Постанова

від 15.11.2022 по справі 287/264/18-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №287/264/18-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 54 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №287/264/18 за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кононихіної Н.Ю. в м. Олевськ,

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточненої позовної заяви просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору №60-к від 05 липня 2018 року про її звільнення з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСМ с. Жубровичі та поновити на зазначеній посаді;

- стягнути з КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради на свою користь заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2018 по 15.09.2022 у розмірі 362 153,00 грн.;

- рішення в частині поновлення на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСМ с. Жубровичі КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради визначити до негайного виконання.

В обґрунтування позову зазначає, що вона працювала медичною сестрою загальної практики сімейної медицини АЗПСМ с. Жубровичі в комунальному закладі «Олевський центр первинної медичної допомоги» з 01.06.1998. Вказує, що наказом №60-к від 05.07.2018 її звільнено з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСМ с. Жубровичі у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці. Вважає, що дане звільнення є незаконним, оскільки її персонально не повідомлено про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників та не проведено засідання профспілкового комітету відповідача, яке мало проводитися в її присутності, для надання згоди на її звільнення. Зазначає, що кількість робочих днів вимушеного прогулу з 10.07.2018 по 15.09.2022 (4 роки 3 місяці 5 днів) складає 1025 робочих днів. Вказує, що відповідно до довідки КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради розмір виплаченої заробітної плати у травні 2018 року становить 5451,90 грн., у червні 2018 року 8680,95 грн. Відтак, вважає, що середньоденна заробітна плата складає 14132,85 грн / 40 робочих днів = 353,32 грн. Таким чином, заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 362153,00 грн. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників та не законно звільнено із займаної посади. Зазначає, що матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 персонально письмово була попереджена за два місяці про наступне звільнення з посади саме медичної сестри, яку вона на той час обіймала. Стверджує, що наказ №32-к-а від 20.04.2018 містить загальну інформацію щодо можливого скорочення штату та звільнення працівників. Вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням його процедури та вимог чинного законодавства, а розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця за такою підставою як п.1 ст.40 КЗпП України вимагає дотримання встановленого порядку, правова природа якого свідчить про гарантії охорони та захисту трудових прав працівника.

Стверджує, що матеріали справи не містять доказу того, що ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду медичної сестри в с. Журжевичі до 06.07.2018. Вказує, що матеріали справи містять лише письмове пояснення ОСОБА_1 від 06.07.2018, а також запропоновані вакантні посади датовані 03.08.2018 після звільнення ОСОБА_1 . Крім того, зазначає, що рішення про звільнення ОСОБА_1 датовано 05.07.2018, пояснення про відмову від вакантної посади в с. Журжевичі було написано 06.07.2018, тобто після звільнення працівника, окрім того, наступні вакантні посади були запропоновані взагалі 03.08.2018 майже через місяць. Вказує, що ОСОБА_1 була змушена відмовитися від запропонованої посади, оскільки населені пункти де запропоновано роботу знаходяться по відстані далеко від місця проживання позивача, що ускладнювало б переміщення до місця роботи і оплата праці зменшена з 1 ставки до 0,5 ставки.

Зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про присутність ОСОБА_1 під час проведення засідання профспілки, де було прийнято рішення про скорочення штатної чисельності медичних працівників Олевського центру ПМСД. Вказує, що прізвище « ОСОБА_3 » згадується лише в частині витягу з протоколу де зазначено про необхідність запропонувати роботу в АЗПСМ Журжевичі, однак це не свідчить про її присутність під час розгляду подання профспілкою. Зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено 05.07.2018 згідно наказу №60-к (під час розгляду подання позивачка була відсутня), а трудовий договір було розірвано 09.07.2018 через 4 дні після звільнення, що суперечить норма КЗпП України.

Стверджує, що вимушений прогул позивача тривав із 10 липня 2018 року по 15 вересня 2022 року та становить 1025 робочих днів. Вказує, що середньомісячна заробітна плата становить 353,32 грн., із розрахунку 14132,85/40 робочих днів, відтак середньомісячна заробітна плата за час вимушено прогулу складає 362153,00 грн. Враховуючи вищевикладене просить рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу комунальне некомерційне підприємство «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради просить залишити рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зазначає, що в КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників, у зв`язку з рекомендаціям постійних комісій міської ради з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку і з питань містобудування, будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства, комунальної власності, промисловості, підприємництва та сфери послуг, з метою покращення якості та доступності надання медичних послуг в Олевській об`єднаній територіальній громаді, що призвело до скорочення посад та вивільнення працівників. Також, вказує, що дотриманням зазначених підстав, у комплексі з дотриманням вимог трудового законодавства щодо попередження, працевлаштування працівників є підтвердженням правомірності скорочення чисельності або штату працівників.

Стверджує, що в матеріалах справи наявні письмові докази присутності позивачки при розгляді згоди профспілкового комітету на скорочення штату працівників та розірвання трудового договору, згода профспілкового комітету була надана саме за рішенням виборного органу первинної профспілкової організації, як це передбачено статтею 43 КЗпП України та пунктом 10 статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Вказує, що ОСОБА_1 02.05.2018 особисто була попереджена під підпис про скорочення посади медичної сестри ЗПСМ АЗПСМ с. Жубровичі, а саме за два місяці до її звільнення, і профспілковий комітет надав згоду на таке скорочення її посади, з подальшим звільненням. Крім того, зазначає, що до звільнення позивачки 09.07.2018, ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду медичної сестри ФП с. Журжевичі, від якої вона відмовилася. Таким чином, вважає, що Олевський районний суд Житомирської області ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01 червня 1998 року ОСОБА_1 зараховано на посаду медичної сестри стоматкабінету Жубровицької лікарні амбулаторії, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1992.

Згідно наказу №16-к від 02 вересня 2013 року та копії трудової книжки ОСОБА_1 , остання була прийнята на посаду патронажної медичної сестри амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Жубровичі з 01 вересня 2013 року за переведенням на підставі п.5 ст.36 КЗпП України в КЗ «Олевський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» з КУ «Олевська ЦРЛ», з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Відповідно до п. 1 рішення Олевської міської ради Житомирської області №503 ХХIV сесії VIII скликання від 15.03.2018 вирішено реорганізувати шляхом перетворення комунальний заклад «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради у комунальне некомерційне підприємство «Олевський Центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради.

20 березня 2018 року адміністрація комунального закладу «Олевський Центр первинної медико - санітарної допомоги» Олевської міської ради звернулась з повідомленням №102/0-14 до Голови профспілкового комітету, де зазначила, що рішенням Олевської міської ради XXIV сесії VIII скликання №503 від 15.03.2018 «Про реорганізацію шляхом перетворення комунального закладу «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради у комунальне некомерційне підприємство «Олевський Центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради та згідно наказу Олевського Центру ПМСД №58 від 20.03.2018 «Про затвердження штатного розпису» планується оптимізація штатної чисельності персоналу та вивільнення займаних посад до 09.07.2018. Запропоновано визначити дату і час засідання профспілкового комітету та адміністрації комунального закладу «Олевський центр первинної медико санітарної допомоги» Олевської міської ради з проведення консультацій, узгодження строків та вироблення заходів спрямованих на пом`якшення несприятливих наслідків працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства.

Наказом №32-к-а від 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про вивільнення посад та скорочення штату працівників КЗ «Олевський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», з яким позивачка особисто ознайомилась та підписала його 02.05.2018.

Адміністрацією КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» було підготовлено та подано подання №305/01-14 від 02.07.2018 року голові профспілкового комітету КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_4 щодо надання згоди на звільнення працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно витягу з протоколу засідання первинної профспілкової організації КЗ «Олевський Центр первинної медико санітарної допомоги» від 05.07.2018 профспілковим комітетом ухвалено рішення, яким надано згоду адміністрації КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» на скорочення штату працівників (згідно додатку протоколу засідання комісії у кількості 80 штатних одиниць) та розірвання трудового договору згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання профспілки Первинної профспілкової організації комунального закладу «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» від 05.07.2018 за поданням спеціальної комісії з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності медичних працівників Олевського Центру ПМСД, було розглянуто та погоджено питання щодо скорочення штатної чисельності медичних працівників за присутності ОСОБА_1 .

Згідно списку медичних працівників АЗПСМ с. Жубровичі на момент надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівників, вбачається, що у лікувальному закладі працювали до звільнення при вищевикладених обставинах 4 працівники:

ОСОБА_5 , посада медична сестра ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 22 роки, рік народження 1977, має дітей: 6 років (2012 року народження), 14 років (2004 року народження), 20 років (1998 року народження);

ОСОБА_6 , посада медична сестра ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 25 років, рік народження 1972, посвідчення ЧАКС 1 категорії;

ОСОБА_1 , посада медична сестра ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 20 років, рік народження 1973;

ОСОБА_7 , посада медична сестра ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 15 років, рік народження 1982.

Відповідно до витягу з наказу №60-к КЗ «Олевського центру первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради від 05 липня 2018 року, ОСОБА_1 з 09.07.2018 скорочено з посади медичної сестри ЗПСМ АЗПСМ с. Жубровичі та розірвано трудовий договір відповідно до п.1 ст. 40, ст.49-2 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу посаду, а також при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

06 липня 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду медичної сестри ФП с. Журжевичі, від якої вона відмовилась, про що свідчить пояснення написане позивачкою особисто.

Відповідно до довідки виданої КНП «Олевський Центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради - щоденна середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 272,60 грн.

Згідно довідок КНП «Олевський Центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 10.07.2018 по 15.09.2022 становить 287 320,40 грн (із розрахунку середньоденного заробітку позивачки на момент звільнення 272,60 грн., та кількості невідпрацьованих робочих днів 1054).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами позовні вимоги, а саме, що її звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру її звільнення, а також необхідність стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізаціях, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Колегія суддів встановила, що 05 липня 2018 року на засіданні профспілкового комітету КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» надана згода на звільнення ОСОБА_1 з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини у КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» за скороченням штату.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Встановлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження.

02 травня 2018 року ОСОБА_1 було ознайомлено із наказом №32-к-а від 20 квітня 2018 року про вивільнення посад та скорочення штату працівників КЗ «Олевський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», та звільнення у зв`язку із цим з 09 липня 2018 року.

Отже, позивач була попереджена про наступне звільнення з врахуванням вимог статті 49-2 КЗпП України та без порушення вимог частини другої статті 40 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №487/2191/17 викладено правові висновки, що «При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота».

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 14 квітня 2022 року, від 30 червня 2022 року в справі №522/8292/20, від 19 липня 2022 року в справі №711/1284/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено, що з часу попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення ОСОБА_1 у КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» були вакантні посади: лікар ЗПСМ 4 ставки, сестра медична ЗПСМ 0,5 ставки ФП с. Журжевичі, юристконсульт 1 ставка. Зазначене підтверджено витягом з протоколу засідання профспілки КЗ «Олевський центр первинної медико санітарної допомоги» від 05.07.2018.

06 липня 2018 року ОСОБА_1 була запропонована вакантна посада 0,5 ставки у ФП с. Журжевичі, від якої остання відмовилася. Наведене підтверджується поясненнями ОСОБА_1 від 06.07.2018.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Колегія суддів, встановила, що у КЗ «Олевський Центр первинної медико-санітарної допомоги» відбулися зміни у організації виробництва, що мало наслідком скорочення штату працівників, у тому числі позивача. Відповідачем дотримано порядок звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на роботі, оскільки її звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.

Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 не була присутня на засіданні первинної профспілкової організації КЗ «Олевський центр первинної медико санітарної допомоги» спростовується витягом з протоколу засідання профспілки від 05.07.2018, де зазначено про дотримання всіх норм чинного законодавства при розгляді кандидатів на скорочення посад, зокрема вказано, що розгляд питання скорочення передбачає присутність працівника. Крім того, вказано, що на засіданні профспілки було ознайомлено з прізвищами працівників центру ПМСД, які підлягають першочерговому вивільненню. Відтак, оскільки витяг з протоколу засідання профспілкового комітету від 05.07.2018 містить прізвище ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку про те, що остання була присутня на засіданні первинної профспілкової організації КЗ «Олевський центр первинної медико санітарної допомоги».

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким встановлені обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 16 листопада 2022 року.

Головуючий

Судді