Рішення

від 15.11.2022 по справі 320/8478/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2022 року 320/8478/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 №0025603-5505-1015;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 19.08.2020 №25865/6/99-00-06-02-04-06.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач визначив до сплати суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, що суперечить положенням чинного податкового законодавства.

Так, позивач стверджує, що він є керівником СФГ "Роси", яке відноситься до сільськогосподарських товаровиробників, а нежитлова будівля, яка перебуває у його власності призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, внаслідок чого не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з підпунктом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просили суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014 було внесено зміни до ст. 266 Податкового кодексу України та запроваджено податок на нерухоме майно, які набули чинності з 01.01.2015.

У зв`язку з цим особи, які є власниками об`єктів нерухомого майна, з 01.01.2015 набули статусу платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачі зазначили про те, що нежитлове приміщення, яке перебуває у власності позивача, має всі ознаки, які встановлені ст.266 Податкового кодексу України для об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Стверджують, що документи, які підтверджують віднесення будівлі належної позивачу до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відсутні.

Також, відповідачі зазначають, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, та наполягає на пріоритетному застосуванні визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого сільськогосподарський товаровиробник - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

А тому, на думку відповідачів, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а спірне податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданим Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 14.06.1995.

ОСОБА_1 є засновником та керівником Селянського (фермерського) господарства "Роси" (код ЄДРПОУ 31320661), дані про основний вид економічної діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2008 серії НОМЕР_2 , витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008 №20398223 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.06.2020 №214240849 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на праві спільної часткової власності (1/6 частка) є власником нерухомого майна, а саме:

- нежитлової будівлі, літ "А", площею 851, 2 кв.м. (бокс "А"), яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

Нежитлова будівля літ. "А" площею 851,2 кв.м. (бокс "А"), що знаходиться по АДРЕСА_1 належала СТОВ "Олександрівка" та за своїм функціональним призначенням є будівлею сільськогосподарського призначення, що підтверджується свідоцтвом про право на нерухоме майно від 29.09.2008, видане на підставі рішення виконкому Олександрівської сільської ради №34 від 29.07.2008 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20398223 від 29.09.2008, технічним паспортом нежитлової будівлі, літ. "А" площею 851.2 кв.м. (бокс "А" що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що належність об`єкту нерухомості до будівель саме сільськогосподарського призначення підтверджується також витягом з протоколу №1 від 22.05.2008 загальних зборів власників майнових сертифікатів АТ "Жовтень" СТОВ "Олександрівка". Вказане нерухоме майно у вигляді частки у праві спільної часткової власності на нього було набуто позивачем в процесі приватизації та виділення в натурі майна, що належало СТОВ "Олександрівка".

Позивач наголошує на тому, що частку в нежитловому приміщенні він використовує в процесі сільськогосподарської діяльності для зберігання зерна, розміщення сільськогосподарської техніки по обробці і збиранню сільськогосподарської продукції.

Зокрема, позивач обробляє власну земельну ділянку площею 2.4632 га, яка розміщена на території Олександрівської сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

04.03.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0025603-5505-1015, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, код бюджетної класифікації 18010300" за період 2019 рік на суму 5920,10 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач оскаржив його до Державної податкової служби України, надавши документи, що підтверджують належність об`єкту нерухомості до будівель саме сільськогосподарського призначення та здійснення ним саме сільськогосподарської діяльності.

Рішенням ДПС України від 19.08.2020 №25865/6/99-00-06-02-04-06 про результати розгляду скарги, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 №0025603-5505-1015 залишено без змін.

Вважаючи оскаржувані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки нерухоме майно, що йому належить, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенції контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями статті 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до п.п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пунктом 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до п.п.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.п.266.3.3 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Пунктом 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з п.п.266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).

Приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення, зазначив про те, що нежитлове приміщення, яке належить йому на праві власності, є будівлею, спорудою сільськогосподарських товаровиробників, призначеним для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, з приводу чого суд зазначає таке.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування:

а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради;

д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину;

е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

За приписами пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До класу (код 1272) " Будівлі для культової та релігійної діяльності" належать, зокрема, церкви, каплиці, мечеті, синагоги.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.

Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не може бути підставою для звільнення від оподаткування.

Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.

Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є засновником та керівником Селянського (фермерського) господарства "Роси" (код ЄДРПОУ 31320661), дані про основний вид економічної діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2008 серії НОМЕР_2 , витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008 №20398223 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.06.2020 №214240849 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на праві спільної часткової власності (1/6 частка) є власником нерухомого майна, а саме:

- нежитлової будівлі, літ "А", площею 851, 2 кв.м. (бокс "А"), яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

Нежитлова будівля літ. "А" площею 851,2 кв.м. (бокс "А"), що знаходиться по АДРЕСА_1 належала СТОВ "Олександрівка" та за своїм функціональним призначенням є будівлею сільськогосподарського призначення, що підтверджується свідоцтвом про право на нерухоме майно від 29.09.2008, видане на підставі рішення виконкому Олександрівської сільської ради №34 від 29.07.2008 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20398223 від 29.09.2008, технічним паспортом нежитлової будівлі, літ. "А" площею 851.2 кв.м. (бокс "А" що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Окрім того, належність об`єкту нерухомості до будівель саме сільськогосподарського призначення підтверджується також витягом з протоколу №1 від 22.05.2008 загальних зборів власників майнових сертифікатів АТ "Жовтень" СТОВ "Олександрівка". Вказане нерухоме майно у вигляді частки у праві спільної часткової власності на нього було набуто позивачем в процесі приватизації та виділення в натурі майна, що належало СТОВ "Олександрівка".

При цьому, судом враховано, що частку в нежитловому приміщенні позивач використовує в процесі сільськогосподарської діяльності для зберігання зерна, розміщення сільськогосподарської техніки по обробці і збиранню сільськогосподарської продукції.

Зокрема, позивач обробляє власну земельну ділянку площею 2.4632 га, яка розміщена на території Олександрівської сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема про те, що позивач як засновник та керівник Селянського (фермерського) господарства "Роси" здійснює господарську діяльність, зокрема, за видом економічної діяльності (КВЕД): 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а 1/6 частина нежитлової будівлі, що належить позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 відносяться до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур тощо, то вказаний об`єкт нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Однак, суд звертає увагу, що наведене у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначення "сільськогосподарського товаровиробника" діє саме для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу, тобто, виключно для визначення групи суб`єкта господарювання при застосуванні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Натомість, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно - правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Отже, контролюючий орган неправильно тлумачить вказану норму та помилково вважає, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа.

При вирішенні спірного питання суд враховує, що відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

При цьому, спеціальним законом у сфері сільськогосподарської діяльності, а саме Законом України "Про сільськогосподарський перепис", закріплено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Також у Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", який є чинним, міститься наступне визначення, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 22.04.2021 у справі № 822/3289/17; від 10.04.2020 у справі №823/1751/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19 та від 17.02.2021 у справі №820/3707/17.

Суд зазначає, що факт зайняття позивачем сільськогосподарською діяльністю підтверджується матеріалами справи.

З викладеного слідує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і має право на пільги, передбачені абз. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Окрім того, Головним управлінням ДПС у Київській області при прийнятті вказаного податкового повідомлення-рішення не було враховано презумпцію правомірності рішень платника податку, закріплену п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, відповідно до якої в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

При цьому, виходячи із спірних правовідносинах, необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є необґрунтованими.

Отже, позовні вимоги в частині оскарження податкового повідомлення-рішення 04.03.2020 №0025603-5505-1015 є обґрунтованими, а адміністративний позов у вказаній частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 19.08.2020 №25865/6/99-00-06-02-04-06, суд зазначає наступне.

Так, вказане рішення прийнято контролюючим органом за наслідком розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення 04.03.2020 №0025603-5505-1015.

Водночас, прийняття саме податкового повідомлення-рішення 04.03.2020 №0025603-5505-1015 зумовило порушення прав позивача.

Отже, висновок суду про протиправність та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення 04.03.2020 №0025603-5505-1015 є достатнім способом захисту порушених прав позивача.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

З урахуванням висновку суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 840,80 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 №0025603-5505-1015.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.