Рішення

від 09.11.2022 по справі 946/10575/21

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 946/10575/21

Провадження № 2/946/1908/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Адамова А.С.,

при секретарі Тюміній О.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Кулава М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства "Ізмаїльська міська друкарня", Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

14.12.2021 ОСОБА_2 звернувся доІзмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті зпозовом,в якомупросить стягнутиз Комунальногопідприємства «Ізмаїльськаміська друкарня»на йогокористь середнійзаробіток завесь періодзатримки розрахункув розмірі122073гривень 10копійок,мотивуючи своївимоги тим,що уперіод з08липня 2013року по05квітня 2021року вінзнаходився утрудових відносинахз Комунального підприємства«Ізмаїльська міськадрукарня»,що підтверджуєтьсязаписами утрудовій книжці НОМЕР_1 .Під часйого знаходженняу трудовихправовідносинах звідповідачем,з бокуостаннього буланарахована,але невиплачена заробітнаплата урозмірі 28912гривень 23копійок,що підтверджуєтьсядовідкою №Б/н.Наказом №16квід 05квітня 2021року вінбув звільненийна підставіп.1ст.40КЗпП України-у зв`язкуз ліквідацією. Рішенням ЗасновникаКомунального підприємства«Ізмаїльська міськадрукарня» -Ізмаїльської міськоїради від29.01.2021р.№ 441-VIII«Про припиненняКомунального підприємства«Ізмаїльська міськадрукарня» шляхомліквідації вирішеноприпинити Комунальнепідприємство «Ізмаїльськаміська друкарня»шляхом йоголіквідації тапризначено ліквідаційнукомісію. В день його звільнення 05.04.2021р., відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Заробітна плата була виплачена 13 жовтня 2021 року. З моменту звільнення до моменту розрахунку заборгованості становить 190 днів. Відповідно до розрахунку, його середній заробіток за 190 днів становить 122073 гривень 10 копійок (28912,23 грн. / 45 днів = 642 грн. 49 коп. середній заробіток за 1 один день; 190 днів (до виплати заробітної плати) х 642 гривень 49 копійок (середній заробіток за 1 один день) = 122073 гривень 10 копійок (середній заробіток за весь час прострочки). У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при його звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту розрахунку заробітної плати пройшло 190 робочих дні, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 122073 (Сто двадцять дві тисячі сімдесят три ) гривень 10 копійок.

Представник відповідача Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у своєму відзиві зазначив, що 29.01.2021 рішенням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 441-VIII припинено Комунальне підприємство «Ізмаїльська міська друкарня» шляхом ліквідації. При цьому, під час проведення заходів з ліквідації вищезазначеного підприємства ліквідаційна комісія у зв`язку з нестачею грошових коштів зіткнулась з неможливістю провести виплати по заробітній платі в повному обсязі. У зв`язку з цим ліквідаційна комісія звернулась до Ізмаїльського міського голови Ізмаїльського району Одеської області про фінансову підтримку КП «Ізмаїльська міська друкарня». Відповідно до п.23 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження щодо розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету відноситься до виключних повноважень міської ради. На підставі зазначеного, 10.09.2021 Ізмаїльською міською радою Ізмаїльського району Одеської області було прийняте рішення № 1224-VI11 «Про внесення змін у рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 242-УІІІ від 24.12.2020 «Про бюджет Ізмаїльської міської територіальної громади па 2021 рік». Відповідно до Додатку 2 до зазначеного рішення в Розподілі видатків бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади на 2021 рік зазначена Фінансова підтримка КП «Ізмаїльська міська друкарня» у розмірі 538000 грн. 07.10.2021 відповідно виписки Державної казначейської служби України на рахунок КП «Ізмаїльська міська друкарня» через Управління економіки Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, яке є органом управління КП «Ізмаїльська міська друкарня», поступило фінансування у розмірі 442394,83 грн. 13.10.2021 після отримання зазначених коштів КП «Ізмаїльська міська друкарня» була виплачена заборгованість із заробітної плати працівникам, в тому числі і позивачу. Заборгованість КП «Ізмаїльська міська друкарня» перед ОСОБА_2 складала 28912,23грн. При цьому відповідно до позовних вимог ОСОБА_2 просить стягнути на підставі ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 122073,10 грн. Сума заборгованості із заробітної плати у розмірі 28912,23 грн. не є співмірною позовним вимогам у сумі 122073,10 грн., а також те, що у КП «Ізмаїльська міська друкарня» були відсутні кошти на оплату праці співробітників, у зв`язку з чим воно було змушено звернутись до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області фінансовою допомогою, і провело повний розрахунок після отримання зазначеної допомоги, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні. У зв`язку з чим, Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області просить повністю відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.

