Постанова

від 21.03.2023 по справі 287/264/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 березня 2023 року

м. Київ

справа № 287/264/18

провадження № 61-12731св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року в складі судді Кононихіної Н. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради Житомирської області (далі - КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01 червня 1998 року вона працювала медичною сестрою Амбулаторії загальної практики - сімейної медицини села Жубровичі (далі - АЗПСМ села Жубровичі) комунального закладу «Олевський центр первинної медичної допомоги». Наказом від 05 липня 2018 року № 60-к її звільнено з посади медичної сестри АЗПСМ села Жубровичі у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці.

Вважає таке звільнення незаконним, оскільки її персонально не повідомлено про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників та не проведено засідання профспілкового комітету відповідача, яке мало проводитися в її присутності, для надання згоди на її звільнення.

Зазначає, що кількість робочих днів вимушеного прогулу з 10 липня 2018 року по 15 вересня 2022 року (4 роки 3 місяці 5 днів) складає 1 025 робочих днів. Вказує, що відповідно до довідки КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради розмір виплаченої заробітної плати у травні 2018 року становить 5 451,90 грн, у червні 2018 року - 8 680,95 грн. Відтак, вважає, що середньоденна заробітна плата складає 14 132,85 грн / 40 робочих днів = 353,32 грн. Таким чином, заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 362 153,00 грн.

Враховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, позивачка просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору № 60-к від 05 липня 2018 року про її звільнення з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСМ села Жубровичі та поновити на зазначеній посаді;

- стягнути з КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 липня 2018 року по 15 вересня 2022 року в розмірі 362 153,00 грн;

- рішення в частині поновлення на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини АЗПСМ села Жубровичі КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради передати до негайного виконання.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачкою в судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами, що її звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру її звільнення.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в цій справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 559/2760/20, від 24 лютого 2022 року у справі № 165/3005/19.

Вказує, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників та незаконно звільнено із займаної посади. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 персонально була письмово попереджена за два місяці про наступне звільнення з посади медичної сестри, яку вона на той час обіймала. Наказ від 20 квітня 2018 року № 32-к містить загальну інформацію щодо можливого скорочення штату та звільнення працівників.

Крім того, рішення про звільнення ОСОБА_1 датовано 05 липня 2018 року, пояснення про відмову від запропонованої вакантної посади написано позивачкою 06 липня 2018 року, тобто після видання наказу про звільнення, що є грубим порушенням, а інші вакантні посади ОСОБА_1 запропоновані взагалі 03 серпня 2018 року, тобто майже через місяць після звільнення.

Що стосується запропонованої ОСОБА_1 вакантної посади медичної сестри у селі Журжевичі, то вона вимушена була відмовитися від неї у зв`язку з віддаленістю населеного пункту, в якому знаходилася амбулаторія, від місця її проживання.

Під час звільнення ОСОБА_1 із займаної нею посади відповідач не врахував її переважне право залишення на роботі.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2023 року КНП «Олевський Центр первинної медичної допомоги» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів щодо встановлених фактичних обставин справи та вирішення спору.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 01 червня 1998 року ОСОБА_1 працювала медичною сестрою АЗПСМ села Жубровичі Комунального закладу «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради (далі - КЗ «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради).

Рішенням Олевської міської ради Житомирської області від 15 березня 2018 року № 503

вирішено реорганізувати шляхом перетворення КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради у КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради.

20 березня 2018 року адміністрація КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради звернулася з повідомленням до голови профспілкового комітету комунального закладу, в якому зазначила, що відповідно до рішення Олевської міської ради від 15 березня 2018 року № 503 згідно з наказом комунального закладу від 20 березня 2018 року № 58 «Про затвердження штатного розпису» планується оптимізація штатної чисельності персоналу та вивільнення займаних посад до 09 липня 2018 року. У зв`язку з цим запропоновано визначити дату і час засідання профспілкового комітету та адміністрації КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради з проведення консультацій, узгодження строків та вироблення заходів спрямованих на пом`якшення несприятливих наслідків працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства.

Наказом Комунального закладу «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради від 20 квітня 2018 року № 32-к-а ОСОБА_1 попереджено про вивільнення посад та скорочення штату працівників комунального закладу, з яким позивач була особисто ознайомлена 02 травня 2018 року.

02 липня 2018 року адміністрацією КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» підготовлено та подано голові профспілкового комітету подання щодо надання згоди на звільнення працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання первинної профспілкової організації КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради від 05 липня 2018 року профспілковим комітетом ухвалено рішення про надання згоди на скорочення штату працівників (згідно з додатком до протоколу засідання комісії у кількості 80 штатних одиниць), зокрема і посади медичної сестри, яку займала позивачка, та розірвання з ними трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розгляд питань щодо скорочення штатної чисельності медичних працівників КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради відбувався у присутності ОСОБА_1 .

Згідно із списком медичних працівників АЗПСМ села Жубровичі, у лікувальному закладі на момент надання профспілковим комітетом дозволу на звільнення працівників, працювали:

ОСОБА_3 , яка займала посаду медичної сестра ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 22 роки, рік народження 1977, має дітей: 6 років (2012 року народження), 14 років (2004 року народження), 20 років (1998 року народження);

ОСОБА_4 , яка займала посаду медичної сестри ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 25 років, рік народження 1972, посвідчення ЧАЕС 1 категорії;

ОСОБА_1 , яка займала посаду медичної сестри ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 20 років, рік народження 1973;

ОСОБА_5 , яка займала посаду медичної сестри ЗПСМ, кваліфікаційна категорія вища, стаж роботи на підприємстві 15 років, рік народження 1982.

Згідно з наданих ОСОБА_1 пояснень від 06 липня 2018 року їй було запропоновано вакантну посаду медичної сестри ЗПСМ с. Журжевичі, від якої вона відмовилася, посилаючись на віддаленість населеного пункту від місця свого проживання.

Відповідно до витягу з наказу КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради від 05 липня 2018 року № 60-к про розірвання трудового договору у зв`язку зі скороченням штату працівників, з 09 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади медичної сестри ЗПСМ АЗПСМ с. Жубровичі та з нею розірвано трудовий договір на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За довідкою від 07 вересня 2022 року, виданою КНП «Олевський центр первинної медичної допомоги» Олевської міської ради, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 272,60 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18) та постанові Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 285/689/21 (провадження № 61-15801св21).

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Як встановлено судами у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників.

02 травня 2018 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 32-к-а від 20 квітня 2018 року про вивільнення посад та скорочення штату працівників КЗ «Олевський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», та її звільнення у зв`язку із цим з 09 липня 2018 року.

Отже, позивачка була попереджена про наступне звільнення з урахуванням вимог статті 49-2 КЗпП України.

Первинною профспілковою організацією було надано згоду на скорочення штату працівників (згідно з додатком до протоколу засідання комісії у кількості 80 штатних одиниць), зокрема і посади медичної сестри, яку займала позивачка, та розірвання з ними трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Із часу попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення ОСОБА_1 у КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради були вакантні посади: лікар ЗПСМ - 4 ставки, сестра медична ЗПСМ - 0,5 ставки ФП с. Журжевичі, юрисконсульт - 1 ставка. Зазначене підтверджено витягом з протоколу засідання профспілки КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 05 липня 2018 року.

06 липня 2018 року ОСОБА_1 була запропонована вакантна посада 0,5 ставки у ФП с. Журжевичі, від якої позивачка відмовилася. Наведене підтверджується поясненнями ОСОБА_1 від 06 липня 2018 року.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, а також статті 43 КЗпП України щодо отримання згоди від первинної профспілкової організації на звільнення.

З урахування встановлених судами обставин доводи касаційної скарги заявника щодо порушення відповідачем її права на працевлаштування не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності висновків судів та загалом зводяться до переоцінки доказів і власного тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що під час її звільнення із займаної посади, відповідач не врахував її переважне право залишення на роботі спростовуються матеріалами справи, оскільки проаналізувавши список медичних працівників, які підлягали скорочення у зв`язку з реорганізацією КЗ «Олевський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олевської міської ради, суди встановили, що позивачка не є тією особою, що мала переважне право залишення на роботі, у порівнянні з іншими медсестрами, зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, судовірішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 559/2760/20, від 24 лютого 2022 року у справі № 165/3005/19.не заслуговують на увагу, з огляду на такі міркування.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г (провадження № 12-41гс18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20)).

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів про визнання незаконним наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу моніторингу виплат департаменту фінансового контролю та аудиту виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та поновлення його на вказаній посаді, виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог процедури звільнення, передбаченої статтею 43, 49-2 КЗпП України, а саме - порушено переважне право позивача, як особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та відсутні належні й допустимі докази повідомлення виборним органом первинної профспілкової організації позивача щодо розгляду подання відповідача про надання дозволу на звільнення позивача.

У постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 559/2760/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що ухвалюючи рішення про поновлення позивача на посаді в Південному МУВГ та стягнення з нього середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як із правонаступника Дубенського МУВГ, суди попередніх інстанцій належно не перевірили та не встановили факт припинення останнього на час розгляду справи, оскільки як вбачається з доводів касаційної скарги, воно не виключено з реєстру юридичних осіб, а тому поновлення позивача за рішенням суду на посаді в Південному МУВГ та стягнення з нього середнього заробітку, є передчасним. Тобто правовий висновок Верховним Судом не сформовано.

У постанові від 24 лютого 2022 року у справі № 165/3005/19 Верховний Суд, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, виходив із того, що роботодавець, попередивши позивача про наступне вивільнення, не запропонував останньому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того, судом враховано, що оскільки позивач звільнений з роботи у зв`язку з реорганізацією підприємства, а при реорганізації юридична особа припиняється, водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Однак із доказів, які надані апеляційному суду відповідачем ДП «Волиньвугілля», зокрема із структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року, встановлено, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

З урахуванням викладеного, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, оскільки обставини, встановлені судом в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких посилається заявник. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, а також статті 43 КЗпП України щодо отримання згоди від первинної профспілкової організації на її звільнення.

При цьому судами також встановлено, що позивачка була повідомлена щодо розгляду подання відповідача про надання дозволу на її звільнення та була присутня під час вирішення вказаного подання. Докази заявника з цього приводу спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Посилання заявника на те, що звільнення ОСОБА_1 датовано 05 липня 2018 року, пояснення про відмову від запропонованої вакантної посади написано позивачкою 06 липня 2018 року, тобто після винесення наказу про звільнення, а інші вакантні на підприємстві посади були їй запропоновані 03 серпня 2018 року, тобто майже через місяць після звільнення, не заслуговують на увагу.

Позивачка звільнена із займаної посади з 09 липня 2018. При цьому, як правильно встановлено судами, позивачці до звільнення була запропонована посада, від якої вона відмовилася.

Направлення відповідачем на адресу позивачки 03 серпня 2018 року повідомлення про наявність на підприємстві вакантних посад, не впливає на правильність та законність судових рішень, а свідчить лише про те, що після звільнення позивачки відповідач повідомив її про наявність вакантних посад, одну з яких вона при бажанні могла зайняти.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська