Рішення

від 15.11.2022 по справі 639/395/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №639/395/22

Провадження №2/639/1102/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря Карбовської М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -

ВСТАНОВИВ:

28.01.2022 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 4150 доларів США, 3% річних від простроченої суми у розмірі 113,24 доларів США та стягнути судові витрати у розмірі 1227,75 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 04.01.2021 року позивачем було передано у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 4 150 доларів США, що за курсом НБУ на момент подання позову складає 119513,36 грн. На підтвердження отримання коштів відповідачем власноруч було написано розписку від 04.01.2021 року із зазначенням умов повернення грошових коштів. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням погасити борг, відповідач станом на момент подачі позову не повернув позивачу отримані кошти. Усні звернення позивача з проханням повернути борг ігноруються відповідачем, на телефонні дзвінки відповідач перестав відповідати. Крім того, оскільки відповідач не виконав умов укладеного договору, оформленого розпискою, з огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання з повернення грошових коштів, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 3% річних відповідно до ч.2ст.625ЦК України,що складає 113,24 доларів США

У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.02.2022 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою. Призначено судове засідання.

Разом з тим, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2022 року у задоволенні заяви про забезпечення позову представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 у цивільній справі №639/395/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою відмовлено.

В судове засідання учасники справи не з`явились, представником позивача адвокатом Лісуновою А.А. подано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій вона не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач у судове засідання повторно не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не надав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.11.2022 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.01.2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий органом 6320, отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4150 доларів США, які зобов`язався повернути в повному обсязі зазначену суму боргу в строк до 01.03.2021 року, що підтверджується оригіналом долученої до матеріалів справи розписки, яка підписана особисто ОСОБА_2 (а.с.9-10, 85).

Крім того, позивачем у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання складено розрахунок 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 113,24 доларів США (а.с.5).

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

В свою чергу, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У постанові від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов.

Постановою від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми.

При цьому,факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи договори, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів роботи відповідні правові висновки.

У відповідності дост. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормою ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ч. 1ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в України грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зіст.192ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положення ст. 1049 ЦК України передбачають повернення позичальником грошових коштів у такій самій сумі або речей, визначених родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-134цс18.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц (14-446цс18).

Аналізуючи встановлені обставини, досліджені докази - зміст розписки про передачу грошей, враховуючи, що між позивачем і відповідачем 04.01.2021 року був укладений договір, наявність якого підтверджена борговою розпискою, відповідно до якої відповідач отримав від позивача в борг грошову суму в розмірі 4150,00 доларів США, зобов`язався її повернути, однак у передбачений договором строк зобов`язання за договором не виконав і суму боргу не повернув, під час розгляду справи відзив з відповідними запереченнями та докази на їх підтвердження не надав і не довів обставин, що свідчили б про повернення боргу позивачеві, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 04.01.2021 року саме у розмірі 4150доларів СШАта зогляду напорушення відповідачемгрошового зобов`язанняз поверненнягрошових коштівз відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних відповідно до ч.2ст.625ЦК України,що складає 113,24 доларів США, не суперечить чинному законодавству і відповідає умовам договору, укладеного між сторонами.

Окрім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 227,75 грн. (а.с. 8).

Керуючись ст.ст. 4,5,13,76-81,133,141,166,256,264,265,280-282 ЦПК України,ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 4150 (чотири тисячі сто п`ятдесят) доларів 00 центів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми у розмірі 113 (сто тринадцять) доларів США 24 центи.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 1 227 (одна тисяча двісті двадцять сім) гривень 75 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Юр`ївським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 21.01.2005 року, РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України документ № НОМЕР_1 , виданий органом 6320, дата видачі 21.03.2019 року, дійсний до 21.03.2029 року, унікальний номер запису у реєстрі 19730704-07918, адреса АДРЕСА_4 , однак зареєстрованим за вказаною адресою не значиться.

Повне рішення складено 15.11.2022 року.

Суддя Н.В.Баркова