Рішення

від 15.11.2022 по справі 539/772/22

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/772/22

Провадження № 2/539/607/2022

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2022 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі головуючого судді Даценка В.М.,

при секретарі Шрейтер С.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Лубни впорядку спрощеногопозовного провадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 доДержавного підприємства«Укртранснафтопродукт»в особі генерального директора Надєєва Сергія Івановича про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Укртранснафтопродукт» в особі генерального директора Надєєва Сергія Івановича про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 20.05.2014 року між нею та відповідачем в особі генерального директора Гаврилова Володимира Миколайовича був укладений Договір купівлі - продажу нерухомого майна.

Згідно даного Договору сторони домовилися про те, що Продавець передає нерухоме майно у власність другій стороні Покупцеві, а Покупець приймає нерухоме майно і сплачує за нього Продавцю грошову суму в розмірі 40 000 гривень.

Позивач виконала свої зобов`язання, вказані в Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 20.05.2014 року, повністю розрахувалася з відповідачем відповідно до п. 2.1. вказаного Договору та прийняла 20.05.2014 року по Акту приймання-передачі нерухомого майна придбане нерухоме майно, а саме: Автозаправну станцію „Засулля, яка включає: споруди автозаправних станцій, одноповерховий будинок оператора загальною площею 44,5 кв. м, замощення асфальтобетонне, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Засулля. Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 0.71 га, кадастровий номер 5322886600:03:002:0088, цільове призначення: 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

На виконання домовленостей фактично укладеного договору купівлі-продажу після повного розрахунку Продавець взяв на себе зобов`язання вчинити всі необхідні дії та оформити належним чином документи, що вимагаються чинним законодавством для нотаріального посвідчення цього Договору та подальшої реєстрації права власності на Покупця, тобто на ім`я громадянки ОСОБА_1 .

Але, відповідач до цього часу зволікає і ухиляється від виконання Договору та не оформляє право власності на придбане нерухоме майно на позивача, як це передбачено законодавством України.

Позивач постійно, відкрито і добросовісно володіє нерухомим майном з моменту передачі відповідачем, утримує та обслуговує автозаправну станцію, дотримуючись вимог щодо приписів законодавства про зобов`язання власності в частині тягаря утримання майна, не порушення прав інших осіб та держави.

Позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою виконати взяті на себе зобов`язання, що зазначені в Договору. У відповідь на вимогу відповідач лише обіцяв найближчим часом виконати взяті на себе зобов`язання, але жодного кроку для усунення порушення умов Договору так і не зроблено.

Позивач використав всі можливі заходи для досудового врегулювання спору, однак спір так і не було вирішено, що в свою чергу змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Прохає суд:

-визнати укладений Договір купівлі - продажу від 20.05.2014 р. між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Укртранснафтопродукт» в особі генерального директора Гаврилова Володимира Миколайовича (продавець за договором) про продаж нерухомого майна, а саме: Автозаправну станцію „Засулля, яка включає: споруди автозаправних станцій, одноповерховий будинок оператора загальною площею 44,5 кв. м. (замощення асфальтобетонне), що розташована на земельній ділянці загальною площею 0.71 га (кадастровий номер 5322886600:03:002:0088) за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Засулля, дійсним.

-визнати за ОСОБА_1 право власності на Автозаправну станцію „Засулля, яка включає: споруди автозаправних станцій, одноповерховий будинок оператора загальною площею 44,5 кв. м. (замощення асфальтобетонне), що розташована на земельній ділянці загальною площею 0.71 га (кадастровий номер 5322886600:03:002:0088) за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Засулля.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надіслала в суд заяву, в якій позов підтримала, просить його задовільнити, справу розглянути у її відсутність.

Відповідач в судові засідання не з`являється, про причини неявки суд не повідомляє. Про час, дату і місце розгляду справи був своєчасно і належним чином повідомлений. Заяв про розгляд справи у його відсутність не надіслав.

На підставі статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд не має відомостей про причини неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних та доказів.

Відповідно до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлень про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, судом, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши обставини справи дослідивши докази в порядку заочного провадження суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Судом встановлено, що 20.05.2014 року між позивачкою та відповідачем в особі генерального директора ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі - продажу нерухомого майна, а саме автозаправної станції «Засулля». Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 0.71 га, кадастровий номер 5322886600:03:002:0088, цільове призначення: 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Згідно даного Договору сторони домовилися про те, що Продавець передає нерухоме майно у власність другій стороні Покупцеві, а Покупець приймає нерухоме майно і сплачує за нього Продавцю грошову суму в розмірі 40 000 гривень

Позивач виконала свої зобов`язання, вказані в Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 20.05.2014 року, повністю розрахувалася з відповідачем відповідно до п. 2.1. вказаного Договору та прийняла 20.05.2014 року по Акту приймання-передачі нерухомого майна придбане нерухоме майно, а саме: Автозаправну станцію „Засулля, яка включає: споруди автозаправних станцій, одноповерховий будинок оператора загальною площею 44,5 кв. м, замощення асфальтобетонне, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Засулля.

Однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частина 3 ст. 640 ЦК України визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач уклали договір купівлі продажу нерухомого майна, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2, ст. 220 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин».

Існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦП України.

Таким чином позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Оскільки передача грошових коштів відповідачу не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану нерухомість.

Крім цього, позивачкою не надано жодного правовстановлюючого документа на право власності зазначеного вище нерухомого майна лише договір купівлі-продажу нерухомого майна, акт прийому-передачі та інформація про земельну ділянку.

Крім цього, в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку на якій знаходиться дане нерухоме майно.

З вищевикладеного в сукупності вбачається, що вимоги позивачки про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності є необґрунтованими, не доведеними, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-15, 76, 82, 206, 211, 247,258, 259, 263, 265, 268,273, 280 ЦПК України, 203, 639, 640, 657 ЦК України, суд ,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» в особі генерального директора Надєєва Сергія Івановича (адреса: м. Таврійськ, Херсонської області, вул. Вокзальна, 82/134) про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно- відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів апеляційної скарги з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Суддя Лубенського міськрайонного суду В.М. Даценко