Рішення

від 22.08.2022 по справі 761/3908/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3908/22

Провадження № 2/761/7740/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Любченко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи (в частині), відновлення доступу до роботи та зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (далі по тексту - відповідач, Інститут), відповідно до якого (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просила визнати незаконним і скасувати наказ № 218-к від 08.11.2021, виданий Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України в частині відсторонення ОСОБА_1 та зобов`язати Інститут відновити позивачу допуск до роботи та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного незаконного відсторонення від роботи у сумі 63 542, 00 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 3000, 00 грн. та стягнути витрати по оплаті судового збору на користь держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах. 08.11.2021 Інститутом було видано наказ № 218-к, яким, зокрема, відповідач відсторонив позивача від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з тим, що позивач не отримав вакцинацію від COVID-19. Із вказаним наказом позивач не погоджується та вважає його незаконним, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позивач вказує, що згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю такого щеплення є втручанням у основоположне право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження. Крім того, таке втручання довозлено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанова КМУ і наказ МОЗ і якими власне і було передбачено можливість відсторонення від роботи працівників та державних службовців за відмову останніх від вищезазначеного щеплення. Відтак, прийнятий відповідачем наказ від 08.11.2021 є незаконним. Водночас його чинність створює по відношенню до позивача протиправні наслідки у вигляді вимушеного прогулу та відсутності нарахування заробітної плати за вказаний період.

З огляду на зазначене, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Представник відповідача у своєму відзиві, посилаючись на положення ст. 44-3 КУпАП, а також на постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зазначив, що відсторонив позивача як таку, що відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, довідку про протипоказання про щеплення позивача не надала. При цьому, право на працю позивача, на думку відповідача, не було порушено, трудовий договір з нею не припинявся, робоче місце було збережено за позивачем. Крім того, позивача було поновлено на роботі з 01.03.2022. Крім того, вказав також, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати свою роботу, то такому працівникові заробітна плата не виплачується. При цьому, чинним законодавством України не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватись від коронавірусної хвороби. Також відповідач вказує, що вимога про надання сертифікати про вакцинацію або медичного висновку про абсолютне протипоказання не вважається втручанням у приватне життя і така вимога на суперечить Конституції України. З огляду на зазначене, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

07.02.2022 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва по справі відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20.07.2022 від представника відповідача надійшов відзив.

11.08.2022 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

11.08.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Позивач у судове засідання не з`явилась, судом вживались заходи щодо належного повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідач у судове засідання не з`явився, судом вживались заходи щодо належного повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судового засідання.

Так, відповідно до ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

З огляду на зазначене, враховуючи наявність в матеріалах справи письмових пояснень сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні сторонами докази, встановив наступні обставини.

У судовому засіданні встановлено і вказана обставина не заперечується сторонами позивач перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах та перебуває на посаді старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів.

Відповідно до Розпорядження № 1 від 19.10.2021 Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, працівників Інституту, у тому числі і позивача, було попереджено про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, до 07.11.2021.

Відповідно до наказу № 218-к від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», виданого Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, з 08.11.2021 було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати ряд працівників Інституту, у тому числі і ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів.

Підстава прийняття зазначеного наказу: розпорядження про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 19.10.2021.

Відповідно до наказу № 55-к від 01.03.2022 «Про допуск до роботи та припинення відсторонення», виданого Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, припинено відсторонення ряду працівників, у тому числі і позивача - з 01.03.2022, у зв`язку з прийняттям МОЗ наказу № 380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153», до завершення дії воєнного стану в Україні.

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 КЗпП України або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно частин третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналогічні норми містяться в пункті 3 розділу І та пункту 4 розділу IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України №595 від 16 вересня 2011 року.

Тобто, Закон чітко визначив, що за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов`язкове щеплення належать санітарному лікарю, а відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» МОЗ України має право лише на встановлення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, а не встановлення обов`язкових щеплень як таких.

Відповідно до пункту 1 розділу І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України №595 від 16 вересня 2011 року, Календар профілактичних щеплень в Україні - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України відповідно за частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» може встановити перелік професій чи виробництв, про що зазначено вище.

В свою чергу, розділом 4 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, визначено перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, до якого входять щеплення від таких захворювань: дифтерії, правця, гепатиту А, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, менінгококової інфекції, гепатиту В, сибірської виразки, вітряної віспи, кашлюку.

Отже на час відсторонення позивача від роботи, Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов`язкові щеплення, серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачав щеплення від коронавірусної хвороби.

Також, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, було затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (пункт 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року №14-рп/2004). Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині шостій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551).

Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу-підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку.

Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом керівника ЗОЗ з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які беруть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються зі структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних (міських) державних адміністрацій у травні та листопаді кожного року.

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим.

При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № 003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.

Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.

У відповідних формах медичної облікової документації (№ 097/о, № 112/о, № 025-1/о, № 025/о, № 003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 2006 року № 898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за № 73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26 вересня 2016 року № 996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.

Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.

Пунктом 19 Положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

З указаного слідує, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що починаючи з дня повідомлення позивача про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, медичного огляду і остання у встановленому законом порядку відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

У оскаржуваному наказі про відсторонення від роботи відсутні відомості про те, що позивач відмовилася або ухилилися від проходження обов`язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення, складеному згідно з нормами чинного законодавства.

Зі змісту наказу про відсторонення слідує, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на час відсутності щеплення проти COVID-19, хоча, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, лише на період дії карантину.

Крім того, оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи не містить відомостей про медичний огляд позивача та відібране у неї лікарем відповідне письмове підтвердження. Встановлено, що медичне обстеження працівника та належно оформленої відмови позивача від щеплення, роботодавцем не враховано, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-III.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 ЦК України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19 листопада 1992 року (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу, лише на підставі повідомлень про обов`язкове профілактичне щеплення і відмови позивача робити щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», тому, є незаконними.

Суд, при вирішенні даного спору враховує практику ЄСПЛ. У рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vavfiika and Others vs the Czech Republic [GC], заява 3 47621/13 і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другої цієї статті тобто встановити: чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; чи має воно на меті законні цілі; чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubskd and Krejzovd vs the Czech Republic заяви № 28859/11 і 28473/12)).

Крім того, у національному законодавстві не достатньо чітко та не послідовно сформовані правові норми з приводу обов`язку вакцинації від COVID-19, оскільки існує перелік професій котрі підлягають обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, але накази про початок обов`язкової вакцинації та наказ про внесення змін до календаря щеплень в частині включення до числа обов`язкових щеплень гострої респіраторної хвороби COVID-19, фактично відсутні.

Так завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи все вище наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування наказу № 218-к від 08.11.2021, виданого Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України в частині відсторонення ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги в частині відновлення позивачу допуску до роботи задоволенню не підлягають, оскільки як було встановлено у судовому засіданні, Інститутом було допущено до роботи позивача з 01.03.2022.

Крім того, рішення суду про визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи саме по собі є підставою для його виконання відповідачем шляхом допущення позивача до роботи.

Стосовно вимог позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення від роботи) починаючи з 08.11.2021 по 28.02.2022 у сумі 63 542, 00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку у розмірі 63 542, 00 грн. виходячи із розміру заробітної плати, яка б підлягала до виплати позивачу, якщо б її не було відсторонено від роботи.

Разом з тим, згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

За змістом частини другої статі 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду (п/п. 3 п. 1 розділ 1).

Відтак, суд критично оцінює наданий позивачем розрахунок та не бере його до уваги, оскільки позивачем розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу всупереч положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Так, згідно п. 2 розділу 2 зазначеного Порядку, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для здійснення розрахунку мають застосовуватись виплати за вересень та жовтень 2021 року, ураховуючи що перша подія відсторонення позивача відбулась у листопаді 2021 року.

За змістом п. 5 розділу 4 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата позивача за вересень 2021 року склала 16 385, 51 грн., за жовтень 2021 року - 16 874, 29 грн.

16 385, 51 грн. (вересень 2021 року) + 16 874, 29 грн. (жовтень 2021 року) = 33 259, 80 грн.: 42 (кількість робочих днів у вересні та жовтні 2021 року) = 791, 90 грн. (середньоденна заробітна плата).

Позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021. Відтак кількість робочих днів у листопаді 2021 року - 17 днів, у грудні 2021 року - 22 дні, у січні 2022 року - 19 днів, у лютому 2022 року - 20 днів, а всього 78 робочих днів.

Відтак розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу виглядає наступним чином:

791, 90 грн. (середньоденна заробітна плата) х 78 (кількість робочих днів з 08.11.2021 по 28.02.2022) = 61 768, 20 грн.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача за період з 08.11.2021 по 28.02.2022 підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 768, 20 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права і висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо відшкодування судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено одну вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 63 524, 00 грн.) та одну вимогу немайнового характеру (визнання незаконним, скасування наказу, відновлення допуску до роботи), а відтак за вказані вимоги мав би бути сплачений судовий збір у розмірі 992, 40 грн.(за вимогу майнового характеру) та 992, 40 грн. (за вимогу немайнового характеру).

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а також враховуючи те, що позовні вимоги було задоволено судом частково, суд присуджує до стягнення з відповідача судових збір в дохід держави у розмірі 962, 63 грн. за вимогу майнового характеру та 962, 63 грн. - за вимогу майнового характеру, а всього 1925, 26 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи відносяться 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Крім того, згідно положень ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що остання понесла витрати на правничу допомогу адвоката, а тому вимоги в частині стягнення 3000, 00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268, 274-279, 353-355ЦПК України, ст. 43 Конституції України, Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про інформацію», ст. 46, 235 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи (в частині), відновлення доступу до роботи та зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення) - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 218-к від 08.11.2021, виданий Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України /дані: код ЄДРПОУ 05417087, адреса: 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154/ на користь ОСОБА_1 /дані: РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 / середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 28.02.2022 у розмірі 61 768, 20 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині стягненні суми середнього заробітку за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України /дані: код ЄДРПОУ 05417087, адреса: 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154/ на користь державний судовий збір у розмірі 1925, 26 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: