Постанова

від 09.11.2022 по справі 145/212/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/212/22

Провадження № 22-ц/801/1792/2022

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 рокуСправа № 145/212/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.

Секретар: Ковальчук О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької окружної прокуратури

на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради про визнання права власності на земельну ділянку,

Рішення ухвалив суддя Ратушняк І. О.

Рішення ухвалено о 10:59 год в смт Тиврів Вінницької області

Повний текст рішення складено 13 липня 2022 року,

Встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тиврівської селищної ради Вінницької області про визнання права власності на земельну ділянку, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 лютого 1997 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) площею 3,64 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП «Світанок» с. Василівка Тиврівського району Вінницької області.

Право на земельну частку (пай) належало продавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай).

Право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 отримала як член КСП при розпаюванні земель КСП «Світанок» с. Василівка, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю з Додатком № 1, в якому у списку громадян членів КСП, які отримали право на земельну частку (пай) значиться ОСОБА_2 .

На виконання вимог договору позивач передав ОСОБА_2 кошти в сумі 2000,00 грн. Факт передачі коштів на користь продавця підтверджена підписом продавця, відповідно до пункту 2 договору, а покупець у свою чергу отримав оригінал сертифіката, яким підтверджувалося право продавця на земельну частку (пай). Позивач звернувся до Тиврівської районної державної адміністрації з вимогою проставити відмітку в сертифікаті в зв`язку з переходом права на земельну частку (пай).

Позивач домовився із продавцем нотаріально посвідчити укладений між ними договір, відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Однак, в невдовзі після підписання договору ОСОБА_2 померла.

Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не приймав.

Він мав намір виділити належну йому земельну ділянку в натурі та отримати правовстановлюючий документ на неї. Перешкодою в оформленні його права власності на земельну ділянку стало те, що ОСОБА_2 померла, а сертифікат втрачений. Крім того, з`ясувалося, що земельна ділянка площею 3,6403 га, на яку позивач набув право на договором, уже сформована та зареєстрована як об`єкт цивільних прав в ЕС ДЗК, з присвоєнням кадастрового номера: 0524580800:01:004:0214.

Позивач вважає, що набув права на земельну ділянку правомірно на підставі договору купівлі-продажу, умови якого виконані. Однак оформити своє право в позасудовому порядку він не має можливості у зв`язку зі смертю продавця. Він позбавлений можливості в повній мірі здійснювати своє право власності на земельну ділянку, тому звернувся до суду із позовом, яким просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,6403 га кадастровим номером 0524580800:01:004:0214, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради (Василівської сільської ради Тиврівського) Вінницького району Вінницької області.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,39 в умовних кадастрових гектарах, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Вінницька окружна прокуратура просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити; стягнути із позивача на її користь витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн.

Зазначив, що рішення суду не відповідає вимогам чинного цивільного законодавства і підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновок суду про те, що позивач набув право за договором купівлі-продажу від 19 лютого 1997 року на земельну ділянку площею 3,64 га, не ґрунтується на досліджених доказах, оскільки згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) розмір земельної частки (паю) ОСОБА_2 становить 3,39 умовних кадастрових гектарів.

Суд першої інстанції не перевірив, чи реалізувала за життя ОСОБА_2 своє право на виділення в натурі належної їй земельної частки (паю). 22 травня 2001 року на підставі рішення Василівської сільської ради від 29 березня 2001 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 004034 на земельну ділянку площею 3,64 га на території Василівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна частка (пай) площею 3,39 в умовних кадастрових гектарах, яку начебто придбав позивач за договором купівлі-продажу від 19 лютого 1997 року, у 2001 році була виділена в натурі (на місцевості) у земельну ділянку площею 3,64 га, про що виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 004034. З часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, відповідний сертифікат на право на земельну частку (пай) є недійсним. Таких обставин суд першої інстанції не встановив і визнав за позивачем право на земельну частку (пай) за сертифікатом, який є недійсним.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд вийшов за межі позовних вимог позивача, визнавши за ним право не на визначену позивачем конкретну земельну ділянку, розташовану на території колишньої Василівської сільської ради Тиврівського району, а на земельну частку (пай) розміром 3,39 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Рішенням суд фактично визнав за позивачем майнове право на виділення йому в натурі із земель запасу Тиврівської селищної ради земельної ділянки площею еквівалентною 3,39 в умовних кадастрових гектарах, що не відповідає предмету позову і виходить за межі позовних вимог та створює загрозу неправомірного вибуття із земель запасу Тиврівської селищної ради в приватну власність позивача землі в розмірі 3,39 в умовних кадастрових гектарах.

