Постанова

від 16.11.2022 по справі 907/742/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2022 р. Справа№ 907/742/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Ленько М.М.,

від відповідача 1 - не з`явились,

від відповідача 2 - не з`явились,

від відповідача 3 - Лужбіна Н.Б..

від третьої особи 1 - не з`явились,

від третьої особи 2 - не з`явились,

від третьої особи 3 - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (повний текст рішення складено 31.07.2017)

у справі №907/742/16 (суддя Борисенко І.І.)

За позовом Фонду державного майна України

до:

1. Закарпатської обласної ради

2. Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

3. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Міністерство культури України

2. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

3. Державна архівна служба України

про визнання права власності та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

У 2016 році Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської обласної ради, Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача той факт , що в реєстрі прав власності на нерухоме майно власником спірного майна вказано Закарпатську обласну раду в той час, як підставу для такого запису було скасовано рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492. Також на думку позивача об`єкт державної власності - Палац графа Шенборна, розташований за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с, Карпати будинок 1, загальною площею 2 958,5 кв.м. перебуває на балансі та незаконно використовується Дочірнім підприємством «Клінічний санаторій «Карпати» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», який був переданий останнім при створенні разом з цілісним майновим комплексом санаторію «Карпати».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2017 року справу №907/742/16 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за встановлених обставин справи, з підстав заявленого позову та його предмету, з урахуванням встановлення судом не вчинення позивачем дій які напряму залежать від волі позивача щодо внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку з відсутності доведення оспорення права чи його невизнання відповідачами, з урахуванням того, що «Палац графа Шенборна» включено до списку, як пам`ятка архітектури, підстав для задоволення вимоги про визнання права власності на будівлю Палацу графа Шенборна, за державною в особі Фонду державного майна України немає. Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що спірне майно знаходиться на даний момент в ПрАТ 'Укрпрофоздоровниця" на законних підставах.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин. Зокрема скаржник вважає, що місцевий господарський суд помилково встановив, що право державної власності на будівлю Палацу графів Шенборнів не оскаржується відповідачами, адже у поясненнях відповідачів чітко зазначається про невизнання права державної власності на майно. Крім того скаржник звертає увагу, що існування охоронного договору, укладеного між Управлінням культури Закарпатської ОДА та ПрАТ «Укрпофоздоровниця», не вказує на наявність права власності у ПрАТ «Укрпофоздоровниця» на зазначене майно та не є правовстановлюючим документом, не може вважатися судом ознакою наявності договірних відносин, що стосуються права власності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 року).

Не погоджуючись з ухвалою суду, Фонд державного майна України звернувся з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу від 09.10.2017 року скасувати, справу №907/742/16 передати до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2018 року, касаційну скаргу Фонду державного майна України задоволено. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року скасовано. Справу №907/742/16 направлено на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

15.05.2018 року до Київського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 року по справі № 907/742/16 призначено судову оціночно - будівельну експертизу, провадження по справі зупинено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 року для продовження проведення експертизи матеріали справи №907/742/16 направлено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, зупинено апеляційне провадження по справі №907/742/16 на час проведення експертизи до надходження до Північного апеляційного господарського суду висновку судової експертизи та повернення матеріалів справи.

11.02.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) надійшли матеріали справи №907/742/16 з висновком експерта №21066/19-42 від 26.01.2022 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, відповідно до якого дійсна (ринкова) вартість Палацу графа Шенборна загальною площею 2 958, 5 кв.м. (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Карпати, будинок 1), станом на 14.11.2016 року становила 26 793 000 (двадцять шість мільйонів сімсот дев`яносто три тисячі) гривень без урахування ПДВ.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 року поновлено провадження у справі №907/742/16 на стадії прийняття апеляційної скарги до розгляду, встановлено строк для усунення недоліків, шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 312 117 грн. 00 коп.

06.04.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Фонду державного майна України, позивача у справі, надійшло клопотання про зупинення виконання ухвали у зв`язку із воєнним станом.

17.06.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Фонду державного майна України, позивача у справі, надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, в якому апелянт просить суд апеляційної інстанції відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, а також, зупинити вирішення питання щодо відкриття провадження у справі до скасування або припинення дії воєнного стану на території України. Одночасно з цим, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на подання клопотання про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2022 року відстрочено Фонду державного майна України сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі №907/742/16 до прийняття судом апеляційної інстанції постанови у даній справі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі №907/742/16 та призначено розгляд справи на 07.09.2022 року.

06.07.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, у зв`язку з тим, що Фондом державного майна України не обґрунтовано належними та допустимими доказами чому право власності на спірний об`єкт необхідно визнати саме за позивачем. Крім того, відповідач 1 вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

08.07.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що спірне майно є власністю держави та Фонд державного майна України зобов`язаний зареєструвати за собою право власності у Державному реєстрі. Також відповідач 2 вважає, що відсутні підстави для витребування майна, оскільки відповідач 2 користується спірним майном на законних підставах, а саме на підставі охоронного договору №57 від 19.04.2006 року з терміном дії з 14.03.2006 року по 14.03.2055 року.

13.07.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки відповідачами не оспорюється право власності держави на спірний об`єкт. Крім того, діючий охоронний договір №57 від 19.04.2006 року виключає можливість задоволення позову про витребування спірного об`єкта.

19.07.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", відповідача-2 у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 року клопотання Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.

07.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України, позивача у справі, надійшло клопотання з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 року оголошено перерву у судовому засіданні до 28.09.2022 року.

16.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", відповідача-3 у справі, надійшли додаткові пояснення.

16.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", відповідача-2 у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2022 року клопотання Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

22.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Закарпатської обласної ради, відповідача-1 у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 28.09.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням суді Чорногуза М.Г. на лікарняному з 22.09.2022 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 року розгляд справи призначено на 16.11.2022 року.

В судовому засіданні 16.11.2022 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача 3 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засіданні не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звертаючись з даним позовом посилається на інформаційну довідку від 26.09.2016 року № 68984932Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого відповідно до якої право власності на об`єкт нерухомого майна - Палац графа Шенборна, що розташований за адресою: Закарпатська область, Муканівський район, с. Карпати 1, загальною площею 2958,5 кв.м, згідно рішення про державну реєстрацію від 06.09.2008 року (дата внесення запису 06.09.2008 року, номер запису: 91 в книзі 1), визначено як, спільна власність територіальної громади сіл, селищ, міст області - в особі Закарпатської обласної ради на підставі Свідоцтва про право власності САС № 0921546 від -06.09.2008 року, що видане Виконкомом Чинадіївської селищної ради. (т.1, а.с. 21-23).

На думку позивача, оскільки в реєстрі прав власності на нерухоме майно власником спірного майна вказано Закарпатську обласну раду в той час, як підставу для такого запису було скасовано рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492 в даному випадку наявне оспорення права державної власності з боку відповідачів.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Народної Ради Закарпатської України від 02.10.1945 року доповнено постанову НРЗУ від 11.06.1945 року, згідно якої замок, який раніше належав графу Шенборну на Галиці-Берегвар зі всіма земельними і лісними угіддями, господарськими будинками, обладнанням тощо було передано у розпорядження Ради Профспілок Закарпатської України для організації у ньому будинку відпочинку для робітників і службовців, що іменований як будинок відпочинку ради профспілок Закарпатської України ім. М.Хрущова.

В подальшому рішенням виконкому Закарпатської обласної ради народних депутатів трудящих від 31.03.1958 року санаторій ім. Хрущова М.С. перейменовано у санаторій „Карпати".

Постановою Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР» санаторій «Карпати» було передано Українській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організацій відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок». Згідно п.2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Крім того, 04.12.1991 року Радою Федерації незалежних профспілок України (правонаступник Української республіканської ради профспілок) і Фондом соціального страхування України на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок було створене Акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", якому за Переліком територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобних об`єктів були передані санаторно-курортні заклади, в тому числі і ті, які входили до складу Закарпатського об`єднання санаторно-курортних закладів профспілок, серед яких числиться санаторій „Карпати".

Також, постановою ВР УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва №9971 від 23.12.1992 року зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство - Української республіканської ради по управлінню курортам профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників Федерації професійних профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

Нормою ст. 1 Закону України „Про підприємства установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 року №1540 встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Згідно з постановою ВРУ від 10.04.1992 року №2268 „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій Союзу РСР, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасового передати Фонду державного майна України.

Крім того, постановою ВРУ від 04.02.1994 року №3943 „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю, право розпорядження яким до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР здійснює Фонд державного майна України.

Також, 23.05.2008 року Закарпатською обласною радою у зв`язку з тим, що при виконанні постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю) і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)" та рішення обласної ради від 03.12.1992 року „Про комунальну власність області та програму її приватизації" Палац Графа Шенборна (побудований у 1890-1895 роках) не було внесено до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, відповідно до ст. 43 Закону України „Про місяцеве самоврядування в Україні" прийняте рішення N575 „Про внесення змін до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", яким вирішила внести об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель Палацу графа Шен борна (побудований у 1890-1895 роках), що розташований за адресою: Мукачівський район, с. Карпати,1 до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл селищ, міст області.

Пунктом 2 рішення N575 доручено управлінню з питань майна комунальної власності обласної державної адміністрації здійснити організаційно-правові заходи з прийняття нерухомого майна - комплексу будівель Палацу Графа Шенборна за адресою: Мукачівський район, с. Карпати, 1.

Отже, 19.06.2008 року Чинадіївською селищною радою Закарпатської області у зв`язку з тим, що при виконанні постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю) і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)" та рішення обласної ради від 03.12.1992 року „Про комунальну власність області та програму її приватизації" Палац Графа Шенборна (побудований у 1890-1895 роках) не було внесено до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, відповідно до ст.26 пункту 51, статті 31 „б" пункту 5 та статті 32 пункту 10 Закону України „Про місяцеве самоврядування в Україні" прийняте рішення №464 „Про оформлення права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області на будівлю Палацу графа Шенборна (адмінкорпус) с. Карпати,1", яким вирішено оформити право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області на будівлю Палацу графа Шенборна (адмінкорпус) загальною площею під літерою „Г" 2958,5 кв.м. в с. Карпати №1.

В подальшому на підставі рішення №464 виконавчий комітет Чинадіївської селищної ради оформив і видав Закарпатській обласній раді свідоцтво про право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області на будівлю палацу графа Шенборна (адмінкорпус) в с. Карпати №1.

Втім, як встановлено місцевим господарським судом, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 40/492 за позовом Прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закарпатської обласної ради та Чинадіївської селищної ради за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Федерації професійних люк України про визнання незаконними та скасування рішень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492 визнано незаконним та скасовано рішення двадцять шостої сесії п`ятого скликання Чинадіївської селищної ради №464 від 19.06.2008 року „Про оформлення права спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області на будівлю Палацу графа Шенборна (адміністративно-спальний корпус №2 „Г-Г") в с. Карпати, №1". Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - Палац графа Шенборна (адміністративно-спальний корпус №2 „Г-Г") в с. Карпати, №1, видане Закарпатській обласній раді на праві спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст області в особі Закарпатської обласної ради виконавчим комітетом Чинадіївської селищної ради 06.09.2008 року. Визнано незаконним та скасовано рішення шістнадцятої сесії п`ятого скликання Закарпатської обласної ради №575 від 23.05.2008 року „Про внесення змін до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", яким внесено об`єкт нерухомості - комплекс будівель палацу графа Шенборна, що розташований за адресою: Мукачівський район, с. Карпати, 1, до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. (т.1, а.с. 25-34).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492 залишено без змін.

Відтак, вказане рішення набрало законної сили 31.05.2010 року.

Частиною 4. ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - у процесуальному праві обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені судовим рішенням або вироком, які набрали законної сили у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.11.2019 року по справі №922/643/19 та від 26.11.2019 року по справі №902/201/19.

Частиною 4 статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, під час розгляду справи №40/492 в рішенні Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року встановлено, що майно санаторію „Карпати" є державною власністю, також судом встановлено факт порушення умов та порядку передачі майна державної власності у комунальну власність, передбачені Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності". Також вказаним рішенням встановлено, що майно санаторію „Карпати", що передавалось ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" є державною власністю, а відтак правові підстави для зміни форми власності у відповідачів були відсутні.

Таким чином, такі обставини з урахуванням вимог ст. 51 та ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист №1528/01-28 від 08.11.2016 року в якому Закарпатська обласна рада повідомила позивача, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492 об`єкт нерухомості Палац графа Шенборна в с. Карпати, 1 виключено з переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. (т.1, а.с. 80-81).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.316, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно. (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 року у справі №910/73/17).

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач перш за все має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом. (Верховний Суд в постанові від 11.07.2018 року по справі №904/8549/17).

Також колегія суддів зазначає, що належність доказів - це якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належними є ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Якщо докази не стосуються предмета доказування - суд не бере їх до розгляду. У свою чергу, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження наявності порушеного права власності на та витребування з незаконного володіння ДП «Клінічний санаторій Карпати» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» позивач посилається на те, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна викладеними в Інформаційній довідці від 26.09.2016 року № 68984932, право власності на об`єкт нерухомого майна - Палац графа Шенборна, що розташований за адресою: Закарпатська область, Муканівський район, с. Карпати 1, загальною площею 2958,5 кв.м, згідно рішення про державну реєстрацію від 06.09.2008 року (дата внесення запису06.09.2008 року, номер запису: 91 в книзі 1), визначено як, спільна власність територіальної громади сіл, селищ, міст області - в особі Закарпатської обласної ради на підставі Свідоцтва про право власності САС № 0921546 від - 06.09.2008 року, що видане Виконкомом Чинадіївської селищної ради.

В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підстави за якими було внесено відомості про власника нерухомого майна в реєстрі прав власності на нерухоме майна, на об`єкт нерухомого майна - Палац графів Шенборнів, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року у справі №40/492 скасовані.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02.05.2018 року у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 року у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 року у справі № 910/8880/18 та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 09.05.2020 року у справі №916/1608/18.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Отже, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільним кодексом України та статті 20 Господарського кодексу України.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19.

Як вже було вище встановлено, підстави за якими було внесено відомості про власника нерухомого майна в реєстрі прав власності на нерухоме майна, на об`єкт нерухомого майна - Палац графів Шенборнів, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року у справі №40/492 скасовані.

Тобто, єдина підстава, яку позивач в обґрунтування позову зазначає є скасованою судовим рішенням.

Відповідно до ст.ст. 4,7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що Фонд державного майна України є суб`єктом управління об`єктами державної власності та здійснює відповідно законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (у відповідній редакції) контроль за виконанням функцій з управління об`єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб`єктами управління визначених обов`язків відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (в редакції чинній станом на момент набрання рішенням суду №40/492 та виникненням права на внесення відповідних змін) уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання; забезпечують надання розпоряднику Єдиного реєстру об`єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об`єктів державної власності та будь-які зміни в їх стані.

Відповідно до ч.1,2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у позивача були всі підстави для звернення до відповідних реєстраційних органів після набуття рішенням суду у справі №40/492 законної сили шляхом внесення відповідних змін щодо права власності спірного майна.

Крім того, як було зазначено вище, в матеріалах справи наявний лист №1528/01-28 від 08.11.2016 року в якому Закарпатська обласна рада повідомила позивача, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року у справі №40/492 об`єкт нерухомості Палац графа Шенборна в с. Карпати, 1 виключено з переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. (т.1, а.с. 80-81).

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що майно на яке він просить визнати право власності оспорюється відповідачами.

Доводи позивача в апеляційній скарзі, що у поясненнях відповідачів чітко зазначається про невизнання права державної власності на майно колегія суддів оцінює критично, оскільки зі змісту поданих пояснень відповідачів, останні не оспорюють права державної власності на майно, та навпаки посилаються на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року у справі №40/492, вказуючи про те, що таке право позивача вже захищено судом.

Таким чином, суд першої інстанції, за встановленими обставинами, обґрунтовано дійшов висновку, що правові підстави для захисту права власності позивача на підставі статті 392 ЦК України відсутні, оскільки останнім не доведено оспорювання його права власності на спірне майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 року №442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування та архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави», пам`ятка архітектури Палац графа Шенборна включено до цього списку (№1128 Н) та віднесено до категорії «В», то згідно ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» даний об`єкт нерухомості є об`єктом культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

У відповідності до ст. 18 Закону України „Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній особі лише за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, (Міністерство культури України).

Згідно ст. 116 Конституції України та п.3, ч.1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання.

Частина 4 п. 111 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 495 «Про затвердження Положення про Міністерство культури України» встановлено, що Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 387 ЦК України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач перш за все має надати докази наявності майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст. 6 України «Про охорону культурної спадщини», між Управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» 19.04.2006 року було укладено охоронний договір №57 строком до 14.03.2055 року. (т.1, а.с. 69-73).

На підставі охоронного договору № 57 між Управлінням культури Закарпатської ОДА та ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» були оформлені охоронні зобов`язання на пам`ятку архітектури та містобудування національного значення «Палац з Шенборнів» (охоронний №1128-Н), згідно рішення Закарпатського облвиконкому 05.02.1980 року № 38, Постанови Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 та рішення десятої сесії обласної ради IV скликання від 18.03.2004 року № 352. У відповідності до охоронних зобов`язань користувач приміщень зобов`язується забезпечувати режим утримання частин будівлі, а також проводити ремонтно-реставраційні роботи, передбачені актом технічного стану і внесені у пункт під № 16 у дані охоронні зобов`язання.

Згідно даного охоронного договору користувач (ПрАТ «Укрпрофоздоровниця») несе відповідальність за рухоме та нерухоме майно, що належить до пам`ятки архітектури. Користувач зобов`язується використовувати пам`ятку (частину пам`ятки) «Палац графів Шенборнів» виключно під адміністративний та спальний корпус.

ДП «Клінічний санаторій «Карпати» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» у відповідності до умов договору використовує Палац графів Шенборнів під адміністративний та спальний корпус.

Відтак, місцевий господарський суд вірно встановив, що зважаючи на визнання постановою РМ УРСР від 06.09.1979 року № 442 спірного майна пам`яткою архітектури та містобудування національного значення з охоронним № 1128-Н, ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" наділяється правом використання спірного майна з обов`язком його охороняти та підтримувати в належному стані за власні кошти терміном з 14.03.2006 року по 14.03.2055 року відповідно до умов охоронного договору.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що охоронний договір № 57 від 19.04.2006 року є чинним, в судовому порядку не оскаржувався.

Отже, оскільки між Міністерством культури України, яке підпорядковане Кабінету Міністрів України, в особі Управління культури Закарпатської ОДА існують договірні відносини щодо охорони та використання пам`ятки архітектури (охоронний договір від 19.04.2006 року №57), місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно знаходиться на даний момент в ПрАТ 'Укрпрофоздоровниця" на законних підставах.

В той же час, колегія суддів відхиляє посилання скаржника що існування охоронного договору, укладеного між Управлінням культури Закарпатської ОДА та ПрАТ «Укрпофоздоровниця», не вказує на наявність права власності у ПрАТ «Укрпофоздоровниця» на зазначене майно та не є правовстановлюючим документом, не може вважатися судом ознакою наявності договірних відносин, що стосуються права власності, оскільки судом першої інстанції не було встановлено, що даний договір є правовстановлюючим документом, а лише було встановлено законні підстави перебування спірного майна в користуванні у ПрАТ «Укрпофоздоровниця» відповідно до охоронного договору, який є чинним.

Щодо поданої заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Оскільки як вже вище встановлено у задоволенні позову слід відмити з підстав відсутності порушеного права позивача, колегія суддів не розглядає заяву про застосування строку позовної давності.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2022 року відстрочено Фонду державного майна України сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі №907/742/16 до прийняття судом апеляційної інстанції постанови у даній справі.

Частиною 2 ст. 123 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, апеляційних скарг у справі про банкрутство, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції станом на день подання апеляційної скарги).

З огляду на вищевикладені приписи Закону України "Про судовий збір", сума судового збору, яка повинна бути сплачена заявником за подання даної апеляційної скарги, становить 312 117 грн. 00 коп. та розраховується наступним чином: 208 078 грн. 00 коп. (сума, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви за вимогу майнового характеру на суму 26 793 000 грн. відповідно до висновком експерта №21066/19-42 від 26.01.2022 та одну вимогу немайнового характеру на суму 1 378 грн. 00 коп.) * 150% (при поданні апеляційної скарги) = 312 117 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07.09.2022 року було подано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 312 117, 00 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2016 року у справі №907/742/16 також було задоволено клопотання позивача про розстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі. (т.1, а.с. 2).

Як вбачається з резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі №907/742/16 судом першої інстанції не було вирішено питання щодо стягнення судового збору з позивача за подання позовної заяви.

З огляду на викладене, сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 208 078 грн. 00 коп. підлягає стягненню з Фонду державного майна України в дохід Державного бюджету України.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі №907/742/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року у справі № 907/742/16 залишити без змін.

3. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 208 078 (двісті вісім тисяч сімдесят вісім гривень) 00 коп. за подання позовної заяви.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №907/742/16.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.11.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз