Постанова

від 15.11.2022 по справі 260/3427/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 260/3427/21 пров. № А/857/12759/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Петрунів В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року, головуючий суддя Гебеш С.А., ухвалене о 09:57 год. у м. Ужгород, повний текст якого складено 18.07.2022 року, у справі за адміністративним позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю до ОСОБА_1 , третя особа - Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВС ТА Н О В И В :

ВК Ужгородської МР в особі Управління ДАБК звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління містобудування та архітектури Ужгородської МР, в якому просив зобов`язати за власний рахунок знести об`єкт незавершеного будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку" за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:29:001:0302 та об`єкт незавершеного будівництва "реконструкція з надбудовою та прибудовою власного індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 " кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:29:001:0303.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що здійснене відповідачем будівництво є незаконним, а об`єкти незавершеного будівництва є такими, що підлягають знесенню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВК Ужгородської МР в особі Управління ДАБК оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в даному випадку наявний факт невідповідності цільового призначення земельної ділянки на якій здійснюється будівництво, фактичним намірам забудови, що є підставою вважати такий об`єкт самочинним будівництвом, оскільки він будується на земельній ділянці не відведеній для цієї мети.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради було проведено позапланові перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт у зв`язку з численними скаргами від мешканців прилеглих вулиць щодо вжиття заходів для припинення будівництва індивідуального житлового будинку.

Матеріалами справи підтверджено, що з 17 травня 2021 року по 28 травня 2021 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради проводилися позапланові перевірки на підставі виявлення факту самочинного будівництва, встановленого під час розгляду листа начальника управління містобудування та архітектури № 184/26.01-22 від 07 травня 2021 року. На момент проведення перевірки станом на 17 травня 2021 року замовником проводилися роботи по влаштуванню стрічкового монолітного фундаменту, влаштована опалубка.

За результатами перевірки складено акт № 31 від 28 травня 2021 року (а.с. 35-53, т.1) та №32 від 28 травня 2021 року (а.с. 54-71, т.1), протоколи про адміністративне правопорушення (а.с. 72-87, т.1) та забудовнику видані припис про зупинення підготовчих робі та будівельних робіт (а.с. 88-89, т.1) та припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (а.с.90-93, т.1).

Позивач вказує на те, що в період з 09.07.2021 року по 13.07.2021 року повторно проведено позапланову перевірку на предмет відповідності будівельного паспорту, під час яких встановлено, що вимоги приписів про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 25.05.2021 року не виконано, будівельні роботи не зупинено, що слугувало підставою для звернення з вказаним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд попередньої інстанції виходив з того, що відповідачем будівництво проводиться на власній земельній ділянці, цільове призначення якої відповідає функціональному призначенню об`єкта; порушень чиїх-небудь прав та інтересів осіб або суспільним інтересам відповідним будівництвом позивачем не встановлено, а також Відповідачем виконано вимоги ст.ст.29 та 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а відтак будівництво не відповідає критеріям самочинного.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону «Про архітектурну діяльність» (далі - Закон № 687-ХІV) для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

За змістом статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI (далі Закон №3038-VI) державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Аналіз наведених вище положень частини першої статті 38 Закону № 3038-VI у взаємозв`язку з нормами частини першої статті 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв`язку з його невиконанням.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю діє як суб`єкт владних повноважень послідовно, в чітко визначеному порядку. Зокрема, такий орган, наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов`язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю набуває прав на звернення до суду з позовом суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням на підставі частини першої статті 38 Закону.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом статті 38 Закону України «Про регулюванні містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З аналізу вказаної норми слідує, що законодавцем чітко визначено випадки у яких відповідний орган державної влади має право на звернення до суду з певними позовними вимогами (позовом):

1)про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі наявності фактів:

а) відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб;

б) істотного порушення будівельних норм і правил);

2) про знесення за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво позивач у разі наявності факту:

а) якщо проведення такої перебудови є неможливим;

б) особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

Отож, приведений перелік позовних вимог з якими позивач вправі звертатись до суду застосовується за наявності чітко визначених випадків та є взаємовиключними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічна позиція викладена ВС у постановах від 06 березня 2019 року по справі №814/2645/15 (провадження №К/9901/12518/18), по справі №810/5680/15 (провадження №К/9901/14299/18).

Пунктом 22 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року передбачено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов`язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина 7 статті 376 ЦК).

При цьому, під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Пунктами 23, 24 вказаної Постанови №6 зазначено, що при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК. Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому фактістотного порушення будівельних норм, яка впливає на міцність і безпечність будівлі має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 60 ЦПК).

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що усунення порушень містобудівного законодавства можливо виключно шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва або доказів неможливості реконструювати його відповідним чином, адміністративний позов про знесення об`єкти незавершеного будівництва є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі №260/3427/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді Р. Й. Коваль В. В. Святецький

Повний текст постанови складено 16.11.2022 року.