Рішення

від 07.11.2022 по справі 920/582/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.11.2022м. СумиСправа № 920/582/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/582/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АС-Граніт» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 28, м. Біла Церква, 09117; код за ЄДРПОУ 41373222),

до відповідачаКомунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вул. Лебединська, буд. 3, м. Суми, 40021; код за ЄДРПОУ 05433057),

про стягнення 411471,17 грн

установив:

Позивач звернувся з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 278546,40 грн (двісті сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок шість грн 40 коп.) - основного боргу, 72965,97 грн (сімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч 97 коп.) - пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 51102,50 грн (п`ятдесят одна тисяча сто дві грн 50 коп.) - інфляційних втрат, 8856,30 грн (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят шість тисяч 30 коп.) - 3% річних (користування чужими коштами), а також стягнути з відповідача 6172,07 грн (шість тисяч сто сімдесят дві тисячі 07 коп.) судового збору.

Ухвалою від 12.08.2022 у справі №920/582/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу визнано малозначною; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Копія ухвали від 12.08.2022 у справі №920/582/22 надіслана учасникам справи відповідно до вимог частин 6-7 статті 6 ГПК України на поштові та електронні адреси зазначені у позовні за списом розсилки 2215 від 12.08.2022.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали від 12.08.2022 у справі №920/582/22 відповідач отримав. Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18.).

Відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

25.09.2021 між Комунальним підприємством «Шляхрембуд» Сумської міської ради (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС-Граніт» (далі постачальник, відповідач) укладено договір поставки №129/21 (далі договір).

Пунктом 1.1. договору визначено, що постачальник передає у власність покупцю щебінь гранітний різних фракцій та відсів гранітний (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. договору кількісні характеристики, а також асортимент Товару в кожній партії визначаються заявками Покупця, узгодженими Постачальником, і закріплюються у відповідних видаткових накладних, які підписуються Сторонами на кожну партію Товару.

Згідно з п. 3.4.2. договору оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставлених в електронному вигляді рахунка (ів) на оплату відповідно до п. 3.5. договору.

Покупець сплачує 100% вартості товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання товару на залізничній станції призначення, яку вказує покупець, згідно відмітки у залізничній накладній (п. 3.5.1. договору).

Відповідно до п. 6.12. договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором, додатковою угодою до нього, та чиним в Україні законодавством. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з п. 6.3. договору за прострочення в оплаті за поставлений товар, покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати до моменту фактичної оплати заборгованості.

Пунктом 6.5. договору визначено, що сплата неустойки (штрафу, пені) не звільняє боржника від належного виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пунктів 8.1. та 8.2. договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно цього договору. Дія цього договору пролонгується на наступні календарні роки (з 01 січня по 31 грудня), якщо жодна із сторін не надасть іншій стороні попереднє повідомлення про припинення дії договору щонайменше за місяць.

25.09.2021 між сторонами спору підписано додаткову угоду № 1, відповідно до п.1.2.1. якої уповноваженою особою від покупця визначено директора КП «Шляхрембуд» СМР Вегеру Олександра Олексійовича, а п. 1.3.1. встановлено директора ТОВ «АС-Граніт» Онищенка Олексія Ігоровича уповноваженою особою від постачальника.

20.10.2021 позивач та відповідач підписали додаткову угоду №1 до договору, пунктом 1.1.1. якої виключили із розділу 6 договору «Відповідальність Сторін і вирішення спору» пункт 6.4. Інші умови договору залишились незмінні.

У листопаді 2021 року, на виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку товару, а відповідач прийняв зазначений товар на суму 2891754,76 грн що підтверджується наступними документами:

-за залізничною накладною №32933665 від 25.10.2021 та видатковою накладною №586 від 01.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 742724,20 грн;

-за залізничною накладною №32933657 від 25.10.2021 та видатковою накладною №594 від 01.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 532123,05 грн;

-за залізничною накладною №32957615 від 26.10.2021 та видатковою накладною №587 від 01.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 188361,11 грн;

-за залізничною накладною №33244757 від 14.11.10.2021 та видатковою накладною №602 від 14.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 175770,05 грн;

-за залізничною накладною №33245978 від 14.11.2021 та видатковою накладною №603 від 14.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 591906,40 грн;

-за залізничною накладною №33240631 від 14.11.2021 та видатковою накладною №604 від 14.11.2021 було відвантажено та отримано товар на суму 660870,40 грн.

25.10.2021 та 12.11.2021 позивач виставив відповідачу за договором рахунки №475 та №488 на суму 1463208,36 грн та 1428546,40 грн відповідно.

30.11.2021 між сторонами спору підписано та скріплено печатками підприємств акт звіряння за листопад 2021 року, відповідно до якого станом на 30.11.2021 відповідач підтвердив поставку товару позивачем на суму 2891754,76 грн, а також часткову сплату в сумі 1000000,00 грн та борг в розмірі 1891754,76 грн.

Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає про додаткову часткову сплату відповідачем боргу за договором. В поданому до позову односторонньому акті звіряння за період з 01.11.2021 по 12.07.2022 станом на 12.07.2022 позивач відзначив про оплату відповідачем заборгованості на загальну суму 2613208,36 грн та про борг відповідача перед позивачем в сумі 278546,40 грн.

Відповідач зазначену заборгованість за договором не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 278546,40 грн основного боргу за договором, 72965,97 грн пені, 51102,50 грн інфляційних втрат, 8856,30 грн 3% річних.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав звої зобов`язання за договором. Відповідно до умов договору за листопад 2021 року відповідач отримав товар на суму 2891754,76 грн та з порушенням строків оплати частково сплатив вартість товару в розмірі 2613208,36 грн.

Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не оплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 278546,40 грн.

Відповідач, доказів належного виконання зобов`язань за договором не подав.

Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить до висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо поставки відповідачу товару та щодо неоплати відповідачем вартості поставленого товару .

Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 278546,40 грн вартості поставленого товару за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 72965,97 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання.

У позовній заяві позивачем здійснено розрахунок пені, за яким нараховано відповідача 72965,97 грн за неналежне виконання умов договору.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині неповної та несвоєчасної сплати вартості поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.3. договору за прострочення в оплаті за поставлений товар, покупець виплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати до моменту фактичної оплати заборгованості.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 72965,97 грн пені.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір пені з 72965,97 грн до 10000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача 8856,30 грн 3% річних та 51102,50 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 51102,50 грн інфляційних збитків та 8856,30 грн 3% річних.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 51102,50 грн інфляційних збитків та 8856,30 грн 3% річних.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин зменшення пені суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 278546,40 грн основного боргу за поставлений товар за договором, 8856,30 грн 3% річних, 51102,50 грн інфляційних збитків та 10000,00 грн пені. В іншому суд відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 6172,07 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжним дорученням №1520 від 02.08.2022.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 стаття 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв`язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 6172,07 грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вул. Лебединська, буд. 3, м. Суми, 40021; код за ЄДРПОУ 05433057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АС-Граніт» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 28, м. Біла Церква, 09117; код за ЄДРПОУ 41373222) 278546,40 грн (двісті сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок шість грн 40 коп.) основного боргу, 10000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп.) пені, 51102,50 грн (п`ятдесят одна тисяча сто дві грн 50 коп.) інфляційних втрат, 8856,30 грн (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят шість тисяч 30 коп.) 3% річних, а також 6172,07 грн (шість тисяч сто сімдесят дві грн 07 коп.) судового збору.

3.В іншому відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення в зв`язку з відпусткою судді Котельницької В.Л. складено та підписано 11.11.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька