аналогічні положення містить і Господарський кодекс України (далі - ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За загальним правилом і з урахуванням ст.ст.641, 642 ЦК України моментом, з якого договір вважається укладеним, є момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, тобто повного і безумовного прийняття однією стороною пропозиції другої сторони укласти договір на визначених і добровільно погоджених ними умовах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача про те, що він не підписував ані договір поставки № 02/8/2018 від 02.08.2018, ані відповідні видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року, жодних товарів за вищевказаними видатковими накладними не отримував.

Для перевірки доводів сторін в обґрунтування своїх вимог та заперечень, господарським судом першої інстанції ухвалою суду від 31.03.2021р. клопотання ФОП Бєлого Г.Г. про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено судову почеркознавчу експертизу. Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.21).

Згідно з висновком експерта ОДНІСЕ від 29.10.2021р. №21-2550, експерту не виявилося можливим з причин встановлених у п п. 1-3 Дослідницької частини висновку встановити чи виконаний підпис на договорі поставки № 02/8/2018, укладеному 02.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю БОРСАН та фізичною особою-підприємцем Бєлим Геннадієм Григоровичем від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?; Чи виконаний підпис на додатковій угоді № 2 до договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018, укладеній 02.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю БОРСАН та фізичною особою-підприємцем Бєлим Геннадієм Григоровичем від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?; Чи виконаний підпис на видатковій накладній № 2656 від 30.07.2018 року, видатковій накладній № 2662 від 31.07.2018 року, видатковій накладній № 2770 від 07.08.2018 року, до договору поставки від 02.08.2018 року № 02/8/2018 від імені Бєлого Геннадія Григоровича чи іншою особою?

Так, у дослідницькій частини висновку експерта зазначено, що оцінкою результатів проведеного дослідження встановлено, що ні збіжні, ні розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для якого-небудь позитивного чи негативного висновку про виконання досліджуваних підписів від імені Відповідача ним самим.

Викладене пояснюється тим, що більшість збіжних окремих ознак відносяться до малоінформативних й носить приблизний характер та не можуть бути покладені в основу позитивного висновку про тотожність виконавця. В свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: вони можуть бути пов`язані як з виконанням досліджувальних підписів самим ОСОБА_1 у якихось незвичних умовах, так із виконанням цих підписів іншою особою з наслідуванням підпису (підписам) Бєлого Г.Г.

Також вирішення питань ускладнювалось відсутністю вільних зразків у достатній кількості (за наявними у справі матеріалами).

Виходячи з викладеного, вирішити питання про те, чи виконані підписи від імені Бєлого Г.Г. у наданих на експертизу документів самим Бєлим Г.Г. або іншою особою (особами), не виявилося можливим (т.1 а.с., 198-199, 12 арк. висновку).

Відтак, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений висновок почеркознавчої експертизи не містить категоричного твердження про те, що Бєлий Г.Г. не підписував договір поставки від 02.08.2018 від №02/8/2018 та видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року №2662 від 31.07.2018 року, а тому й не може бути визнаний судом як належний та допустимий доказ відсутності волевиявлення Бєлого Г.Г. на укладання (підписання) вищевказаних договору та видаткових накладних.

Згідно з ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Частиною 1 ст. 107 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

При цьому, додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Крім того, з положень статті 107 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що призначення додаткової експертизи є правом, а не обов`язком суду.

Частина 2 ст.107 ГПК передбачає підстави для призначення судом повторної судової експертизи, де вказано, що за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Зазначена норма передбачає, що призначення повторної експертизи хоч і пов`язане з виникненням сумнівів щодо правильності висновку експерта, однак такі сумніви мають ґрунтуватись на фактичних обставинах справи, які підтверджують, що такий висновок не може бути застосований як доказ в розумінні статей 73, 74 ГПК. Вирішуючи питання про призначення судової експертизи, суд повинен оцінити такий висновок та встановити, в чому саме полягає його неправильність відповідно до ст.107 ГПК та інших актів чинного законодавства.

За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Повторною визнається судова експертиза, при проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об`єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судовій експертизі. Нові об`єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Призначення повторної експертизи є правом, а не обов`язком суду, яке (право) він реалізує в межах власних повноважень, з урахуванням обставин справи і зібраних у ній доказів.

Додаткова та повторна експертизи призначаються у випадках, коли наданий первісний висновок є неповним або неякісним, а також при наявності сумнівів у правильності висновку експерта, зокрема, необґрунтованість, суперечить з іншими матеріалами справи, тощо.

Сама по собі незгода сторони з експертним висновком не є достатньою підставою для призначення повторної судової експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Як зазначено у пункті 9 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, судом установлено, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому є належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними та на суму, що в них зазначена.

Колегія суддів наголошує, що відповідач не скористався своїм правом на подання до суду першої інстанції, або до суду апеляційної інстанції відповідного клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи з метою належного доказування обставин, що підпис на договір поставки від 02.08.2018 №02/8/2018 та видаткових накладних №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, № 2770 від 07.08.2018 року не належить йому, враховуючи зміст висновку, проведеної експертизи.

Отже, матеріали справи, на підтвердження обставин щодо кількості та вартості поставленого товару, місять лише наданий до суду позивачем Договір поставки №02/8/2018-1 від 02 серпня 2018 року, Додаткову Угоду №2 до Договору поставки №02/8/2018-1 від 02 серпня 2018 року та видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, № 2770 від 07.08.2018 року.

Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності його підпису на первинних документах, що можуть бути доказами поставки визначеного договором товару та доказів передання товару саме відповідачеві, оскільки такі доводи не підтвердилися відповідним висновком експертизи, проведеної за клопотанням відповідача.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що у вищезазначеному висновку експерта зазначено, що вирішення питань щодо належності підпису відповідачу або іншій особі ускладнювалось відсутністю вільних зразків підпису відповідача у достатній кількості.

Отже, аргументи скаржника про непідписання ним ані договору, ані видаткових накладних не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини.

В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності вказаних документів на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок щодо здійснення оплати отриманого товару відповідно до положень договору поставки та ст. ст. 712, 692 ЦК України виникає у відповідача, як покупця, після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, даний факт підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якими в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень ст.ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підтверджують факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі таких накладних проводяться розрахунки між сторонами.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

При цьому, обставини справи щодо одержання відповідачем товару відповідно до умов укладеного договору поставки та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні) у відповідні строки та кількості додатково підтверджується Актом надання послуг №5211 від 31.08.2018 року ТОВ ГЮНСЕЛ та зведеною відомістю ТОВ ГЮНСЕЛ за період 01.08.2018 року по 31.08.2018 року та декларацією №10227448 з яких вбачається, що 07.08.2018 року було відправлено товар, який отримав відповідач 08.08.2018 року.

Посилання скаржника на те, що декларація ТОВ «Гюнсел» (10227447) не містить жодних даних щодо назви багажу, його кількості, фактичної вартості, особистого підпису замовника (відправника), особистого підпису отримувача, що в такому разі не давало змоги суду встановити, який саме вантаж начебто отримав перевізник від позивача для надсилання відповідачу, його вартість та асортимент, а отже, судом помилково було зазначено про те, що позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, №2770 від 07.08.2018 року, не приймається судовою колегією до уваги, оскільки такі доводи скаржника не відповідають дійсності, виходячи зі змісту рішення суду.

При цьому, колегія суддів не приймає у якості належного доказу наявний в матеріалах справи наданий на запит адвоката позивача лист-відповідь ТОВ «ГЮНСЕЛ», зі змісту якого не вбачається інформація щодо ідентифікації, кількості, фактичної вартості спірного товару.

Також колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника про те, що з наданої представником позивача довідки по декларації ТОВ «Гюнсел» вбачається інший номер декларації, оскільки як вбачається з вимоги про виконання грошового зобов`язання сторони по справі мали правовідносини за іншим договором поставки № 2, який також був укладений 02.08.2018 між ТОВ «Борсан» та ФОП Бєлим Г.Г., на виконання якого був поставлений товар за іншими видатковими накладними.

Твердження скаржника про те, що судом не було надано жодної оцінки доводам представника відповідача щодо того, що видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року №2662 від 31.07.2018 року були начебто підписані сторонами 30.07.2018 року та 31.07.2018 року, тобто за 3 та 4 дні до підписання договору поставки від 02/08/2018 №02/8/2018, що в такому разі не може підтверджувати факт отримання відповідачем від позивача товарів з договором поставки №02/8/2018 від 02/08/2018, спростовуються заявою про збільшення та уточнення позовних вимог, з якої вбачається, що вимоги про стягнення заборгованості за видатковими накладними №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року заявлені самостійною вимогою окремо від вимог про стягнення заборгованості за договором поставки.

ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з приписами статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність волевиявлення на підписання договору поставки від 02.08.2018 №02/8/2018 та видаткових накладних №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, № 2770 від 07.08.2018 року не доведена та не підтверджена належними доказами з боку відповідача, а отже надані позивачем у якості доказу договір поставки від 02.08.2018 №02/8/2018 та видаткові накладні №2656 від 30.07.2018 року, №2662 від 31.07.2018 року, № 2770 від 07.08.2018 року підтверджують поставку товарів на користь відповідача, що є беззаперечними доказами у правовідносинах щодо поставки між сторонами по даній справи.

Таким чином, судова колегія зазначає, що в ході судового розгляду відповідач не спростував факт підписання відповідного договору та видаткових накладних, факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, матеріали справи не містять відповідного належного висновку експертизи або висновку додаткової чи повторної експертизи на підтвердження його доводів, не надав суду належних доказів проведення розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 79 373,08 грн. правомірно визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 3% річних у розмірі 5 022,24 грн. та інфляційні витрати у розмірі 8 627,73грн..

Таким чином, оскільки факт порушення строку виконання грошового зобов`язання щодо оплати у повному обсязі поставленого у липні-серпні 2018 року товару з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків відсотків річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 10 січня 2022 у справі № 916/3058/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бєлого Геннадія Григоровича - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська