Постанова

від 09.11.2022 по справі 288/2269/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №288/2269/21 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.

Категорія 16 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Борисюка Р.М.,

зучастю секретарясудового засідання ГарбузюкЮ.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі справу №288/2269/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни (обміну) землі недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «Кудинський», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп-Агро», про визнання права власності на земельну ділянку, скасування записів про право власності та інше речове право,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,

на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області, ухвалене 25 серпня 2022 року суддею Рудником М.І. у смт. Попільні, повний текст рішення складено 25 серпня 2022 року,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок від 18.07.2012, укладений між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г.Ю. та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником земельної ділянки загальною площею 5.9199 га, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ №008594. 03.05.2008 між ним (орендодавцем) та СТОВ «Корнин-Агро» (орендарем), правонаступником якого є ТОВ «Олімп-Агро» (надалі Товариство), укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в нього народилася дочка, після тяжких пологів дружина та дитина потребували лікування, у зв`язку з чим, він був змушений звернутися до орендаря з метою отримання позики у розмірі 30000 грн в рахунок орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою. Орендар погодився та повідомив, що для отримання таких коштів він має укласти відповідний договір, який слід підписати в м.Кам`янка Черкаської області. 18.07.2012 ним у приватного нотаріуса було підписано договір з представником відповідача, однак, копію такого договору йому надано не було. Цього ж дня, між ним та Товариством було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі від 03.05.2008, якою строк дії Договору продовжено до 2061 року та збільшено розмір орендної плати. 19.07.2012 в касі Товариства він отримав грошові кошти в розмірі 30000 гривень.

Проте, у зв`язку з систематичним невиконанням Товариством умов договору оренди землі, а саме, несплатою з 2017 року орендної плати за використання земельної ділянки, він змушений був звернутися в суд з позовом про дострокове розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, де дізнався, що причиною припинення таких виплат є договір міни (обміну), який він підписав 18.07.2012 у м.Кам`янка Черкаської області. Згідно умов вказаного договору, він передав належну йому земельну ділянку площею 5,9199 га, яка розташована на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, у власність ОСОБА_2 , а відповідач йому передав у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Мартинівської сільської ради, Червоноармійського району, Житомирської області.

Вважає, що під час укладення оспорюваного договору йому не було роз`яснено, що він втрачає право власності на належну йому земельну ділянку, оскільки він не мав наміру обмінювати її на ділянку, яка менша у 500 разів від його земельної ділянки та був впевнений, що кошти в сумі 30000 грн є позикою у рахунок майбутньої оплати орендної плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим і підписав додаткову угоду до Договору оренди землі. Окрім того, земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву земельних ділянок, що використовуються спільно власниками чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а розташовані на територіях різних територіальних громад Житомирської області, Попільнянської та Червоноармійської громад.

26.01.2022 ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом (а.с.121-124 т.1) до ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «Кудинський» (надалі Господарство, СФГ «Кудинський»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп-Агро» (надалі Товариство, ТОВ «Олімп-Агро»), у якому просив:

визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 5.9199 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286;

скасувати запис про право власності/довірчої власності №38286436 від 22.09.2020, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22.09.2020, державний реєстратор: Байдюк С.В., Корнинська селищна рада, Попільнянського району, Житомирської області;

скасувати запис про інше речове право №38286869 від 22.09.2020, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22.09.2020, державний реєстратор: Байдюк С.В., Корнинська селищна рада, Попільнянського району, Житомирської області.

В обґрунтування позову зазначив, що 18.07.2012 між ним та ОСОБА_1 укладено договір міни земельних ділянок. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі, тобто, договір є дійсним і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, вимогам ст. 215 ЦК України. Жодних претензій зі сторони ОСОБА_1 впродовж майже десяти років до нього стосовно дійсності чи недійсності договору міни не надходило.

Також, вказав, що обмін між сторонами договору міни відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, отже, дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону №899, оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства.

Посилаючись на відсутність у нього державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1824783300:06:000:0286 та наявність укладеного договору міни, позивач за зустрічним позовом вважає, що є усі підстави для визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку загальною площею 5.9199 га, що знаходиться на території Липківської сільської ради Попільнянського району, Житомирської області, згідно вимог чинного, на час підписання договору, законодавства України.

Окрім того, ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_1 передав до 2061 року в оренду третій особі ТОВ «Олімп-Агро» земельну ділянку кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, у зв`язку з чим, є також підстави для скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 січня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування записів про право власності та інше речове право прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 про визнання договору міни (обміну) землі недійсним (а.с. 138 т.1).

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2022 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити нове про задоволення такого позову.

Окрім доводів, викладених у позовній заяві, вказав, що ОСОБА_1 у липні 2012 року при вчиненні оспорюваного правочину вважав, що отримає кошти у позику та, укладаючи договір, помилився щодо його правової природи, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем, оскільки позивач не мав реального наміру обмінювати свою земельну ділянку площею 5,9199 га. Окрім того, ОСОБА_1 надалі продовжував користуватися своєю земельною ділянкою, уклавши при цьому додаткову угоду до Договору оренди землі від 03 травня 2008 року.

Також зазначив, що після підписання сторонами договору міни (обміну), обмін державними актами на право власності належних їм земельних ділянок відповідно до п.5.1 Договору не відбувся. 08.08.2022 у судовому засіданні під запис представник відповідача надав пояснення, що ОСОБА_2 , начебто, втратив державний акт про право власності на землю серії ІІІ-ЖТ №008594 та, починаючи з липня 2012 року і до теперішнього часу відповідачем не було здійснено державної реєстрації обміняної земельної ділянки у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на цю землю, що в черговий раз ставить під сумнів законність оспорюваного договору.

На його думку, судом першої інстанції також не було у повній мірі досліджено та надано правову оцінку письмової згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про надання останньому згоди на укладення будь-яких правочинів, зокрема, отримання кредитів, позики тощо від будь-яких кредитних установ та визначення способів забезпечення виконання кредитних зобов`язань. Це доводить те, що позивач дійсно мав на меті отримати саме кошти шляхом укладення договору позики.

У доводах апеляційної скарги послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №759/17065/14-ц (провадження №61-2779св18) та від 03.08.2022 у справі №363/4381/19 (провадження №61-20719св21).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нове про задоволення такого позову в повному обсязі.

Вказав, що первісний позов є необґрунтованим, оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу на підтвердження своїх доводів та міркувань. Вважає, що зміст правочину, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не суперечить актам чинного законодавства та не є фіктивним чи удаваним правочином у розумінні статей 234-235 ЦК України, оскільки його умови у повному обсязі виконані сторонами договору, з дотриманням чинного законодавства. Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами в частині укладення Договору міни не суперечать підпункту б) пункту 15 Розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України і відповідають приписам ст.ст. 203, 715, 716 ЦК України, отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

На його думку, суд безпідставно не задовольнив заяву позивача за зустрічним позовом щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності за позовними вимогами ОСОБА_1 , як самостійної підстави для відмови в первісному позові. Встановлені обставини свідчать, що ОСОБА_1 дізнався про спірний договір з моменту його підписання 18.07.2012 і мав можливість звернутись до суду за захистом свого порушеного права, починаючи з 2012 року. Однак, до суду з позовом звернувся лише 09.12.2021, через 9 років і 5 місяців, тобто після спливу строку позовної давності.

Також вказав, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що стало наслідком ухвалення незаконного рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, насамперед, щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 5,9199 га. Відмовляючи позивачу за зустрічним позовом в реалізації його права власності (в частині його державної реєстрації засобами судового рішення), суд проігнорував ту обставину, що ОСОБА_2 втратив державний акт на право власності на земельну ділянку, а тому, не міг вчинити дій щодо реєстрації свого права власності.

Окрім того, суд безпідставно послався на правову позицію Верховного Суду, зазначивши, що вибраний ОСОБА_2 спосіб захисту, як скасування записів про державну реєстрацію прав, вже є неактуальним, оскільки такий не суперечить Закону та є ефективним способом захисту прав.

У доводах апеляційної скарги послався на правові висновки, викладені у постановах касаційного суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Вказав, що договір міни, як беззаперечний доказ, спростовує усі доводи та міркування позивача ОСОБА_1 , на які він посилається у позовній заяві та апеляційній скарзі, а зазначена у вказаному договорі письмова та нотаріально посвідчена згода дружини позивача на вчинення даного правочину вказують на те, що ОСОБА_1 бажав укладення оспорюваного договору, був обізнаний з усіма його умовами та правовими наслідками укладення такого договору, а також вчинив усі необхідні юридично значимі дії, спрямовані на укладення вказаного договору, а тому відсутні будь-які підстави, фактичні обставини та докази, які б вказували на протилежне. Окрім того, обставини справи та текст оспорюваного договору підтверджують те, що позивач за первісним позовом знав про природу спірного правочину і усвідомлював правову природу укладеного договору. Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору міни він мав волевиявлення саме на укладення договору позики, усвідомлював, що він укладає договір позики, а не договір міни, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору міни недійсним в порядку статті 229 ЦК України. Також послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.05.2021 у справі №438/690/17 (провадження №61-16265св19) та постанові Касаційного господарського суду від 26.01.2022 у справі №910/21221/21.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Вказав, що ОСОБА_2 , користуючись матеріальним становищем ОСОБА_1 , увів в оману останнього щодо предмету договору від 18.07.2012, адже позивач за первісним позовом не мав реального наміру обмінювати свою земельну ділянку площею 5,9199 га на ділянку, яка за розмірами у 500 разів менша. Окрім того, зазначив, що цього ж дня між ОСОБА_1 та ТОВ «Олімп-Агро» було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі від 03.05.2008, відповідно до умов якої строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено до 2061 року, а розмір річної орендної плати встановлено в розмірі 5% від грошової оцінки земельної ділянки. Вважає, що навіть якщо припустити те, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом та правовими наслідками договору міни (обміну) земельних ділянок від 18.07.2012, продовжувати строк дії договору оренди землі останній не мав права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу підтримав, апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , не визнав, просив залишити її без задоволення. Представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 свою апеляційну скаргу підтримав, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 не визнав та просив залишити її без задоволення.

Представник ТОВ «Олімп-Агро» Москалик В.В. вважав обґрунтованою апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та такою, що не підлягає задоволенню апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 .

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші її учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 1 січня 2013 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 1 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

У статтях 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV), у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Тобто, частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Проте, вищезазначена стаття 14 Закону №899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону №899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine) зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Вищезазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі №227/1506/18, у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України: від 05 листопада 2014 року у справі №6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі №6-464цс16.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18-ц зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі рішення 21 сесії ХХІІІ скликання Липківської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 2001 року, передано у приватну власність земельну ділянку площею 5.9199 га, яка розташована на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЖТ № 008594 (а.с.7, 80 т.1).

03 травня 2008 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та СТОВ «Корнин-Агро» (орендарем), правонаступником якого є ТОВ «Олімп-Агро», укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом передав Товариству в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку. Договір укладено строком на п`ять років, орендна плата становить 3 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 8-9, 196-197 т.1).

Додатковою угодою до договору оренди землі від 03 травня 2008 року, сторони дійшли згоди, що строк дії договору та відповідно терміни оренди земельної ділянки продовжено до 2061 року, орендна плата встановлена в розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки, решта пунктів основного Договору залишаються незмінними. Зазначену Додаткову угоду зареєстровано у відділі Держкомзему Попільнянського району Житомирської області від 04 жовтня 2012 року (а.с.10, 198 т.1).

З копій видаткових касових ордерів вбачається, що ТОВ «Олімп-Агро» ОСОБА_1 сплачено за земельну частку пай: 01 березня 2012 року кошти в розмірі 1500 грн; 02 липня 2012 року кошти в розмірі 3000 грн; 19 липня 2012 року кошти в розмірі 29599,50 грн (а.с.40-42, 199 т.1).

Також судом встановлено, що 18 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 ) укладено договір міни (обміну) земельних ділянок. За умовами вказаного договору сторони міняють (обмінюють) (передають у власність один одному) належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5.9199 га, кадастровий номер 1824783000:06:000:0286, що знаходиться на території Липківської сільської ради Попільнянського району, Житомирської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.0100 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0294, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Червоноармійський район, Мартинівська сільська рада, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить йому на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ЯК №226840 від 26 липня 2011 року (а.с.51-52, 81, 112-113, 125-126 т.1). Вказаний договір 18 липня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1829, про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів (а.с.13, 114, 127 т.1).

Також, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2022 року за №294056869 вбачається, що 22 вересня 2020 року державним реєстратором Корнинської селищної ради Попільнянського району, Житомирської області Байдюком С.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року, зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 5.9199 га, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, село Липки. Окрім того, державним реєстратором Корнинської селищної ради Попільнянського району, Житомирської області Байдюком С.В., на підставі договору оренди землі від 18 серпня 2020 року, укладеного між Селянським (фермерським) господарством «Кудинський» та ОСОБА_1 та відомостей з ДЗК, внесено запис: 38286869 про реєстрацію права оренди вищевказаної земельної ділянки (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року) (а.с.128 т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час розгляду справи не довів недійсність Договору міни земельних ділянок від 18 липня 2012 року, зокрема, що під час укладення договору були порушені встановлені законодавством вимоги щодо його форми, суб`єктного складу, відповідності волі та волевиявлення і що цей договір за своїм змістом суперечить Закону №899-IV. Вирішуючи спір, суд встановив, що нотаріус при укладенні оспорюваного договору роз`яснив ОСОБА_1 його права, обов`язки, а також наслідки укладення договору міни, тобто про перехід права власності на належну йому земельну ділянку до ОСОБА_2 в обмін на належну останньому земельну ділянку. Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б вказували на те, що оспорюваний договір був укладений з порушенням вимог законодавства та внаслідок неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору міни.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладеним між сторонами Договором міни земельних ділянок від 18 липня 2012 року було врегульовано підстави та порядок набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, проте останній з моменту укладення правочину і по час звернення до суду не вчинив необхідних дій, визначених договором. Також суд вказав, що з 16 січня 2020 року такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачає, а тому, така позовна вимога не підлягає задоволенню. Окрім того, суд звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 не звертався до суду з вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 18 серпня 2020 року, на підставі якого державним реєстратором було внесено запис про інше речове право №38286869 від 22 вересня 2020 року.

Такі висновки є правильними, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, практику Верховного Суду, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.

Зокрема, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що він не мав наміру обмінювати свою земельну ділянку площею 5.9199 га на іншу земельну ділянку, яка менша у 500 разів, а був впевнений, що кошти у сумі 30000 грн є позикою у рахунок майбутньої оплати орендної плати за користування його земельною ділянкою, а тому, укладаючи договір міни (обміну), помилився щодо його правової природи, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення. Окрім того, вказав, що про порушення права власності на свою земельну ділянку дізнався 21 жовтня 2021 року, отримавши від ТОВ «Олімп Агро» відзив у справі №288/1866/21 за його позовом про дострокове розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.

Під помилкою розуміється неправильне, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України у редакції, станом на дату укладення спірного договору міни).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2021 року у справі №927/656/20 зауважив, що правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування нормстатті 229 ЦК України.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі №438/690/17 (провадження №61-16265св19) зроблено висновок, що зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто, після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Подібна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №389/3204/19.

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Установлений судом першої інстанції предмет Договору міни від 18 липня 2012 року виключає можливе його тлумачення як документ, що посвідчує отримання позики у рахунок майбутньої оплати орендної плати. Судом встановлено, що позивач за первісним позовом був попередньо ознайомлений приватним нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ним договір, про що свідчить зміст п. 5.3 оспорюваного договору.

Також, як свідчить зміст Договору міни (обміну) земельних ділянок, нотаріусом при його посвідченні ОСОБА_1 було роз`яснено права, обов`язки та наслідки укладення такого договору, а саме, перехід права власності на належну йому земельну ділянку до відповідача ОСОБА_2 в обмін на іншу земельну ділянку, належну останньому із зазначенням розмірів земельних ділянок та місця їх розташування.

ОСОБА_1 під час розгляду справи не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що Договір міни (обміну) земельних ділянок був укладений з порушенням вимог законодавства або під впливом помилки, тобто неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення оспореного правочину. Позивач не надав доказів, що на момент укладення оспорюваного правочину він мав волевиявлення саме на укладення договору позики та усвідомлював, що він укладає договір позики, а не міни.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність первісного позову.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки сама назва «міни (обміну) земельних ділянок» та зміст договору, який власноруч підписаний позивачем, свідчить про його правову природу.

Окрім того, позивач за первісним позовом не міг визначитись з конкретною правовою підставою для визнання договору недійсним, посилаючись у позовній заяві на помилку щодо правової природи вчинюваного ним правочину, а у відзиві на зустрічну позовну заяву, відзиві на апеляційну скаргу, тощо, на введення його в оману та вплив тяжкої обставини, що ним також доведено не було.

Заява на розпорядження спільним майном та грошовими коштами дружини ОСОБА_1 ОСОБА_5 від 27.06.2012 (а.с. 92 т.1) містить згоду останньої на укладення від її імені правочинів, у тому числі, міни та позики, а тому надання такої згоди не може доводити ту обставину, що відповідач мав на меті укласти саме договір позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що у день укладення договору міни укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі від 03 травня 2008 року не спростовує дійсність договору міни та на правильність ухваленого рішення не впливає.

Посилання на ту обставину, що обмін державними актами згідно умов Договору міни не відбувся не має правового значення для вирішення спору про визнання правочину недійсним. Крім того, як свідчать матеріали справи, копії державних актів сторін містять відмітки нотаріуса про укладений Договір міни між ними (а.с. 80, 81 т.1). Не впливає на дійсність договору також та обставина, що ОСОБА_2 не здійснив державну реєстрацію права на отриману ним у власність внаслідок договору міни земельну ділянку.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 5,9199 га, враховуючи наступне.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Сторони є вільними в укладенні договору та за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (стаття 627, частина перша статті 715 ЦК України).

Пункт 1.2. Договору міни (обміну) земельних ділянок від 18 липня 2012 року (а.с.51-52 т.1) визначає, що в результаті міни (обміну) сторони набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 5.9199 га, що знаходиться на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У пункті 3.1 Договору міни вказано, що сторони зобов`язані передати один одному земельні ділянки, визначені цим договором, а також повинні одночасно передати один одному документи, що стосуються земельних ділянок та підлягають переданню разом із земельною ділянкою відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 цього Договору право власності на отриману в результаті міни (обміну) земельну ділянку виникає у кожної із сторін окремо після одержання кожною стороною документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку (Державного акту на право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Цей договір є підставою для видачі кожній стороні Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Вказаний Договір міни (обміну) земельних ділянок від 18 липня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №1829 (а.с.51-52, 112-113, 125-126 т.1).

За наведених обставин, враховуючи норми статті 334 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за нотаріально посвідченим договором є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки в укладеному між сторонами Договорі міни врегульовано підстави та порядок набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку. Однак, останній з моменту укладення Договору міни по час звернення до суду з зустрічним позовом не вчинив жодних дій щодо реєстрації свого права власності на земельну ділянку, набутого на підставі оспорюваного договору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , про відсутність у нього державного акта на земельну ділянку кадастровий номер 1824783300:06:000:0286 не можуть бути підставою для задоволення позову про визнання за ним права власності на це нерухоме майно в судовому порядку, оскільки така обставина не перешкоджає йому звернутись до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса із заявою про проведення реєстрації свого речового права на підставі чинного Договору міни від 18 липня 2012 року та відповідно до діючого на даний час Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127. Будь-яких даних про відмову у реєстрації його речового права матеріали справи та зустрічної позовної заяви не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні іншої частини зустрічного позову, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування записів про право власності та інше речове право, є похідними від позовної вимоги про визнання права власності за зустрічним позовом. Окрім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, договір оренди, на підставі якого здійснено запис про інше речове право №38286869 від 22.09.2020, про скасування якого просив позивач за зустрічним позовом, є чинним.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих і доведених позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову саме з підстав його необґрунтованості та недоведеності, то доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування спливу позовної давності, як самостійної підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , є помилковими.

Рішення суду першої інстанції не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилаються сторони у апеляційних скаргах, з огляду на фактичні обставини, які встановлені у даній справі.

Інші, наведені у апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 ,який дієв інтересах ОСОБА_1 ,та ОСОБА_4 ,який дієв інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районногосуду Житомирськоїобласті від 25 серпня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 14 листопада 2022 року.