Постанова
від 21.03.2023 по справі 320/8478/20
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8478/20 Головуючий у І інстанції - Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС в Київській області, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 № 0025603-5505-1015;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 19.08.2020 № 25865/6/99-00-06-02-04-06.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Позивач є керівником СФГ «Роси», яке відноситься до сільськогосподарських товаровиробників, а нежитлова будівля, яка перебуває у його власності призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, внаслідок чого не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з підпунктом «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 № 0025603-5505-1015.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у частині задоволених позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована також тим, що ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а спірне податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Головне управління ДПС у Київській області у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є засновником та керівником Селянського (фермерського) господарства «Роси» (код ЄДРПОУ 31320661), основним видом економічної діяльності за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2008 серії САВ № 009339 , Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008 № 20398223, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.06.2020 № 214240849 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (1/6 частка) є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, літ «А», площею 851,2 кв.м. (бокс «А»), яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

Нежитлова будівля літ. «А» площею 851,2 кв.м. (бокс «А»), що знаходиться по АДРЕСА_1 належала СТОВ «Олександрівка» та за своїм функціональним призначенням є будівлею сільськогосподарського призначення, що підтверджується Свідоцтвом про право на нерухоме майно від 29.09.2008, видане на підставі рішення Виконкому Олександрівської сільської ради № 34 від 29.07.2008, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20398223 від 29.09.2008, Технічним паспортом нежитлової будівлі літ. «А» площею 851.2 кв.м. (бокс «А») що знаходиться по АДРЕСА_1 .

04 березня 2020 року ГУ ДПС України в Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0025603-5505-1015, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік в розмірі 5 920,10 грн (а.с. 11).

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС України в Київській області, Позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України «Про результати розгляду скарги» від 19.08.2020 № 25865/6/99-00-06-02-04-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС України в Київській області від 04.03.2020 № 0025603-5505-1015, а скаргу Позивача - без задоволення. (а.с. 35-36).

Не погоджуючись із вищевказаними податковим повідомленням-рішенням, Рішенням ДПС України «Про результати розгляду скарги», Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач як засновник та керівник Селянського (фермерського) господарства «Роси» здійснює господарську діяльність, зокрема, за видом економічної діяльності (КВЕД): 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а 1/6 частина нежитлової будівлі, що належить Позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 відносяться до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур тощо, то вказаний об`єкт нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 19.08.2020 № 25865/6/99-00-06-02-04-06, суд першої інстанції зазначив наступне.

Так, вказане рішення прийнято контролюючим органом за наслідком розгляду скарги Позивача на податкове повідомлення-рішення 04.03.2020 № 0025603-5505-1015.

Проте, прийняття саме податкового повідомлення-рішення 04.03.2020 № 0025603-5505-1015 зумовило порушення прав Позивача.

Отже, висновок суду про протиправність та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення 04.03.2020 № 0025603-5505-1015 є достатнім способом захисту порушених прав Позивача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України).

Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп. 10.1 та 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.

За приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Підпунктом 12.3.2 пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:

12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;

12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

12.4.3. прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 ПК.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу наведених вище норм підпункту 266.2.2 «ж» пункту 266.2 статті 266 ПК України вбачається, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 160/9061/20, від 27 січня 2022 року у справі № 820/4188/17.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що об`єкт нерухомості - нежитлова будівля, літ «А», площею 851,2 кв.м. (бокс «А»), яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , яка належать Позивачу на праві власності та щодо якого Відповідачем прийнято рішення про донарахування податкових зобов`язань, є будівлею, призначеною для використання у сільськогосподарській діяльності, що підтверджується Свідоцтвом про право на нерухоме майно від 29.09.2008, виданим на підставі рішення Виконкому Олександрівської сільської ради № 34 від 29.07.2008, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20398223 від 29.09.2008, Технічним паспортом нежитлової будівлі, літ. «А» площею 851.2 кв.м. (бокс «А») що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Крім того, належність об`єкту нерухомості до будівель саме сільськогосподарського призначення підтверджується також Витягом з протоколу № 1 від 22.05.2008 загальних зборів власників майнових сертифікатів АТ «Жовтень» СТОВ «Олександрівка».

Так, пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Таким чином визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», проте в даній адміністративній справі предметом є сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт зайняття Позивачем сільськогосподарською діяльністю підтверджується матеріалами справи, він є сільськогосподарським товаровиробником.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Позивач як засновник та керівник Селянського (фермерського) господарства «Роси» здійснює господарську діяльність, зокрема, за видом економічної діяльності (КВЕД): 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а 1/6 частина нежитлової будівлі, що належить Позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 відносяться до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур, то вказаний об`єкт нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв`язку із чим Відповідачем неправомірно визначено суму податкових зобов`язань, з чим погоджується колегія суддів.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в зазначеній частині.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.03.2023
Оприлюднено23.03.2023
Номер документу109687637
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на майно, з них

Судовий реєстр по справі —320/8478/20

Постанова від 21.03.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мельничук Володимир Петрович

Ухвала від 30.01.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мельничук Володимир Петрович

Ухвала від 14.12.2022

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мельничук Володимир Петрович

Ухвала від 15.11.2022

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Балаклицький А. І.

Ухвала від 10.12.2020

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Балаклицький А. І.

Рішення від 15.11.2022

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Балаклицький А. І.

Ухвала від 20.10.2020

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Балаклицький А. І.

Ухвала від 25.09.2020

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Балаклицький А. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні