Рішення

від 17.10.2022 по справі 492/87/22

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/87/22

провадження № 2/492/264/22

РІШЕННЯ

Іменем України

17 жовтня 2022 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу освіти Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, -

встановив:

Представник позивачки звернувся до суду з позовом до Відділу освітиТеплицької сільськоїради Болградськогорайону Одеськоїобластіпро визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, посилаючись на те, що ОСОБА_1 працює на посаді охоронника дошкільного навчального закладу ясла-садок «Сонечко» загального типу комунальної власності Теплицької сільської ради. Наказом від 08 листопада 2021 року № 42-К позивачка була відсторонена від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати, про що було письмово повідомлено 29 жовтня 2021 року. Позивачка вважає зазначений наказ незаконним та таким, що порушує її конституційне право на працю, оскільки відсутність у позивачки щеплення не може бути підставою для відсторонення від роботи, у зв`язку з чим звернулася із зазначеним позовом до суду.

Ухвалою Арцизькогорайонного судуОдеської областівід 01лютого 2022року відкрито провадження у справі, її розгляд призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, але від представника позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутність та за відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представниця відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з`явився, але надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з трудового законодавства, пов`язані з правовідносинами між робітником та роботодавцем, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Кодексом законів про працю України та Цивільним кодексом України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (а. с. 9-12), позивачка по справі, з 01 жовтня 2009 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з Мирнопільським дошкільним навчальним закладом ясла-садок «Сонечко» комунальної власності Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 квітня 1984 року (а. с. 16-19).

Як вбачаєтьсяіз повідомлення Відділу освіти Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області від 29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , позивачці по справі, запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних показань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року та роз`яснено, що у випадку не надання відповідних довідок, позивачка буде відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року, без збереження заробітної плати (а. с. 13-14), з яким позивачка ознайомлена під особистий підпис.

Наказом Мирнопільського закладу дошкільної освіти ясла-садок «Сонечко» Теплицької сільської ради № 42-К від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи працівника закладу ОСОБА_1 », ОСОБА_1 , позивачку по справі, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 (а. с. 8).

Наказом Мирнопільського закладу дошкільної освіти ясла-садок «Сонечко» Теплицької сільської ради № 9-Квід 04березня 2022року «Про відновлення відстороненого працівника ОСОБА_1 » позивачку було допущено до роботи з 04 березня 2022 року (а. с. 66).

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, ст. 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 2-1 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя.

Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю (індивідуально-трудова діяльність, фермерство тощо), так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей.

За своєю природою право на працю є невід`ємним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи зазвичай застосовується тоді, коли працівник виконує функціональні обов`язки з порушенням (недотриманням) певних правил, установлених законодавством для цього працівника, і продовження роботи за таких обставин створює загрозу настання шкідливих наслідків як для самого працівника, а також завдання шкоди третім особам чи суспільним інтересам.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

У Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» міститься вичерпний перелік обов`язкових профілактичних щеплень, зокрема у ч. 1 ст. 12 зазначеного закону вказано, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Міністерство охорони здоров`я України наказом № 2153 від 04 жовтня 2021 року затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а саме відповідно до пункту 3 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України і Наказ Міністерство охорони здоров`я України, тобто таке втручання повинно було здійснюватися «відповідно до закону».

Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справах «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) та «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France) від 24 квітня 1990 р., серія А № 176-А, с.20, § 27, і серія А № 176-В, с.52, § 26, відповідно).

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінета Міністрів України, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України, що є підзаконними нормативно-правовим актом, та про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19».

Враховуючи вищевикладене, можна зазначити, що примусове проведення щеплень від вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 суперечить чинному законодавству.

Суд вважає,що такепозбавлення ОСОБА_1 ,позивачкипосправі, права на працю та заробітку на життя працею є несправедливим та є непропорційний тягар обмеження гарантованих пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя, оскільки відсторонюючи позивачку від роботи керівник повинен був діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

Суд не погоджується з твердженнями представниці відповідача, що відповідач діяв відповідно до норм закону, що відсторонення ОСОБА_1 ,позивачкипосправі, відповідає нормам чинного законодавства та констатує, що відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема статтею 46 КЗпП України (Постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18).

Суд враховує, що згідно ч. 1, ч. 2 ст. 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За змістом ст. 60 Конституції України, ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Вирішивши чимали місцеобставини,якими обґрунтовуютьсяпозовні вимогипозивача вчастині визнаннянезаконнимта скасуваннянаказупровідсторонення відроботи та якими доказами вони підтверджуються, суд прийшов до однозначного висновку, що позивачку було відсторонено відроботи без законних на те підстав, тому оспорюваний наказ Мирнопільського закладу дошкільної освіти ясла-садок «Сонечко» Відділу освіти Теплицької сільської ради № 42-Квід 08листопада 2021року «Провідсторонення відроботи працівниказакладу ОСОБА_1 » напосаді охоронника беззбереження заробітноїплати з08листопада 2021року начас відсутностіщеплення відCOVID-19 підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України вимоги позивачки щодо відшкодування судових витрат підлягають задоволенню, оскільки її позов задоволено та понесені витрати підтверджені відповідною квитанцією (а. с. 15).

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2-1, 3, 46 КЗпП України, керуючись ст. ст. 2-4 7, 12, 19, 76-83, 95, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Відділу освіти Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Мирнопільського закладу дошкільної освіти ясла-садок «Сонечко» Відділу освіти Теплицької сільської ради № 42-К від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи працівника закладу ОСОБА_1 », без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19.

Стягнути з Відділу освітиТеплицької сільськоїради Болградськогорайону Одеськоїобласті (місцезнаходження:вул.Центральна,буд.№ 135,с.Теплиця,Болградський район,Одеська область,68421,код ЄДРПОУ:44018132)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 )витрати посплатісудовогозбору врозмірі992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивачки: адвокат Старенков Олександр Юхимович ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач -Відділ освітиТеплицької сільськоїради Болградського району Одеської області (місцезнаходження: вул.Центральна, буд. № 135, с.Теплиця, Болградський район, Одеська область, 68421, код ЄДРПОУ: 44018132).

Представниця відповідача: начальник відділу Кірчук Марія Василівна (місце перебування: вул.Центральна, буд. № 135, с.Теплиця, Болградський район, Одеська область, 68421).

Суддя

Арцизького районного суду Н.Д. Гусєва