Рішення

від 15.11.2022 по справі 160/11726/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року Справа № 160/11726/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: Апеляційного суду Дніпропетровської області (49000, м, Дніпро, вул. Харківська, 13, код ЄДРПОУ 02891291), відповідача -2: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 42270629), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 379881550) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (в редакції уточненої позовної заяви вх. №64994/22 від 07.10.2022) ОСОБА_1 до відповідача 1: Апеляційного суду Дніпропетровської області та до відповідача - 2: Державна судова адміністрація України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати позивачу - судді Апеляційного суду Дніпропетровської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 364 165,07 грн;

- зобов`язати Апеляційний суд Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Апеляційного суду Дніпропетровської області у виплаті позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 364 165,07 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Апеляційного суду Дніпропетровської області для виплати суддівської винагороди позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема тим, що позивачка працює на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, однак суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нараховано та виплачено не у розмірі встановленому Закону України Про судоустрій і статус суддів, що призвело до порушення права на належне матеріальне забезпечення.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/11726/22 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року по справі №160/11726/22 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки нової редакції позовної заяви, у примірниках відповідно до кількості учасників справи, з зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача, відповідно до вимог ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України; належним чином завірених додатків до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.

07 вересня 2022 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви до якої додано нову редакцію позовної заяви (у кількості примірників для суду та сторін по справі) та належним чином завірені додатки до позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

26 вересня 2022 року від представника Апеляційного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/ 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-1Х і втрачають чинність відповідно до резолютивної частини рішення з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, дія Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ втратила чинність 28.08.2020, зазначене Рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тому не можуть бути застосовані до періоду виникнення спірних правовідносин з 18 квітня по 28 серпня 2020 року. Отже, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не є підставою для перерахунку позивачу суддівської винагороди за період дії обмеження з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, так як зазначене Рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому позовні вимоги позивача в частині перерахунку суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року не підлягають задоволенню.

25 жовтня 2022 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

Інші часники справи правом надання відзиву та письмових пояснень по справі не скористались.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 листопада 2022 року.

За положеннями пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , Указом Президента України від 15 лютого 2007 року №113/2007 призначена в межах п`ятирічного строку на посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року №300-VІ обрана на посаду судді зазначеного суду безстроково.

Наказом Голови Апеляційного суду Дніпропетровської області №23 від 01 березня 2007 року позивача зараховано до складу апеляційного суду Дніпропетровської області.

За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Відповідно до довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року №04.2/1/22 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року:

всього нараховано: квітень 2020 року 168160,00 грн., травень 2020 року 168160,00 грн., червень 2020 року 273260,00 грн., липень 2020 року 260648,00 грн., серпень 2020 року 85656,50 грн: всього 955884,50 грн.;

виплачено: квітень 2020 року 122091,43 грн., травень 2020 року 47230,00 грн., червень 2020 року 243027,50 грн., липень 2020 року 139718,00 грн., серпень 2020 року 39652,50 грн., всього 591719,43 грн.;

не виплачено відповідно ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553: квітень 46068,57 грн., травень 2020 року 120930,00 грн.; червень 2020 року 30232,50 грн., липень 2020 року 120930,00 грн., серпень 2020 року 46004,00 грн., всього 364165,07 грн.

Отже, відповідно, з 18 квітня 2020 року і по 28 серпня 2020 року позивачка отримала суддівську винагороду у меншому розмірі і недовиплачена сума складає 364165,07 грн.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя статті 29 Закону № 553-IX).

Так, з 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Суд вказує також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який покликається відповідач у наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

У цьому зв`язку суд, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз необхідно підкреслити, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Суд вказує, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Зважаючи на вказане, суд зазначає, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) суперечить нормам прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Положення Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Вказане, передбачено п. 4.3. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, а саме зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, з системного аналізу вищевикладеного, можна зробити висновок, що обмеження виплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року на підставі статті 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) було неправомірним.

Суд зауважує, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, Апеляційний суд Дніпропетровської області з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак є протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати позивачу - судді Апеляційного суду Дніпропетровської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 364165,07 грн., а порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Апеляційного суду Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Щодо вимог про визнання протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Апеляційного суду Дніпропетровської області у виплаті позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 364 165,07 грн. та зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Апеляційного суду Дніпропетровської області для виплати суддівської винагороди позивачу судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, суд вказує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, зокрема щодо Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Так, згідно частини 6 Закону № 1402-VII, встановлено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Згідно ст. 2 Закону України №294-IX затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.

Згідно додатку №7 (розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя) до Закону №294-IX, як у редакції до змін, які були внесені Законом № 553-ІХ, так і у редакції після змін, які були внесені Законом № 553-ІХ, обсяг видатків на Апеляційний суд Дніпропетровської області не було зменшено після змін, внесених Законом № 553-ІХ, доказів не спростування зазначеного сторонами не надано.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що ДСА України не виділила Апеляційному суду Дніпропетровської області достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), внаслідок чого суд вказує, що позовні вимоги до ДСА України є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: Апеляційного суду Дніпропетровської області (49000, м, Дніпро, вул. Харківська, 13, код ЄДРПОУ 02891291), відповідача -2: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 42270629), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 379881550) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ в сумі 364 165,07 гривень.

Зобов`язати Апеляційний суд Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 цього Кодексу.

Суддя Н.В. Боженко