Рішення

від 08.11.2022 по справі 276/360/22

ВОЛОДАРСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 276/360/22

Провадження по справі №2/276/222/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року смт. Хорошів

Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

секретаря судового засідання Свиридок А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з даним позовом, вказуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме земельні ділянки площею 2,88 га та 2,82 га, що знаходяться на території Давидівської сільської ради Хорошівського району Житомирської області. 7 вересня 2016 року її мати ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно на час смерті заповідала позивачу. Вказала, що в травні 2018 року її мати зламала ліву рука та потребувала стороннього догляду, а 27.08.2018 подарувала позивачу будинок по АДРЕСА_1 . В грудні 2018 року позивач переїхала до вказаного будинку, оскільки внаслідок похилого віку та стану здоров`я мати потребувала стороннього догляду та з того часу і до дня смерті ОСОБА_6 вона постійно проживала у вказаному будинку разом з матір`ю. Позивач звернулася до Хорошівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Позивач вважає, що відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України вона прийняла спадщину після смерті матері, оскільки постійно з нею проживала, має право на спадкове майно у вигляді земельних ділянок, що належали її матері, а в зв`язку з наявністю спору з іншими спадкоємцями не може оформити свої спадкові права.

Позивач просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,88 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0157 та площею 2,82 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0156, що знаходяться на території Давидівської сільської ради Хорошівського району Житомирської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 .

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направили до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що позовні вимоги не визнають в повному обсязі та вважають їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті матері у встановлений законом строк, 04.09.2020 подавши відповідну заяву до нотаріальної контори. Вказують, що позивач зареєстрована та постійно проживала зі своєю сім`єю у АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою у паспорті, твердження позивача про факт постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_6 з грудня 2018 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації спростовується відомостями, зазначеними в довідці №508 від 23.10.2020, виданої виконавчим комітетом Хорошівської селищної ради Житомирської області на вимогу позивача та долученої до матеріалів спадкової справи №61/2020. На думку відповідачів довідка від 12.02.2021 №96, видана виконавчим комітетом Хорошівської селищної ради Житомирської області не є належним та допустимим доказом та не може бути використана як доказ того, що позивач постійно проживала разом із спадкодавцем. Щодо вимог про визнання права власності на земельні ділянки також заперечують, зазначаючи, що вони є відповідачами першої черги за законом з обов`язковою часткою у спадщині після смерті матері - ОСОБА_6 та мають право на вказане спадкове майно, натомість позивач спадщину не прийняла.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити. Позивач додатково зазначила, що 25.12.2018 її мати ОСОБА_6 внаслідок хвороби впала у свому будинку та не відчиняла двері, в зв`язку з чим сусіди зателефонували позивачу і з того часу позивач постійно проживала разом з мамою в АДРЕСА_1 , доглядала її, оскільки мати хворіла та не могла себе самостійно обходити, готувати їжу, прати білизну та проживала там без реєстрації до дня смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого організувала та здійснила її поховання. Позивач вказала, що в цей час перебувала на пенсії і не працювала, лише інколи на день з метою відвідування лікаря чи випрати речі їздила до м. Житомира, де продовжував працювати і проживати її чоловік, після чого поверталась до матері, в цей час її на день підміняв чоловік ОСОБА_8 . Вказала, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з грудня 2018 року рідко приїзжали до с. Давидівка, до матері не навідувалися та залишалися на ночівлю у сестри ОСОБА_9 .

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, зазначили, що селищною радою 23.10.2020 спадкоємцям померлої ОСОБА_6 видано довідку про те, що ніхто зі спадкодавцем не був прописаний та не проживав, позивачка постійно з матір`ю в АДРЕСА_1 не проживала, на вихідні постійно їздила до дому у м. Житомир, де і була зареєстрована. Відповідач ОСОБА_3 зазначив, що час від часу приїзжжав з м. Києва до с. Давидівка на декілька днів, але через конфлікт із позивачем в будинку матері не ночував, а залишався у меньшої сестри ОСОБА_9 , ввостаннє приходив до матері у липні 2019 року. Відповідач ОСОБА_4 також зазначила, що через неприязні відносини із позивачем ввостаннє була в будинку матері в АДРЕСА_1 у липні 2018 року.

Відповідач ОСОБА_5 , яка є спадкоємицею померлого ОСОБА_7 в судове засідання не прибула, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Вказані висновки щодо розмежування фактичного місця проживання та місця його реєстрації викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Давидівка Хорошівського району, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно копії заповіту від 07.09.2016 року ОСОБА_6 все належне їй майно заповідала ОСОБА_1 , яка є дочкою спадкодавця ОСОБА_6 .

Згідно копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ №739175 і серії ЯА №880138 ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,88 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0157 та площею 2,82 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0156, що знаходяться на території Давидівської сільської ради Хорошівського району Житомирської області.

Відповідно до копії паспорту позивача, ОСОБА_1 з 17 лютого 1989 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .

Проте, із довідок виконавчого комітету Хорошівської селищної ради №500 від 21.10.2020 (а.сп. 141) та №96 від 12.02.2021 року (а.сп. 25) слідує, що ОСОБА_1 проживала без реєстрації з грудня 2018 року по 04.04.2020 року разом з матір`ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала за нею догляд та спільно вели господарство, що підтверджено підписами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Відповідно до довідки КНП «Хорошівська лікарня» №01/927 від 14.07.2021, виданої позивачу, ОСОБА_6 , 1931 року дійсно знаходилась на лікуванні у лікаря травматолога з 14.05.2019 по 30.06.2019 року з діагнозом «Закритий перелом лівої променевої кістки з незначним зміщенням уламків», хвора потребувала стороннього догляду.

З довідки сімейного лікаря КНП «Хорошівська лікарня» ОСОБА_12 , виданої позивачу 09.09.2021, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно доглядала за тяжкохворою мамою ОСОБА_6 , 1931 року народження, с. Давидівка Хорошівського району з 25.12.2018 по дату смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як пояснили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які проживають по АДРЕСА_1 поряд з будинком померлої ОСОБА_6 , позивач дійсно постійно проживала та доглядала свою матір з грудня 2018 року до дня її смерті у квітні 2020 року. Свідки підтвердили пояснення позивачки про те, що 25.12.2018 її мати ОСОБА_6 внаслідок хвороби впала у свому будинку та не відчиняла двері, в зв`язку з чим вони зателефонували позивачу і з того часу позивач постійно проживала разом з мамою в АДРЕСА_1 , доглядала її, оскільки мати хворіла та не могла себе самостійно обходити, обробляти город, ходити до магазину, готувати їжу, прати білизну. Свідки часто заходили до ОСОБА_6 та там постійно була ОСОБА_14 , яка проживала з матір`ю, у будинку знаходилися речі позивача, вона й обробляла присадибну земельну ділянку. Позивач могла інколи поїхати до Житомира на день чи два і відразу поверталась до с. Давидівка і в цей час ОСОБА_14 підміняв її чоловік ОСОБА_8 . Інших дітей померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_15 з грудня 2018 року свідки у будинку ОСОБА_6 не бачили, а відповідача ОСОБА_3 - бачили всього декілька разів і то останній на ночівлю у будинку матері не залишався.

Допитаний свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що позивач та відповідачі є її двоюрідними братом і сестрами, оскільки її матір, що проживала у с. Давидівка була рідною сестрою померлої ОСОБА_6 . Як були живі мати свідка та ОСОБА_6 свідок приїзжаючи до с. Давидівка часто заходила провідати свою тітку. Після смерті матері у жовтні 2018 року свідок час від часу (десь раз на три місяці) приїзжала до с. Давидівка на могилу матері та обов`язково заходила до своєї тітки ОСОБА_6 . Кожного разу разом з ОСОБА_17 була її дочка ОСОБА_14 , яка доглядала матір та проживала з нею у цьому будинку, оскільки ОСОБА_17 хворіла та вже не могла себе обходити і навіть нормально ходити. Крім того, свідок постійно щотижня спілкувалась із позивачем по телефону та остання розповідала свідку. що вона перебуває у с. Давидівка у своєї матері.

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що працює старостою с. Давидівка та селищна рада за зверненням спадкоємців видає довідки про реєстрацію і проживання спадкодавців. Обставин видачі довідок після смерті ОСОБА_6 , які частково мають суперечності щодо проживання із спадкодавцем без реєстрації ОСОБА_1 на даний час вже не пам`ятає. Вказала, що ОСОБА_17 дійсно була зареєстрована у АДРЕСА_1 сама, проте вона з кінця 2018 року часом провідувала її та постійно в будинку бачила позивача або її чоловіка, ОСОБА_17 ще могла трохи ходити, присадибна ділянка оброблялася, але ОСОБА_6 свідок на городі не бачила.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона ходила до матері ОСОБА_17 та допомогала їй, постійно спілкувалася з мамою, позивачка не проживала постійно з матірю, так як їздила на вихідні до міста Житомира для закупок та по своїх справах, закривала матір у хаті. У подальшому свідок пояснила, що у червні 2019 року позивачка вигнала її з будинку матері, погрожуючи палкою та вона більше не приходила до матері, так як позивач її не пускала. На уточнюючі запитання представника позивача та суду свідок пояснила, що коли ввостаннє спілкувалася з матірю не пам`ятає, якими хворобали вона хворіла та коли померла також не пам`ятає.

З спадкової справи №61/2020 до майна померлої ОСОБА_6 вбачається, що вона, заведена у зв`язку з подачею заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від її дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які прийняли спадщину.

На момент звернення до суду з даним позовом та відкриття провадження ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00035582702 від 17.05.2022.

Згідно матеріалів спадкової справи №10/2022, заведеною приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Присяжнюк О.М., стосовно майна померлого ОСОБА_7 , із заявою про прийняття спадщини звернулась його дочка ОСОБА_5 .

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ст.1223 ЦК України, однак вона не прийняла спадщину за заповітом після смерті спадкодавця, у строк встановлений ст. 1270 ЦК України, тому позивачу ОСОБА_1 постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №76/02-31 від 04.02.2021 року державного нотаріуса Хорошівської державної нотаріальної контори було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановленого чинним законодавством України.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено показаннями свідків, довідкою виконавчого комітету Хорошівської селищної ради №96 від 12.02.2021, довідками КНП «Хорошівська лікарня» позивач постійно з грудня 2018 року та до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 проживала разом з матір`ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала за нею догляд. При чому з матеріалів справи вбачається, що таке проживання має ознаки постійного, оскільки позивач, хоча й мала зареєстроване місце проживання у м. Житомирі, проте протягом тривалого періоду (з кінця 2018 по квітень 2020 року) там не працювала, догляд за членами сім`ї не здійснювала, натомість абсолютну більшість часу проживала саме в с. Давидівка, доглядаючи свою матір, та вела там домашнє господарство, обробляла присадибну ділянку.

Посилання відповідачів на те, що факт постійного проживання позивача із спадкодавцем ОСОБА_6 з грудня 2018 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації спростовується відомостями, зазначеними в довідці №508 від 23.10.2020, виданої виконавчим комітетом Хорошівської селищної ради Житомирської області на вимогу позивача та долученої до матеріалів спадкової справи №61/2020 суд до уваги не бере, оскільки вони спростовуються сукупністю наведених вище доказів, при цьому довідка №508 від 23.10.2020, як вбачається з її змісту, отримувалась та подавалась нотаріусу саме відповідачем ОСОБА_4 , а не позивачем.

Інших достатніх та достовірних доказів про те, що позивач не проживала постійно разом із своєю матірю у АДРЕСА_1 відповідачі не надали.

Також, суд вважає не обгрунтованими доводи відповідачів про те, що довідка від 12.02.2021 №96, видана виконавчим комітетом Хорошівської селищної ради Житомирської області не є належним та допустимим доказом, оскільки остання у розумінні ч.2 ст. 76 ЦПК України є письмовим доказом, містить інформаціє щодо предмета доказування, зокрема місця постійного проживання позивача, видана уповноваженими посадовими особами органу місцевого самоврядування.

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_15 щодо непроживання позивача з матірю у с. Давидівка, оскільки між ними існють неприязні відносини, показання свідка не конкретні та суперечливі, зокрема свідок не пам`ятає ні час останнього спілкування з матір`ю ОСОБА_6 , ні її хвороби, ні навіть дати смерті, вказуючи, що постійно спілкувалася з матір`ю у подальшому зазначає, що з червня 2019 року не могла потрапити до будинку матері. При цьому показання свідка ОСОБА_15 спростовуються показаннями свідківОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які проживаючи поряд, жодного разу з грудня 2018 року не бачили ОСОБА_15 у будинку матері. Більше того, показання ОСОБА_15 про те, що вона не могла потрапити до будинку матері оскільки ОСОБА_14 не пускала її туди підтверджують ті обставини, що позивач дійсно постійно проживала разом з матір`ю, оскільки б в протилежному випадку свідок мала б змогу відвідувати свою матір ОСОБА_6 .

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини та дослідженні на їх підтвердження докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_14 , із спадкодавцем ОСОБА_17 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши та оцінивши докази щодо позовних вимог в частині визнання права власності на земельні ділянки в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в цій частині в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно положень ч.1, 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ч. 3 ст. 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Прийняття спадщини може бути здійснено двома способами: шляхом подачі заяви до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України) та шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику в справах про спадкування", зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Статтею 49 Закону України "Про нотаріат" передбачено випадки відмови нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування нерухомого майна, позивач не врахувала, що указана функція перебуває в компетенції нотаріальних органів, а суд, в силу своїх повноважень може розглядати такий спір у разі відмови нотаріальних органів щодо видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності на майно в порядку спадкування.

Тобто, зверненню позивача до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу позивачеві нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно - земельні ділянки, чого фактично не відбулося.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Позивачем не надано доказів відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину на нерухоме майно - земельні ділянки.

При цьому, постанова державного нотаріуса Хорошівської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.02.2021 року №76/02-31 стосується виключно пропущення ОСОБА_1 строків для прийняття спадщини у порядку ч.1 ст.1269 ЦК України та не містить відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, у тому числі з урахуванням встановленого судом факту постійного проживання позивача із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Окрім того, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, наявність заповіту, його дійсність, наявність осіб, які згідно із законом мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Таким чином, попри наявність заповіту ОСОБА_6 на ім`я позивача нотаріус має перевірити його дійсність, а відповідно і застосування положень ЦК України про спадкування на підставі заповіту.

Крім того, як вбачається з матеріалів спадкової справи, на час відкриття спадщини спадкоємці ОСОБА_4 , ОСОБА_3 були пенсіонерами, а спадкоємець ОСОБА_7 - особою з інвалідністю та відповідно до ст. 1241 ЦК України вони мають право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_6 , в зв`язку з чим визнання права власності на земельні ділянки за позивачем буде порушенням прав інших спадкоємців.

Позивач не врахувала вказані вище законодавчі норми та звернулась до суду одразу за визнанням права власності на спадкове майно, при цьому не вирішивши питання щодо прийняття спадщини у позасудовому порядку.

Аналіз наведених норм права та встановлених при судовому розгляді обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що заявлені позовні вимоги про визнання права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,88 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0157 та площею 2,82 га з кадастровим номером 1821181200:02:002:0156, що знаходяться на території Давидівської сільської ради Хорошівського району Житомирської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 за позивачем є передчасними та не обгрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відтак, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 315 ЦПК України, ст. ст. 29, 1223, 1268, 1270 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_14 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_17 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_14 відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_14 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач 1: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач 2: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач 3: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складено 15.11.2022.

Головуючий суддя: Д.О. Бобер