Згідно запереченняна відзиввідповідача Ізмаїльськоїміської радиІзмаїльського районуОдеської областівід 19.08.2022,позивач категоричноне погоджуєтьсяз доводамиІзмаїльської міськоїради Ізмаїльськогорайону Одеськоїобласті,які висловленіу відзивівід 15.07.2022за№ 10/24/624. Закон покладаєна підприємство,установу,організацію обов`язокпровести зізвільненим працівникомповний розрахунок,виплатити всісуми,що йомуналежать.У разіневиконання такогообов`язкунаступає передбаченастаттею 117КЗпП Українивідповідальність.Метою такогозаконодавчого регулюванняє захистмайнових правпрацівника узв`язкуз йогозвільненням зроботи,зокрема захистправа працівникана своєчаснеодержання заробітноїплати завиконану роботу,яка єосновним засобомдо існуванняпрацівника,необхідним длязабезпечення йогожиття. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Позивач у стосунках з роботодавцем вів себе добросовісно. Ніяким чином не сприяв процесу затягування виплат з боку роботодавця. Роботодавець зі свого ж боку явно ігнорував вимоги чинного законодавства щодо необхідності проведення виплати заробітної плати при звільненні. Як зазначено у відзиві відповідача, рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області щодо ліквідації Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня» було прийнято ще 29.01.2021. Службова ж записка щодо виділення фінансування комунальному підприємству «Ізмаїльська міська друкарня» з міського бюджету на погашення боргів, була подана на ім`я міського голови лише 31.08.2021, тобто через сім місяців після прийняття рішення про ліквідацію підприємства. Вищевказане свідчить про тривале небажання відповідачів вирішувати питання щодо виплати заробітної плати працівникам підприємства що ліквідується. Те що підприємство тривалий час знаходиться у складному фінансовому становищі знало і керівництво самого підприємства і керівництво міста. Саме збитковість підприємства стала однією з підстав припинення юридичної особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_2 , просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, визначених у позовній заяві.

Представник відповідачаІзмаїльської міськоїради Ізмаїльськогорайону Одеської у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав повністю, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначив, що не було коштів на балансі, у зв`язку з чим, вчинялися дії щодо отримання додаткових грошей через Ізмаїльську міську раду та внесення змін у бюджет 2021 року. Після отримання коштів, все було виплачеано. Ізмаїльська міська рада не відповідає за зобов`язаннями комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня». Це окрема юридична особа і за статутом не відповідають ці юридичні особи за зобов`язаннями один одного. Спочатку кошти були виплачені Управлінню економіки Ізмаїльської міської ради, який є органом управління Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня», а Управління потім вже перерахувало. Сума середнього заробітку за час затримки суттєво перевищує розмір заборгованості по заробітної платі. Не доведено позивачем, які трати понесені ним через затримку розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що з 08 липня 2013 року по 05 квітня 2021 року ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Ізмаїльська міська друкарня», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Рішенням Ізмаїльської міської ради від 29.01.2021р. за № 441-\ТІІ «Про припинення Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня» шляхом ліквідації» вирішено: припинити Комунальне підприємство «Ізмаїльська міська друкарня» (ЄДРПОУ 02467895; що знаходиться за адресою: 68600, Одеська область, місто Ізмаїл, вулиця Семінарська, будинок 38) шляхом його ліквідації та призначити ліквідаційну комісію у складі: голова якої - Лянгузов Сергій Олександрович.

Наказом Комунальногопідприємства «Ізмаїльськаміська друкарня» за №16к «Про припинення трудового договору» від 05 квітня 2021 року ОСОБА_2 звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України припинення роботи підприємства шляхом ліквідації.

Згідно довідки Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня» про заборгованість по заробітній платі без номеру та дати, підприємство мало заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 за період 01.02.2021-05.04.2021р.р. в сумі 28912,23 грн.

Згідно Статуту КП «Ізмаїльська міська друкарня» (додаток до рішення Ізмаїльської міської ради №1151-VІІ від 31.08.2016, а саме п. 10.5, при реорганізації і припиненні діяльності підприємства звільненим робітникам гарантується дотримання їхніх прав і інтересів у відповідності до трудового законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Положення цієї статті КЗпП України кореспондують частині першій статті 1 Закону про оплату праці.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

При цьому, слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Також, непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Так, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При цьому, як зазначається, у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, які є обов`язкові для застосування, Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд застосовує до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, позивач звернувся до суду з цим позовом у грудні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж шести місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 05 квітня 2021 року, а це не може вважатися надмірним затягуванням та навмисним збільшенням розміру заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_2 - 05.04.2021р., відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Заробітна плата була виплачена ОСОБА_2 13 жовтня 2021 року.

З моменту звільнення ОСОБА_2 до моменту розрахунку підприємства з ним заборгованість становить 190 днів.

Відповідно до розрахунку ОСОБА_2 , його середній заробіток за 190 днів становить 122073 гривень 10 копійок (28912,23 грн. / 45 днів = 642 грн. 49 коп. середній заробіток за 1 один день; 190 днів (до виплати заробітної плати) х 642 гривень 49 копійок (середній заробіток за 1 один день) = 122073 гривень 10 копійок (середній заробіток за весь час прострочки).

Проте, сума заборгованості по зарплаті (28 912,23 грн.) у 4 рази менше ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільнені 122073,10грн.

При цьому, судом враховується період затримки, а також поважність причин у зв`язку з якими виника затримка.

Так, 29.01.2021 рішенням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 441-VIII припинено Комунальне підприємство «Ізмаїльська міська друкарня» шляхом ліквідації.

У зв`язку з нестачею грошових коштів для проведення виплат по заробітній платі в повному обсязі, ліквідаційна комісія звернулась до Ізмаїльського міського голови Ізмаїльського району Одеської області про фінансову підтримку КП «Ізмаїльська міська друкарня».

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження щодо розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету відноситься до виключних повноважень міської ради.

10.09.2021 Ізмаїльською міською радою Ізмаїльського району Одеської області було прийняте рішення № 1224-VI11 «Про внесення змін у рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 242-УІІІ від 24.12.2020 «Про бюджет Ізмаїльської міської територіальної громади па 2021 рік». Відповідно до Додатку 2 до зазначеного рішення в Розподілі видатків бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади па 2021 рік зазначена Фінансова підтримка КП «Ізмаїльська міська друкарня» у розмірі 538000 грн.

07.10.2021 відповідно виписки Державної казначейської служби України на рахунок КП «Ізмаїльська міська друкарня» через Управління економіки Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, яке є органом управління КП «Ізмаїльська міська друкарня», поступило фінансування у розмірі 442 394,83 грн.

13.10.2021 після отримання зазначених коштів КП «Ізмаїльська міська друкарня» була виплачена заборгованість із заробітної плати працівникам, в тому числі і позивачу.

Тобто, вбачається наявність поважних причин несвоєчасної виплати заборгованості з боку відповідача, з огляду на відсутність коштів на рахунках КП «Ізмаїльська міська друкарня» та необхідність дотримання певної процедури щодо отримання додаткової фінансової допомоги. Дії щодо отримання вказаної фінансової допомоги вживалися відповідачем та не вбачається безпідставних зволікань.

При цьому, суд вважає, що позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення саме з Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня», який є належним відповідачем по справі та з вини якого утворилася затримка у виплаті заробітної плати.

При цьому, Ізмаїльська міськарада Ізмаїльськогорайону Одеськоїобласті неможе відповідатиза обов`язкамиКП "Ізмаїльськаміська друкарня",оскільки вказаніустанови являютьсярізними самостійнимиюридичними особами. Відповідно доСтатуту КП "Ізмаїльська міська друкарня" є комунальним унітарним прибутковим підприємством та відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України особи, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 96 ЦК України, часник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов`язаннями її учасників (засновників), що пов`язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Враховуючи,достовірність кожногодоказу окремо,з оглядуна очевиднунеспівмірність заявленихдо стягненнясум середньогозаробітку зівстановленим розміромзаборгованості,характером цієїзаборгованості,діями позивачата відповідачасуд вважаєсправедливим,пропорційним ітаким,що відповідатимеобставинам цієїсправи,які маютьюридичне значеннята наведенимвище критеріям,визначення розмірувідповідальності відповідача комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня» за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 57824,46 грн. (що дорівнює подвійному розміру заборгованості з заробітної плати, сплаченої із затримкою).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Семінарська, буд. 38; Код ЄДРПОУ 02467895), Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, буд. 62; Код ЄДРПОУ 26569223) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Ізмаїльська міська друкарня», Код ЄДРПОУ 02467895, на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період затримки розрахунку у загальному розмірі 57824 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривень 46 (сорок шість) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2022р.

Суддя: А.С.Адамов