Постанова

від 09.11.2022 по справі 145/250/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/250/22

Провадження № 22-ц/801/1795/2022

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 рокуСправа № 145/250/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., прокурора Кравчука О.Л., представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Є.В., розглянувши апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

В лютому2022року ОСОБА_1 звернувся досуду ізпозовом доТиврівської селищноїради провизнання прававласності наземельну ділянку,мотивуючи тим,що 23.01.2000 між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП «Світанок» Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Право на земельну частку (пай) належало продавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) члена КСП «Світанок» с. Василівка.

На виконання вимог Договору він передав ОСОБА_2 кошти в сумі дві тисячі гривень, а він отримав оригінал сертифікату, яким підтверджувалося право продавця на земельну частку (пай). Згідно Постанови КМУ від 12.10.1995 «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», він звернувся до Тиврівської РДА з вимогою проставити відмітку в сертифікаті в зв`язку з переходом права на земельну частку (пай).

Крім того, вони домовились нотаріально посвідчити укладений між ними Договір, відповідно до вимог чинного на той час законодавства, однак невдовзі ОСОБА_2 померла. Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не приймав.

Він мав намір виділити належну йому земельну ділянку в натурі та отримати правовстановлюючі документи на неї. Перешкодою в оформленні його права власності на земельну ділянку стало те, що ОСОБА_2 померла, а сертифікат втрачено. Крім того, з`ясувалося, що земельна ділянка площею 3,2316 га, на яку він набув право за Договором уже сформована та зареєстрована як об`єкта цивільних прав в ЕС ДЗК (відповідно до ст.79-1 ЗК України), з кадастровим номером 0524580800:01:001:0087.

У зв`язку з цим просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,2316 га з кадастровим номером 0524580800:01:001:0087, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3,2316 га з кадастровим номером 0524580800:01:001:0087, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Не погоджуючись з таким рішенням суду Вінницька окружна прокуратура подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Путілін Є.В. просив постановити ухвалу про повернення апеляційної скарги скаржнику з тих підстав, що у Вінницької окружної прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ґк на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 23.01.2000 між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу (а.с.4), відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а він купив належне їй на підставі сертифікату право на земельну частку (пай) розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 отримала як член КСП при розпаюванніземель КСП«Світанок» с.Василівка, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії ІІ-ВН №000140 з Додатком № 1, в якому у списку громадян - членів КСП, які отримали право на земельну частку (пай), вона значиться за №497.

На виконання умов договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2000 грн, а ОСОБА_2 в підтвердження досягнення домовленості передала йому оригінал Сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого на її ім`я.

Крім того, вони домовилися про подальше нотаріальне посвідчення укладеногодоговору,однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, щопідтверджується актовимзаписом просмерть №8від 16.05.2006.

Земельна ділянка площею 3,2316 га, на яку ОСОБА_1 набув право за Договором уже сформована та зареєстрована як об`єкт цивільних прав в ЕС ДЗК (відповідно до ст.79-1 3К України), з кадастровим номером 0524580800:01:001:0087, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-050066816022 від 21.06.2022.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач придбав земельну частку (пай) відповідно до діючого на той час законодавства, а саме Указу Президента України №666/94 від 10.11.1994 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва».

З такимивисновками судупершої інстанціїколегія суддівне погоджуєтьсяз оглядуна таке.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН № 002775, виданого Василівською сільською радою народних депутатів 22 травня 2001 року на підставі рішення 18 сесії 3 скликання Василівської сільської ради народних депутатів від 29 березня 2001 року, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,23 га в межах згідно з планом, що розташована на території Василівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 75 (а. с. 89).

Отже, на ім`я ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) виданий 22 травня 2001 року Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН 002775, згідно якого площа земельної ділянки складає 3,23 га.

Пунктом 6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року визначено, що у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Згідно пунктів 16 і 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадянам власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16). Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17).

Із наведеного слідує, що підставою для отримання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є наявність оригіналу сертифіката про право на таку земельну ділянку.

Отже, підставою для видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю став наявний у неї оригінал сертифіката про право на земельну частку (пай), що спростовує обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 і вказує на відсутність таких обставин щодо передачі йому за умовами договору купівлі-продажу від 23 січня 2000 року ОСОБА_2 оригінала сертифіката на право на земельну частку (пай), яким підтверджувалося право продавця на земельну частку (пай) та який позивачем втрачений.

В подальшому, після смерті ОСОБА_2 вказана земельна ділянка за рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 червня 2018 року визнана відумерлою і 10 червня 2022 року зареєстровано право власності за Тиврівською селищною радою.

Також встановлено, що пунктом 3 договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, визначені обов`язки сторін, відповідно до яких покупець та продавець зобов`язуються протягом одного місяця з дня підписання даного договору провести його нотаріальне посвідчення та реєстрацію в державній адміністрації за місцем знаходження колективного сільськогосподарського підприємства з внесенням відповідних змін у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а. с. 4).

Цих взятих на себе обов`язків сторони договору на продавець, ні покупець не виконали.

Як свідчать матеріали справи, жодна із сторін договору купівлі-продажу, укладеного 23 січня 2000 року, права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, не виконала його умов.

Це підтверджено тим, що позивач не зазначив і не надав доказів на підтвердження передачі ним продавцю ОСОБА_2 коштів в сумі 2000,00 грн. за продане право на земельну частку (пай), згідно сертифіката та передачі продавцем ОСОБА_2 йому позивачу по справі самого оригінала сертифіката.

Навпаки, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_1 оригінал сертифіката на належне їй право на земельну частку (пай), оскільки оригінал цього сертифіката знаходився у ОСОБА_2 і на підставі якого 22 травня 2001 року виданий державний акт на право приватної власності на землю на її ОСОБА_2 ім`я (а. с. 89).

Такими встановленими по справі обставинами спростовуються обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , підтриманих у судовому засіданні його представником, та свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Розглядаючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким правочином, за яким ОСОБА_1 набув у власність право на земельну частку (пай), позивач вказав договір купівлі-продажу, укладений 23 січня 2000 року.

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до пункту 1 цих Положень Цивільний кодекс України набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Позивач своїм позовом стверджує, що право власності на земельну частку (пай) у нього виникло на підставі договору купівлі-продажу із власником сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 , укладеного 23 січня 2000 року.

Відповідно до статей 224, 225 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 6 ЗК України (в редакції що діяла на момент виникнення правовідносин) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки у разі: купівлі-продажу, дарування та обміну.

Відповідно до ст. 18 ЗК України (в редакції що діяла на момент виникненняправовідносин) придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Суд першої інстанції визнав встановленою обставину укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив належне їй на підставі сертифікату право на земельну частку (пай) розміром 3,23 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказаний договір не був нотаріально посвідчений у зв`язку із смертю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Аналогічна норма передбачена і ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до якої якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У даній справі позивач звернувся з позовними вимогами про визнання права власності на земельну ділянку, а не визнання укладеного договору купівлі-продажу дійсним, що не відповідає належному способу захисту його прав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 522/21240/19 (провадження № 61-2777св21) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

…Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

Отже, в задоволенні позовних вимог слід було відмовити в зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Доводи представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Є.В. щодо відсутності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З матеріалів справи вбачається, що Тиврівська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, вказане рішення Тиврівського районного суду Вінницької області в апеляційному порядку не оскаржувало, що підтверджується відповіддю Тиврівської селищної ради на лист Вінницької окружної прокуратури від 05.09.2022 року № 02-9/1038 (а.с. 84).

Велика Палата у постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, рішення першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласноїпрокуратури підлягають стягненню витрати понесені на сплату судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції в сумі 1488,60 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволення позову ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Вінницькоїобласної прокуратури сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко