Постанова

від 11.10.2023 по справі 761/3908/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/3908/22 Головуючий у І інстанції Мальцев Д.О.

Провадження №22-ц/824/3525/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2023 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Інституту мікробіології і вірусології ім.Д.К. Заболотного Національної академії наук України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи (в частині), відновлення доступу до роботи та зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення),

УСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (відповідач, Інститут), відповідно до якого, з урахуванням поданої пізніше заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати незаконним і скасувати наказ № 218-к від 08.11.2021, виданий Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 та зобов`язати Інститут відновити позивачу допуск до роботи, стягнувши з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного незаконного відсторонення від роботи у сумі 63 542, 00 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 3000, 00 грн. та стягнути витрати по оплаті судового збору на користь держави.

В обґрунтування позову зазначила, що перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах.

08.11.2021 Інститутом було видано наказ № 218-к, яким, зокрема, відсторонено позивачку від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з тим, що вона не отримала вакцинацію від COVID-19.

Із вказаним наказом позивачка не погоджується та вважає його незаконним.

Вказувала, що згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю такого щеплення є втручанням у основоположне право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження. Крім того, таке втручання довозлено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанова КМУ і наказ МОЗ і якими власне і було передбачено можливість відсторонення від роботи працівників та державних службовців за відмову останніх від вищезазначеного щеплення. Відтак, прийнятий відповідачем наказ від 08.11.2021 є незаконним. Водночас його чинність створює по відношенню до позивача протиправні наслідки у вигляді вимушеного прогулу та відсутності нарахування заробітної плати за вказаний період.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 218-к від 08.11.2021, виданий Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Стягнуто з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 28.02.2022 у розмірі 61 768, 20 грн. Допущенонегайне виконання рішення суду у частині стягненні суми середнього заробітку за один місяць. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України на користь державний судовий збір у розмірі 1925, 26 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності, і перебуває у віданні Національної Академії наук України.

Отже, на підставі ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороби», Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та впровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19» в редакції від 26.10.2021року, наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», працівники мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на період дії карантину, як працівники, що належать до сфери закладів освіти.

Апелянт звертає увагу, що наказом Інституту №55-к від 01.03.2022 року позивачку було допущено до роботи, а тому трудові відносини з ним не припинені.

Обмеження позивача у праві на роботу апелянт вважає правомірним та таким, що відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки суспільства. Відсторонення позивача від роботи було застосоване у виняткових випадках та мало на меті відвернення негативних наслідків на період відсторонення від роботи позивача, а тому й відсутні достатні підстави для наказу про відсторонення неправомірним.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача, Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, адвокат Щербакова С.М підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді Таргоній Д.О., пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах та перебуває на посаді старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів.

Відповідно до Розпорядження № 1 від 19.10.2021 Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, працівників Інституту, у тому числі і позивача, було попереджено про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, до 07.11.2021.

Відповідно до наказу № 218-к від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи»,виданого Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, з 08.11.2021 було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати ряд працівників Інституту, у тому числі і ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів.

Підстава прийняття зазначеного наказу: розпорядження про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 19.10.2021.

Встановлено також, що відповідно до наказу № 55-к від 01.03.2022 «Про допуск до роботи та припинення відсторонення», виданого Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України, припинено відсторонення ряду працівників, у тому числі і позивача - з 01.03.2022, у зв`язку з прийняттям МОЗ наказу № 380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153», до завершення дії воєнного стану в Україні.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу, лише на підставі повідомлень про обов`язкове профілактичне щеплення і відмови позивача робити щепленняє незаконним.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується з огляду на наступне.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Закон України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності, перебуває у віданні Національної академії наук України.

Отже, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, працівники Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України підлягають обов`язковим профілактичних щеплень проти COVID-19 на період карантину, як працівники, що належать до сфери закладів освіти та наукових установ.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, Президія Національної академії наук України прийняла розпорядження № 515 від 13 жовтня 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом.

Відповідно до розпорядження Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України № 1 від 19.10.2021 року, усіх працівників Інституту зобов`язано ознайомитися під розпис про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та попереджено, що починаючи з 08.11.2021 року у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення працівники будуть відсторонені від роботи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була ознайомлена із вказаним розпорядженням, що підтверджується її підписом про ознайомлення (а.с. 55)

Встановлено також, що позивач, будучи ознайомленою про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 від проведення такого щеплення відмовилась, доказів наявності абсолютних протипоказань для щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим наказом Інституту від 08.11.2021 року №216-к була відсторонена від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався. Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У даній справі судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на посаді старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів. Основними її посадовими обов`язками є, зокрема, проведення наукових досліджень і розробок у рамках складних і відповідальних робіт стосовно бактеріофагів.

В своїх поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, представник відповідача, зокрема зазначав, що напрямками такої наукової роботи позивача є дослідження бактеріофагів як автономних генетичних елементів, переносу генів, опосередкованого фагами; переносу генів патогенності; фагової і плазмідної геноміки; лізогенії ентеробактерій; дефектної лізогенії бактерій Pectobacterium carotovoru тощо. Проведення таких досліджень можливо лише в умовах вірусологічної лабораторії, облаштованої спеціальним обладнанням, в якій створені умови для захисту працівників і навколишнього середовища від бактеріофагів та умовно-патогенних мікроорганізмів, тому що при роботі з ними є в наявності небезпечні і шкідливі фактори. ОСОБА_1 за період від 08.11.2021 року до 01.03.2022 року повинна була працювати безпосередньо в Інституті для виконання наукових тематик відділу молекулярної генетики бактеріофагів з дотриманням зазначених правил.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала тих обставин, що її робочим місцем є вірусологічна лабораторія Інституту, в якій разом із нею працюють інші працівники Інституту.

Враховуючи характер виконуваних обов`язків старшого наукового співробітника відділу молекулярної генетики бактеріофагів, які пов`язані з роботою в умовах вірусологічної лабораторії, а також об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками Інституту, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, однак ухилилася від проходження вакцинації, відповідних документів щодо абсолютних протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив його від роботи з 08 листопада 2021 року на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що на час винесення Інститутом розпорядження про необхідність обов`язкового щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 вона вже рік, як перехворіла в гострій формі на COVID-19, мала високі показники антитіл і тому вважала щеплення необов`язковим.

Однак, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції враховує, що доказів на підтвердження зазначених обставин, в порушення вимог статті 81 ЦПК України, позивач не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Таким чином, уданій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

З урахуванням загрози, яку потенційно може нести невакцинований працівник, таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Відповідно дост. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Статтею 376 ЦПК Українивстановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову повністю, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2887,89 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук Українизадовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи (в частині), відновлення доступу до роботи та зобов`язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (незаконного відсторонення) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, код ЄДРПОУ 05417087) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2887 (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) гривень 89 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений16 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.