Окрім того позивачем обрано, а судом підтримано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. По даній справі позивач звернувся із вимогою про визнання права власності, а не визнання укладеного договору дійсним, що не відповідає належному способу захисту його прав, передбаченому цивільним законодавством та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом невірно застосовані норми матеріального права, які містяться в статтях 392, 328 ЦК України, оскільки при застосуванні цих норм суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, на підставі якої судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або невизнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, чого не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Уклавши договір купівлі-продажу у простій письмовій формі без його нотаріального посвідчення, позивач не набув права власності на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання за позивачем права на дану земельну частку (пай).

Позивач у відзиві просить винести ухвалу про повернення апеляційної скарги, поданої Вінницькою окружною прокуратурою в інтересах Тиврівської селищної ради на рішення Тиврівського районного суду від 08 липня 2022 року на підставі статті 357 ЦПК України, оскільки прокурор не наділений повноваженнями на представлення інтересів відповідача Тиврівської селищної ради і з урахуванням того, що її права і інтереси в даному випадку не порушені і порушені бути не можуть, оскільки на час звернення прокурора до відповідача з проханням надати йому документи справи, строки на оскарження рішення не спливли, тому в даному випадку відсутня бездіяльність відповідача і як наслідок підстави для представництва прокурора, тому апеляційне провадження має бути закрите і апеляційна скарга повернута прокурору.

Також зазначив, що права та інтереси Тиврівської селищної ради не порушені і порушені бути не можуть, оскільки земельна частка (пай) була виділена в натурі і земельна ділянка кадастровим номером 0524584400:01:004:0214 площею 3,6403 га перебуває в даний час у приватній власності, заяв про визнання спадщини відумерлою Тиврівською селищною радою чи в її інтересах прокурором не подано, інтереси спадкоємців померлої прокурор не представляє і представляти не уповноважений.

В судовому засіданні прокурор Кравчук О. Л. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Путілін Є. В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить винести ухвалу про повернення апеляційної скарги прокурору.

Представник Тиврівської селищної ради у судове засідання не з`явився.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а позивач купив належне їй на підставі сертифіката право на земельну частку (пай) площею 3,64 га в умовних кадастрових гектарах, на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області (а. с. 14).

Право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 отримала як член КСП при розпаюванні земель КСП «Світанок» с. Василівка, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю з Додатком № 1, в якому у списку громадян членів КСП, які отримали право на земельну частку (пай) значиться під № 259 ОСОБА_2 (а. с. 33-45).

На виконання умов договору позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000,00 грн., а ОСОБА_2 в підтвердження досягнення домовленості передала йому оригінал сертифіката на право на земельну частку (пай), виданого на її ім`я.

Сторони домовилися про подальше нотаріальне посвідчення укладеного договору. Згідно актового запису про смерть № 19 від 09 грудня 1997 року ОСОБА_2 померла (а. с. 23).

Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не приймав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що позивач придбав земельну частку (пай) відповідно до діючого на той час законодавства, а саме Указу Президента України № 666/94 від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», статтею 3 якого встановлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави, та мав намір виділити належну йому земельну ділянку в натурі і отримати правовстановлюючий документ на неї. Перешкодою в оформленні його права власності на земельну ділянку стало те, що ОСОБА_2 померла, а сертифікат втрачений. Сертифікат на право на земельну частку (пай) є дійсним до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок. Позивач не надав достатніх доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 3,6403 га з кадастровим номером 0524580800:01:004:0214 перебувала у власності ОСОБА_2 , тому суд в такій частині позовних вимог відмовив, а з урахуванням відомостей із Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) розмір земельної частки (паю) ОСОБА_2 становив 3,39 умовних кадастрових гектарів, тому суд визнав за позивачем право на земельну частку (пай) у розмірі 3,39 умовних кадастрових гектарів.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону та на встановлених по справі обставинах.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Крім встановлених судом першої інстанції обставин справи, також встановлено наступні обставини.

Відповідно до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Тиврівською районною державною адміністрацією по КСП Василівської сільської ради, ОСОБА_2 17 липня 1997 року за № 250 отримала сертифікат серії ВН № 0098229 на право на земельну частку (пай), про що свідчить її підпис (а. с. 59).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-0500668042022 від 21 червня 2022 року містить наступну інформацію: земельна ділянка площею 3,6403 га з кадастровим номером 0524580800:01:004:0214, розташована на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; форма власності інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня; відомості про державну реєстрацію земельної ділянки та підстави такої реєстрації технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зареєстрував земельну ділянку відділ у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 19 грудня 2019 року; відомості про право власності згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно не надходили із ДРРП; відомості про оренду, згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно: орендар Фермерське господарство «Зоря Василівки», державна реєстрація здійснена Тиврівською районною державною адміністрацією 13 січня 2020 року, строк дії речового права 25 років (а. с. 53, 54).

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН № 004034, виданого Василівською сільською радою народних депутатів 22 травня 2001 року на підставі рішення 18 сесії 3 скликання Василівської сільської ради народних депутатів від 29 березня 2001 року, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,64 га в межах згідно з планом, що розташована на території Василівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 434 (а. с. 80).

Отже, на ім`я ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0098229 виданий 22 травня 2001 року Державний акт на право приватної власності на землю серії ВН 004034, згідно якого площа земельної ділянки складає 3,64 га, з присвоєнням у послідуючому земельній ділянці кадастрового номера 0524580800:01:004:0214.

Пунктом 6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року визначено, що у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Згідно пунктів 16 і 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадянам власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16). Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17).

Із наведеного слідує, що підставою для отримання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є наявність оригіналу сертифіката про право на таку земельну ділянку.

Отже, підставою для видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю став наявний у неї оригінал сертифіката про право на земельну частку (пай), що спростовує обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 і вказує на відсутність таких обставин щодо передачі йому за умовами договору купівлі-продажу від 19 лютого 1997 року ОСОБА_2 оригінала сертифіката на право на земельну частку (пай), яким підтверджувалося право продавця на земельну частку (пай) та який позивачем втрачений.

Також встановлено, що пунктом 3 договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, визначені обов`язки сторін, відповідно до яких покупець та продавець зобов`язуються протягом одного місяця з дня підписання даного договору провести його нотаріальне посвідчення та реєстрацію в державній адміністрації за місцем знаходження колективного сільськогосподарського підприємства з внесенням відповідних змін у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а. с. 14).

Цих взятих на себе обов`язків сторони договору на продавець, ні покупець не виконали.

Як свідчать матеріали справи, жодна із сторін договору купівлі-продажу, укладеного 19 лютого 1997 року, права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, не виконала його умов.

Це підтверджено тим, що позивач не зазначив і не надав доказів на підтвердження передачі ним продавцю ОСОБА_2 коштів в сумі 2000,00 грн. за продане право на земельну частку (пай), згідно сертифіката серії ВН № 0098229 та передачі продавцем ОСОБА_2 йому позивачу по справі самого оригінала сертифіката.

Навпаки, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 не передавала ОСОБА_1 оригінал сертифіката серії ВН № 0098229 на належне їй право на земельну частку (пай), оскільки оригінал цього сертифіката знаходився у ОСОБА_2 і на підставі якого 22 травня 2001 року виданий державний акт на право приватної власності на землю на її ОСОБА_2 ім`я (а. с. 80).

Такими встановленими по справі обставинами спростовуються обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , підтриманих у судовому засіданні його представником, та свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи.

Як вбачається із заявлених позивачем вимог, він просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,6403 га кадастровим номером 0524580800:01:004:0214, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради (Василівської сільської ради Тиврівського) Вінницького району Вінницької області (а. с. 6). Суд частково задовільнив такі заявлені вимоги і визнав за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,39 в умовних кадастрових гектарах, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області (а. с. 62, 63-64).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким правочином, за яким ОСОБА_1 набув у власність право на земельну частку (пай), позивач вказав договір купівлі-продажу, укладений 19 лютого 1997 року.

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до пункту 1 цих Положень Цивільний кодекс України набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Позивач своїм позовом стверджує, що право власності на земельну частку (пай) у нього виникло на підставі договору купівлі-продажу із власником сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 , укладеного 19 лютого 1997 року.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що позивач придбав земельну частку (пай) розміром 3,64 га за договором купівлі-продажу від 19 лютого 1997 року у ОСОБА_2 , проте позивач не надав доказів, що ОСОБА_2 мала у приватній власності земельну ділянку площею 3,6403 га з кадастровим номером 0524580800:01:004:0214, але з урахуванням відомостей із Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) про розмір земельної частки (паю) ОСОБА_2 , який становив 3,39 умовних кадастрових гектарів, задовольнив позов частково і визнав за позивачем право на земельну частку (пай) у розмірі 3,39 умовних кадастрових гектарів.

Отже, цивільні відносини між сторонами договору купівлі-продажу виникли до 01 січня 2004 року і не продовжили своє існування після 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, у зв`язку з чим до них не підлягають застосуванню положення цього Кодексу, а застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР, 1963 року, що введений в дію із 01 січня 1964 року.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до статті 225 ЦК УРСР (1963 року) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За правилами статті 41 ЦК УРСР (1963 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми, дво- або багатосторонніми (договори).

Форма угод визначалася статтею 42 ЦК УРСР (1963 року), відповідно до якої угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Статтею 45 ЦК УРСР (1963 року) визначені наслідки недодержання форми угоди, яка передбачала, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначений в законі (частина 1).

Нотаріальне посвідчення угод, згідно вимог статті 47 ЦК УРСР (1963 року), обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина 1). Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частина 2).

Згідно пунктів 2.2 і 2.3 Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Державного комітету України по земельних ресурсах № 14/5;48 від 06 червня 1996 року (втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 84/5/232 від 08 серпня 2005 року, проте був чинним станом на 19 лютого 1997 року на час укладення договору купівлі-продажу) громадяни мають право продавати або іншими способами відчужувати (заповідати, дарувати, обмінювати) без зміни цільового призначення земельні ділянки, а також право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом (п. 2.2.). договір відчуження земельної ділянки посвідчується у нотаріальному порядку (п. 2.3.).

Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, позивач мав би звернутися до суду із позовом про визнання дійсним укладеного 19 лютого 1997 року договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, а не із позовом про визнання права власності за ним на земельну ділянку, що не відповідає належному способу захисту його прав, передбаченому цивільним законодавством.

Суд задовольнивши заявлені позовні вимоги, помилково застосував матеріальний закон, а саме: положення статтей 392 та 328 ЦК України, не врахувавши при цьому, що для застосування правил статті 328 ЦК України необхідно встановити з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на земельну ділянку і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, згідно вимог якої судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності на спірну земельну ділянку, набуте ним раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює це право.

З огляду на встановлені по справі обставини та вимоги матеріального закону, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку до задоволення не підлягають.

Безпідставними є наведені у відзиві позивача аргументи щодо відсутності у прокурора повноважень на представлення інтересів відповідача Тиврівської селищної ради, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разу порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зі змісту наведеного закону слідує, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого інтересів держави, про що зазначено в частині 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальних громад на земельну ділянку надає можливість відповідному органу місцевого самоврядування передати її в оренду та отримувати надходження до місцевого бюджету у вигляді плати за землю (орендної плати).

В свою чергу, неотримання місцевим бюджетом відповідних коштів свідчить про порушення інтересів як відповідної територіальної громади, так і держави. Факт ненадходження до місцевого бюджету відповідних коштів несе загрозу економічним інтересам територіальної громади та держави в цілому, негативно впливає на забезпечення фінансової можливості підвищення рівня життя населення та додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина, що свідчить про порушення інтересів держави в сфері реалізації державної регіональної політики.

Оскаржуване рішення суду призведе до незаконного вибуття із комунальної власності у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розміром 3,39 умовних кадастрових гектарів, що свідчить про загрозу порушення економічних інтересів як Тиврівської територіальної громади так і держави, що є підставою для втручання прокурора у спірні правовідносини з метою захисту інтересів територіальної громади, як власника спірного майна комунальної власності, права якої порушені винесеним незаконним рішенням.

02 вересня 2022 року Вінницька окружна прокуратура звернулася до Тиврівської селищної ради із запитом про те чи оскаржила (планує оскаржити) відповідач судове рішення (а. с. 82), на що 05 вересня 2022 року Тиврівська селищна рада надала відповідь про те, що копію судового рішення отримано нею 20 липня 2022 року і воно не оскаржено нею (а. с. 83).

09 вересня 2022 року Вінницька окружна прокуратура повідомила Тиврівську селищну раду про свій намір подати апеляційну скаргу на рішення суду (а. с. 84), яку оформила 12 вересня 2022 року (а. с. 73).

Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин апеляційна скарга Вінницької окружної прокуратури підлягає до задоволення, а рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України визначено, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При подачі апеляційної скарги Вінницькою обласною прокуратурою сплачений судовий збір в сумі 1488,60 грн. (а. с. 79).

З урахуванням правила частини 1 статті 141 ЦПК України та з урахуванням сплаченого розміру судового збору і того, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, до стягнення із позивача на користь Вінницької обласної прокуратури в рахунок повернення сплаченого нею судового збору підлягає сума 1488,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради про визнання права власності на земельну ділянку, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909909, розрахунковий рахунок UA5682017293431100020000003988) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1488,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2022 року